Загибель та реінкарнація Лазурного вікна
8 березня 2017 року стало, без перебільшення, однією із чорних дат у новітній історії Мальти. Цього дня унаслідок сильного шторму обвалилася арка Лазурне вікно, що біля затоки Дуейра, на крайньому заході острова Гозо. Це була чи не найпопулярніша природна цікавинка країни, а зйомка біля неї епізодів «Гри престолів» тільки додала їй відомості.
1. Тепер побачити колишній геніальний витвір води та вітру можна лише на численних фото та листівках.
2. На місці ж залишилась хоч і мальовнича, проте банальна скеля. Тим не менш, Дуейра досі є дуже популярним місцем серед відпочивальників, сюди ходить навіть рейсовий автобус (при тому, що ніякого поселення в затоці немає). Існує футуристичний проект відновлення арки зі сталі, із всяким музейним інтерактивом всередині, але то вже буде не те, як розумієте.
3. Певно, жодна інша в світі пустота не користується такою популярністю:
Навколо Дуейри є декілька інших цікавих, хоч і не настільки фотогенічних точок, так що вона дійсно заслуговує уваги. Але спочатку перенесемося на кілька кілометрів на північ. Там, вдалині від натовпів людей та туристичної інфраструктури, є інша природна арка, дуже схожа на Лазурне вікно. Та поки, за місцевими мірками, це майже ексклюзив.
4. Автобуси туди теж не ходять, звісно. Найближче під’їхати можна в село Арб або до базиліки Та’Піну. У обох випадках треба пройти ще близько 2,5 км до узбережжя. Тільки якщо дорога від села годиться і для авто (поганенька, як для Мальти, бетонка), то від базиліки - просто дика стежка.
5. Таємнича арка називається Wied Il-Mielaħ (це має вимовлятися «Від Іль-Мілах» по ідеї). До неї веде глибока ущелина, перегороджена двома зачиненими хвіртками, перша на вході, друга внизу майже біля берегу. При тому першу всі ігнорують і обходять, а от за другу заступати чомусь ніхто не ризикує. Ну і я так само.
6. Само собою люди там є, хоч і на порядок менше, ніж біля неіснуючого Лазурного вікна. Та й 900 відгуків лише на гугл-картах підказують, що першовідкривача із мене не вийшло. Але все одно:
7. На вертикальній стіні арки саме був скелелаз, щодо якого я так і не визначився, він псує вид чи краще передає її масштаби.
8. А в морі плавали дві медузи, навіть медузища, я б сказав. На око це чудовисько в діаметрі сантиметрів 30, не хотів би з таким познайомитись ближче.
9. Що цікаво, із протилежного боку ущелини арка має геть інший вигляд, ніж знизу - якісь ледь не ідеальні прямі форми. І вона таки добряче потріскана, колись також може не витримати стихії…
10. Пройти крізь неї на човні, певно, теж має якесь значення.
11. Ущелина від арки тягнеться далеко вглиб острова (власне, Wied Il-Mielaħ перекладається як «солона долина»).
12. Видно, що її рекультивували під канал, такий рідкісний і цінний для цих посушливих місць.
13. Якась чергова сторожова вежа при дорозі:
14. Скромна мальтійська фауна:
А тепер повернемось дивитись, що лишилось на Дуейрі. Найцікавіше, на мою думку, - це так зване Внутрішнє море. Вода із Середземного моря пробила тріщину в скелі і заповнила заглиблення на острові. У певній мірі, явище унікальне.
15. Правда, берег «моря» забудований якимось бомжатником (гаражі для човнів, чи що), котрий псує вид згори.
16. А так тут набагато спокійніше та немає хвиль, тому чудове місце для купання, чим і я скористався.
17. Світло в кінці тунелю:
18. Орда човнів там не просто так, а щоб возити туристів назовні. 4 євро з рила і вперед, дивитись те, чого не видно із суші.
19. Зовнішні береги густо посічені печерами та гротами.
20. Але тільки один із них наскрізний:
21.
22.
23. Човен заходить у пару печер. Синява води просто казкова якась.
24.
25. Вертаємось назад.
26.
27. Іншим гарним місцем є відокремлена Синя нора (Blue hole) - глибочезна і тому улюблена серед дайверів:
28. І це теж по-своєму красиво:
29. А капличка, на тлі шедевральних мальтійських церков, якась примітивна.
30. Також варто пройтись понад берегом на південь.
31. Скеля-острів Фунгус примітна тим, що на ній росте мох, що довго вважався цілющим, аж із загрозою відправитись погребти на галері, хто спробує його дістати без дозволу… а виявився звичайний і зовсім не цілющий.
32. Сторожова вежа Дуейра:
33. Позаду залишилось Внутрішнє море, паркінг та решта цивілізації.
34. Дракончика сфоткав тільки одного, хоча їх там тьма насправді.
35. Тому не дивно, що мис, який відділяє затоку, нагадує хвіст якогось ящера.
36. А море, хоч і подолало Лазурне вікно майже три роки тому, продовжує розбивати об берег свої потужні хвилі.
37.
38.
39. Так як це крайній захід Мальти, сюди ще варто повернутися ввечері, на захід сонця.
40. У цьому плані я теж зовсім не унікальний, в окремо взятий день низького сезону знайшлося ще чимало таких само розумних.
41.
42. Але видовище дійсно того варте, особливо коли світило пробиває хмарний заслін:
43.
44. І остаточно тоне в морі.
45.
46. Із настанням темряви життя на Дуейрі завмирає. Закриваються і їдуть геть портативні магазинчики й кафе та відвідувачі на власному транспорті. Жодного ліхтаря на березі також немає, і інтернаціональний туристичний натовп дочікується останнього на день автобуса у повній темряві. Хоча навіть не в повній, бо зорі в цей момент світять яскраво як ніколи. Живучи в місті, я вже почав забувати, що таке взагалі буває.
