Майже невагомість
Наостанок серії про мальтійський острів Гозо покажу декілька місць, що не влізли в попередні замітки. Все-таки, при всій його провінційності та крихітних розмірах, концентрація цікавинок значна, як природних, так і архітектурних.
1.
2. Почнемо з базиліки Та’Піну, що на північному заході острова. Вона знаходиться на відкритому просторі між селами Арб та Асрі. Навкруги прекрасні долини, видно і моря трошки, до якого насправді ще 2 км. На горі праворуч - маяк:
3. Панорама села Арб, де вище всіх виділяється місцева церква, звісно ж.
4.
Та’Піну - храм відносно молодий. Заклали його в 1920 році на місці старішої каплички (яку не знесли, а вбудували в нову споруду), у 1931 освятили.
При тому це одна з найважливіших церков на Гозо, а то і у всій Мальті. Гозитани зводили її у вдячність за порятунок острова від чуми, а зараз сюди їдуть просити допомоги Діви Марії далеко з-за меж Мальти. І судячи з кількості вдячних листів та подарунків у спеціальній кімнатці, так чи інакше бажання багатьох здійснюються.
5. Та в дива можна вірити чи не вірити, а чого у Та’Піну точно не віднімеш, то це її архітектурної краси. Світла, вишукана і гармонійна споруда:
6. У 1932 році папа Пій ХІ надав храму статус базиліки (тобто по відношенню до неї це саме церковний титул, а не архітектурний стиль).
7. Підступи до входу прикрашені тематичними мозаїками.
8. Також багато пам’ятників і скульптур.
9.
10. Про складнощі відвідування і фотографування в мальтійських церквах уже писав. Але з такого місця треба було вивезти хоч пару кадрів, хай і не без допомоги нахабства. Вхідна сторона храму відділена від основної частини ширмами, із-за яких можна було відносно непомітно клацнути інтер’єр та навіть людей.
11.
12.
13. Іще один ракурс.
14. На тлі храму зі сторони моря було видно якісь застиглі в повітрі точки, які не могли мене не зацікавити.
15. Як виявилось потім, по сусідству якраз проходив фестиваль повітряних зміїв. Усього три дні, в один з яких я навмання і приїхав.
16. До того місця не ходив, бо не знав, де це саме, але ж є ультразум. Чудовий день і місце, щоб забути про існування гравітації.
17.
18. Далі починається село Асрі, яке мені було не по дорозі. Зробив лише один кадр.
19. Від Та’Піну йшов шукати таємничу арку Від-іль-Мілах, маловідому альтернативу загиблому Лазурному вікну. Із дороги видно базиліку та село Арб праворуч:
20. Змії з цієї позиції виглядають зовсім інакше. І взагалі вони зламали мої уявлення про фізику, застигнувши так у повітрі майже при повному штилі.
21.
22. Назад пішов через Арб. Новий ракурс Та’Піну:
23. Саме село - тихі вулички, звичні будинки з пісковику й пасма електричних дротів.
24. Телефонні будки, бачу, розставлені не тільки в туристичних місцях, а там, де були чи є потрібними.
25. Сільський собор (1699) зблизька.
26. Трішки колориту:
27.
28. Оборонна вежа посеред сільських вуличок, хоча, може, і стилізація.
29. Під фестиваль головну вулицю Арбу прикрасили яскравими декораціями. Вночі то все ще й підсвічуватись має по ідеї:
30.
31.
Наостанок перенесемося кілометри на чотири східніше, до локації під назвою Xwejni salt pans; це на північному узбережжі острова. Треба доїхати до міста Марсалфорн і пройтись від нього метрів 700 понад берегом.
32. За рахунок багатоповерхівок Марсалфорн виглядає оманливо великим; насправді постійно в ньому мешкає усього 750 чоловік.
33. У сусідній затоці Швейні хотів знайти місце соляного видобутку. І спершу побачене мене розчарувало, якась звичайна морська грязюка.
