Валлетта неприступна і непереможна
У травні 1565 року до берегів Мальти підійшла османська ескадра султана Сулеймана І Пишного із більш ніж 200 суден з 35 тис. військ на борту. Метою їх було захоплення архіпелагу і встановлення таким чином практично остаточного контролю над Середземним морем. Із суші туркам протистояло 6-8 тис. лицарів Мальтійського ордену на чолі з Великим магістром Жаном Паризом де ла Валеттом, купка іспанських найманців та місцевих ополченців. Облога тривала майже чотири місяці і закінчилась розгромом ескадри, яка понесла приблизно вдесятеро більше втрат військових та одного з адміралів і змушена була відступити.
Із закінченням війни Валетт береться проектувати нове місто-фортецю і сам закладає наріжний камінь. Місто повинно було стати не тільки неприступною твердинею, а й зручним для життя. Воно мало досить продумані на ті часи системи відведення сміття та нечистот. Строго перпендикулярні вулиці всі виходили до моря, що створювало систему кондиціонування, дуже актуальну для тутешнього спекотного клімату.
1. До закінчення будівництва Великий магістр не дожив, але цілком логічно, що новостворене місто було назване на його честь. Згодом воно стало столицею Мальти.
На свій час Валлетта виявилася дійсно неприступною, її так ніхто й не зміг захопити, доки фортеці в принципі мали сенс, тобто до появи військової авіації. У Другу Світову на Мальту взагалі та її столицю зокрема італійською та німецькою авіацією було скинуто незліченну кількість бомб, більше половини Валлетти лежало в руїнах. В той же час під перманентними повітряними атаками продовжував діяти активний опір окупації зі сторони місцевого населення, тому не викликало сумніву, що Мальта не тільки вистоїть, а і з часом відновиться практично до первозданного виду.
2. Так і сталося, і сьогодні Валлетту можна сміливо називати однією із найбільш незвичних столиць світу. Місто крихітне навіть за місцевими мірками, усього 80 гектар та 5900 чоловік постійного населення, але за рахунок насиченості цікавинками здається, що вона мінімум вдесятеро більша. Її вулиці можна прочісувати півдня, а то й цілий день, та все одно залишиться відчуття недосказанності, наче упустив щось важливе.
3. Валлетта вже не раз фігурувала в моїх оглядах, але зі сторони: зі Сліми, Трьох міст, Флоріани. Тепер настав час оглянути її зсередини. Прибув я у столицю не по суші через головну браму, а по воді, на поромі зі Сліми. Так що спочатку пішов дивитись непарадну частину - тут все буквально по-домашньому:
4. Прокафедральний собор св. Павла (1844), шпиль котрого є однією з найвищих домінант міста, якщо дивитись на нього зі сторони.
5. Так виглядає зсередини:
6. Автопарк специфічний, як і по всій країні.
7. Існують якісь обмеження на в’їзд у місто для не-резидентів, я не вникав. Також, певно, тільки тут на всій Мальті маршрутки ходять замість автобусів, бо ті банально не вписалися б у повороти та нахили вузеньких вуличок. І брички досі в пошані:
8. Вибачте, не можу не запостити хоча б одного кошака, це ж Мальта.
9. Або й такого.
10. Місцями варто пересуватися поближче до моря, саме звідси найкраще видно потужність та розмаїття оборонних стін міста. Для фанатів фортифікації то рай.
11.
12.
13. Крайній виступ, яким Валлетта врізається в море, займає фортеця-зірка св. Ельма, старіша за місто. На фотках вище здебільшого саме її стіни. Зараз у фортеці діє військовий музей, де за 9 євро можна побачити… та нічого особливо цікавого, мене он лише вмурована в стіну капличка зацікавила. Тут тільки залишається зайвий раз позаздрити білою заздрістю мальтійцям, що змогли конвертувати свої пам’ятки в приток твердої валюти: потік туристів у музей практично безперервний.
14. Із території добре видно форт Рікасолі на протилежній стороні Великої гавані, яку прикриває хвилеріз із маяком.
15. Внизу - по-столичному «шикарний» пляж:
16. Пішов далі вглиб міста. Валлетту всі дружно називають тотально фотогенічною, я з цим не погоджуюсь. Із її вкрай вузьких та контрастних у перепадах світла й тіні вуличок дуже важко щось помістити в кадр. Але бути там, бачити це все цілісно і наживо - то дійсно велике задоволення.