1. Тепер побачити колишній геніальний витвір води та вітру можна лише на численних фото та листівках.
2. На місці ж залишилась хоч і мальовнича, проте банальна скеля. Тим не менш, Дуейра досі є дуже популярним місцем серед відпочивальників, сюди ходить навіть рейсовий автобус (при тому, що ніякого поселення в затоці немає). Існує футуристичний проект відновлення арки зі сталі, із всяким музейним інтерактивом всередині, але то вже буде не те, як розумієте.
3. Певно, жодна інша в світі пустота не користується такою популярністю:
Навколо Дуейри є декілька інших цікавих, хоч і не настільки фотогенічних точок, так що вона дійсно заслуговує уваги. Але спочатку перенесемося на кілька кілометрів на північ. Там, вдалині від натовпів людей та туристичної інфраструктури, є інша природна арка, дуже схожа на Лазурне вікно. Та поки, за місцевими мірками, це майже ексклюзив.
4. Автобуси туди теж не ходять, звісно. Найближче під’їхати можна в село Арб або до базиліки Та’Піну. У обох випадках треба пройти ще близько 2,5 км до узбережжя. Тільки якщо дорога від села годиться і для авто (поганенька, як для Мальти, бетонка), то від базиліки - просто дика стежка.
5. Таємнича арка називається Wied Il-Mielaħ (це має вимовлятися «Від Іль-Мілах» по ідеї). До неї веде глибока ущелина, перегороджена двома зачиненими хвіртками, перша на вході, друга внизу майже біля берегу. При тому першу всі ігнорують і обходять, а от за другу заступати чомусь ніхто не ризикує. Ну і я так само.
6. Само собою люди там є, хоч і на порядок менше, ніж біля неіснуючого Лазурного вікна. Та й 900 відгуків лише на гугл-картах підказують, що першовідкривача із мене не вийшло. Але все одно:
7. На вертикальній стіні арки саме був скелелаз, щодо якого я так і не визначився, він псує вид чи краще передає її масштаби.
8. А в морі плавали дві медузи, навіть медузища, я б сказав. На око це чудовисько в діаметрі сантиметрів 30, не хотів би з таким познайомитись ближче.
9. Що цікаво, із протилежного боку ущелини арка має геть інший вигляд, ніж знизу - якісь ледь не ідеальні прямі форми. І вона таки добряче потріскана, колись також може не витримати стихії…
10. Пройти крізь неї на човні, певно, теж має якесь значення.
11. Ущелина від арки тягнеться далеко вглиб острова (власне, Wied Il-Mielaħ перекладається як «солона долина»).
12. Видно, що її рекультивували під канал, такий рідкісний і цінний для цих посушливих місць.
13. Якась чергова сторожова вежа при дорозі:
14. Скромна мальтійська фауна:
А тепер повернемось дивитись, що лишилось на Дуейрі. Найцікавіше, на мою думку, - це так зване Внутрішнє море. Вода із Середземного моря пробила тріщину в скелі і заповнила заглиблення на острові. У певній мірі, явище унікальне.
15. Правда, берег «моря» забудований якимось бомжатником (гаражі для човнів, чи що), котрий псує вид згори.
16. А так тут набагато спокійніше та немає хвиль, тому чудове місце для купання, чим і я скористався.
17. Світло в кінці тунелю:
18. Орда човнів там не просто так, а щоб возити туристів назовні. 4 євро з рила і вперед, дивитись те, чого не видно із суші.
19. Зовнішні береги густо посічені печерами та гротами.
20. Але тільки один із них наскрізний:
21.
22.
23. Човен заходить у пару печер. Синява води просто казкова якась.
24.
25. Вертаємось назад.
26.
27. Іншим гарним місцем є відокремлена Синя нора (Blue hole) - глибочезна і тому улюблена серед дайверів:
28. І це теж по-своєму красиво:
29. А капличка, на тлі шедевральних мальтійських церков, якась примітивна.
30. Також варто пройтись понад берегом на південь.
31. Скеля-острів Фунгус примітна тим, що на ній росте мох, що довго вважався цілющим, аж із загрозою відправитись погребти на галері, хто спробує його дістати без дозволу… а виявився звичайний і зовсім не цілющий.
32. Сторожова вежа Дуейра:
33. Позаду залишилось Внутрішнє море, паркінг та решта цивілізації.
34. Дракончика сфоткав тільки одного, хоча їх там тьма насправді.
35. Тому не дивно, що мис, який відділяє затоку, нагадує хвіст якогось ящера.
36. А море, хоч і подолало Лазурне вікно майже три роки тому, продовжує розбивати об берег свої потужні хвилі.
37.
38.
39. Так як це крайній захід Мальти, сюди ще варто повернутися ввечері, на захід сонця.
40. У цьому плані я теж зовсім не унікальний, в окремо взятий день низького сезону знайшлося ще чимало таких само розумних.
41.
42. Але видовище дійсно того варте, особливо коли світило пробиває хмарний заслін:
43.
44. І остаточно тоне в морі.
45.
46. Із настанням темряви життя на Дуейрі завмирає. Закриваються і їдуть геть портативні магазинчики й кафе та відвідувачі на власному транспорті. Жодного ліхтаря на березі також немає, і інтернаціональний туристичний натовп дочікується останнього на день автобуса у повній темряві. Хоча навіть не в повній, бо зорі в цей момент світять яскраво як ніколи. Живучи в місті, я вже почав забувати, що таке взагалі буває.