Життєве

[singularia]

Я вже не впевнена, чи це мені не наснилося, але вчора було так - під вербою, яка за півроку буде золотою, а зараз мокра від травневої зливи, що залляла весь вечір по вінця й тепер ще щось лопоче, ніби втекла була, а тоді повернулася, щоб договорить, - з барселонським мерло, мокрим сиром і чіабатою дуже гостро відчувалося, що живеш.
Сподіваюся, ніхто

Comments

[smijana]

"Он бессмертен не потому, что только он один среди живых существ обладает неизбывным голосом, но потому, что обладает душой, духом, способным к состраданию, жертвенности и терпению. "

..які глибокі, проникливі слова..
І загалом у всьому виступі.
дякую.

О так.. коли ще як не такою напоєною (і ще не пересушеною) порою відчувати що живеш.. згадую інколи Ліну Василівну
"..В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути кам'яним?"
:))

[singularia]

:)
недавно прочитала у книжці Дзюби про Ліну Костенко її спогад, що вона це написала на Трухановім, дивлячись через Дніпро на київські пагорби. чи згадуючи про той час)

[smijana]

:)
мені уривки, фрази з її віршів інколи зринають у самих різних ситуаціях..
дістаю на вокзалах клаптик паперу і ручку (якщо маю що записати, якщо вірш кружляє десь в ефірі і хочеться його вловити) - і само собою зринає в пам'яті, ну бо хто скаже влучніше:

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда
зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не
знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного
сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум…
Я поклала папір на коліно, я стревожені
вірші пишу. Наче прозу пишу - без розбивки на рядків
розмаїті пласти, щоб здавалось на перший
погляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма - той самий зміст. Адресовані
людям вірші - найщирший у світі лист.

:)