Сабарів - маленька вінницька казка
Напевно, чи не усім жителям великих міст хочеться час від часу вирватись з бетонно-асфальтного полону кудись на природу. Особливо добре, коли до тієї природи не треба пертись десь далеко. У Вінниці є таке місце, і називається воно - Сабарів.
Колишнє село Сабарів відоме ще з XIII ст. як володіння литовської родини німецького походження Гедройц. Зараз це звичайний приватний сектор із єдиною пам’яткою у виді новозбудованої церкви.
Усе найцікавіше починається, коли перейти з села на протилежний берег Бугу через дамбу Сабарівської ГЕС.
Побувати на Сабарові я встиг у всі пори року, тому можу похизуватись відповідними фотографіями.
ГЕС була збудована у 1948-52 рр., на ній досі працює австрійська турбіна 1924(!) року виготовлення. ГЕС зазнавала двох великих аварій - у 1984 і 1986 роках. У першому випадку у Вінниці буквально щез Буг, а от другий пройшов для містян непомітно.
Колись тут був воєнізований пост охорони.
Іще одна візитка Сабарова - Голівудський напис «Не сміти!», встановлений місцевими волонтерами.
Вони ж поначіпляли і інші креативні таблички.
Втім, сміття усе одно багато:(
Перейшовши дамбу, можна прогулятись як направо…
…так і наліво.
Взимку з-під снігу тут пробиваються струмки…
…восени ліс виграє усіма відтінками жовтих та червоних кольорів…
…а влітку утопає в зелені.
Можна побачити ось такі квіточки.
І навіть черепах.
Царівни.
Між скелями є стежка, якою можна піднятись на самісінький верх.
Ці ж скелі у весняному варіанті.
Ну а вже звідти відкривається чудовий панорамний вид на весь Сабарів.
Вдалині видно сусідні мікрорайони. І Буг, звісно ж.
Влітку від центру до Сабарова курсують почергово 2 пасажирські теплоходи.
Стара баржа виступає у якості пристані.
Якщо поплисти на теплоході, коло берегу можна побачити Камінь Коцюбинського. За переказами, саме сюди відомий письменник приходив за натхненням для своїх химерних творів. На камені вибито його цитати.
Окремо варто сказати пару слів про Сабарівський кар’єр.
Він діючий, тому воду відкачують. Хоча я так і не зрозумів, що тут видобувають.
Потрапивши вниз, я відчув сильне дежавю, неначе знову опинився десь в криворізькій зоні обвалення.
З певних ракурсів тутешні калюжки все ж можна видати за повноцінне озеро:)
Вода уперто бореться з людиною, стікаючи просто з однієї із стін кар’єру.
Над кар’єром можна знайти залишки якихось дореволюційних споруд.
Спонтанне місце відпочинку із стилізацією під Дикий Захід:)
І ще трохи яскравої осені. Скоро вона знову пофарбує все навколо у багряні кольори…
Стріт-арт на Сабарові.
Колишнє село Сабарів відоме ще з XIII ст. як володіння литовської родини німецького походження Гедройц. Зараз це звичайний приватний сектор із єдиною пам’яткою у виді новозбудованої церкви.
Усе найцікавіше починається, коли перейти з села на протилежний берег Бугу через дамбу Сабарівської ГЕС.
Побувати на Сабарові я встиг у всі пори року, тому можу похизуватись відповідними фотографіями.
ГЕС була збудована у 1948-52 рр., на ній досі працює австрійська турбіна 1924(!) року виготовлення. ГЕС зазнавала двох великих аварій - у 1984 і 1986 роках. У першому випадку у Вінниці буквально щез Буг, а от другий пройшов для містян непомітно.
Колись тут був воєнізований пост охорони.
Іще одна візитка Сабарова - Голівудський напис «Не сміти!», встановлений місцевими волонтерами.
Вони ж поначіпляли і інші креативні таблички.
Втім, сміття усе одно багато:(
Перейшовши дамбу, можна прогулятись як направо…
…так і наліво.
Взимку з-під снігу тут пробиваються струмки…
…восени ліс виграє усіма відтінками жовтих та червоних кольорів…
…а влітку утопає в зелені.
Можна побачити ось такі квіточки.
І навіть черепах.
Царівни.
Між скелями є стежка, якою можна піднятись на самісінький верх.
Ці ж скелі у весняному варіанті.
Ну а вже звідти відкривається чудовий панорамний вид на весь Сабарів.
Вдалині видно сусідні мікрорайони. І Буг, звісно ж.
Влітку від центру до Сабарова курсують почергово 2 пасажирські теплоходи.
Стара баржа виступає у якості пристані.
Якщо поплисти на теплоході, коло берегу можна побачити Камінь Коцюбинського. За переказами, саме сюди відомий письменник приходив за натхненням для своїх химерних творів. На камені вибито його цитати.
Окремо варто сказати пару слів про Сабарівський кар’єр.
Він діючий, тому воду відкачують. Хоча я так і не зрозумів, що тут видобувають.
Потрапивши вниз, я відчув сильне дежавю, неначе знову опинився десь в криворізькій зоні обвалення.
З певних ракурсів тутешні калюжки все ж можна видати за повноцінне озеро:)
Вода уперто бореться з людиною, стікаючи просто з однієї із стін кар’єру.
Над кар’єром можна знайти залишки якихось дореволюційних споруд.
Спонтанне місце відпочинку із стилізацією під Дикий Захід:)
І ще трохи яскравої осені. Скоро вона знову пофарбує все навколо у багряні кольори…
Стріт-арт на Сабарові.