Повернення до димного міста
У своїх подорожах я досить рідко вдруге буваю в одних і тих же місцях. Світ великий, часу мало, а побачити хочеться побільше. Хоча є і винятки, звісно. Переважно це обласні центри України, в яких зупиняюся на ночівлю, або місця, що дуже запали в душу з першого разу.
1. Як не дивно, до таких місць умудрилось потрапити і Кам’янське, те, котре колишній Дніпродзержинськ. Той випадок, коли самому важко пояснити, що саме мене сюди притягує; певно, особливо брутальна промислова атмосфера, як противага попсовій і вилизаній для туристів псевдореальності, та деяка схожість із рідним Кривим Рогом. Так чи інакше, я повернувся сюди усього через півтора роки з моменту першої появи і знову знайшов чим себе зайняти.
У замітках рідко коли концентрую увагу на готелях, але це той випадок, коли місце ночівлі було одним із центрових об’єктів поїздки. Отож.
За три трамвайні зупинки від центру по вулиці Бурхана стоїть 13-поверховий гроб, який називається готель «Зоря». Маса відгуків у інтернеті, підозріло низька вартість проживання і просто його зовнішній вигляд недвозначно натякають, що то має бути просто епічне дно (і о диво, зрештою це так і виявилось насправді).
2. І цілком логічно було б підшукати краще житло, якби не одна перевага, якої не має жоден конкурент «Зорі» - а саме шикарні панорамні види на місто, зокрема на його найбільш вражаючу промислову частину.
Логічно було б спитати, а чи можна банально домовитись із персоналом подивитися то просто так? Точно не скажу, але після спілкування з адміністратором майже впевнений, що ні. А з моєю рожею та «вмінням» подобатись людям, однозначно ні.
Тому на одну ніч пожертвував комфортом, зате цілком легально в моєму розпорядженні опинились дві оглядові точки: балкон власного номеру на 4 поверсі і вікна сходової клітини. Прохід на дах очікувано зачинений.
3. З тією тільки обмовкою, що вікна не мили із моменту будівництва. Звісно, з висоти 13 поверху видно набагато більше, але через скло; якщо для одиночного знімку можна примостити об’єктив на чисту ділянку, то з панорамою так не вийде, тому її якість печальна.
Та все ж краще почати із загального плану в північно-східному напрямку: тут вмістився шмат міста від річкового порту до проспекту Шевченка. Процентів 99% промислового ландшафту займає Дніпровський металургійний комбінат (далі ДМК), у даному випадку всю праву половину (панорамка традиційно клікабельна):
4. Проспект Шевченка впирається в сучасний центр, позначений світлими сталінками. А над тим усім чадять труби комбінату:
5.
6. Притому місто й помітно зелене. На тлі парку стирчить оглядове колесо.
7. Православний Свято-Миколаївський собор відмічає початок Верхньої колонії, району майже суцільної історичної забудови; він тягнеться вліво від собору майже до кінця кадру. З лівого краю на тлі фабрик видно червону прохідну ДМК. Те все я ретельно обійшов півтора роки тому.
8.
9. І розкажіть мені, що такі індустріальні види менш цікаві за прилизані замки й ратуші.
10. Агломераційна фабрика (а так хотілося спитати в неї, що ти в біса таке?..)
11. Перед нею із дерев стирчать шпилі костьолу св. Миколая. Разом з собором це найвищі споруди колонії, тому найпримітніші.
12. 50 відтінків заводських труб.
13. Проте не на всі сторони такі апокаліптичні види, особливо восени.
14. Тут стирчать труби цементного заводу, а багатоповерхівки на півночі - район Лівий берег (он і Дніпро трохи видно).
15. Міст на ту сторону і крани річкового порту. І тут труба присутня, то Лівобережна ТЕЦ.
