На південь від Вінниці. Прибузьке та Тютьки
Минулого разу я розповідав про красиві місця навколо вінницького мікрорайону Сабарів. Але з Сабарова, як то кажуть, усе тільки починається. Якщо рухатись далі понад Бугом, за течією річки, можна побачити ще багато цікавого. Там же знаходяться найближчі села - Прибузьке і Тютьки. До них ми і вирушаємо.
Ще деякий час на тому березі Бугу видніються вінницькі хатки і будівлі Сабарівського кар’єру.
Але дуже скоро вони закінчуються, і річка постає у своїй первозданній красі.
Берегом поважно розгулює лелека, утримуючись на безпечній відстані.
Пасовисько.
Власне тут ледь не через кожні 10 метрів можна зупинятись і милуватись природою.
Ліс на протилежному березі час від часу уступає місце невисоким схилам.
Однак, скоро ліс обступає дорогу з обох боків, відділяючи від річки. Це означає, що ми уже майже в Прибузькому. На в’їзді в село - пам’ятний знак воїнам, які загинули тут у 1941 році.
Дорога виводить у центр села, де знаходиться дерев’яна Свято-Успенська церква.
Церква у нинішньому вигляді була збудована у 1855 році, в основі вона має форму хреста. Мені в цьому році якось стабільно щастило потрапляти до церков під якісь заходи. Цього разу - на хрестини.
У дворику храму традиційно присутні старовинні могили тутешніх священнослужителів.
На деякий час покидаю Прибузьке і їду в Тютьки. Тут теж є дерев’яна церква, тільки дуже вже примітивного вигляду.
І поховання зі старовинними хрестами, а як же.
Сучасний храм у центрі села більш симпатичний.
Ставок у Тютьках.
Церква чудово проглядається і з протилежного берегу.
Завертаю назад до Прибузького, адже тут є іще одна цікава пам’ятка. Стародавня садиба з палацом, перебудованим із будинку культури, який був перебудований із палацу. Відреставрована, в чудовому стані… Розкатали губу? Хрін вам.
Палац знаходиться у приватній власності і оточений ось таким високим парканом.
Перекинувся парою слів з охоронцем, який виявився на диво адекватним. Дозволив фоткати, де що видно із-за паркану. Про те, хто тут є і що буде, відповідей уникав, мовляв, зовсім недавно працює.
Флігель палацу.
Всередині садиби. Там ще городи всякі, домашня птиця. Несхоже, щоб з цього місця хтось думав робити музей чи щось у такому дусі.
Місцями у якості природного кордону виступає струмок чи маленька річка, яка протікає тут.
В глибині подвір’я видно ротонду.
Майже за палацом ми знову бачимо Буг, тут же є і пішохідний місток, яким можна повернутись у Вінницю.
Прощальний на сьогодні погляд на річку.
За містком починається приватний сектор, куди доходить навіть міська маршрутка. Траса веде через якесь містичне село Поляна (вказівники на дорозі є, а от на картах його нема) і виходить на Академічне - окраїнний новітній район.
Район ще будується, але вже багато обжитих будинків.
А шо я вам скажу, наші академіки таки непогано живуть:)
Ось і все. Ця подорож добігла свого кінця.
Ще деякий час на тому березі Бугу видніються вінницькі хатки і будівлі Сабарівського кар’єру.
Але дуже скоро вони закінчуються, і річка постає у своїй первозданній красі.
Берегом поважно розгулює лелека, утримуючись на безпечній відстані.
Пасовисько.
Власне тут ледь не через кожні 10 метрів можна зупинятись і милуватись природою.
Ліс на протилежному березі час від часу уступає місце невисоким схилам.
Однак, скоро ліс обступає дорогу з обох боків, відділяючи від річки. Це означає, що ми уже майже в Прибузькому. На в’їзді в село - пам’ятний знак воїнам, які загинули тут у 1941 році.
Дорога виводить у центр села, де знаходиться дерев’яна Свято-Успенська церква.
Церква у нинішньому вигляді була збудована у 1855 році, в основі вона має форму хреста. Мені в цьому році якось стабільно щастило потрапляти до церков під якісь заходи. Цього разу - на хрестини.
У дворику храму традиційно присутні старовинні могили тутешніх священнослужителів.
На деякий час покидаю Прибузьке і їду в Тютьки. Тут теж є дерев’яна церква, тільки дуже вже примітивного вигляду.
І поховання зі старовинними хрестами, а як же.
Сучасний храм у центрі села більш симпатичний.
Ставок у Тютьках.
Церква чудово проглядається і з протилежного берегу.
Завертаю назад до Прибузького, адже тут є іще одна цікава пам’ятка. Стародавня садиба з палацом, перебудованим із будинку культури, який був перебудований із палацу. Відреставрована, в чудовому стані… Розкатали губу? Хрін вам.
Палац знаходиться у приватній власності і оточений ось таким високим парканом.
Перекинувся парою слів з охоронцем, який виявився на диво адекватним. Дозволив фоткати, де що видно із-за паркану. Про те, хто тут є і що буде, відповідей уникав, мовляв, зовсім недавно працює.
Флігель палацу.
Всередині садиби. Там ще городи всякі, домашня птиця. Несхоже, щоб з цього місця хтось думав робити музей чи щось у такому дусі.
Місцями у якості природного кордону виступає струмок чи маленька річка, яка протікає тут.
В глибині подвір’я видно ротонду.
Майже за палацом ми знову бачимо Буг, тут же є і пішохідний місток, яким можна повернутись у Вінницю.
Прощальний на сьогодні погляд на річку.
За містком починається приватний сектор, куди доходить навіть міська маршрутка. Траса веде через якесь містичне село Поляна (вказівники на дорозі є, а от на картах його нема) і виходить на Академічне - окраїнний новітній район.
Район ще будується, але вже багато обжитих будинків.
А шо я вам скажу, наші академіки таки непогано живуть:)
Ось і все. Ця подорож добігла свого кінця.