Вільнюс: уїк-енд на травневі. Частина Secunda!
Отож, варто почитати ще трохи культурно-духовних сторінок Вільнюса, якими буде так багато дана розповідь. Я гадаю, ви вже встигли осилити першу частину донесхочу, в якій коротко було розказано про Катедральну площу, замок Гедиміна та все решта, що теж може бути причетним шаблонно до Гедимінаса. Отож, продовжу розповідь, незважаючи на штурханину туристів, які шмигляли з кадру в кадр, штовхаючись, натикаючись на нас, вибачаючись та продовжуючи дальше своє орієнтування по місту. Ми далі блукали черевом Вільнюса, столицею Литви.
Променад Старим містом Вільніус.
__________
Аушрос Вартай (Ворота Зорі, Остробрамські Ворота), з яких ми стартанули на другий день.
Одним із символів Вільнюса стали Ворота Зорі (Аушрос Вартай), які вперше згадуються в 1514 році.
Сьогодні Ворота Зорі для більшості асоціюються з храмом. Проте декілька століть тому, почувши таку фразу, жителі Вільнюса скоріше за все прикинули б, що мова йде про оборонну міську стіну. Справа в тому, що в цій оборонній стіні було 10 воріт, а ось Аушрос - єдина, яка збереглася. Про оборонні функції нагадують бійниці з зовнішньої сторони.
Ґоу ту ґєйт!
Спочатку ці ворота називалися воротами Мядінінку (вели до міста Мядінінкаю). Може, слово Аушрос пішло від слова Гострі, адже вони стоять на окраїні міста. А ще є версія, що ворота спрямовані на схід, де займається вранішня зоря. Крім того й Діва Марія так само називалася Зіркою Зорі. Заплутано, все заплутано...
Бійниці і щось гербоподібне.
У XVII столітті біля воріт спорудили окрему дерев’яну каплицю, куди перенесли чудотворну ікону Пресвятої Діви Марії. Після пожежі спорудили вже кам’яну. Сучасний класицизмовий вид отримала в ХІХ ст. після реконструкції.
Каплиця Матер Мізерікордіа.
Чудотворна ікона Діви Марії Милосердної Матері в каплиці Воріт Зорі - одна з найвідоміших живописних робіт епохи Ренесансу в Литві. Написана вона була спеціально для каплиці по зразку нідерландського художника Мартіна де Восо. Ікону шанували і вважали чудотворною і католики, і православні, і уніати. Вона відома у цілому світі, її копії розкидано по костелах багатьох країн. Інша, уживана назва - Вільнюська Мадонна.
Власне, сабж.
Напис «Mater Miseriacordiae, sub tuum praesidium confugimus» («Мати Милосердна, прибігаємо до твоєї опіки») після захоплення Вільнюса поляками в 1920 році була знята і записана польською. У 1939 році напис було відновлено.
До каплиці веде довгий хід у стіні, саме ж приміщення дуже мале. На стінах бачимо щити чи то пак листи з золота і срібла. Це все подаровані іконі дорогоцінності, яких було вже надто багато, щоб зберігати їх окремо. Вирішили все переплавити.
Ікону видно з вулиці при відкритих вікнах.
Офіра сріблом.
Сердечка.
І ще трохи пожертв.
__________
Проходимо кілька метрів і бачимо Костел св. Терези.
Це один з найбільш ранніх у Литві костелів у стилі бароко. Створення проекту фасаду належить придворному архітектору короля Владислава Вази Костянтину Тенцаллє. При створенні проекту за зразок було взято римський костел босих кармелітів Maria della Scala. Фасад виповнили дорогими на той час матеріалами - шведським пісковиком, мармуром і гранітом.
Ба_ро_ко.
Костел належав монастирю босих кармелітів. Кармеліти - це чернечий орден з 800-літньою історією, який отримав свою назву від гори Кармель у Палестині. У XVI столітті від кармелітів відокремилася гілка ордену - босі кармеліти, які стали відомими передовсім через свою містичну теологію.
Трохи ремонту. Бачите Христа на полотнищі?
Сучасний інтер’єр костелу створений у другій половині XVIII століття і прекрасно зберігся до наших днів. Головний вівтар - один з найкращих у Литві. От так!
Костел мав дві каплиці: «каплиця Матері Божої Благої Порадниці і Розіп’ятого Спасителя» та «Папська каплиця». Збереглася тільки перша.
Усі моляться! Припініть говорити! Silence!
__________
Ще три метри і відшуковуємо Костел Святої Трійці.
Неподалік від філармонії видніється брама монастиря, зверху над якою можна помітити композицію «Трійця». Ця пам’ятка відносить нас до пізнього бароко. А от за аркою, якщо пройти далі, міститься двір з церквою всередині.
Входимо?
Після мученицької смерті у 1347 році святих Антонія, Іоана та Євстафія, які були повішані за православну віру, на місці їх страти, у дубовому гайку, православні спорудили спочатку каплицю, а потім і церкву, в яку перенесли мощі святих. Пізніше, десь років так за 150-200, київський воєвода Острозький споруджує на цьому місці церкву з каменю. Ще через 200 років (спеціально чекали чи що?) до храму прибудовують каплиці. Спочатку церквою та монастирем володіли базиліани, а згодом - уніати.
Будівля монастиря та церкви неодноразово реконструювалася. На початку ХІХ століття в корпусі монастиря була каталашка в’язниця. Далі туди заїхала білоруська гімназія, наукове товариство та музей. На нинішній день тут частково оселилися монахи-базиліани, а рештою споруд володіє вільнюський технічний універ ім. Гедимінаса (о, знову це ім’я. Бачите? Ви бачите?). Церква зараз на реставрації. Всередині, маю на увазі. Тому там не особливо цікаво :(
Без зайвих фінтіфлюшек.
__________
Якщо перейти в сусідню вуличку, то натрапимо одразу на Домініканський костел св. Духа.
Перед нами відкривається, хоча ні - ховається, п’ята по порядку будівля костелу домініканців. Попередні то згорали, то штурмувалися французькими солдатами, то покрівлю буря знесла. Храм у плані має форму латинського хреста. Великий об’єм головного й двох бічних нефів дозволяє умістити тут до 1450 чоловік. Інтер’єр храму прикрашений ліпниною та скульптурою зі стюка (високоякісна суміш гіпсу й мармуру), що є доволі незвичним для православних храмів. У центрі Церкви Святого Духа зберігаються мощі трьох православних святих: Антонія, Євстафія та Іоана (пам’ятаєте, що про цих мучеників ви читали двома абзацами вище?).
Вівтар та скульптури з стюкко.
Поряд з храмом можна побачити будівлю жіночого й чоловічого монастиря. Монастир Святого Духа не уникнув великих потрясінь і взбучок міста: Північна війна й чума, пожежі, повстання Косцюшко, а потім і французькі вторгнення. Супровідником монастиря була школа, і типографія, де друкували високу готику (наприклад, таку).
