Місто сонця
Ще якусь сотню років тому, напевно, ніхто б і передбачити не міг, на який мегаполіс перетвориться Мінськ. Незважаючи на поважну дату заснування (1067) столицею він став лише у 1919 році, уже в радянській Білорусі. Тим не менш, до Другої Світової це все одно було тихе провінційне містечко переважно дерев’яної забудови і не більше 3 поверхів.
Війна віхолою пролетіла по місту, знищивши близько 80% його будівель. Існували навіть плани не мучитись з оцим усім, а просто перенесли столицю у Могилів. Але остаточним рішенням стала усе ж відбудова, при чому зразково-показова. Мінськ мав перетворитись на ідеал радянського населеного пункту, таке собі місто сонця, яке зустріло мене аж ніяк не сонячною погодою…
Зі сторони вокзалу приїжджих зустрічають дві монументальні вежі, символічно названі Воротами Мінська.
На площі Незалежності неподалік вокзалу якимось дивом зберігся костьол св. Симеона і Єлени (або просто «червоний») 1910 року.
Архангел Михаїл.
Костьол нічний:
Решта ж проспекту (він також має назву Незалежності), що веде від Воріт до історичного центру, - це торжество прямолінійного і монументального сталінського ампіру та неокласицизму.
Мінську дуже пощастило, що його доручили відбудовувати професійним архітекторам із почуттям смаку і достатніми, як на післявоєнний час, ресурсами.
Забудова настільки крута, що є претендентом на включення у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Трапляються тут і дореволюційні будинки, як ось цей - 1915 року, вдало вписаний в повоєнний проспект головним архітектором відбудови Михайлом Парусниковим. Тепер у ньому квартирується МВС Білорусі. За ним видно оранжеву споруду, одну з найбільш виразних на вулиці.
Тим не менш, фотографувати її заборонено, бо всередині сидить КДБ. При чому це той випадок, коли реально стрьомно, бо скрізь понатикано камер. Хіба отак, через сквер на максимальному зумі.
Або зі сторони.
Палац культури профспілок.
Далі - театр, який я чомусь не засняв, зате сфотографував його туалет з цікавою історією. За легендою, граф Чапський не заплатив за роботу архітектору Стенкевичу (Сенкевичу?), і той створив туалет - копію палацу графа. А що ви знаєте про годний тролінг?
Від театру проспект перетинає Свіслоч, і тут радянська забудова уже поступається сучасній.
На обох берегах річки чимало парків і скверів. Чи не найбільший за площею - парк Перемоги з площею Героїв і музеєм Великої Вітчизняної.
Так склалось, що основний день, який я присвятив Мінську, співпав з Днем Незалежності Білорусі - вони святкують його 3 липня, у річницю звільнення від нацистів.
Запам’ятайте цю дату і не повторюйте моєї помилки. У цей день і без того активна міліція робиться найактивнішою. Напередодні свята увечері мене ще понесло якраз у той-таки парк Перемоги, понад яким проходили основні приготування до параду. Зате мав чудову нагоду відчути себе наче у якомусь Ашхабаді - абсолютна відсутність простих містян, повно міліції і я такий модний з фотоапаратом.
Тому зайвий раз його не світив, обмежившись знімком цікавого пам’ятника з журавлями на березі річки.
Передсвяткове місто виглядало дуже ефектно:
Зі своїм везінням я ще й поселився у готелі на просп. Переможців, де мав проходити парад. Виселятись довелось удосвіта, бо з 7 до 11 ранку у цілях безпеки нікого не впускали і не випускали.
Благо, з’явилось більше часу погуляти містом подалі від скупчення людей. А військові літаки з гелікоптерами можна було підловити і зі спальних районів, над якими вони летіли на парад.
Зате під свято зранку літаки намагались розігнати хмари і частково їм це все ж вдалося. Хоч трохи побачив Мінська сонячного.
Площа Перемоги. Вона теж на проспекті Незалежності, але вже по той бік річки.
Забудова навколо площі:
У Центральному дитячому парку є оглядове колесо, але шалена черга змусила утриматись од його відвідин.
