Назви професій жінок в українській мові
Почну з того, що цілком підтримую антисексистський пафос щойно переглянутої статті maryxmas «Лінгвістичні методи забезпечення гендерної рівності». Зокрема, тези про вираження досвіду людини через мовну картину світу, створювану українською мовою, про політичну коректність, про потребу зміни тих мовних засобів, які не відповідають праву особи на рівність, честь і гідність. Проте маю сумніви у правильності висновків, що поширення фемінітивів сприятиме розв’язанню поставлених проблем.
Нині в українській мові присутні два способи називання професій жінок. Перший, популярний в розмовному мовленні, полягає в утворенні жіночих назв професій за допомогою суфіксів -ка, -иця. Вибір суфікса звичайно відбувається за певними правилами. До чоловічих назв, що закінчуються на -ак, -ар, -ач, -ир, -ій, -іст, -тель, -ун для утворення жіночої назви додається -ка (учитель - учителька, аспірант - аспірантка), який історично є демінутивом. Суфікс -иця, -ниця замінює чоловічі -ик, -ець (монтажниця, сортувальниця). Існують також окремі жіночі суфікси -иня, -аха, -уха (княгиня, майстриня, пряха) та запозичені -еса, -іса, -іна (стюардеса, директриса, балерина). Загалом цей суфіксальний спосіб творення назв жіночих професій не має перешкод, поширений в живому спілкуванні, де в традиційному патріархальному дискурсі важливим є підкреслене розмежування жіночого і чоловічого. За винятком окремих слів, в яких відповідний суфікс змінює лексичне значення (друкар - друкарка, секретар - секретарка) та важких для вимови закінчень (драматург, педіатр, психіатр) його можна вважати універсальним і прагнути поширювати на ті назви, які раніше вживалися виключно в чоловічому граматичному роді (директорка, мовознавиця, металургиня тощо). Цей спосіб давно став нормою там, де розмежування суттєве, наприклад, в спортивній сфері, де є чоловічі і жіночі види спорту (чемпіонка, біатлоністка, шахістка).
Другий спосіб книжний, звичайний для офіційно-ділової, наукової мови, де увага приділяється професійним якостям, а родова диференціація несуттєва, навпаки, полягає в униканні жіночих суфіксів. Тут іменники жіночого роду на означення професій вживаються рідше. А нормативним є спосіб роду займенників та дієслівних закінчень (вона хірург, вона прем’єр-міністр, вона мовознавець; головлікар оглядала, драматург творила). Цей спосіб підтримується традиційним сприйняттям жіночих суфіксів як таких, що мають занижений відтінок. Також він у стилі західноєвропейських способів іменування професій, де напрям мовних змін для уникання сексистської мови полягає в знаходженні нейтральних мовних засобів, зокрема, це відмова від традиційних фемінітивів (-esse, -ette, -trix, -enne).
Щоб не повторювати відомі речі про ці два протилежні способи, пропоную переглянути давні статті:
Л. Недбайло «Утворення іменників жіночого роду - назв за професією»
Л. Масенко «Назви професій і звань у сполученні з жіночими прізвищами»
Питання для обговорення полягає в тому, якому із способів варто віддавати перевагу в сучасній українській для ґендерно-нейтральної мови. Поширенню жіночих суфіксів, тобто підкресленню статі в назвах професій, чи навпаки, відмові від них, згладжуванню граматичних відмінностей?
Див. також: Дві причини не вживати фемінітиви, Розлогі причинки до запису про фемінітиви.
Poll Avoiding sexist language in Ukrainian