Вид з вулиці Домінікану. Більшого ніколи й не видно :(
І не можу не згадати про підземелля, в які ми так і не потрапили, хоча мали високий блат, щоб туди зайти. Не вистачило часу :(
Під костелом розміщено дев’ять (!) готичних підвалів, які утворюють лабіринт. Довжина найбільшого - 33 метри. Кажуть, що підвали дво- або навіть і декількаповерхові. Здавна тут проводили захоронення; не тільки монахів, але й знатних вельмож. Ймовірно, тут поховані також і ті, хто помер у військовому французькому шпиталі, який був під час війни з Росією. Трупи просто скидали у підвал, де вони не розкладалися (особливість мікроклімату: постійна температура та сухе повітря), а муміфікувалися. Компетентні дослідники підземелля виявили близько 4 тисяч поховань, 153 гроби, муміфіковані тіла 473 дорослих, 85 дітей, 205 черепів. Не дивно, що сюди повалили охочі на це все поглянути, тому почали водити організовані екскурсії. Їх, правда, довелося припинити: із-за частого вештання сюди людей тут порушилися мікрокліматичні особливості і мумії почали розкладатися. Та й екскурсанти виносили в кишенях черепи й кістки. А це ж - не можна!
__________
Не знайти Ратушну площа й Ратушу важко.
Ну яке місто може не похвалитися своїм ратуш-пляц. Така є і у Вільнюсі. Її вік - більше 6 століть. Потреба в створенні місця засідання міської влади виникла одразу після наданню місту магдебурзького права (1387). У ратуші засів магістрат, а також зали суду, казначейство, архів, склад зброї та амуніції та приміщення, де зберігалися еталони одиниць мір. У підвалах знаходилася в’язниця. Ну це як у нас, у Франківську, де сиділи опришки :)
До ратуш-пляц вели важливі торгівельні шляхи, які пізніше стали вулицями. До Вільнюса з’їжджалися купці з Москви, Риги, Гданська і Кракова, тому тут виникла необхідність побудови купецької гільдії.
Ратуша. Класичний сундук.
Раніше на ратушній площі шуміли ярмарки й базари, а посеред неї стирчав стовп ганьби, де ще пару століть тому вчиняли страти. В той час ратушна площа була значно менша, навколо неї мешкали купці, ремісники, магазинчики, майстерні й постоялі двори. Рано вранці на площі збиралися безробітні, а також ті, кому потрібні були робочі руки. Зараз площа часто прикрашається виступами акробатів, комедіантів, артистів, релігійними містеріями. Ну, словом, все, як заведено біля ратуші робити.
Будівля Ратуші спочатку була готичною, потім, як і все в світі, почала видозмінюватися. У ХІХ столітті ратуша була перетворена на міський театр, в якому виступала знаменитість - польський композитор Станіслав Монюшкою (про його бюст я вам нагадаю, коли мова йтиме про костел св. Катерини). Зараз тут знаходиться Дім робітників мистецтва.
Ну і центр туризму тут. Про який, до речі, мало хто з наших знав.
Неподалік від площі, в зеленому оазисі знаходиться пам’ятник жителю міста, доктору Цемаху Шабаду, який став прототипом Доктора Айболита.
Добрий доктор Айболитъ.
__________
Стали обличчям до ратуші і подивилися налєво. Костел Святого Казимира вдалині.
Це перший костел у Литві, який вибудуваний у стилі бароко. Його спорудили монахи-єзуїти по зразку першого римського барочного костелу Ісуса. На долю цього храму випали важкі випробування: у XVIII століття він згорів, був відновлений, під час походу Наполеону на Росію був перетворений у склад зерна, у ХІХ столітті перетворений на православну церкву. Цікавим є факт, що тут молився знаменитий російський письменник Федір Достоєвський, який був тут проїздом.
Вид у профіль.
Храм, як і більшість всього у Вільнюсі, згорав і знову відбудовувався. За Першої світової слугував німцям за костел, у радянські часи був приміщенням для музею атеїзму. Зараз повернутий єзуїтам. У плані нагадує барочний костел з утворенням латинського хреста в перерізі.
__________
Костел Пресвятої Діви Марії Утішительниці (Костел августинців) можна побачити, якщо звернути трохи у провулок.
Спочатку тут була церква Козьми і Даміана, потім перебудували її в дерев’яний Преображенський костел. Володіли ним кармеліти, потім августинці, які й побудували сучасний костел і монастир. Через пару років августинців вигнали геть, знову прийшли кармеліти (нагадує нашу Верховну Раду). Потім костел потрапив до рук Вільнюського університету, який зробив з нього семінарію, далі - духовну академію.
Бароковий костел містив чудотворну ікону Марії Утішительниці та портрет Вітаутаса Великого (той, що внук Гедимінаса). Після розформування орденів реліквії винесли з костелу. А потім прийшла радянська влада, яка навела швидко свій порядок: овочевий склад з побіленими стінами. Наразі зараз він перебуває на стадії реставрації.
Його звабливий купол видно з Ратушної площі. Не оминіть!
Вид з провулка.
__________
Церква Перенесення Мощей Миколи Чудотворця.
Вважається одним з перших християнських храмів у Вільнюсі. Виходячи з того, що Микола Чудотворець здавна вважався покровителем міста, а страчені в 1347 році мученики Антоній, Іоан та Євстафій (третє нагадування про них) були поховані спочатку в цій церкві, можна казати, що храм існував уже в часи Гедиміна.
Своїм російсько-візантійським стилем церква якось несміливо приковує увагу туристів, які променадують від ратушної площі вбік Катедральної.
Вид з ратушного пляцу.
Те саме, лиш в іншу пору.
__________
Церква святої Параскеви проглядається на повороті Pilies та Didžioji.
Невеличка церковця, побудована зовсім недавно, в 1345 році :)
Як і більшість церков того часу, спочатку була виконана в дереві, пізніше, за наказом дружини князя Альгірдаса Марії вона була перебудована в камінь. Неодноразово згорала, потім нею заопікувалися уніати.
У цій церкві цар Петро І хрестив прадіда поета О.Пушкіна. На табличці можна ще й зараз прочитати: «У цій церкві в 1705 році імператор Петро Перший слухав благодатний молебень за здобуту перемогу над військами Карла ХІІ, подарував їй стяг, який було відібрано в тій перемозі у шведів, і хрестив ним арапа Ганнібала, прадіда знаменитого російського поета О.С.Пушкіна».
У зелена сховалася. Хех, від мене не сховаєшся!
__________
Наближаємося до центру. Ключовим тут стає Вільнюський університет.