Хмари над Свіслоччю:
Якщо вертатись до якісної радянської забудови, її ще досить багато на південь від просп. Незалежності. Це вулиці Леніна, Енгельса, Кірова, Карла Маркса і з іншими комуняцькими назвами.
Зате ці вулиці досить спокійні і небагатолюдні. Тут зовсім не відчувається столичного шуму, ба, навіть присутній певний провінційний шарм і затишок.
Президентська резиденція.
Дореволюційні будинки:
У свято у паркових зонах міста все ж гуляло чимало людей. Завелика, як на мене, кількість правоохоронців їх ні разу не лякала, звикли.
Елітний житловий комплекс у центрі.
Біля нього - острів Сліз з каплицею і пам’ятниками загиблим у різних війнах.
Вид з протилежної сторони річки. Площа перед палацом спорту - одна з найбільш людних у свята.
Якщо вам хочеться ще міста сучасного - обов’язково відвідайте Мінськ-Арену, новітній стадіон, що приймав чемпіонат світу з хокею 2014.
Разом з будівництвом стадіону навколо густо постали новобудови, а ще років 5 тому тут було чисте поле.
Будується у Мінську узагалі багато чого. Ось хмарочоси на просп. Машерова, наприклад. Не хотів би жити у такому мурашнику, але зі сторони виглядає ефектно.
Фотогенічний собор біля стадіону.
Із забудови не можу не показати ще ось такий будинок за адресою вул. Богдановича 78. Він настільки довжелезний, що у різних його кінцях знаходяться дві різні зупинки. По супутниковому знімку я наміряв 396 м.
Гусінь із тролейбусів.
Ще пару слів варто сказати про гроші. Білоруські рублі із-за інфляції стали анекдотично дешевою валютою з купою нулів (від легендарних «зайчиків» відмовились ще у 2000). У 2016 році у країні провели деномінацію, поділивши їх вартість на 10 000 (найменша ходова купюра у 100 рублів перетворилась в 1 копійку). Так що після наших їх ціни виглядають мізерними, але це омана, бо насправді у Білорусі все відчутно дорожче. Для переводу у гривні ціни треба множити майже на 14, так що ось вам аж 700 гривень:
На сьогодні про Мінськ усе, далі буде.
Війна віхолою пролетіла по місту, знищивши близько 80% його будівель. Існували навіть плани не мучитись з оцим усім, а просто перенесли столицю у Могилів. Але остаточним рішенням стала усе ж відбудова, при чому зразково-показова. Мінськ мав перетворитись на ідеал радянського населеного пункту, таке собі місто сонця, яке зустріло мене аж ніяк не сонячною погодою…
Зі сторони вокзалу приїжджих зустрічають дві монументальні вежі, символічно названі Воротами Мінська.
На площі Незалежності неподалік вокзалу якимось дивом зберігся костьол св. Симеона і Єлени (або просто «червоний») 1910 року.
Архангел Михаїл.
Костьол нічний:
Решта ж проспекту (він також має назву Незалежності), що веде від Воріт до історичного центру, - це торжество прямолінійного і монументального сталінського ампіру та неокласицизму.
Мінську дуже пощастило, що його доручили відбудовувати професійним архітекторам із почуттям смаку і достатніми, як на післявоєнний час, ресурсами.
Забудова настільки крута, що є претендентом на включення у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Трапляються тут і дореволюційні будинки, як ось цей - 1915 року, вдало вписаний в повоєнний проспект головним архітектором відбудови Михайлом Парусниковим. Тепер у ньому квартирується МВС Білорусі. За ним видно оранжеву споруду, одну з найбільш виразних на вулиці.
Тим не менш, фотографувати її заборонено, бо всередині сидить КДБ. При чому це той випадок, коли реально стрьомно, бо скрізь понатикано камер. Хіба отак, через сквер на максимальному зумі.
Або зі сторони.
Палац культури профспілок.
Далі - театр, який я чомусь не засняв, зате сфотографував його туалет з цікавою історією. За легендою, граф Чапський не заплатив за роботу архітектору Стенкевичу (Сенкевичу?), і той створив туалет - копію палацу графа. А що ви знаєте про годний тролінг?
