Мостик между националистами и национал-коммунистами
В эти дни национально свидомая интеллигенция отмечает 114 лет со дня рождения сечевого стрельца и большевицкого поэта Андрея Бабьюка, больше известного как Мирослав Ирчан. Его в свое время называли "мостиком между Большой Украиной и Западной".
Современные версии и интерпретации об этом представителе т.н. "расстрелянного возрождения" можно прочесть на ИстКривде.
Признательные показания самого Мирослава Ирчана о своей деятельности и деятельности своих коллег в национал-фашистской организации УВО можно прочесть вот здесь - 1, 2, 3, 4, 5.
О деятельности Мирослава Ирчана можно также узнать из показаний о нем его побратима по деятельности в УВО - Григория Коссака. Напоминаю, что все материалы о расстрелянном украинском возрождении идут под тэгом "расстрелянное возрождение":
ВИТЯГ ЗІ СВІДЧЕНЬ
ГРИГОРІЯ ЙОСИПОВИЧА КОССАКА
ВІД 17 ЧЕРВНЯ 1931 РОКУ
Ірчана знаю з 1914 року. Справжнє його прізвище - Баб'юк. Ірчан - син селянина, закінчив гімназію. Під впливом націоналістичних ідей іще тоді почав писати невеличкі оповідання та вірші, в яких відображав національно-визвольні ідеї. Перебував у сотні українських січових стрільців під командуванням Барана, займався пропагандою серед стрілецьких мас націоналістичних ідей. Був редактором газети «Стрілець». Проводив широку культурну та політичну роботу на Волині. З окупаційними військами в 1917 році потрапив до Києва, де зв'язався з Коновальцем і Бараном. Деякий час перебував у Корпусі СС Коновальця, потім у 1918 році знову перейшов до УСС і очолював відділ преси та пропаганди штабу бригади УСС. Був одним із прихильників об'єднання з Петлюрою проти більшовиків. Разом із бригадою УСС та частинами Української галицької армії перейшов на бік Червоної армії, оскільки він належав до числа офіцерів, що мали вплив на політику УГА (Паліїв, Шухевич, Гірняк, Гадзінський, Яворський та інші); після переходу українських січових стрільців на бік Червоної армії разом з іншими бере участь у керівництві контрреволюційною діяльністю в лавах Червоної армії.
У1922 році для того, щоб використати радянофільські настрої української еміграції, особливо колишніх січових стрільців, коли почали організовуватися закордонні групи КПЗУ, Баран вислав Ірчана до Праги із завданням насаджувати в цих закордонних групах членів УВО.
У Празі Ірчан зв'язався з міськкомом і проводив організаційну роботу серед колишніх січовиків. Керівництво празькою закордонною групою компартії за посередництва Ірчана опинилося в руках Романюка, Верхомого, Бея й Копача.
Водночас Ірчан організовує «п'ятірку» як управу українських січових стрільців із завданням продовжувати організацію колишніх січовиків для перекидання їх на Радянську Україну для подальшої боротьби проти радянської влади.
Провівши всю цю роботу наприкінці 1923 року, Ірчан виїхав до Канади, щоб знайти гроші для організації УВО та для проведення організаційної роботи серед українських емігрантів у Канаді. Там Ірчан також проводив свою діяльність під виглядом організації закордонної групи компартії, висунувся там як керівник і, підтримуючи тісний зв'язок з Максимовичем та Яворським, а також із контрреволюційною еміграцією в Європі та Польщі через Бея та інших, провів усю організацію висилки на Радянську Україну організованих в УВО та замаскованих належністю до комуністичної партії українців-емігрантів.
Із Канади Ірчан перекинув на Радянську Україну кілька сотень людей, значна частина яких були членами контрреволюційних організацій. Ірчан перекинув на Радянську Україну з Канади дві комуни, що прибули сюди із сім'ями, сільськогосподарським інвентарем та майном. Вони осіли - одна в Запорізькому, а інша в Херсонському округах. У цих комунах багато зорганізованих в УВО ще в Канаді й основне їхнє призначення - створення міцних повстанських загонів і поширення впливу на село. Херсонська комуна, наскільки мені відомо, прибула сюди в 1926 році й невдовзі розпалася, оскільки там були непорозуміння поміж членами комуни. Більш міцною є комуна в Запорізькому окрузі, перекинута сюди в 1927 році. Як мені казав Ірчан, у цій комуні існує повстанська сотня із членів УВО, колишніх військових різних спеціальностей. Сотня ця видає себе за осередок осоавіахіму, має зброю - гвинтівки і два кулемети, і через осоавіахім широко проводить організаційну роботу серед запорізьких селян і пов'язана з якоюсь військовою частиною в місті Запоріжжя. Запорізька комуна перебувала під постійним наглядом Ірчана, який часто туди виїздив і керував усією діяльністю. Комуна ця підтримує зв'язок з Канадою й отримує звідти грошову допомогу.
У 1928 році Ірчан приїхав до Радянської України, вступив до КП(б)У та разом із Зозуляком, Приступою й іншими бере участь у керівництві, будучи керівником сектору преси й пропаганди. Ставши редактором «Західної України», Ірчан використовував редакцію та журнал «Західна Україна» для цілей організації. Найближчими помічниками Ірчана в журналі є Качанюк, Ткачук і Бобинський.
У1929-1930 рр. Ірчан широко популяризував у друці повстання в Дрогобичі 1919 року (Ідеться про зорганізоване комуністами повстання проти уряду Західно-Української Народної Республіки, яке розпочалося в Дрогобичі в ніч на 14 квітня 1919 р.), підняте Зозуляком та Мирониним, зображуючи його як революційне, спрямоване проти буржуазного керівництва ЗУНР.
Оскільки Ірчан іще в Умані та в Києві, від початку її організації, служив у Школі червоних старшин, то після приїзду до Харкова він знову зв'язується із ШЧС, зокрема з Іванчевським та іншими, і під виглядом комуніста-письменника проводить контрреволюційну діяльність серед курсантів та командирів ШЧС.
Ірчан також проводив контрреволюційну діяльність серед українських письменників. Користуючись широкою популярністю в українських колах і серед письменників, Ірчан у своїх творах, де він навмисно ідеалізує українських січових стрільців як основне ядро носіїв українського національного визволення, широко популяризував традиції стрілецтва та своєю літературною діяльністю приніс велику користь нашій організації.
Мої особисті стосунки з Ірчаном виключно дружні. Я часто зустрічався з ним у Празі й тут на Україні в 1929-1930 роках. При зустрічах я з ним відверто говорив про боротьбу за соборну Україну та про повалення радвлади. Під час розмов Ірчан відкрито висловлював свою ненависть до існуючого ладу та своє особисте невдоволення ситуацією, вважаючи, що йому не варто було приїздити на Радянську Україну, оскільки він звик до європейської та американської буржуазної культури, тісно пов'язаний з нею і за кордоном морально та матеріально почував себе значно краще.
Коссак Вірно: (підпис Коссака)
АУСБУХО, спр. 0-21551, т. 1, арк. 118-121.