Три міста Великої гавані
Уявіть собі наступну ситуацію, на прикладі нашої столиці. Місто розростається, зливається з передмістями, буквально поглинаючи їх. Але при цьому адміністративно Київ лишається у межах, скажімо, 18 століття. А всі ці навколишні Осокорки, Святошин, Троєщина і т. д. так і вважаються окремими містами й селами, хоча межі між ними давно стерлись та загубились у густих переплетіннях вулиць.
Приблизно так можна пояснити адміністративний устрій на Мальті. Її столична агломерація для нас зі сторони виглядає як суцільне величезне місто. В той час як мальтійці шанують історичні межі і статуси, тому насправді ця агломерація ділиться на десятки населених пунктів.
1. Зокрема сьогодні мова піде про три міста, що майже злилися між собою. Знаходяться вони на східному узбережжі Великої гавані, навпроти столиці Валлетти, і загалом їх сукупність так оригінально і зветься - Три міста. Рідше використовується назва Коттонера, на честь великого магістра, що заклав у них оборонні бастіони. Так, до речі всі міста ще досі є фактично фортецями, тому любителям оборонних споруд тут точно буде на що глянути.
Окремо варто проговорити про топоніміку. Із назвами на Мальті повний хаос, але тут він подвоюється. Якщо зазвичай кожне поселення має схожі мальтійську та англійську назву, то у випадку Трьох міст у кожного є ще й італійська, іноді зовсім інакша. І кожне з цих 2-3 імен досі на ходу!
2. Щоб хоч самому зрозуміти, де я знаходився, нижче наводжу шматочок карти. На ній провів приблизні кордони і підписав назви на різних мовах. Звертає на себе увагу, що кожне місто досі має межу у вигляді фортечних мурів, особливо розкішні вони навкруги Бормли/Коспікуа.
3. Причому оборонних ліній у Бормлі дві, є ще й внутрішня. Я вискочив із автобуса якраз перед нею і урочисто увійшов у центральну частину через браму святої Єлени.
4. Спочатку там мало цікавого.
5.
6. Потім поступово починається колорит.
7.
8. Колотушки на дверях так і просять, підійди й постукай.
9. І через всього нічого ходу перед нами постає наступна оборонна стіна, за якою починається Сенглеа/Ісла. Конкретно над дорогою нависає бастіон св. Михайла.
10. За бастіоном сховалась місцева базиліка Різдва Діви Марії.
11. Сенглеа - зовсім крихітне місто, при тому одне з найбільш густонаселених у Європі. На 0,2 квадратних кілометрах(!) уживається 2,7 тис. чоловік, це в 10 раз більше, ніж в середньому по Мальті.
12. І на хаотичній головній вулиці ця щільність відчувається як ніде.
13. Хоча є і тихі провулки.
14. Як дійти до краю мису, на якому стоїть місто, звідти відкривається вид на Валлетту на протилежній стороні гавані.
15. На виступі справа виділяється меморіал на честь полеглих у Другій Світовій із дзвіничкою, а купка дерев над ним - Нижні Сади Баррака. Так, шматочок зелені 45 на 60 метрів для Мальти - уже сад.
16. На північний схід від Сенглеа виступає такий самий вузький мис, який займає Біргу. На краю мису - форт Сент-Анджело, один із центрових об’єктів Трьох міст. Але про нього трохи нижче.
17. Поки ж іду назад, знімаючи на ходу всякі деталі.
18.
19.
20. Це теж Сент-Анджело:
21. І якось так непомітно вертаюся в Бормлу. Щоб не обходити продовгуватий кінець бухти, через нього перекинули пішохідний місточок.
22. Це теж щось про Другу Світову, судячи з дати.
23. Оригінальна урна:
24. Бормла/Коспікуа найбільша з трійки, та фотографував її якось менше усіх. Хоча й без фото досі пам’ятаю, що бродити її чарівними вуличками - то любов.
25.
26.
27.
28. Її головну церкву (Непорочного Зачаття, 1730) зміг умістити в кадр тільки здалеку, з якимось шанхайчиком на передньому плані.
29. Із протилежного боку симпатично і більш цілісно виглядають оборонні стіни Сенглеа, над якими стирчать залізяки мальтійської верфі.
30.
31. А попереду вже видно стіну, за якою починається Біргу/Вітторіоза.
32. Марина між містами користується неабиякою популярністю.
33. Як і інші, Біргу починається з церкви (св. Лаврентія, 1681).
34. Монумент свободи. Встановлений на честь події, коли 31 березня 1979 року останній британській військовий покинув Мальту.
35. Шайтан-машина перед морським музеєм.
Понад бухтою швидко дійшов до форту Сент-Анджело, який відокремлений від житлової частини Біргу. Вхід у нього коштує 10 євро.
