"Расстрелянное возрождение". Продолжение 8
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ
МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА
ВІД 29 СІЧНЯ 1934 РОКУ
Питання: Ви свідчили, що Приходько є членом організації. Що конкретно Ви про нього знаєте, де, коли й за яких обставин Ви з ним зустрічалися?
Відповідь: У першій половині травня 1922 року, коли >і чекав у Москві свого відправлення за кордон, я зустрівся з Конаром, якого знав іще до імперіалістичної війни. Жив я тоді в гуртожитку Комінтерну. Якось увечері приїхав до мене на машині Конар і попрохав поїхати з ним в Українське постійне представництво до Приходька.
Приходька я тоді побачив уперше, там був також Яловий. Пригадую розмову Конара з Приходьком. Останній не погоджувався з Конаром із приводу того, що він, Конар, ніколи не повернеться на Україну. Конар тоді казав, що з Москви все видніше, у Москві безпечніше й що довше сидиш у Москві, то ширшими стають твої зв'язки з поважними людьми. З усім цим Приходько погоджувався, але палко дорікав Конарові за небажання працювати на Україні. За словами Приходька, на Україні треба мати якомога більше своїх розумних людей, що їх можна було б поставити на відповідальні державні й політичні посади.
Добре пам'ятаю, що Конар тоді сказав Приходькові, що в найближчий рік йому треба буде поїхати на короткий час за кордон. Приходько йому на це відповів, що не за горами той час, коли за кордон буде їздити так легко, як із Москви на Україну.
Виїхавши за кордон, я до 1929 року не бачив Приходька. У 1929 році, у червні місяці, я мав у Берліні розмову з Паньковим Михайлом. Він радив мені звернутися в Москві до Самборського, який має зв'язати мене з Конаром. Паньков передав через мене для Приходька подарунок (олівець) до Харкова й сказав (коли я його спитав, на якій зараз посаді Приходько), що Приходько тепер - заступник наркома освіти, що він є для нас цінною людиною, що він дуже впливовий і далеко піде.
Коли в нас із Паньковим зайшла розмова на суто організаційну тему (по лінії нашої роботи в організації), Паньков сказав мені під великим секретом, що Приходько зараз при Скрипникові, як і раніше при Шумському, є тим, через кого здійснюється розстановка наших людей у культурно-освітніх закладах та організаціях. На питан¬ня про те, чи цілком розгромлений шумськізм на Україні, Паньков відповів, що формально розгромлений; а по суті організацію ще глибше загнано в підпілля, що гірше для більшовиків.
Приїхавши в 1929 році на Україну з-за кордону, я в Харкові бачився з Приходьком, мав із ним розмову про стан в Америці, Європі, проте на організаційні теми в нас розмов не було.
У березні 1930 року я отримав від Приходька постійну перепустку на процес СВУ, із правом сидіти на сцені поблизу обвинувачуваних. Таку саму перепустку мав тоді Остап Вишня. Уже тоді Приходько ставився до мене дуже уважно, і я був упевнений, що він поінформований про мене та про мету мого приїзду. ,
Питання: Як Ви зреагували на те, що Приходько був головою суду в справі СВУ?
Відповідь: Під час процесу СВУ я спитав у Остапа Вишні, чим пояснити ту обставину, що головою суду є Приходько, членом суду Соколянський, а від письменників громадським обвинувачем - усім відомий націоналіст та колишній офіцер Слісаренко. Вишня на це відповів мені: « Організація в організації». Далі Вишня мені пояснив, що дії Приходька, Соколянського та Слісаренка - це тактичний маневр боротьбистської організації, яка цим кроком приховує свої зв'язки з буржуазними націоналістами.
Тоді ж таки, під час процесу СВУ, я мав розмову з членом організації Гірняком Йосипом про склад суду. Гірняк на це казав мені просто: «Практика - сьогодні Приходько, Соколянський та Слісаренко судять старих дурнів, а настане час, коли сьогоднішні судді будуть судити тих, хто призначив їх суддями».
Кількома днями пізніше я зустрівся з Курбасом. Розмова в нас зайшла про процес СВУ та суддів. Курбас, називаючи прізвища Приходька, Соколянського й Слісаренка, сказав: «Суддями ми будемо не лише в Харківській опері (Процес СВУ проходив у приміщенні Харківського оперно¬го театру), а над усіма теперішніми катами України».
У січні або в лютому 1931 року я мав розмову з Романюком про арешти Коссака та інших. Романюк тоді мені казав, що прийде й наша черга, хоч у кишенях у нас і партійні квитки. Хоча, казав він, таким, як ми, нічого боятися, у нас є люди на відповідальних посадах, чий арешт буде величезним політичним скандалом і для партії, і для радянської влади. Кажучи про це, Романюк назвав Левицького Михайла, Конара, Гаврилова І., Тура Івана, Приходька. Він також зазначив, що Приходько, будучи радником повпредставництва в Празі, шукав зв'язки з націоналістичною еміграцією та місцевими колами із Закарпатської України й Галичини. Користуючись своїм становищем, Приходько організаційно допомагав пересилкою на Україну активних членів УВО та мав налагодити зв'язки з Парижем.
Питання: Що Ви ще чули про Приходька?
Відповідь: Улітку 1931 року я ближче зійшовся з Хвильовим. Розмовляючи з ним про арешти галичан, я висловив побоювання, що мене також можуть заарештувати. Хвильовий тоді заспокоїв мене, сказавши, що він добре орієнтується в ситуації й у разі небезпеки попередить мене.
Я спитав Хвильового, хто його орієнтує у цих справах і чи не має він зв'язків із ДПУ. Хвильовий написав мені на папірці слово «Приходько». Після цього він по¬рвав цю записку й додав усно: він (тобто Приходько) як заступник генерального прокурора інформує довірених людей про загальну політичну ситуацію, про справи та події, тому він, Хвильовий, завжди в курсі всього.
Уже в 1933 році я, зустрівшись із Соколянським, розмовляв із ним про арешти (це було до смерті Хвильового й арешту Ялового). Соколянський сказав мені, що ці арешти - тільки початок «великої біди». Справа не в самих галичанах, арешти докотяться й до нас (при цьому він показав на себе). Після арешту Ялового Соколянський під час зустрічі зі мною нагадав мені свої слова, наголосивши на арештах Христового, Ялового та смерті Хвильового. Тоді ж таки ми говорили із Соколянським про організації УВО та боротьбистів.
Кажучи про це, Соколянський наголосив, що ми маємо довірену особу в обох організаціях, особу, до якої не так легко дістатися з огляду на посаду, яку вона обіймає. Ця людина вміло підтримує зв'язок між організаціями; наскільки йому, Соколянському, відомо, вона пов'язана також з укапістами. Тоді ж Соколянський назвав прізвища Річицького, Авдієнка та Грудини. За словами Соколянського, цією відповідальною особою є Приходько.
У середині грудня 1933 року мене кілька разів питав Кривенко, чи не заарештували ще Приходька, оскільки такі чутки поширюються містом. Пізніше дуже схвильований Кривенко сказав: «Якщо арешт Приходька - правда, то кінець усьому».
Протокол записаний з моїх слів вірно, мені прочитаний.
Ірчан М.
Допитав оперуповноважений СПВ
(Соколов)