1. Азербайджан. Стара частина міста Баку.
- Вам нужно выбросить эту сумку.
- Почему???
- В ней ножницы.
- А можно я просто достану оттуда ножницы?
- А, ну можно и так...
Так гостинно мене проводжав хамовитий прикордонник в аеропорту славного міста Донецька. Після цього епізоду на найближчі два тижні хамовитих людей ми не зустрічали. Ну тобто вони, безперечно, існують і на Кавказі, але гості там - святе. Тому протягом всієї подорожі ми відчували на собі лише неймовірну кавказьку гостинність: нас ледве не носили на руках: підвозили, годували, вписували, підказували, розповідали і допомагали.
Отже давайте без довгих прелюдій. До Грузії ми долетіли за смішну ціну в 250 гривень прекрасним Wizzair. І понеслось...
В літаку зустрічали світанок.. =)
Вилітали з України - холодно. Потрапили на грузинську землю - спека. Скрізь ростуть гранати і хурма, як у нас яблука, тому зрозуміли: з голоду ми тут точно не помрем =)
Про Грузію не буду, в ній ще не побував хіба що лінивий українець ))) Тим більше, що про неї я вже писала й писала.
З Кутаїсі швиденько дістались автостопом до Тбілісі, там традиційно заночували у natalia_sakhno прогулялись, поїли хачапурі, а раненько зранку спрямували свої стопи до Азербайджану.
В цій цікавій країні у квітні ми вже трошки були. Тоді нас налякало дивне обмеження швидкості: максимум 70 км\год по усіх трасах. Тому трохи побоювались, що не встигнемо подолати 650 кілометрів Тбілісі-Баку за один світовий день.
Виявилось, що аккурат к нашому приїзду це обмеження скасували. Машини несуться з прілічним прискоренням по хороших дорогах, тому все відбувалось швидко і весело. Якщо цивілізований громадський транспорт довозить пасажирів з Тбілісі в Баку за 12 годин та 200 гривень, ми ж подолали цю відстань за 10 годин і безкоштовно.
На кордоні проблем не було: 5 хвилин, і ви в іншій країні. Головне - не зізнаватись, що ми маємо намір потім відвідати Вірменію. Після війни в Нагорному Карабасі у азербайджанців на вірменів зуб.
Правда, ми переходили кордон пішки. Автомобілісти скаржаться на побори і хамство. Не знаю, не бачила.
Автостоп в Азербайджані, як і на всьому Кавказі - пєсня! Здається, більше 10 хвилин стояти на трассі нам не вдавалось. Частіше це відбувається так: підняв руку - машина зупинилась. "Я зупинився тому, що ви гості. Якби на дорозі стояв свій - ні в жизні б не підібрав", - часто казали водії. Дивна позиція, нє?
Загалом Азербайджан - хоч і мусульманська, але світська країна. Там нечасто зустрічаються жінки в хіджабі, правда декольте та коротких спідниць теж не побачиш. Люди там не відмовляють собі і в алкоголі. Ніякої тобі екзотики (
Кожен водій був впевнений, що гостям з України треба обов'язково щось купити. Хтось купував воду...
... хтось - фрукти
Те, що Азербайджан - багата країна, видно скрізь. Обабіч трас стоять всякі монументи, якісь незрозумілі кам*яні декоровані стіни... - чого тільки не побачиш. Правда, на фотках масштабів не видно, та й не встигали ми майже нічого фоткати з вікна машин. Тому просто повірте на слово =)
- У вас тут дуже люблять чай, да? Це ціла традиція... - обмовився Ед черговому водію, чисто щоб підтримати розмову.
У водія з російською було не дуже. З усієї фрази він зрозумів тільки слово "чай". Тому...
- Хочете чаю? Зараз зупинемось - поп'єм! - зрадів той і зробив зупинку в найближцій кафешці. Купив нам там булочок, шоколадок і - звісно - чаю.
Це - той самий водій, він військовий. Віз нас понад 350 кілометрів на тюнингованому жигулі. Загалом машини типу "жигуль" ми намагаємось не стопити, бо їдуть вони зазвичай повільно і недалеко. Але тут проїхались з вєтєрком =)
Загалом цією дорогою нас підвозили багато цікавих людей: водій евакуатора, ветеран Карабаха, всякі військові... Російську в Азербайджані розуміють не всі, але більшість. Розмовляють з сильним акцентом, тому часто доводилось перепитувати.