Говорячи про Мальту, не обійти увагою її лицарський орден, що існує з кінця 11 ст. і є найдавнішим у світі. Із моменту прибуття на острів лицарів-госпітальєрів у 1530 році Біргу став їх столицею, а форт використовувався як резиденція великого магістра.
На сьогоднішній день Мальтійський орден є такою собі державою без постійної території, підтримує дипломатичні стосунки з 107 країнами і навіть має власну валюту, мальтійський скудо (хоча не уявляю, нафіга). Але штаб-квартира їх знаходиться давно не на Мальті, а в Римі.
36. І от в 1998 році Орден частково повернувся на рідний острів, узявши в оренду на 99 років якраз форт Сант-Анджело. Тому частина його для відвідувачів недоступна, а решту займає військовий музей, все одно величезний.
37. Насправді зсередини форт зовсім не вражає. За рахунок гігантських розмірів навіть не усвідомлюєш, що знаходишся в фортеці, просто якась незрозуміла малолюдна територія. Розкидані по ній музейні експозиції також не надто цікаві.
38. Вмурована у бастіон капличка:
39. Можна залізти в бутафорський човник з очима і подивитись на проекторі лекцію з історії, вау.
40. Тому найцікавіше у фортеці - види навколо, зокрема на ту ж Валлету. Зі сторони краще усвідомлюється потужність її стін. Купка дерев наверху, то знову таки сад, як не дивно:) - Верхні Сади Баррака.
41. Хаос житлової забудови, під якою колоритний рибний ринок:
42. Вихід із Великої гавані позначений маяками.
43. Але далі зі сторони Біргу є ще виступи, їх займає село Калкара. На краю стоїть дуже красивий форт Рікасолі. Зараз належить мальтійській комісії з фільмів (чи щось таке) і закритий для відвідувачів. Проте, підозрюю, зсередини він так само не чіпляє, як і Сент-Анджело.
44. Дивна споруда з кулею, на жаль, на картах не підписана.
45. Марина Калкари простіша, та теж є на що глянути.
А найбільше часу, що я витратив у клятому форті, у мене зайняв пошук виходу. Сент-Анджело, певно, зміг відчути мою неприязнь і в якості помсти добряче поводив колами по своїх лабіринтах.
46. Вулиці Біргу:
47.
48. На виході з міста знову натикаюся на його потужні бастіони, за якими уже видно будинки Калкари.
49. І хоч то просто село по статусу, площі займає десь стільки ж, як Три міста разом узяті, і там теж є на що подивитися. Але то, як кажуть, уже зовсім інша історія.
Приблизно так можна пояснити адміністративний устрій на Мальті. Її столична агломерація для нас зі сторони виглядає як суцільне величезне місто. В той час як мальтійці шанують історичні межі і статуси, тому насправді ця агломерація ділиться на десятки населених пунктів.
1. Зокрема сьогодні мова піде про три міста, що майже злилися між собою. Знаходяться вони на східному узбережжі Великої гавані, навпроти столиці Валлетти, і загалом їх сукупність так оригінально і зветься - Три міста. Рідше використовується назва Коттонера, на честь великого магістра, що заклав у них оборонні бастіони. Так, до речі всі міста ще досі є фактично фортецями, тому любителям оборонних споруд тут точно буде на що глянути.
Окремо варто проговорити про топоніміку. Із назвами на Мальті повний хаос, але тут він подвоюється. Якщо зазвичай кожне поселення має схожі мальтійську та англійську назву, то у випадку Трьох міст у кожного є ще й італійська, іноді зовсім інакша. І кожне з цих 2-3 імен досі на ходу!
2. Щоб хоч самому зрозуміти, де я знаходився, нижче наводжу шматочок карти. На ній провів приблизні кордони і підписав назви на різних мовах. Звертає на себе увагу, що кожне місто досі має межу у вигляді фортечних мурів, особливо розкішні вони навкруги Бормли/Коспікуа.
3. Причому оборонних ліній у Бормлі дві, є ще й внутрішня. Я вискочив із автобуса якраз перед нею і урочисто увійшов у центральну частину через браму святої Єлени.
4. Спочатку там мало цікавого.
5.
6. Потім поступово починається колорит.
7.
8. Колотушки на дверях так і просять, підійди й постукай.
9. І через всього нічого ходу перед нами постає наступна оборонна стіна, за якою починається Сенглеа/Ісла. Конкретно над дорогою нависає бастіон св. Михайла.
10. За бастіоном сховалась місцева базиліка Різдва Діви Марії.
11. Сенглеа - зовсім крихітне місто, при тому одне з найбільш густонаселених у Європі. На 0,2 квадратних кілометрах(!) уживається 2,7 тис. чоловік, це в 10 раз більше, ніж в середньому по Мальті.