17. Традиційно багато храмів, які тут просто вживлені між будинками, тому показати їх можна хіба якось так.
18. Чи так:
19. Або хоча б так:
20. Повно милих суто мальтійських деталей, балконів, назв будинків. Хоча я встиг трохи замилити очі за п’ять днів і вже не так звертав на них увагу. У цьому плані, певно, варто було б дивитися Валлетту раніше.
21. Хіба що колотушки не обійшов стороною. Вони тут типові, але вражає по-столичному багата деталізація, а це ж усього-то дверні ручки:
22.
23.
24.
25. Вуличка з простою назвою East street, яка візуально сподобалась чи не найбільше.
26. Від неї пішов у Нижні сади Барракка.
27. На Мальті зелена площадка 45 на 75 метрів уже гордо зветься садом.
28. Зі сторони моря її замикає меморіал жертв Другої Світової із відкритою каплицею та траурним дзвоном.
29. Також незвичний для нас формат пам’ятника Невідомому солдату - він лежить, спочиває над морем, яке забрало його прах в ході найбільшого побоїща в історії людства.
30. Звідси хороші види на гавань та місто.
31.
32. Над самим берегом виділяється колоритний, хоч і не робочий того дня, рибний ринок.
33. На протилежній стороні, по ідеї, вілла Бігі.
34. Про наближення центру міста підказує пишнота балконів, хоча б.
35. Обов’язково варто заглянути на площу св. Георга, однією стороною вона виходить на палац Великого магістра, з протилежного - будинок Гвардії. Прапор у туристів ніби й знайомий, але я не розпізнав.
36. Людей тут уже багато. Доводиться їсти іноді просто на площі під пам’ятником.
37. Палац магістра зараз використовується як президентський, але частина відкрита для відвідувачів, і то однозначно найцікавіший музей Мальти. Чого варті одні тривимірні розписи, котрим уже не одна сотня років:
38.
39. Лицарських обладунків там теж на будь-який смак:
40. Із площі ненароком вискочив на вулицю Республіки, а там жах. То основна вулиця, яка від Міської брами прошиває всю Валлетту аж до форту св. Ельма. От і товчуться там усі. Валлетта, звісно, прекрасна й досконала, але розплата за це виглядає якось так:
41. У центрі примостився і головний у місті собор св. Іоанна. Ззовні він зовсім простенький, найцікавіше там всередині, але черга була така кошмарна, що не став і пробувати. На фото головний портал, який для туристів грає роль виходу, тому тут людей небагато.
42. Від натовпу втік трохи в сторону, ближче до моря.
43. Ворота Вікторії:
44. Якщо є Нижні сади Барракка, то мають бути і Верхні? Так, це ще вищий парк та більший за площею. Пам’ятник Les Gavroches присвячений абстрактним міським халамидникам, як я зрозумів.
45. Як і очікувалось від попсового місця, Верхні сади сподобались менше за Нижні. Дерев тут мало, людей багато (особливо москалів чомусь). Але все ж це головний оглядовий майданчик Валлетти. Чим вона прекрасна, це що не прилизана, а така ефектна і справжня:
46.
47. Це вже більше якась Африка… якби не прапор:
48. Нижні сади:
49. За Барраккою розташована гарматна батарея, націлена на форт Сант-Анджело в Біргу, але небезпеки для нього не представляє: ці гармати лише салютують щодня ополудні.
50. Місто-фортеця Сенглеа (Ісла):
51. Вид на агломерацію. То вже Флоріана та якісь міста за нею.
52. Ще трохи пройшовся центром. Площа Кастилії, палац прем’єр-міністра і… вузлик.
53.
54. Вулиця Республіки:
55. Незвичний за стилем, але в класичній кольоровій гамі будинок Парламенту (2015). Буквально за ним - міська стіна, за якою Валлетта закінчується і починається Флоріана. Про неї я уже розказав.
На цьому про Мальту все, тому залишається тільки підсумувати побачене. Наскільки ця країна крихітна, а й п’яти днів активного пересування не вистачить, щоб об’їхати все цікаве. Наскільки несумісна з моїм характером (перенаселені кам’яні джунглі), але й одна з найбільш затишних, що я бачив.