Про Алієва тут погано ніхто не говорить. Можливо - зі страху. Але схоже, що президент їх дійсно влаштовує. Зарплати, кажуть, пристойні (водій евакуатора, приміром, заробляє 7000 гривень), будівництво йде, дороги хороші - чого ще побажати? Хіба що пенсії, кажуть, невеликі - 150 манатів (1500 гривень). Враховуючи місцеві ціни та рівень життя, це дійсно малувато.
В Баку ми в'їхали коли вже стемніло. В'їхали і прифігіли. Ввечері місто палає, миготить, світиться, блимає і дуже вражає. От що нафта робить з людьми =)
Проте гуляти в цей день було вже ніколи - треба було їхати на ночівлю. Чемно відмовились від грошей, які водій пропонував нам дати на автобус, та спустились в підземку. А там - 0_0
Щоб дістатись до вписки, треба подзвонити.
Щоб подзвонити, треба розміняти гроші для таксофона.
Крутимось, намагаємось зрозуміти, де це зробити.
- Вам чем-то помочь? - зупиняється місцевий хлопець.
- Мы хотели бы разменять мелочи для таксофона...
- Так берите-звоните, - каже, і протягує свій IPhone. Потім розпитує по телефону адресу, куди нам їхати, і вирішує проїхатись туди з нами. Доводить до потрібного будинку і передає нас в руки Андрію, у якого ми мали ночувати. Коротше, перші враження від Баку були казкові.
Самого Андрія ми знайшли на каучі (https://www.couchsurfing.org/people/andreyznamenskiy/). Він родом з Дагестана, але вже багато років живе у Баку разом з двома кішками. Андрій вручив нам ключі від своєї квартири та чемно віддав власний диван, влаштувавшись на підлозі. Загалом цікава людина. Будете в Баку - познайомтесь =)
Зранку відкрили очі і поїхали тинятись містом.
У міста є гроші. І грошей багато. Це видно неозброєним оком. Скрізь хайтек і понти =)
Але про хайтек, а також про понти, я розкажу вам у наступному пості. Зараз - про стару частину міста Баку. Вона знаходиться в самому центрі, за цією стіною
Те, що місто сучасне, видно прямо з порога. Серед кам'яних стін та старовинних мечетей - урни для роздільного сбору сміття.
Далі - мінімум коментарів, максимум фоток
вдалені видніються шматочки хайтека, але про це згодом )
справа - символ старого Баку, Дівоча вежа
Місцева валюта. Один манат - 10 гривень.
В Баку все дорого, дешевий тільки проїзд в громадському транспорті та магнітіки. Проїзд скрізь 2 гривні, магнітіки в середньому по 10 грн. Всі інші ціни рази в два вищі за українські. Особливо дороге житло - значно вище київських цін. Каучсьорфінг в таких умовах особливо рулить.
Фісташки!!!!
Правда, в сирому і несолоному вигляді вони несмачні ((
В старому місті є музей мініатюрної книги. В ньому - стенди різних країн, в т.ч. України. На фотці не зрозуміло, але всі ці книжечки - малюююсенькі.
Серед всякої класики та пропаганди знайшовся Подерев*янський )))))
вхід в музей, до речі, безкоштовний
"Вот тут у нас представлено международное коммунистическое движение", - каже співробітниця музея і показує на цей стенд =)
але ми виходимо і йдемо далі
З питанням "Где здесь Черт побери?" Ед звернувся до доброго десятка перехожих. Справа в тому, що деcь тут знімалась частина фільму "Бриллиантовая рука". Десь тут падали Нікулін та Міронов. Ми тричі обійшли стару частину міста і ледь не посварились, але те саме місце ніяк знайти не могли.
"Ну что, увидели Черт побери?" - спитав у нас перехожий, у якого ми 10 хвилин питали про це місце.
"Неееет", - сумно відповідаємо.
"Так пойдемте покажу!".
Виявилось, що те_саме місце ми проходили вже разів п'ять, просто не впізнавали його )
Гештальт було закрито, тож ми спрямували в нову частину міста, до хайтеку та понтів. Про це - згодом =)
***
Весь звіт з цієї подорожі:
1. Азербайджан. Стара частина міста Баку.
2. Баку сучасний
3. Нардаран. Найбільш релігійне селище Азербайджана
4. Храм вогнепоклонників Атешгях та дорога з Баку до Тбілісі
5. Вірменія. Єреван.
6. Передмістя Єревана. Ечміадзін та Звартноц
7. Передмістя Єревана. Гегард та Гарні.
8. Неймовірна дорога на Карабах. Найдовша канатка, монастирі, гори
9. Нагорний Карабах: Степанакерт, Шуши та повернення додому.