Заснований у 1579 році університет (перший у Східній Європі) займає цілий міський квартал. Це справжня скарбниця науки та мистецтва: тут зберігаються древні видання, багата колекція атласів, а інтер’єр будівлі - наче справжня художня галерея.
Вид на атріум та й універ в цілому.
Уні було засновано в той час, коли по Литві поширювалася хвиля Реформації, і для боротьби з нею були запрошені монахи-єзуїти. Монахи Ордену єзуїтів швидко взяли в свої руки освіту. У 1569 році вони заснували колегію, а в 1579 році - Вільнюський університет. Комплекс університету формувався протягом декількох століть, тому його складають будівлі, які були зведені в таких архітектурних стилях як готика, ренесанс, бароко й класицизм. Середньовічна палацова архітектура контрастує з веселою студентською атмосферою. Краси ансамблю надає 13 внутрішніх двориків, аркади і галереї. Дворики названі іменами знаменитих вихованців та професорів університету - у великому дворі в пам’ять про них закладені меморіальні дошки.
У бібліотеці універу зберігається єдиний екземпляр першої литовської книги - «Катехізиса» Мартінаса Мажвідаса.
__________
Костел Святих Іоанів якраз у середині університету.
Одна з найбільш живописних частин університетського комплексу. Повна назва костелу «Костел Святого Іоана Хрестителя і Святого Іоана апостола і євангелиста». Звідси і пішло скорочення - костел Святих Іоанів. Будували його майже 40 років. Тоді це була готична махіна. У 1571 році костел забрали єзуїти, що спричинило в подальшому приєднання до університетського комплексу.
Універ. Товчуться люди.
Костел бачив у своєму житті не тільки служби, але й студентські акції протесту, театральні постановки, зустрічі королівських осіб. За радянських часів храм став складом (звикла практика), а потім музеєм.
Орган.
Склепіння центрального нефа були розписані фресками, які безсоромно замалювали під час реконструкції 1820-х років. У костелі збереглися сім бокових капел, багато скульптур, фрески, вівтарі, колони і пілястри.
Вівтарна частина храму.
__________
Дзвіниця, яку краще розглядати трохи відійшовши від неї.
Наприкінці XVI-XVII століття поруч з костелом було зведено на кошти магістрату дзвіницю з характерним для ренесансних будівель ритмічним чергуванням ярусів і розташуванням пройомів. На нижньому поверсі дзвіниці проживав кантор костелу. Дзвіниця мала три дзвони; під час пожеж і війн дзвони неодноразово травмувалися і знищувалися, натомість відливалися нові. Під час Першої світової війни перед вступом у Вільну німецької армії всі дзвони були вивезені.
Уже вмієте рахувати поверхи? Тоді - за справу.
Верхній ярус був добудований у середині XVIII століття Глаубіцем і відрізняється барочними формами. Кути трьох нижніх ярусів підкреслюються пілястрами, четвертого - парою колон, вузький п'ятий - поставленими під кутом пілястрами. Кути четвертого і п'ятого ярусів прикрашають декоративні вази (відновлені разом з куполом при реставрації в 1955-1957 роках). Вузькі вікна однакової ширини підкреслюють вертикальність дзвіниці. Залізний хрест, викуваний у XVIII столітті, має 6,2 м висоти.
Бо тут не порахуєш :(
__________
Костел Всіх Святих ми побачили випадково, коли йшли від вокзалу, повертаючись з Тракайського замку. Були втомлені, але не безнадійно мертві :)
Костел та монастир обутих кармелітів (у Бердичеві бачили монастир босих кармелітів, а тут взуті) побудовані у 1620-1631 роках. Костел має форму базиліки, складається з трьох нефів і виконаний у стилі помірного бароко. Пожежа, типове явище зламу XVIII - початку ХІХ століть, зруйнувала внутрішню частину храму, вівтарі, балкони й хори. Діти, не грайтеся сірниками, дорослі - не бавтеся свічками.
Реставрація допомогла відновити внутрішнє убранство храму у стилі пізнього вільнюського бароко. До цієї справи долучився відомий уже нам архітектор, представник цієї школи, Глаубіц (нагадаю, це той, хто керував відновленням дзвіниці собору Святих Іоанів, 4 абзаци вверх).
Ось таким його може побачити турист у вечірньому світлі.
Дзвіницю пришпандьорили окремо. Це помітно одразу :) Її вичурність та деталі недбало контрастують з суворим виглядом костелу.
Деякий час за совітів костел використовувався як склад бакалії. Крупи, гречка, борошно та інша провізія була слухачем соборної тиші.
Видно неспівпадаючу по стилю і співпадаючу по кольору дзвіницю.
__________
Костел Святої Катерини (Котріни) шукайте на Vilniaus-вулиці. Видно одразу.
Цього рожевого мешканця віднесемо до костелів пізнього бароко. Володіли ним монашки Ордену Бенедиктанців, а монастирський ансамбль сформувався у XVII-XIX столітті. Те, що ми бачимо нині, це реставрація після великої пожежі у Вільнюсі 1737 року. Керував роботами уже відомий нам архітектор Глаубіцас. Саме він спроектував граціозні башти та замислуваті фронтони фасаду.
За радянської влади костел був закритий і перетворений на склад, у результаті чого сильно постраждав. Після реставрації 2006 року костел було знову відкрито для відвідувачів. Він став культурним центром Вільнюса. Зараз головна нава костелу пристосована для концертів та виставок. У костелі проводять репетиції художні колективи. Перед ним стоїть пам’ятник польському композитору Станіславу Монюшко (ось я і нагадав про нього!).
Вид на абсидну частину й фронтон.
__________
Церква Пречистої Божої Матері має стояти в переліку обов’язкових об’єктів на підході на костелу Анни.
Цей собор постав ще шість століть тому, відіграючи роль найважливішого храму литовських православних.
Вважається, що церква була заснована Юліаною - дружиною великого князя Литовського Альгірдаса і матір’ю Йогайли. Ну ви в курсі ж, хто такий Ягайло. Це той, хто з Ядвігою там вженилися і пів-Європи об’єднали.
Вид з вулиці Маіроніо.
Згідно легенди, перша церква на цьому місці була побудована в 1346 році. Найдревніші зі збережених кам’яних стін датуються XV століттям. Переробка під новий формат відбулася в XVI ст. князем Константином Острозьким.
Як тільки в церкві почали панувати уніати, вона стала занепадати :(
Рятівником став Вільнюський університет, який перетащив сюди бібліотеку, авдиторії, музей та анатомку. Під куполом проводили розтини трупів :)
Православні ремонтними роботами вигнали звідти хлороформовий чад, і в середині ХІХ ст. церква знову повернула собі попереднє лице. Вірніше, статус.
Біло-червоне диво калинове.
__________
Ну ось і він, Костел Святої Анни.
