Мир та його замок
Чесно відмотавши пішки кількадесят кілометрів за перші три з половиною дні в Білорусі і стоптавши ноги в криваві мозолі, я дозволив собі один день з організованою екскурсією у два найвідоміші її замки - так щоб нас ледачих підвозили автобусом скрізь аж під ворота, готували комплексними обідами і підтирали шмарклі. Тим більше, з громадським транспортом там кепсько, та й погода не радувала.
Мир - зовсім маленьке містечко на сході Гродненської області, але це не заважає бути йому одним з туристичних центрів Білорусі. Причиною тому - замок, один з найгарніших у східній Європі, об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Тому більша частина цієї замітки буде присвячена саме цьому красеню, який дійсно казковий, і навіть паскудний дощ не міг зіпсувати хороших вражень.
Замок квадратний у плані з чотирма 5-поверховими бічними вежами, які виступають од стін. П’ята вежа, в’їзна, має 6 поверхів, вона ж і найгарніша з-поміж усіх.
Дуже коротко про історичні віхи, і йдемо дивитись вражаюче багату музейну експозицію. Замок будовано у 1506-10 роках для родини Ілліничів, що володіли тоді Миром. Після Ілліничів він дістався Радзивіллам, за яких твердиня з готичної перетворилась на ренесансну і стала таким собі своєрідним заміським володінням, більше призначеним для пишних прийомів, а не воєнних цілей.
Тим не менш, комплекс активно брав участь у всіх сутичках на цих землях, часто руйнувався. Особливого спустошення зазнав у 1812 р., після чого Радзівіли мусили його покинути (вони підтримали Наполеона і прогадали).
У 19 ст. замок поступово приходив в запустіння. З 1891 до 1939 року ним володів рід Святополк-Мирських, які відбудували його, звели поруч палац (зберігся тільки флігель) і оновили парковий ансамбль.
У 1939 році замок націоналізували і організували там виробничу артіль. Під час Другої Світової тут було гетто, після війни жили люди. Замок знову поступово руйнувався, доки у 1988 році не отримав статус історико-культурної цінності загальнодержавного значення.
Почалась затяжна реставрація, яка, схоже, уже завершилась, і результати її вражають. Відновлені інтер’єри, вкрай багата і різноманітна експозиція, декілька тематичних музеїв.
Один із залів заповнений макетами замків, фортець і оборонних церков Білорусі.
Старий замок в Гродно, яким він був колись.
Церква-фортеця в Синковичах.
Лідський замок.
На широкому екрані безперервно крутять зйомку з коптера. Неймовірно, але виявляється, у Білорусі таки буває сонячно.
Герб Радзивіллів.
Меблі.
Дамський стільчик.
Килимів багато. Це зараз вони стали постсовковим рудиментом, що псує сімейні фотографії, а колись були до біса дорогими і престижними атрибутами.
Годинники як витвір мистецтва.
Інтер’єри багатьох кімнат відновлені повністю.
Піч.
Кому що, а мене найбільше вразили стелі. Це ж одуріти яка краса.
В підвальних приміщеннях імітовано пивницю, комори.
Можна піднятись також у вежі і на замкові стіни.
Внутрішній двір замку:
Зі стін також відкриваються гарні види на Мир.
Два головні храми, між ними - центр. Ось таке це нині маленьке містечко.
Мирський став, виритий в кінці 19 ст. на місці яблуневого саду з волі Миколи Святополк-Мирського. За легендою, на цих роботах загинуло чимало людей, в тому числі і син однієї відьми. Відьма прокляла став, пообіцявши, що у ньому утопиться стільки чоловіків, скільки дерев зрубали задля нього.
Екскурсовод казав, що по п’яні іноді дійсно топляться:)
І всяке інше навколо:
Замок обов’язково треба обійти ззовні.
Здавалось би, симетрична квадратна форма, що там може бути такого? А ж ні, виявляється усі вежі відрізняються між собою - рівно настільки, щоб і кожна була цікава по-своєму, і не порушувала композиційної цілісності. Узагалі можна зняти капелюха перед архітекторами, які породили таку красу, що в той же час була добре укріпленою та боєздатною одиницею.
Трохи поодаль стоїть цікавої форми каплиця-усипальниця Святополк-Мирських 1904 року.
Герб родини.
І звісно ж, треба обійти озеро задля найкращих видів на всю цю казку - замок і каплицю, укупі й окремо:
У Мирі також варто оглянути центральну, Ринкову площу (нині вона носить назву 17 вересня - дату окупації західної Білорусі Радянським Союзом).
Мир - давнє єврейське містечко, а як відомо, тоді євреї найбільше були задіяні в торгівлі. Саме їх будиночки оточували площу, і хоча нині в Мирі їх уже немає, атмосферні хатки чудово збереглися.
Одна із колишніх синагог.
З півночі площу прикрашає Троїцька церква, яка веде свою історію аж з 1533 року, але з того часу багато разів і сильно перебудовувалась.