34. Але то була просто не та затока:) Треба пройти ще далі, і ось воно:
35. Такими комірки посічене майже все узбережжя ще на кілометр далі від Швейні. Але саме ті, що в цій затоці, попередньо здалися мені найбільш масштабними та фотогенічними.
36. Проходи на дальню від міста половину видобутку заборонені попереджувальними табличками про приватну власність. На іншій частині ходили, сиділи і фотографували люди, то вирішив, що й мені можна.
Як стверджує інформаційний стенд, сіль таким способом на Гозо почали добувати ще римляни і досі цим займається кілька сімей. В принципі все просто, комірки заповнюються водою, після випаровування якої збирається сіль. Сезон збору «урожаю» з травня по вересень.
37. Але найголовніше, що це просто красиво.
38.
39. Не всі комірки строго прямокутні, багато неправильних форм.
40.
41.
42. Є відчутно більші за решту.
43. Там навіть дрібна риба плаває. Не знаю, знайде вона вихід, чи піде до пива видобувачам солі.
44. Із висоти комірки виглядають не дуже. Вони на задньому плані, а спереду болітце, яке я знайшов спершу.
45. Марсалфорн примітний ще й наявністю зменшеної копії статуї Христа-спасителя. Тільки сфотографувати її встиг лише ззаду.
На цьому про Гозо все, і в наступних замітках перемістимось на саму Мальту. Цю відпустку я спланував так, що майже всі головні її місця залишились на кінець, а спершу об’їздив якраз отаку маловідому провінцію. І так вийшло, що саме ця провінція залишила куди сильніші враження.
Гозо взагалі видався такою собі найбільш душевною і затишною частиною всієї країни. Тут у певній мірі зупинився час, тому краще зберіглась автентичність та неспішний ритм справжньої старої Мальти. Тоді як на основний острів наступає глобалізація у виді потворних туш круїзних лайнерів, готелів-хмарочосів та дурману нічних клубів, на Гозо поки що все таке миле і справжнє. Та все ж, якщо хочете застати його таким, думаю, зволікати не варто.
1.
2. Почнемо з базиліки Та’Піну, що на північному заході острова. Вона знаходиться на відкритому просторі між селами Арб та Асрі. Навкруги прекрасні долини, видно і моря трошки, до якого насправді ще 2 км. На горі праворуч - маяк:
3. Панорама села Арб, де вище всіх виділяється місцева церква, звісно ж.
4.
Та’Піну - храм відносно молодий. Заклали його в 1920 році на місці старішої каплички (яку не знесли, а вбудували в нову споруду), у 1931 освятили.
При тому це одна з найважливіших церков на Гозо, а то і у всій Мальті. Гозитани зводили її у вдячність за порятунок острова від чуми, а зараз сюди їдуть просити допомоги Діви Марії далеко з-за меж Мальти. І судячи з кількості вдячних листів та подарунків у спеціальній кімнатці, так чи інакше бажання багатьох здійснюються.
5. Та в дива можна вірити чи не вірити, а чого у Та’Піну точно не віднімеш, то це її архітектурної краси. Світла, вишукана і гармонійна споруда:
6. У 1932 році папа Пій ХІ надав храму статус базиліки (тобто по відношенню до неї це саме церковний титул, а не архітектурний стиль).
7. Підступи до входу прикрашені тематичними мозаїками.
8. Також багато пам’ятників і скульптур.
9.
10. Про складнощі відвідування і фотографування в мальтійських церквах уже писав. Але з такого місця треба було вивезти хоч пару кадрів, хай і не без допомоги нахабства. Вхідна сторона храму відділена від основної частини ширмами, із-за яких можна було відносно непомітно клацнути інтер’єр та навіть людей.
11.
12.
13. Іще один ракурс.
14. На тлі храму зі сторони моря було видно якісь застиглі в повітрі точки, які не могли мене не зацікавити.