Це шедевр пізньої готики. Єдиної думки стосовно автора та часу побудови немає. Популярна легенда каже, що Наполеон Бонапарт, зачарований грандіозністю цього костелу, захотів на долонях забрати його до Парижу. На жаль, дійсність не настільки романтична: під час походу Наполеону через Литву костел був у розпорядженні французької кавалерії.
Костел Анни. Одразу ж наперед погляньте на сусідній бернардинський костел.
Костел св. Анни практично не змінився за п’ять століть, залишаючись прекрасно збереженим до нашого часу. Це один із символів Вільнюса. В композиції фасаду підкреслені стовпи Гедиміновичів, а три башти наверху відповідають верхівкам стовпів. Якщо добре придивитися, на фасаді можна помітити букви «А» і «М». Це могло означати «Ana Mater Marija» або «Ave Maria». Або щось інше. Хз...
Всередині храму.
Один з вітражів.
Поблизу з костелом знаходиться дзвіниця ХІХ ст., побудована в псевдоготичному стилі.
Дзвіниця.
__________
Костел бернардинців треба було в окремо виділити.
Масивна, приземиста будівля костелу святого Франциска й святого Бернардина виконувала дабл-функцію: молитовну й оборонну. Про це свідчить 19 бійниць на північному фасаді. В архітектурі костелу можна побачити вікна з гострими арками, сходинчасті контрфорси, плоску спокійну композицію фасаду, ренесансний фронтон XVII століття, який гармонує з готичною частиною.
За радянської влади приміщення використовувалося під склад. По здобутті Литвою незалежності сюди повернулися монахи-підіпільники. Зараз сюди водять екскурсії :)
Синя стрілка - Анни, червона - бернардинський.
__________
Костел Вознесіння Господнього стане доступним, якщо піднятися на пагорб, до воріт Субачяус.
У 1695 році за міською стіною, неподалік від воріт Субачяус (на жаль, зараз вони на реконструкції, тому фотки не передбачені), на горі Спасителя за ініціативи Т.Плятнера за кошт місіонерів закладені і монастир. Костел відноситься до найбільш вишуканих вільнюських побудов пізнього бароко, а дві його високі башти й притвор витримані у стилі рококо. Своїми легкими баштами, вазами на кутах, ґратами і ажурними хрестами, він різко виділяється на панорамі міста. До костелу притулено монастир місіонерів. Тут діяла семінарія ксьондзів, яка славилася своєю бібліотекою. Вважається, що це найбільший монастир Вільнюса. Ну що ж, повіримо. Інших я просто не бачив.
Зараз тут знаходиться лікарня, костел, хоч і переданий вільнюському епіскопату, зараз використовується під національний музей, у неділю все одно стояв зачинений.
Рококо-бароко.
__________
Спускаємося вниз до району Ужупіс.
Ужупіс (Заріччя) деколи порівнюють з паризьким Монмартром або копенгагенською Христианією. Ужупіс - це республіка художників. Тут є власний гімн, конституція, президент, єпископ, два костели, найдревніше кладовище - бернардинське, сім мостів та покровитель - бронзовий Ангел Заріччя. Конституцію можна прочитати на початку вулиці Паупьо, на паркані. Символом Ужупіса також є Русалочка, Зарічна Діва. Сидить це морсько-бронзове створіння в ніші на набережній Вільня. Кажуть, що саме вона притягує до Ужупіса людей зі всього світу. А ті, хто не може встояти перед її чарами, залишаються тут навічно. Я встояв, тому я повернувся на Вкраїну :)
Траса в Ужупіс.
Це найдревніший район Вільнюса. В давнину тут розмахували крилами вітряки, під якими сиділи жебраки й біднота, поряд працювали цехмайстри. Ну і домуси публікуси з простітутосами. За радянської влади Ужупіс почав зачахати і набув ознак небезпечного району. З часом в дешевих будинках стали селитися художники, тому що за мостом, неподалік була художня академія. Тепер в Ужупісі проходять фестивалі альтернативної моди, поетичні читання, виставки, оригінальні свята. Парадокс: зараз це найпрестижніший і найдорожчий район литовської столиці.
Скажу одразу, що по Ужупісу я не шлявся. Лише трохи по околицям. На Зарічному містку є традиція вішати замочок з гравіруванням імен коханої/коханого. Замків там просто доурала.
Типовий квартальчик.
__________
Петропавлівський костел - то ніби уже не Ужупіс.
«Hic iacet peccator» («Тут упокоївся грішник») - писало на плиті на порозі костелу. Про це все та багато чого іншого ви вже читали раінше в окремішному пості про цей собор і, сподіваюся, не забули. Повторювати все зайвий раз не хочеться. Нагадаю тільки, як він виглядає зовні та зсередини.
Вуличний вид.
Внутрішній вид.
__________
Костел Отримання Святого Хреста знаходиться далеко від центру. Дуже далеко.
Про цей костел було би негідно не написати, оскільки ми мешкали біля нього і приїздили сюди декілька разів на літургію :)
Вид здалеку.
Заснований він у 1755-1722 роках домініканцями разом з монастирською будівлею на честь Отримання Святого Голгофського Хреста. Там якась заплутана історія про втечу єпископа від ворогів з якимось скарбом. Спочатку його ограбували шведи, потім козаки забрали залишки скарбу. Далі його ще грабанула польська армія, яка роздягла його наголо і забрала срібний хрест. Після років митарств єпископ вирішив заснувати дерев’яний храм на спомин про муки Христові.
Усередині під час літургії. Не забуваємо глянути на стелю.
На фронтоні костелу написано «Pеr сruсеm аd luсеm» («Через хрест до світла»), а на головному вівтарі - «Nоn іstum, sеd Сhrіstum сrеdе реr іstum» («Не в це віруй, а в Христа через це»). Склепіння костелу прикрашені фресками, а на одному з вівтарів я побачив «сидячого Ісуса».
Униз від костелу можна пройти до Веркяйського кладовища (нічим мені не запам’яталося), а далі у парк ведуть стації хресної дороги.
Ісус сидить і слухає голос з динаміка.
__________
Ну і насамкінець «два» слова про Сучасний Вільнюс.
Вільнюс - лідер політичних та економічних ініціатив в країнах Балтії: у ньому проходило багато значних зустрічей, його візитували глави й монархи найвпливовіших країн світу: США, Сполученого Королівства, Японії та ін. Хотілося би до списку додати Україну, але їй ще рано до впливовості.
Символ стрімкого розвитку міста - багатоповерховий бізнес-центр на правому березі ріки Неріс. Столиця у всьому регіоні лідирує в області будівництва бізнес-офісів та житлових будинків, має високу інфраструктуру та якісний рівень послуг, визначається добротною якістю життя та корисними продуктами, а не такою продуктовою хімією, як у нас :(
Вільнюс - місто, де майбутнє стає сучасним.
Вид на сучасне нове місто.