- Почему???
- В ней ножницы.
- А можно я просто достану оттуда ножницы?
- А, ну можно и так...
Так гостинно мене проводжав хамовитий прикордонник в аеропорту славного міста Донецька. Після цього епізоду на найближчі два тижні хамовитих людей ми не зустрічали. Ну тобто вони, безперечно, існують і на Кавказі, але гості там - святе. Тому протягом всієї подорожі ми відчували на собі лише неймовірну кавказьку гостинність: нас ледве не носили на руках: підвозили, годували, вписували, підказували, розповідали і допомагали.
Отже давайте без довгих прелюдій. До Грузії ми долетіли за смішну ціну в 250 гривень прекрасним Wizzair. І понеслось...
В літаку зустрічали світанок.. =)
Вилітали з України - холодно. Потрапили на грузинську землю - спека. Скрізь ростуть гранати і хурма, як у нас яблука, тому зрозуміли: з голоду ми тут точно не помрем =)
Про Грузію не буду, в ній ще не побував хіба що лінивий українець ))) Тим більше, що про неї я вже писала й писала.
З Кутаїсі швиденько дістались автостопом до Тбілісі, там традиційно заночували у natalia_sakhno прогулялись, поїли хачапурі, а раненько зранку спрямували свої стопи до Азербайджану.
В цій цікавій країні у квітні ми вже трошки були. Тоді нас налякало дивне обмеження швидкості: максимум 70 км\год по усіх трасах. Тому трохи побоювались, що не встигнемо подолати 650 кілометрів Тбілісі-Баку за один світовий день.
Виявилось, що аккурат к нашому приїзду це обмеження скасували. Машини несуться з прілічним прискоренням по хороших дорогах, тому все відбувалось швидко і весело. Якщо цивілізований громадський транспорт довозить пасажирів з Тбілісі в Баку за 12 годин та 200 гривень, ми ж подолали цю відстань за 10 годин і безкоштовно.
На кордоні проблем не було: 5 хвилин, і ви в іншій країні. Головне - не зізнаватись, що ми маємо намір потім відвідати Вірменію. Після війни в Нагорному Карабасі у азербайджанців на вірменів зуб.
Правда, ми переходили кордон пішки. Автомобілісти скаржаться на побори і хамство. Не знаю, не бачила.
Автостоп в Азербайджані, як і на всьому Кавказі - пєсня! Здається, більше 10 хвилин стояти на трассі нам не вдавалось. Частіше це відбувається так: підняв руку - машина зупинилась. "Я зупинився тому, що ви гості. Якби на дорозі стояв свій - ні в жизні б не підібрав", - часто казали водії. Дивна позиція, нє?
Загалом Азербайджан - хоч і мусульманська, але світська країна. Там нечасто зустрічаються жінки в хіджабі, правда декольте та коротких спідниць теж не побачиш. Люди там не відмовляють собі і в алкоголі. Ніякої тобі екзотики (
Кожен водій був впевнений, що гостям з України треба обов'язково щось купити. Хтось купував воду...
... хтось - фрукти
Те, що Азербайджан - багата країна, видно скрізь. Обабіч трас стоять всякі монументи, якісь незрозумілі кам*яні декоровані стіни... - чого тільки не побачиш. Правда, на фотках масштабів не видно, та й не встигали ми майже нічого фоткати з вікна машин. Тому просто повірте на слово =)
- У вас тут дуже люблять чай, да? Це ціла традиція... - обмовився Ед черговому водію, чисто щоб підтримати розмову.
У водія з російською було не дуже. З усієї фрази він зрозумів тільки слово "чай". Тому...
- Хочете чаю? Зараз зупинемось - поп'єм! - зрадів той і зробив зупинку в найближцій кафешці. Купив нам там булочок, шоколадок і - звісно - чаю.
Це - той самий водій, він військовий. Віз нас понад 350 кілометрів на тюнингованому жигулі. Загалом машини типу "жигуль" ми намагаємось не стопити, бо їдуть вони зазвичай повільно і недалеко. Але тут проїхались з вєтєрком =)
Загалом цією дорогою нас підвозили багато цікавих людей: водій евакуатора, ветеран Карабаха, всякі військові... Російську в Азербайджані розуміють не всі, але більшість. Розмовляють з сильним акцентом, тому часто доводилось перепитувати.