На той же момент мені треба було всього-то доїхати в аеропорт, а вже наступного ранку висадитись із «Інтерсіті» у Вінниці - все так просто і тому сприймалось як належне. Світу відкритих кордонів і свободи пересування залишалося жити ще кілька місяців. Ну а маленька Мальта впевнено вривається до списку моїх найулюбленіших місць на землі, і я із задоволенням коли-небудь сюди повернусь, навіть у реальності по той бік кінця світу.
Із закінченням війни Валетт береться проектувати нове місто-фортецю і сам закладає наріжний камінь. Місто повинно було стати не тільки неприступною твердинею, а й зручним для життя. Воно мало досить продумані на ті часи системи відведення сміття та нечистот. Строго перпендикулярні вулиці всі виходили до моря, що створювало систему кондиціонування, дуже актуальну для тутешнього спекотного клімату.
1. До закінчення будівництва Великий магістр не дожив, але цілком логічно, що новостворене місто було назване на його честь. Згодом воно стало столицею Мальти.
На свій час Валлетта виявилася дійсно неприступною, її так ніхто й не зміг захопити, доки фортеці в принципі мали сенс, тобто до появи військової авіації. У Другу Світову на Мальту взагалі та її столицю зокрема італійською та німецькою авіацією було скинуто незліченну кількість бомб, більше половини Валлетти лежало в руїнах. В той же час під перманентними повітряними атаками продовжував діяти активний опір окупації зі сторони місцевого населення, тому не викликало сумніву, що Мальта не тільки вистоїть, а і з часом відновиться практично до первозданного виду.
2. Так і сталося, і сьогодні Валлетту можна сміливо називати однією із найбільш незвичних столиць світу. Місто крихітне навіть за місцевими мірками, усього 80 гектар та 5900 чоловік постійного населення, але за рахунок насиченості цікавинками здається, що вона мінімум вдесятеро більша. Її вулиці можна прочісувати півдня, а то й цілий день, та все одно залишиться відчуття недосказанності, наче упустив щось важливе.
3. Валлетта вже не раз фігурувала в моїх оглядах, але зі сторони: зі Сліми, Трьох міст, Флоріани. Тепер настав час оглянути її зсередини. Прибув я у столицю не по суші через головну браму, а по воді, на поромі зі Сліми. Так що спочатку пішов дивитись непарадну частину - тут все буквально по-домашньому:
4. Прокафедральний собор св. Павла (1844), шпиль котрого є однією з найвищих домінант міста, якщо дивитись на нього зі сторони.
5. Так виглядає зсередини:
6. Автопарк специфічний, як і по всій країні.
7. Існують якісь обмеження на в’їзд у місто для не-резидентів, я не вникав. Також, певно, тільки тут на всій Мальті маршрутки ходять замість автобусів, бо ті банально не вписалися б у повороти та нахили вузеньких вуличок. І брички досі в пошані:
8. Вибачте, не можу не запостити хоча б одного кошака, це ж Мальта.
9. Або й такого.
10. Місцями варто пересуватися поближче до моря, саме звідси найкраще видно потужність та розмаїття оборонних стін міста. Для фанатів фортифікації то рай.
11.
12.
13. Крайній виступ, яким Валлетта врізається в море, займає фортеця-зірка св. Ельма, старіша за місто. На фотках вище здебільшого саме її стіни. Зараз у фортеці діє військовий музей, де за 9 євро можна побачити… та нічого особливо цікавого, мене он лише вмурована в стіну капличка зацікавила. Тут тільки залишається зайвий раз позаздрити білою заздрістю мальтійцям, що змогли конвертувати свої пам’ятки в приток твердої валюти: потік туристів у музей практично безперервний.
14. Із території добре видно форт Рікасолі на протилежній стороні Великої гавані, яку прикриває хвилеріз із маяком.
15. Внизу - по-столичному «шикарний» пляж:
16. Пішов далі вглиб міста. Валлетту всі дружно називають тотально фотогенічною, я з цим не погоджуюсь. Із її вкрай вузьких та контрастних у перепадах світла й тіні вуличок дуже важко щось помістити в кадр. Але бути там, бачити це все цілісно і наживо - то дійсно велике задоволення.
17. Традиційно багато храмів, які тут просто вживлені між будинками, тому показати їх можна хіба якось так.
18. Чи так:
19. Або хоча б так:
20. Повно милих суто мальтійських деталей, балконів, назв будинків. Хоча я встиг трохи замилити очі за п’ять днів і вже не так звертав на них увагу. У цьому плані, певно, варто було б дивитися Валлетту раніше.