На виїзді у сторону замку стоїть костьол Святого Миколая 1599 року, а от він майже зміг зберегти первозданний вигляд, тільки вежу знесли у повоєнні роки. Незважаючи на повну відсутність будь-якого декору, виглядає дуже симпатично та атмосферно.
Мир - зовсім маленьке містечко на сході Гродненської області, але це не заважає бути йому одним з туристичних центрів Білорусі. Причиною тому - замок, один з найгарніших у східній Європі, об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Тому більша частина цієї замітки буде присвячена саме цьому красеню, який дійсно казковий, і навіть паскудний дощ не міг зіпсувати хороших вражень.
Замок квадратний у плані з чотирма 5-поверховими бічними вежами, які виступають од стін. П’ята вежа, в’їзна, має 6 поверхів, вона ж і найгарніша з-поміж усіх.
Дуже коротко про історичні віхи, і йдемо дивитись вражаюче багату музейну експозицію. Замок будовано у 1506-10 роках для родини Ілліничів, що володіли тоді Миром. Після Ілліничів він дістався Радзивіллам, за яких твердиня з готичної перетворилась на ренесансну і стала таким собі своєрідним заміським володінням, більше призначеним для пишних прийомів, а не воєнних цілей.
Тим не менш, комплекс активно брав участь у всіх сутичках на цих землях, часто руйнувався. Особливого спустошення зазнав у 1812 р., після чого Радзівіли мусили його покинути (вони підтримали Наполеона і прогадали).
У 19 ст. замок поступово приходив в запустіння. З 1891 до 1939 року ним володів рід Святополк-Мирських, які відбудували його, звели поруч палац (зберігся тільки флігель) і оновили парковий ансамбль.
У 1939 році замок націоналізували і організували там виробничу артіль. Під час Другої Світової тут було гетто, після війни жили люди. Замок знову поступово руйнувався, доки у 1988 році не отримав статус історико-культурної цінності загальнодержавного значення.
Почалась затяжна реставрація, яка, схоже, уже завершилась, і результати її вражають. Відновлені інтер’єри, вкрай багата і різноманітна експозиція, декілька тематичних музеїв.
Один із залів заповнений макетами замків, фортець і оборонних церков Білорусі.
Старий замок в Гродно, яким він був колись.
Церква-фортеця в Синковичах.
Лідський замок.
На широкому екрані безперервно крутять зйомку з коптера. Неймовірно, але виявляється, у Білорусі таки буває сонячно.
Герб Радзивіллів.
Меблі.
Дамський стільчик.
Килимів багато. Це зараз вони стали постсовковим рудиментом, що псує сімейні фотографії, а колись були до біса дорогими і престижними атрибутами.
Годинники як витвір мистецтва.
Інтер’єри багатьох кімнат відновлені повністю.
Піч.
Кому що, а мене найбільше вразили стелі. Це ж одуріти яка краса.
В підвальних приміщеннях імітовано пивницю, комори.
Можна піднятись також у вежі і на замкові стіни.
Внутрішній двір замку:
Зі стін також відкриваються гарні види на Мир.
Два головні храми, між ними - центр. Ось таке це нині маленьке містечко.
Мирський став, виритий в кінці 19 ст. на місці яблуневого саду з волі Миколи Святополк-Мирського. За легендою, на цих роботах загинуло чимало людей, в тому числі і син однієї відьми. Відьма прокляла став, пообіцявши, що у ньому утопиться стільки чоловіків, скільки дерев зрубали задля нього.
Екскурсовод казав, що по п’яні іноді дійсно топляться:)
І всяке інше навколо:
Замок обов’язково треба обійти ззовні.
Здавалось би, симетрична квадратна форма, що там може бути такого? А ж ні, виявляється усі вежі відрізняються між собою - рівно настільки, щоб і кожна була цікава по-своєму, і не порушувала композиційної цілісності. Узагалі можна зняти капелюха перед архітекторами, які породили таку красу, що в той же час була добре укріпленою та боєздатною одиницею.
Трохи поодаль стоїть цікавої форми каплиця-усипальниця Святополк-Мирських 1904 року.
Герб родини.
І звісно ж, треба обійти озеро задля найкращих видів на всю цю казку - замок і каплицю, укупі й окремо:
У Мирі також варто оглянути центральну, Ринкову площу (нині вона носить назву 17 вересня - дату окупації західної Білорусі Радянським Союзом).
Мир - давнє єврейське містечко, а як відомо, тоді євреї найбільше були задіяні в торгівлі. Саме їх будиночки оточували площу, і хоча нині в Мирі їх уже немає, атмосферні хатки чудово збереглися.
Одна із колишніх синагог.
З півночі площу прикрашає Троїцька церква, яка веде свою історію аж з 1533 року, але з того часу багато разів і сильно перебудовувалась.
На виїзді у сторону замку стоїть костьол Святого Миколая 1599 року, а от він майже зміг зберегти первозданний вигляд, тільки вежу знесли у повоєнні роки. Незважаючи на повну відсутність будь-якого декору, виглядає дуже симпатично та атмосферно.