15. Як виявилось потім, по сусідству якраз проходив фестиваль повітряних зміїв. Усього три дні, в один з яких я навмання і приїхав.
16. До того місця не ходив, бо не знав, де це саме, але ж є ультразум. Чудовий день і місце, щоб забути про існування гравітації.
17.
18. Далі починається село Асрі, яке мені було не по дорозі. Зробив лише один кадр.
19. Від Та’Піну йшов шукати таємничу арку Від-іль-Мілах, маловідому альтернативу загиблому Лазурному вікну. Із дороги видно базиліку та село Арб праворуч:
20. Змії з цієї позиції виглядають зовсім інакше. І взагалі вони зламали мої уявлення про фізику, застигнувши так у повітрі майже при повному штилі.
21.
22. Назад пішов через Арб. Новий ракурс Та’Піну:
23. Саме село - тихі вулички, звичні будинки з пісковику й пасма електричних дротів.
24. Телефонні будки, бачу, розставлені не тільки в туристичних місцях, а там, де були чи є потрібними.
25. Сільський собор (1699) зблизька.
26. Трішки колориту:
27.
28. Оборонна вежа посеред сільських вуличок, хоча, може, і стилізація.
29. Під фестиваль головну вулицю Арбу прикрасили яскравими декораціями. Вночі то все ще й підсвічуватись має по ідеї:
30.
31.
Наостанок перенесемося кілометри на чотири східніше, до локації під назвою Xwejni salt pans; це на північному узбережжі острова. Треба доїхати до міста Марсалфорн і пройтись від нього метрів 700 понад берегом.
32. За рахунок багатоповерхівок Марсалфорн виглядає оманливо великим; насправді постійно в ньому мешкає усього 750 чоловік.
33. У сусідній затоці Швейні хотів знайти місце соляного видобутку. І спершу побачене мене розчарувало, якась звичайна морська грязюка.
34. Але то була просто не та затока:) Треба пройти ще далі, і ось воно:
35. Такими комірки посічене майже все узбережжя ще на кілометр далі від Швейні. Але саме ті, що в цій затоці, попередньо здалися мені найбільш масштабними та фотогенічними.
36. Проходи на дальню від міста половину видобутку заборонені попереджувальними табличками про приватну власність. На іншій частині ходили, сиділи і фотографували люди, то вирішив, що й мені можна.
Як стверджує інформаційний стенд, сіль таким способом на Гозо почали добувати ще римляни і досі цим займається кілька сімей. В принципі все просто, комірки заповнюються водою, після випаровування якої збирається сіль. Сезон збору «урожаю» з травня по вересень.
37. Але найголовніше, що це просто красиво.
38.
39. Не всі комірки строго прямокутні, багато неправильних форм.
40.
41.
42. Є відчутно більші за решту.
43. Там навіть дрібна риба плаває. Не знаю, знайде вона вихід, чи піде до пива видобувачам солі.
44. Із висоти комірки виглядають не дуже. Вони на задньому плані, а спереду болітце, яке я знайшов спершу.
45. Марсалфорн примітний ще й наявністю зменшеної копії статуї Христа-спасителя. Тільки сфотографувати її встиг лише ззаду.
На цьому про Гозо все, і в наступних замітках перемістимось на саму Мальту. Цю відпустку я спланував так, що майже всі головні її місця залишились на кінець, а спершу об’їздив якраз отаку маловідому провінцію. І так вийшло, що саме ця провінція залишила куди сильніші враження.
Гозо взагалі видався такою собі найбільш душевною і затишною частиною всієї країни. Тут у певній мірі зупинився час, тому краще зберіглась автентичність та неспішний ритм справжньої старої Мальти. Тоді як на основний острів наступає глобалізація у виді потворних туш круїзних лайнерів, готелів-хмарочосів та дурману нічних клубів, на Гозо поки що все таке миле і справжнє. Та все ж, якщо хочете застати його таким, думаю, зволікати не варто.