21. Хіба що колотушки не обійшов стороною. Вони тут типові, але вражає по-столичному багата деталізація, а це ж усього-то дверні ручки:
22.
23.
24.
25. Вуличка з простою назвою East street, яка візуально сподобалась чи не найбільше.
26. Від неї пішов у Нижні сади Барракка.
27. На Мальті зелена площадка 45 на 75 метрів уже гордо зветься садом.
28. Зі сторони моря її замикає меморіал жертв Другої Світової із відкритою каплицею та траурним дзвоном.
29. Також незвичний для нас формат пам’ятника Невідомому солдату - він лежить, спочиває над морем, яке забрало його прах в ході найбільшого побоїща в історії людства.
30. Звідси хороші види на гавань та місто.
31.
32. Над самим берегом виділяється колоритний, хоч і не робочий того дня, рибний ринок.
33. На протилежній стороні, по ідеї, вілла Бігі.
34. Про наближення центру міста підказує пишнота балконів, хоча б.
35. Обов’язково варто заглянути на площу св. Георга, однією стороною вона виходить на палац Великого магістра, з протилежного - будинок Гвардії. Прапор у туристів ніби й знайомий, але я не розпізнав.
36. Людей тут уже багато. Доводиться їсти іноді просто на площі під пам’ятником.
37. Палац магістра зараз використовується як президентський, але частина відкрита для відвідувачів, і то однозначно найцікавіший музей Мальти. Чого варті одні тривимірні розписи, котрим уже не одна сотня років:
38.
39. Лицарських обладунків там теж на будь-який смак:
40. Із площі ненароком вискочив на вулицю Республіки, а там жах. То основна вулиця, яка від Міської брами прошиває всю Валлетту аж до форту св. Ельма. От і товчуться там усі. Валлетта, звісно, прекрасна й досконала, але розплата за це виглядає якось так:
41. У центрі примостився і головний у місті собор св. Іоанна. Ззовні він зовсім простенький, найцікавіше там всередині, але черга була така кошмарна, що не став і пробувати. На фото головний портал, який для туристів грає роль виходу, тому тут людей небагато.
42. Від натовпу втік трохи в сторону, ближче до моря.
43. Ворота Вікторії:
44. Якщо є Нижні сади Барракка, то мають бути і Верхні? Так, це ще вищий парк та більший за площею. Пам’ятник Les Gavroches присвячений абстрактним міським халамидникам, як я зрозумів.
45. Як і очікувалось від попсового місця, Верхні сади сподобались менше за Нижні. Дерев тут мало, людей багато (особливо москалів чомусь). Але все ж це головний оглядовий майданчик Валлетти. Чим вона прекрасна, це що не прилизана, а така ефектна і справжня:
46.
47. Це вже більше якась Африка… якби не прапор:
48. Нижні сади:
49. За Барраккою розташована гарматна батарея, націлена на форт Сант-Анджело в Біргу, але небезпеки для нього не представляє: ці гармати лише салютують щодня ополудні.
50. Місто-фортеця Сенглеа (Ісла):
51. Вид на агломерацію. То вже Флоріана та якісь міста за нею.
52. Ще трохи пройшовся центром. Площа Кастилії, палац прем’єр-міністра і… вузлик.
53.
54. Вулиця Республіки:
55. Незвичний за стилем, але в класичній кольоровій гамі будинок Парламенту (2015). Буквально за ним - міська стіна, за якою Валлетта закінчується і починається Флоріана. Про неї я уже розказав.
На цьому про Мальту все, тому залишається тільки підсумувати побачене. Наскільки ця країна крихітна, а й п’яти днів активного пересування не вистачить, щоб об’їхати все цікаве. Наскільки несумісна з моїм характером (перенаселені кам’яні джунглі), але й одна з найбільш затишних, що я бачив.
На той же момент мені треба було всього-то доїхати в аеропорт, а вже наступного ранку висадитись із «Інтерсіті» у Вінниці - все так просто і тому сприймалось як належне. Світу відкритих кордонів і свободи пересування залишалося жити ще кілька місяців. Ну а маленька Мальта впевнено вривається до списку моїх найулюбленіших місць на землі, і я із задоволенням коли-небудь сюди повернусь, навіть у реальності по той бік кінця світу.