16. На завершення частини про готель, покажу і пару кадрів зсередини, щоб не бути голослівним. Атмосфера чудово переносить в епоху пізнього совка і мотивує спитись чи повіситись. Добре, що номер двомісний і дві ковдри, бо під однією я б дав дуба.
17. «Душова»…
Словом, у рейтингу найбільших дніщ, де мені доводилось ночувати, «Зоря» впевнено вривається на перше місце, потіснивши львівський «Гелікон». Але я йшов на це свідомо, тому на неї не ображаюсь.
Та час іти далі містом, де ще встиг наклацати купу всього. Наступна нетривіальна локація - Самишина балка.
Колись це був взагалі рукав Дніпра, а з часом балка з озерцем (яке вже перетворилось на болото). Приярок її забудований хрущовками, і нічим би не було це місце примітне, якби в один прекрасний момент берег балки не поповз униз, ну і хрущовки за ним. Людей спішно відселили, а пізанські будинки так і лишились.
Інтернет-звіти сталкерів звідси датуються ще 2010-14 роками і я був майже впевнений, що досі всі аварійки благополучно знесли. Та для очистки совісті все ж проїхався, і о диво, вони так само стоять на місці.
18. При чому це не якась далека околиця, до потрібного місця йти хвилин п’ять від кінцевої трамваю №1. Також дивно, що відселені й живі будинки знаходяться абсолютно поруч, і перший кадр заброшки я робив з дитячого майданчику цілком звичайного двору звичайної хрущовки:
19. По-друге, думав я, навіть якщо вони й досі стоять, все одно не вдасться правдоподібно передати на фото нахил будинків, вони й хащами досі заросли. Ха, наївний. Нахил видно навіть із космосу! Зверніть увагу на обведений №19, то не дві окремі споруди, а саме блоки одного будинку роз’їхались.
20. Із землі все також добре видно. Деінде символічно:
21. А ось на максималках:
22. Жесть же!
23.
24.
25. Ніфіговий нахил помітний навіть просто відносно дерев та землі. Куди там Пізанській вежі.
26.
27. Сходи нагору виламані, але під’їзди відкриті для входу. Якщо опинитись у такому нахиленому будинку, вестибулярний апарат злетить з котушок. Та я не настільки довбонутий, щоб заходити туди після стількох років простою.
28. Ще один покинутий дім по інший бік вулиці, поруч заселена 9-поверхівка.
29. Хвилинка пацанської філософії.
30. Далі буде трішки хаотичний набір кадрів з різних районів міста, де що здибав.
31. Пам’ятник комсомольцям.
32. Панорама проспекту Шевченка із залізничного насипу:
33.
34. Бегемотик традиційно питає у мене, а чи я не наркоман?
35. Лікарня №9 схожа на класицистичний поміщицький палац.
36. Церква у її дворі:
37. Над центром так само домінують труби ДМК та дим.
38. Поставили інсталяцію, народу подобається.
39. Вітражі одного з будинків (зазвичай я їх впритул не помічаю):
40.
41. Заїхав на район Соцмісто, що далеченько від центру. Палац культури «Хімік» і цицьки:
42. Тильна сторона пристойна, без 18+.
43. Недалеко на карті помічений розарій, пішов глянути й туди. І справді:
44. Дніпродим може бути і таким.
45. Черепахи вже зібрались дрімати.
46. На жаль, у кінці вересня дні вже відчутно короткі, довелось закруглятись. Уже в сутінках запримітив нові скульптури в центральному парку, не пам’ятаю їх з першого приїзду.
47.
48. Вид на нічне місто.
49. Із готелю я мав виїхати ще вдосвіта, що зробив із великим задоволенням. День обіцяли хмарний та дощовий, і хмари висіли над містом ще з ночі. Та ранкова заграва, яка ненадовго пробила заслін, була одним із найгарніших природніх явищ, що бачив за весь минулий рік.
50.