Дякую:
... найперше Юрі Яцківу за цю чудову мандрівку.
... найдруге моїй напарниці Еліс elis_black.
... найтретє сім’ї Лайми, яка нас приймала кілька днів.
... найчетверте усім, хто причитав усе, включно з «найчетвертим».
Велика жирна end’ова крапка.
Променад Старим містом Вільніус.
__________
Аушрос Вартай (Ворота Зорі, Остробрамські Ворота), з яких ми стартанули на другий день.
Одним із символів Вільнюса стали Ворота Зорі (Аушрос Вартай), які вперше згадуються в 1514 році.
Сьогодні Ворота Зорі для більшості асоціюються з храмом. Проте декілька століть тому, почувши таку фразу, жителі Вільнюса скоріше за все прикинули б, що мова йде про оборонну міську стіну. Справа в тому, що в цій оборонній стіні було 10 воріт, а ось Аушрос - єдина, яка збереглася. Про оборонні функції нагадують бійниці з зовнішньої сторони.
Ґоу ту ґєйт!
Спочатку ці ворота називалися воротами Мядінінку (вели до міста Мядінінкаю). Може, слово Аушрос пішло від слова Гострі, адже вони стоять на окраїні міста. А ще є версія, що ворота спрямовані на схід, де займається вранішня зоря. Крім того й Діва Марія так само називалася Зіркою Зорі. Заплутано, все заплутано...
Бійниці і щось гербоподібне.
У XVII столітті біля воріт спорудили окрему дерев’яну каплицю, куди перенесли чудотворну ікону Пресвятої Діви Марії. Після пожежі спорудили вже кам’яну. Сучасний класицизмовий вид отримала в ХІХ ст. після реконструкції.
Каплиця Матер Мізерікордіа.
Чудотворна ікона Діви Марії Милосердної Матері в каплиці Воріт Зорі - одна з найвідоміших живописних робіт епохи Ренесансу в Литві. Написана вона була спеціально для каплиці по зразку нідерландського художника Мартіна де Восо. Ікону шанували і вважали чудотворною і католики, і православні, і уніати. Вона відома у цілому світі, її копії розкидано по костелах багатьох країн. Інша, уживана назва - Вільнюська Мадонна.
Власне, сабж.
Напис «Mater Miseriacordiae, sub tuum praesidium confugimus» («Мати Милосердна, прибігаємо до твоєї опіки») після захоплення Вільнюса поляками в 1920 році була знята і записана польською. У 1939 році напис було відновлено.
До каплиці веде довгий хід у стіні, саме ж приміщення дуже мале. На стінах бачимо щити чи то пак листи з золота і срібла. Це все подаровані іконі дорогоцінності, яких було вже надто багато, щоб зберігати їх окремо. Вирішили все переплавити.
Ікону видно з вулиці при відкритих вікнах.
Офіра сріблом.
Сердечка.
І ще трохи пожертв.
__________
Проходимо кілька метрів і бачимо Костел св. Терези.
Це один з найбільш ранніх у Литві костелів у стилі бароко. Створення проекту фасаду належить придворному архітектору короля Владислава Вази Костянтину Тенцаллє. При створенні проекту за зразок було взято римський костел босих кармелітів Maria della Scala. Фасад виповнили дорогими на той час матеріалами - шведським пісковиком, мармуром і гранітом.
Ба_ро_ко.
Костел належав монастирю босих кармелітів. Кармеліти - це чернечий орден з 800-літньою історією, який отримав свою назву від гори Кармель у Палестині. У XVI столітті від кармелітів відокремилася гілка ордену - босі кармеліти, які стали відомими передовсім через свою містичну теологію.
Трохи ремонту. Бачите Христа на полотнищі?
Сучасний інтер’єр костелу створений у другій половині XVIII століття і прекрасно зберігся до наших днів. Головний вівтар - один з найкращих у Литві. От так!
Костел мав дві каплиці: «каплиця Матері Божої Благої Порадниці і Розіп’ятого Спасителя» та «Папська каплиця». Збереглася тільки перша.
Усі моляться! Припініть говорити! Silence!
__________
Ще три метри і відшуковуємо Костел Святої Трійці.
Неподалік від філармонії видніється брама монастиря, зверху над якою можна помітити композицію «Трійця». Ця пам’ятка відносить нас до пізнього бароко. А от за аркою, якщо пройти далі, міститься двір з церквою всередині.
Входимо?
Після мученицької смерті у 1347 році святих Антонія, Іоана та Євстафія, які були повішані за православну віру, на місці їх страти, у дубовому гайку, православні спорудили спочатку каплицю, а потім і церкву, в яку перенесли мощі святих. Пізніше, десь років так за 150-200, київський воєвода Острозький споруджує на цьому місці церкву з каменю. Ще через 200 років (спеціально чекали чи що?) до храму прибудовують каплиці. Спочатку церквою та монастирем володіли базиліани, а згодом - уніати.
Будівля монастиря та церкви неодноразово реконструювалася. На початку ХІХ століття в корпусі монастиря була каталашка в’язниця. Далі туди заїхала білоруська гімназія, наукове товариство та музей. На нинішній день тут частково оселилися монахи-базиліани, а рештою споруд володіє вільнюський технічний універ ім. Гедимінаса (о, знову це ім’я. Бачите? Ви бачите?). Церква зараз на реставрації. Всередині, маю на увазі. Тому там не особливо цікаво :(
Без зайвих фінтіфлюшек.
__________
Якщо перейти в сусідню вуличку, то натрапимо одразу на Домініканський костел св. Духа.
Перед нами відкривається, хоча ні - ховається, п’ята по порядку будівля костелу домініканців. Попередні то згорали, то штурмувалися французькими солдатами, то покрівлю буря знесла. Храм у плані має форму латинського хреста. Великий об’єм головного й двох бічних нефів дозволяє умістити тут до 1450 чоловік. Інтер’єр храму прикрашений ліпниною та скульптурою зі стюка (високоякісна суміш гіпсу й мармуру), що є доволі незвичним для православних храмів. У центрі Церкви Святого Духа зберігаються мощі трьох православних святих: Антонія, Євстафія та Іоана (пам’ятаєте, що про цих мучеників ви читали двома абзацами вище?).
Вівтар та скульптури з стюкко.
Поряд з храмом можна побачити будівлю жіночого й чоловічого монастиря. Монастир Святого Духа не уникнув великих потрясінь і взбучок міста: Північна війна й чума, пожежі, повстання Косцюшко, а потім і французькі вторгнення. Супровідником монастиря була школа, і типографія, де друкували високу готику (наприклад, таку).