Від театру проспект перетинає Свіслоч, і тут радянська забудова уже поступається сучасній.
На обох берегах річки чимало парків і скверів. Чи не найбільший за площею - парк Перемоги з площею Героїв і музеєм Великої Вітчизняної.
Так склалось, що основний день, який я присвятив Мінську, співпав з Днем Незалежності Білорусі - вони святкують його 3 липня, у річницю звільнення від нацистів.
Запам’ятайте цю дату і не повторюйте моєї помилки. У цей день і без того активна міліція робиться найактивнішою. Напередодні свята увечері мене ще понесло якраз у той-таки парк Перемоги, понад яким проходили основні приготування до параду. Зате мав чудову нагоду відчути себе наче у якомусь Ашхабаді - абсолютна відсутність простих містян, повно міліції і я такий модний з фотоапаратом.
Тому зайвий раз його не світив, обмежившись знімком цікавого пам’ятника з журавлями на березі річки.
Передсвяткове місто виглядало дуже ефектно:
Зі своїм везінням я ще й поселився у готелі на просп. Переможців, де мав проходити парад. Виселятись довелось удосвіта, бо з 7 до 11 ранку у цілях безпеки нікого не впускали і не випускали.
Благо, з’явилось більше часу погуляти містом подалі від скупчення людей. А військові літаки з гелікоптерами можна було підловити і зі спальних районів, над якими вони летіли на парад.
Зате під свято зранку літаки намагались розігнати хмари і частково їм це все ж вдалося. Хоч трохи побачив Мінська сонячного.
Площа Перемоги. Вона теж на проспекті Незалежності, але вже по той бік річки.
Забудова навколо площі:
У Центральному дитячому парку є оглядове колесо, але шалена черга змусила утриматись од його відвідин.
Хмари над Свіслоччю:
Якщо вертатись до якісної радянської забудови, її ще досить багато на південь від просп. Незалежності. Це вулиці Леніна, Енгельса, Кірова, Карла Маркса і з іншими комуняцькими назвами.
Зате ці вулиці досить спокійні і небагатолюдні. Тут зовсім не відчувається столичного шуму, ба, навіть присутній певний провінційний шарм і затишок.
Президентська резиденція.
Дореволюційні будинки:
У свято у паркових зонах міста все ж гуляло чимало людей. Завелика, як на мене, кількість правоохоронців їх ні разу не лякала, звикли.
Елітний житловий комплекс у центрі.
Біля нього - острів Сліз з каплицею і пам’ятниками загиблим у різних війнах.
Вид з протилежної сторони річки. Площа перед палацом спорту - одна з найбільш людних у свята.
Якщо вам хочеться ще міста сучасного - обов’язково відвідайте Мінськ-Арену, новітній стадіон, що приймав чемпіонат світу з хокею 2014.
Разом з будівництвом стадіону навколо густо постали новобудови, а ще років 5 тому тут було чисте поле.
Будується у Мінську узагалі багато чого. Ось хмарочоси на просп. Машерова, наприклад. Не хотів би жити у такому мурашнику, але зі сторони виглядає ефектно.
Фотогенічний собор біля стадіону.
Із забудови не можу не показати ще ось такий будинок за адресою вул. Богдановича 78. Він настільки довжелезний, що у різних його кінцях знаходяться дві різні зупинки. По супутниковому знімку я наміряв 396 м.
Гусінь із тролейбусів.
Ще пару слів варто сказати про гроші. Білоруські рублі із-за інфляції стали анекдотично дешевою валютою з купою нулів (від легендарних «зайчиків» відмовились ще у 2000). У 2016 році у країні провели деномінацію, поділивши їх вартість на 10 000 (найменша ходова купюра у 100 рублів перетворилась в 1 копійку). Так що після наших їх ціни виглядають мізерними, але це омана, бо насправді у Білорусі все відчутно дорожче. Для переводу у гривні ціни треба множити майже на 14, так що ось вам аж 700 гривень:
На сьогодні про Мінськ усе, далі буде.