51. Далі дорога кликала мене на північ. Автобус переїхав на лівий берег, всупереч прогнозам, уже світило сонце, відбиваючись в Дніпрі та підкреслюючи обриси труб та диму, без яких не можна уявити це дивне неординарне місто.
1. Як не дивно, до таких місць умудрилось потрапити і Кам’янське, те, котре колишній Дніпродзержинськ. Той випадок, коли самому важко пояснити, що саме мене сюди притягує; певно, особливо брутальна промислова атмосфера, як противага попсовій і вилизаній для туристів псевдореальності, та деяка схожість із рідним Кривим Рогом. Так чи інакше, я повернувся сюди усього через півтора роки з моменту першої появи і знову знайшов чим себе зайняти.
У замітках рідко коли концентрую увагу на готелях, але це той випадок, коли місце ночівлі було одним із центрових об’єктів поїздки. Отож.
За три трамвайні зупинки від центру по вулиці Бурхана стоїть 13-поверховий гроб, який називається готель «Зоря». Маса відгуків у інтернеті, підозріло низька вартість проживання і просто його зовнішній вигляд недвозначно натякають, що то має бути просто епічне дно (і о диво, зрештою це так і виявилось насправді).
2. І цілком логічно було б підшукати краще житло, якби не одна перевага, якої не має жоден конкурент «Зорі» - а саме шикарні панорамні види на місто, зокрема на його найбільш вражаючу промислову частину.
Логічно було б спитати, а чи можна банально домовитись із персоналом подивитися то просто так? Точно не скажу, але після спілкування з адміністратором майже впевнений, що ні. А з моєю рожею та «вмінням» подобатись людям, однозначно ні.
Тому на одну ніч пожертвував комфортом, зате цілком легально в моєму розпорядженні опинились дві оглядові точки: балкон власного номеру на 4 поверсі і вікна сходової клітини. Прохід на дах очікувано зачинений.
3. З тією тільки обмовкою, що вікна не мили із моменту будівництва. Звісно, з висоти 13 поверху видно набагато більше, але через скло; якщо для одиночного знімку можна примостити об’єктив на чисту ділянку, то з панорамою так не вийде, тому її якість печальна.
Та все ж краще почати із загального плану в північно-східному напрямку: тут вмістився шмат міста від річкового порту до проспекту Шевченка. Процентів 99% промислового ландшафту займає Дніпровський металургійний комбінат (далі ДМК), у даному випадку всю праву половину (панорамка традиційно клікабельна):
4. Проспект Шевченка впирається в сучасний центр, позначений світлими сталінками. А над тим усім чадять труби комбінату:
5.
6. Притому місто й помітно зелене. На тлі парку стирчить оглядове колесо.
7. Православний Свято-Миколаївський собор відмічає початок Верхньої колонії, району майже суцільної історичної забудови; він тягнеться вліво від собору майже до кінця кадру. З лівого краю на тлі фабрик видно червону прохідну ДМК. Те все я ретельно обійшов півтора роки тому.
8.
9. І розкажіть мені, що такі індустріальні види менш цікаві за прилизані замки й ратуші.
10. Агломераційна фабрика (а так хотілося спитати в неї, що ти в біса таке?..)
11. Перед нею із дерев стирчать шпилі костьолу св. Миколая. Разом з собором це найвищі споруди колонії, тому найпримітніші.
12. 50 відтінків заводських труб.
13. Проте не на всі сторони такі апокаліптичні види, особливо восени.
14. Тут стирчать труби цементного заводу, а багатоповерхівки на півночі - район Лівий берег (он і Дніпро трохи видно).
15. Міст на ту сторону і крани річкового порту. І тут труба присутня, то Лівобережна ТЕЦ.
16. На завершення частини про готель, покажу і пару кадрів зсередини, щоб не бути голослівним. Атмосфера чудово переносить в епоху пізнього совка і мотивує спитись чи повіситись. Добре, що номер двомісний і дві ковдри, бо під однією я б дав дуба.