Про Алієва тут погано ніхто не говорить. Можливо - зі страху. Але схоже, що президент їх дійсно влаштовує. Зарплати, кажуть, пристойні (водій евакуатора, приміром, заробляє 7000 гривень), будівництво йде, дороги хороші - чого ще побажати? Хіба що пенсії, кажуть, невеликі - 150 манатів (1500 гривень). Враховуючи місцеві ціни та рівень життя, це дійсно малувато.
В Баку ми в'їхали коли вже стемніло. В'їхали і прифігіли. Ввечері місто палає, миготить, світиться, блимає і дуже вражає. От що нафта робить з людьми =)
Проте гуляти в цей день було вже ніколи - треба було їхати на ночівлю. Чемно відмовились від грошей, які водій пропонував нам дати на автобус, та спустились в підземку. А там - 0_0
Щоб дістатись до вписки, треба подзвонити.
Щоб подзвонити, треба розміняти гроші для таксофона.
Крутимось, намагаємось зрозуміти, де це зробити.
- Вам чем-то помочь? - зупиняється місцевий хлопець.
- Мы хотели бы разменять мелочи для таксофона...
- Так берите-звоните, - каже, і протягує свій IPhone. Потім розпитує по телефону адресу, куди нам їхати, і вирішує проїхатись туди з нами. Доводить до потрібного будинку і передає нас в руки Андрію, у якого ми мали ночувати. Коротше, перші враження від Баку були казкові.
Самого Андрія ми знайшли на каучі (https://www.couchsurfing.org/people/andreyznamenskiy/). Він родом з Дагестана, але вже багато років живе у Баку разом з двома кішками. Андрій вручив нам ключі від своєї квартири та чемно віддав власний диван, влаштувавшись на підлозі. Загалом цікава людина. Будете в Баку - познайомтесь =)
Зранку відкрили очі і поїхали тинятись містом.
У міста є гроші. І грошей багато. Це видно неозброєним оком. Скрізь хайтек і понти =)
Але про хайтек, а також про понти, я розкажу вам у наступному пості. Зараз - про стару частину міста Баку. Вона знаходиться в самому центрі, за цією стіною
Те, що місто сучасне, видно прямо з порога. Серед кам'яних стін та старовинних мечетей - урни для роздільного сбору сміття.
Далі - мінімум коментарів, максимум фоток
вдалені видніються шматочки хайтека, але про це згодом )
справа - символ старого Баку, Дівоча вежа
Місцева валюта. Один манат - 10 гривень.
В Баку все дорого, дешевий тільки проїзд в громадському транспорті та магнітіки. Проїзд скрізь 2 гривні, магнітіки в середньому по 10 грн. Всі інші ціни рази в два вищі за українські. Особливо дороге житло - значно вище київських цін. Каучсьорфінг в таких умовах особливо рулить.
Фісташки!!!!
Правда, в сирому і несолоному вигляді вони несмачні ((
В старому місті є музей мініатюрної книги. В ньому - стенди різних країн, в т.ч. України. На фотці не зрозуміло, але всі ці книжечки - малюююсенькі.
Серед всякої класики та пропаганди знайшовся Подерев*янський )))))
вхід в музей, до речі, безкоштовний
"Вот тут у нас представлено международное коммунистическое движение", - каже співробітниця музея і показує на цей стенд =)
але ми виходимо і йдемо далі
З питанням "Где здесь Черт побери?" Ед звернувся до доброго десятка перехожих. Справа в тому, що деcь тут знімалась частина фільму "Бриллиантовая рука". Десь тут падали Нікулін та Міронов. Ми тричі обійшли стару частину міста і ледь не посварились, але те саме місце ніяк знайти не могли.
"Ну что, увидели Черт побери?" - спитав у нас перехожий, у якого ми 10 хвилин питали про це місце.
"Неееет", - сумно відповідаємо.
"Так пойдемте покажу!".
Виявилось, що те_саме місце ми проходили вже разів п'ять, просто не впізнавали його )
Гештальт було закрито, тож ми спрямували в нову частину міста, до хайтеку та понтів. Про це - згодом =)
***
Весь звіт з цієї подорожі:
1. Азербайджан. Стара частина міста Баку.
2. Баку сучасний
3. Нардаран. Найбільш релігійне селище Азербайджана
4. Храм вогнепоклонників Атешгях та дорога з Баку до Тбілісі
5. Вірменія. Єреван.
6. Передмістя Єревана. Ечміадзін та Звартноц
7. Передмістя Єревана. Гегард та Гарні.
8. Неймовірна дорога на Карабах. Найдовша канатка, монастирі, гори
9. Нагорний Карабах: Степанакерт, Шуши та повернення додому.