Вид з вулиці Домінікану. Більшого ніколи й не видно :(
І не можу не згадати про підземелля, в які ми так і не потрапили, хоча мали високий блат, щоб туди зайти. Не вистачило часу :(
Під костелом розміщено дев’ять (!) готичних підвалів, які утворюють лабіринт. Довжина найбільшого - 33 метри. Кажуть, що підвали дво- або навіть і декількаповерхові. Здавна тут проводили захоронення; не тільки монахів, але й знатних вельмож. Ймовірно, тут поховані також і ті, хто помер у військовому французькому шпиталі, який був під час війни з Росією. Трупи просто скидали у підвал, де вони не розкладалися (особливість мікроклімату: постійна температура та сухе повітря), а муміфікувалися. Компетентні дослідники підземелля виявили близько 4 тисяч поховань, 153 гроби, муміфіковані тіла 473 дорослих, 85 дітей, 205 черепів. Не дивно, що сюди повалили охочі на це все поглянути, тому почали водити організовані екскурсії. Їх, правда, довелося припинити: із-за частого вештання сюди людей тут порушилися мікрокліматичні особливості і мумії почали розкладатися. Та й екскурсанти виносили в кишенях черепи й кістки. А це ж - не можна!
__________
Не знайти Ратушну площа й Ратушу важко.
Ну яке місто може не похвалитися своїм ратуш-пляц. Така є і у Вільнюсі. Її вік - більше 6 століть. Потреба в створенні місця засідання міської влади виникла одразу після наданню місту магдебурзького права (1387). У ратуші засів магістрат, а також зали суду, казначейство, архів, склад зброї та амуніції та приміщення, де зберігалися еталони одиниць мір. У підвалах знаходилася в’язниця. Ну це як у нас, у Франківську, де сиділи опришки :)
До ратуш-пляц вели важливі торгівельні шляхи, які пізніше стали вулицями. До Вільнюса з’їжджалися купці з Москви, Риги, Гданська і Кракова, тому тут виникла необхідність побудови купецької гільдії.
Ратуша. Класичний сундук.
Раніше на ратушній площі шуміли ярмарки й базари, а посеред неї стирчав стовп ганьби, де ще пару століть тому вчиняли страти. В той час ратушна площа була значно менша, навколо неї мешкали купці, ремісники, магазинчики, майстерні й постоялі двори. Рано вранці на площі збиралися безробітні, а також ті, кому потрібні були робочі руки. Зараз площа часто прикрашається виступами акробатів, комедіантів, артистів, релігійними містеріями. Ну, словом, все, як заведено біля ратуші робити.
Будівля Ратуші спочатку була готичною, потім, як і все в світі, почала видозмінюватися. У ХІХ столітті ратуша була перетворена на міський театр, в якому виступала знаменитість - польський композитор Станіслав Монюшкою (про його бюст я вам нагадаю, коли мова йтиме про костел св. Катерини). Зараз тут знаходиться Дім робітників мистецтва.
Ну і центр туризму тут. Про який, до речі, мало хто з наших знав.
Неподалік від площі, в зеленому оазисі знаходиться пам’ятник жителю міста, доктору Цемаху Шабаду, який став прототипом Доктора Айболита.
Добрий доктор Айболитъ.
__________
Стали обличчям до ратуші і подивилися налєво. Костел Святого Казимира вдалині.
Це перший костел у Литві, який вибудуваний у стилі бароко. Його спорудили монахи-єзуїти по зразку першого римського барочного костелу Ісуса. На долю цього храму випали важкі випробування: у XVIII століття він згорів, був відновлений, під час походу Наполеону на Росію був перетворений у склад зерна, у ХІХ столітті перетворений на православну церкву. Цікавим є факт, що тут молився знаменитий російський письменник Федір Достоєвський, який був тут проїздом.
Вид у профіль.
Храм, як і більшість всього у Вільнюсі, згорав і знову відбудовувався. За Першої світової слугував німцям за костел, у радянські часи був приміщенням для музею атеїзму. Зараз повернутий єзуїтам. У плані нагадує барочний костел з утворенням латинського хреста в перерізі.
__________
Костел Пресвятої Діви Марії Утішительниці (Костел августинців) можна побачити, якщо звернути трохи у провулок.
Спочатку тут була церква Козьми і Даміана, потім перебудували її в дерев’яний Преображенський костел. Володіли ним кармеліти, потім августинці, які й побудували сучасний костел і монастир. Через пару років августинців вигнали геть, знову прийшли кармеліти (нагадує нашу Верховну Раду). Потім костел потрапив до рук Вільнюського університету, який зробив з нього семінарію, далі - духовну академію.
Бароковий костел містив чудотворну ікону Марії Утішительниці та портрет Вітаутаса Великого (той, що внук Гедимінаса). Після розформування орденів реліквії винесли з костелу. А потім прийшла радянська влада, яка навела швидко свій порядок: овочевий склад з побіленими стінами. Наразі зараз він перебуває на стадії реставрації.
Його звабливий купол видно з Ратушної площі. Не оминіть!
Вид з провулка.
__________
Церква Перенесення Мощей Миколи Чудотворця.
Вважається одним з перших християнських храмів у Вільнюсі. Виходячи з того, що Микола Чудотворець здавна вважався покровителем міста, а страчені в 1347 році мученики Антоній, Іоан та Євстафій (третє нагадування про них) були поховані спочатку в цій церкві, можна казати, що храм існував уже в часи Гедиміна.
Своїм російсько-візантійським стилем церква якось несміливо приковує увагу туристів, які променадують від ратушної площі вбік Катедральної.
Вид з ратушного пляцу.
Те саме, лиш в іншу пору.
__________
Церква святої Параскеви проглядається на повороті Pilies та Didžioji.
Невеличка церковця, побудована зовсім недавно, в 1345 році :)
Як і більшість церков того часу, спочатку була виконана в дереві, пізніше, за наказом дружини князя Альгірдаса Марії вона була перебудована в камінь. Неодноразово згорала, потім нею заопікувалися уніати.
У цій церкві цар Петро І хрестив прадіда поета О.Пушкіна. На табличці можна ще й зараз прочитати: «У цій церкві в 1705 році імператор Петро Перший слухав благодатний молебень за здобуту перемогу над військами Карла ХІІ, подарував їй стяг, який було відібрано в тій перемозі у шведів, і хрестив ним арапа Ганнібала, прадіда знаменитого російського поета О.С.Пушкіна».
У зелена сховалася. Хех, від мене не сховаєшся!
__________
Наближаємося до центру. Ключовим тут стає Вільнюський університет.
Заснований у 1579 році університет (перший у Східній Європі) займає цілий міський квартал. Це справжня скарбниця науки та мистецтва: тут зберігаються древні видання, багата колекція атласів, а інтер’єр будівлі - наче справжня художня галерея.
Вид на атріум та й універ в цілому.