17. «Душова»…
Словом, у рейтингу найбільших дніщ, де мені доводилось ночувати, «Зоря» впевнено вривається на перше місце, потіснивши львівський «Гелікон». Але я йшов на це свідомо, тому на неї не ображаюсь.
Та час іти далі містом, де ще встиг наклацати купу всього. Наступна нетривіальна локація - Самишина балка.
Колись це був взагалі рукав Дніпра, а з часом балка з озерцем (яке вже перетворилось на болото). Приярок її забудований хрущовками, і нічим би не було це місце примітне, якби в один прекрасний момент берег балки не поповз униз, ну і хрущовки за ним. Людей спішно відселили, а пізанські будинки так і лишились.
Інтернет-звіти сталкерів звідси датуються ще 2010-14 роками і я був майже впевнений, що досі всі аварійки благополучно знесли. Та для очистки совісті все ж проїхався, і о диво, вони так само стоять на місці.
18. При чому це не якась далека околиця, до потрібного місця йти хвилин п’ять від кінцевої трамваю №1. Також дивно, що відселені й живі будинки знаходяться абсолютно поруч, і перший кадр заброшки я робив з дитячого майданчику цілком звичайного двору звичайної хрущовки:
19. По-друге, думав я, навіть якщо вони й досі стоять, все одно не вдасться правдоподібно передати на фото нахил будинків, вони й хащами досі заросли. Ха, наївний. Нахил видно навіть із космосу! Зверніть увагу на обведений №19, то не дві окремі споруди, а саме блоки одного будинку роз’їхались.
20. Із землі все також добре видно. Деінде символічно:
21. А ось на максималках:
22. Жесть же!
23.
24.
25. Ніфіговий нахил помітний навіть просто відносно дерев та землі. Куди там Пізанській вежі.
26.
27. Сходи нагору виламані, але під’їзди відкриті для входу. Якщо опинитись у такому нахиленому будинку, вестибулярний апарат злетить з котушок. Та я не настільки довбонутий, щоб заходити туди після стількох років простою.
28. Ще один покинутий дім по інший бік вулиці, поруч заселена 9-поверхівка.
29. Хвилинка пацанської філософії.
30. Далі буде трішки хаотичний набір кадрів з різних районів міста, де що здибав.
31. Пам’ятник комсомольцям.
32. Панорама проспекту Шевченка із залізничного насипу:
33.
34. Бегемотик традиційно питає у мене, а чи я не наркоман?
35. Лікарня №9 схожа на класицистичний поміщицький палац.
36. Церква у її дворі:
37. Над центром так само домінують труби ДМК та дим.
38. Поставили інсталяцію, народу подобається.
39. Вітражі одного з будинків (зазвичай я їх впритул не помічаю):
40.
41. Заїхав на район Соцмісто, що далеченько від центру. Палац культури «Хімік» і цицьки:
42. Тильна сторона пристойна, без 18+.
43. Недалеко на карті помічений розарій, пішов глянути й туди. І справді:
44. Дніпродим може бути і таким.
45. Черепахи вже зібрались дрімати.
46. На жаль, у кінці вересня дні вже відчутно короткі, довелось закруглятись. Уже в сутінках запримітив нові скульптури в центральному парку, не пам’ятаю їх з першого приїзду.
47.
48. Вид на нічне місто.
49. Із готелю я мав виїхати ще вдосвіта, що зробив із великим задоволенням. День обіцяли хмарний та дощовий, і хмари висіли над містом ще з ночі. Та ранкова заграва, яка ненадовго пробила заслін, була одним із найгарніших природніх явищ, що бачив за весь минулий рік.
50.
51. Далі дорога кликала мене на північ. Автобус переїхав на лівий берег, всупереч прогнозам, уже світило сонце, відбиваючись в Дніпрі та підкреслюючи обриси труб та диму, без яких не можна уявити це дивне неординарне місто.