12. І на хаотичній головній вулиці ця щільність відчувається як ніде.
13. Хоча є і тихі провулки.
14. Як дійти до краю мису, на якому стоїть місто, звідти відкривається вид на Валлетту на протилежній стороні гавані.
15. На виступі справа виділяється меморіал на честь полеглих у Другій Світовій із дзвіничкою, а купка дерев над ним - Нижні Сади Баррака. Так, шматочок зелені 45 на 60 метрів для Мальти - уже сад.
16. На північний схід від Сенглеа виступає такий самий вузький мис, який займає Біргу. На краю мису - форт Сент-Анджело, один із центрових об’єктів Трьох міст. Але про нього трохи нижче.
17. Поки ж іду назад, знімаючи на ходу всякі деталі.
18.
19.
20. Це теж Сент-Анджело:
21. І якось так непомітно вертаюся в Бормлу. Щоб не обходити продовгуватий кінець бухти, через нього перекинули пішохідний місточок.
22. Це теж щось про Другу Світову, судячи з дати.
23. Оригінальна урна:
24. Бормла/Коспікуа найбільша з трійки, та фотографував її якось менше усіх. Хоча й без фото досі пам’ятаю, що бродити її чарівними вуличками - то любов.
25.
26.
27.
28. Її головну церкву (Непорочного Зачаття, 1730) зміг умістити в кадр тільки здалеку, з якимось шанхайчиком на передньому плані.
29. Із протилежного боку симпатично і більш цілісно виглядають оборонні стіни Сенглеа, над якими стирчать залізяки мальтійської верфі.
30.
31. А попереду вже видно стіну, за якою починається Біргу/Вітторіоза.
32. Марина між містами користується неабиякою популярністю.
33. Як і інші, Біргу починається з церкви (св. Лаврентія, 1681).
34. Монумент свободи. Встановлений на честь події, коли 31 березня 1979 року останній британській військовий покинув Мальту.
35. Шайтан-машина перед морським музеєм.
Понад бухтою швидко дійшов до форту Сент-Анджело, який відокремлений від житлової частини Біргу. Вхід у нього коштує 10 євро.
Говорячи про Мальту, не обійти увагою її лицарський орден, що існує з кінця 11 ст. і є найдавнішим у світі. Із моменту прибуття на острів лицарів-госпітальєрів у 1530 році Біргу став їх столицею, а форт використовувався як резиденція великого магістра.
На сьогоднішній день Мальтійський орден є такою собі державою без постійної території, підтримує дипломатичні стосунки з 107 країнами і навіть має власну валюту, мальтійський скудо (хоча не уявляю, нафіга). Але штаб-квартира їх знаходиться давно не на Мальті, а в Римі.
36. І от в 1998 році Орден частково повернувся на рідний острів, узявши в оренду на 99 років якраз форт Сант-Анджело. Тому частина його для відвідувачів недоступна, а решту займає військовий музей, все одно величезний.
37. Насправді зсередини форт зовсім не вражає. За рахунок гігантських розмірів навіть не усвідомлюєш, що знаходишся в фортеці, просто якась незрозуміла малолюдна територія. Розкидані по ній музейні експозиції також не надто цікаві.
38. Вмурована у бастіон капличка:
39. Можна залізти в бутафорський човник з очима і подивитись на проекторі лекцію з історії, вау.
40. Тому найцікавіше у фортеці - види навколо, зокрема на ту ж Валлету. Зі сторони краще усвідомлюється потужність її стін. Купка дерев наверху, то знову таки сад, як не дивно:) - Верхні Сади Баррака.
41. Хаос житлової забудови, під якою колоритний рибний ринок:
42. Вихід із Великої гавані позначений маяками.
43. Але далі зі сторони Біргу є ще виступи, їх займає село Калкара. На краю стоїть дуже красивий форт Рікасолі. Зараз належить мальтійській комісії з фільмів (чи щось таке) і закритий для відвідувачів. Проте, підозрюю, зсередини він так само не чіпляє, як і Сент-Анджело.
44. Дивна споруда з кулею, на жаль, на картах не підписана.
45. Марина Калкари простіша, та теж є на що глянути.
А найбільше часу, що я витратив у клятому форті, у мене зайняв пошук виходу. Сент-Анджело, певно, зміг відчути мою неприязнь і в якості помсти добряче поводив колами по своїх лабіринтах.
46. Вулиці Біргу:
47.
48. На виході з міста знову натикаюся на його потужні бастіони, за якими уже видно будинки Калкари.
49. І хоч то просто село по статусу, площі займає десь стільки ж, як Три міста разом узяті, і там теж є на що подивитися. Але то, як кажуть, уже зовсім інша історія.