Уні було засновано в той час, коли по Литві поширювалася хвиля Реформації, і для боротьби з нею були запрошені монахи-єзуїти. Монахи Ордену єзуїтів швидко взяли в свої руки освіту. У 1569 році вони заснували колегію, а в 1579 році - Вільнюський університет. Комплекс університету формувався протягом декількох століть, тому його складають будівлі, які були зведені в таких архітектурних стилях як готика, ренесанс, бароко й класицизм. Середньовічна палацова архітектура контрастує з веселою студентською атмосферою. Краси ансамблю надає 13 внутрішніх двориків, аркади і галереї. Дворики названі іменами знаменитих вихованців та професорів університету - у великому дворі в пам’ять про них закладені меморіальні дошки.
У бібліотеці універу зберігається єдиний екземпляр першої литовської книги - «Катехізиса» Мартінаса Мажвідаса.
__________
Костел Святих Іоанів якраз у середині університету.
Одна з найбільш живописних частин університетського комплексу. Повна назва костелу «Костел Святого Іоана Хрестителя і Святого Іоана апостола і євангелиста». Звідси і пішло скорочення - костел Святих Іоанів. Будували його майже 40 років. Тоді це була готична махіна. У 1571 році костел забрали єзуїти, що спричинило в подальшому приєднання до університетського комплексу.
Універ. Товчуться люди.
Костел бачив у своєму житті не тільки служби, але й студентські акції протесту, театральні постановки, зустрічі королівських осіб. За радянських часів храм став складом (звикла практика), а потім музеєм.
Орган.
Склепіння центрального нефа були розписані фресками, які безсоромно замалювали під час реконструкції 1820-х років. У костелі збереглися сім бокових капел, багато скульптур, фрески, вівтарі, колони і пілястри.
Вівтарна частина храму.
__________
Дзвіниця, яку краще розглядати трохи відійшовши від неї.
Наприкінці XVI-XVII століття поруч з костелом було зведено на кошти магістрату дзвіницю з характерним для ренесансних будівель ритмічним чергуванням ярусів і розташуванням пройомів. На нижньому поверсі дзвіниці проживав кантор костелу. Дзвіниця мала три дзвони; під час пожеж і війн дзвони неодноразово травмувалися і знищувалися, натомість відливалися нові. Під час Першої світової війни перед вступом у Вільну німецької армії всі дзвони були вивезені.
Уже вмієте рахувати поверхи? Тоді - за справу.
Верхній ярус був добудований у середині XVIII століття Глаубіцем і відрізняється барочними формами. Кути трьох нижніх ярусів підкреслюються пілястрами, четвертого - парою колон, вузький п'ятий - поставленими під кутом пілястрами. Кути четвертого і п'ятого ярусів прикрашають декоративні вази (відновлені разом з куполом при реставрації в 1955-1957 роках). Вузькі вікна однакової ширини підкреслюють вертикальність дзвіниці. Залізний хрест, викуваний у XVIII столітті, має 6,2 м висоти.
Бо тут не порахуєш :(
__________
Костел Всіх Святих ми побачили випадково, коли йшли від вокзалу, повертаючись з Тракайського замку. Були втомлені, але не безнадійно мертві :)
Костел та монастир обутих кармелітів (у Бердичеві бачили монастир босих кармелітів, а тут взуті) побудовані у 1620-1631 роках. Костел має форму базиліки, складається з трьох нефів і виконаний у стилі помірного бароко. Пожежа, типове явище зламу XVIII - початку ХІХ століть, зруйнувала внутрішню частину храму, вівтарі, балкони й хори. Діти, не грайтеся сірниками, дорослі - не бавтеся свічками.
Реставрація допомогла відновити внутрішнє убранство храму у стилі пізнього вільнюського бароко. До цієї справи долучився відомий уже нам архітектор, представник цієї школи, Глаубіц (нагадаю, це той, хто керував відновленням дзвіниці собору Святих Іоанів, 4 абзаци вверх).
Ось таким його може побачити турист у вечірньому світлі.
Дзвіницю пришпандьорили окремо. Це помітно одразу :) Її вичурність та деталі недбало контрастують з суворим виглядом костелу.
Деякий час за совітів костел використовувався як склад бакалії. Крупи, гречка, борошно та інша провізія була слухачем соборної тиші.
Видно неспівпадаючу по стилю і співпадаючу по кольору дзвіницю.
__________
Костел Святої Катерини (Котріни) шукайте на Vilniaus-вулиці. Видно одразу.
Цього рожевого мешканця віднесемо до костелів пізнього бароко. Володіли ним монашки Ордену Бенедиктанців, а монастирський ансамбль сформувався у XVII-XIX столітті. Те, що ми бачимо нині, це реставрація після великої пожежі у Вільнюсі 1737 року. Керував роботами уже відомий нам архітектор Глаубіцас. Саме він спроектував граціозні башти та замислуваті фронтони фасаду.
За радянської влади костел був закритий і перетворений на склад, у результаті чого сильно постраждав. Після реставрації 2006 року костел було знову відкрито для відвідувачів. Він став культурним центром Вільнюса. Зараз головна нава костелу пристосована для концертів та виставок. У костелі проводять репетиції художні колективи. Перед ним стоїть пам’ятник польському композитору Станіславу Монюшко (ось я і нагадав про нього!).
Вид на абсидну частину й фронтон.
__________
Церква Пречистої Божої Матері має стояти в переліку обов’язкових об’єктів на підході на костелу Анни.
Цей собор постав ще шість століть тому, відіграючи роль найважливішого храму литовських православних.
Вважається, що церква була заснована Юліаною - дружиною великого князя Литовського Альгірдаса і матір’ю Йогайли. Ну ви в курсі ж, хто такий Ягайло. Це той, хто з Ядвігою там вженилися і пів-Європи об’єднали.
Вид з вулиці Маіроніо.
Згідно легенди, перша церква на цьому місці була побудована в 1346 році. Найдревніші зі збережених кам’яних стін датуються XV століттям. Переробка під новий формат відбулася в XVI ст. князем Константином Острозьким.
Як тільки в церкві почали панувати уніати, вона стала занепадати :(
Рятівником став Вільнюський університет, який перетащив сюди бібліотеку, авдиторії, музей та анатомку. Під куполом проводили розтини трупів :)
Православні ремонтними роботами вигнали звідти хлороформовий чад, і в середині ХІХ ст. церква знову повернула собі попереднє лице. Вірніше, статус.
Біло-червоне диво калинове.
__________
Ну ось і він, Костел Святої Анни.
Це шедевр пізньої готики. Єдиної думки стосовно автора та часу побудови немає. Популярна легенда каже, що Наполеон Бонапарт, зачарований грандіозністю цього костелу, захотів на долонях забрати його до Парижу. На жаль, дійсність не настільки романтична: під час походу Наполеону через Литву костел був у розпорядженні французької кавалерії.
Костел Анни. Одразу ж наперед погляньте на сусідній бернардинський костел.
Костел св. Анни практично не змінився за п’ять століть, залишаючись прекрасно збереженим до нашого часу. Це один із символів Вільнюса. В композиції фасаду підкреслені стовпи Гедиміновичів, а три башти наверху відповідають верхівкам стовпів. Якщо добре придивитися, на фасаді можна помітити букви «А» і «М». Це могло означати «Ana Mater Marija» або «Ave Maria». Або щось інше. Хз...
Всередині храму.
Один з вітражів.
Поблизу з костелом знаходиться дзвіниця ХІХ ст., побудована в псевдоготичному стилі.
Дзвіниця.
__________
Костел бернардинців треба було в окремо виділити.
Масивна, приземиста будівля костелу святого Франциска й святого Бернардина виконувала дабл-функцію: молитовну й оборонну. Про це свідчить 19 бійниць на північному фасаді. В архітектурі костелу можна побачити вікна з гострими арками, сходинчасті контрфорси, плоску спокійну композицію фасаду, ренесансний фронтон XVII століття, який гармонує з готичною частиною.
За радянської влади приміщення використовувалося під склад. По здобутті Литвою незалежності сюди повернулися монахи-підіпільники. Зараз сюди водять екскурсії :)
Синя стрілка - Анни, червона - бернардинський.
__________
Костел Вознесіння Господнього стане доступним, якщо піднятися на пагорб, до воріт Субачяус.
У 1695 році за міською стіною, неподалік від воріт Субачяус (на жаль, зараз вони на реконструкції, тому фотки не передбачені), на горі Спасителя за ініціативи Т.Плятнера за кошт місіонерів закладені і монастир. Костел відноситься до найбільш вишуканих вільнюських побудов пізнього бароко, а дві його високі башти й притвор витримані у стилі рококо. Своїми легкими баштами, вазами на кутах, ґратами і ажурними хрестами, він різко виділяється на панорамі міста. До костелу притулено монастир місіонерів. Тут діяла семінарія ксьондзів, яка славилася своєю бібліотекою. Вважається, що це найбільший монастир Вільнюса. Ну що ж, повіримо. Інших я просто не бачив.
Зараз тут знаходиться лікарня, костел, хоч і переданий вільнюському епіскопату, зараз використовується під національний музей, у неділю все одно стояв зачинений.
Рококо-бароко.
__________
Спускаємося вниз до району Ужупіс.
Ужупіс (Заріччя) деколи порівнюють з паризьким Монмартром або копенгагенською Христианією. Ужупіс - це республіка художників. Тут є власний гімн, конституція, президент, єпископ, два костели, найдревніше кладовище - бернардинське, сім мостів та покровитель - бронзовий Ангел Заріччя. Конституцію можна прочитати на початку вулиці Паупьо, на паркані. Символом Ужупіса також є Русалочка, Зарічна Діва. Сидить це морсько-бронзове створіння в ніші на набережній Вільня. Кажуть, що саме вона притягує до Ужупіса людей зі всього світу. А ті, хто не може встояти перед її чарами, залишаються тут навічно. Я встояв, тому я повернувся на Вкраїну :)
Траса в Ужупіс.
Це найдревніший район Вільнюса. В давнину тут розмахували крилами вітряки, під якими сиділи жебраки й біднота, поряд працювали цехмайстри. Ну і домуси публікуси з простітутосами. За радянської влади Ужупіс почав зачахати і набув ознак небезпечного району. З часом в дешевих будинках стали селитися художники, тому що за мостом, неподалік була художня академія. Тепер в Ужупісі проходять фестивалі альтернативної моди, поетичні читання, виставки, оригінальні свята. Парадокс: зараз це найпрестижніший і найдорожчий район литовської столиці.
Скажу одразу, що по Ужупісу я не шлявся. Лише трохи по околицям. На Зарічному містку є традиція вішати замочок з гравіруванням імен коханої/коханого. Замків там просто доурала.
Типовий квартальчик.
__________
Петропавлівський костел - то ніби уже не Ужупіс.
«Hic iacet peccator» («Тут упокоївся грішник») - писало на плиті на порозі костелу. Про це все та багато чого іншого ви вже читали раінше в окремішному пості про цей собор і, сподіваюся, не забули. Повторювати все зайвий раз не хочеться. Нагадаю тільки, як він виглядає зовні та зсередини.
Вуличний вид.
Внутрішній вид.
__________
Костел Отримання Святого Хреста знаходиться далеко від центру. Дуже далеко.
Про цей костел було би негідно не написати, оскільки ми мешкали біля нього і приїздили сюди декілька разів на літургію :)
Вид здалеку.
Заснований він у 1755-1722 роках домініканцями разом з монастирською будівлею на честь Отримання Святого Голгофського Хреста. Там якась заплутана історія про втечу єпископа від ворогів з якимось скарбом. Спочатку його ограбували шведи, потім козаки забрали залишки скарбу. Далі його ще грабанула польська армія, яка роздягла його наголо і забрала срібний хрест. Після років митарств єпископ вирішив заснувати дерев’яний храм на спомин про муки Христові.
Усередині під час літургії. Не забуваємо глянути на стелю.
На фронтоні костелу написано «Pеr сruсеm аd luсеm» («Через хрест до світла»), а на головному вівтарі - «Nоn іstum, sеd Сhrіstum сrеdе реr іstum» («Не в це віруй, а в Христа через це»). Склепіння костелу прикрашені фресками, а на одному з вівтарів я побачив «сидячого Ісуса».
Униз від костелу можна пройти до Веркяйського кладовища (нічим мені не запам’яталося), а далі у парк ведуть стації хресної дороги.
Ісус сидить і слухає голос з динаміка.
__________
Ну і насамкінець «два» слова про Сучасний Вільнюс.
Вільнюс - лідер політичних та економічних ініціатив в країнах Балтії: у ньому проходило багато значних зустрічей, його візитували глави й монархи найвпливовіших країн світу: США, Сполученого Королівства, Японії та ін. Хотілося би до списку додати Україну, але їй ще рано до впливовості.
Символ стрімкого розвитку міста - багатоповерховий бізнес-центр на правому березі ріки Неріс. Столиця у всьому регіоні лідирує в області будівництва бізнес-офісів та житлових будинків, має високу інфраструктуру та якісний рівень послуг, визначається добротною якістю життя та корисними продуктами, а не такою продуктовою хімією, як у нас :(
Вільнюс - місто, де майбутнє стає сучасним.
Вид на сучасне нове місто.
Дякую:
... найперше Юрі Яцківу за цю чудову мандрівку.
... найдруге моїй напарниці Еліс elis_black.
... найтретє сім’ї Лайми, яка нас приймала кілька днів.
... найчетверте усім, хто причитав усе, включно з «найчетвертим».
Велика жирна end’ова крапка.