Як українці стають росіянами

Jan 25, 2012 04:01

За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі



"Тиждень" вже писав про безпрецедентно швидкий процес асиміляції українців у Росії. За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі. Причому аналіз переписів населення 1989, 2002 та 2010 років свідчить про те, що найпершими від своєї національної ідентичності відмовляються ті, хто раніше відмовився від її засад, насамперед рідної мови.
Наведений нижче лист москвича з українським корінням промовисто розкриває внутрішню мотивацію та особливості соціального контексту, які, власне, і забезпечують безпрецедентний за своєю інтенсивністю процес асиміляції українців у сучасній Росії.
Це передусім вплив російського оточення: зневага до української мови, як до кумедного «коверканья» їхньої, зверхнє ставлення до інших народів колишньої Російської імперії, що змушує приховувати власне походження, примітивність уявлень про ознаки української ідентичності (сало, національний костюм тощо), що випливає з усталеного сприйняття українців як лише етнотериторіальної групи, представники якої в усьому іншому «ті самі росіяни».
Тривале перебування у чужому мовнокультурному середовищі, брак доступу до україномовного продукту - все це також робить свою справу. Зрештою, є чимало суб’єктивного у відмові від української ідентичності, зокрема, небажання (або неспроможність) батьків навчати дітей рідної мови та поваги до свого народу.

(Таблиці де є порівняння з деякими іншими народами Росіі також тут:
Демографічний донор: чисельність українців у Росії скоротилася від 2,9 млн до 1,9 млн осіб http://tyzhden.ua/Society/39412 )

ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ

Денис Дунас, Москва

Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінничині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій - цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, - той, який на вулиці з викопаною ямою, - не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше - українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». - «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».
Якось цілий рік я був вегетаріанцем. Зірвався саме того дня, коли моя мама привезла з України кров’янку і сало. Поїдаючи їх, я переконував себе, що кров і жир - це ж не м’ясо, і як же не пощастило мусульманам, які ніколи не дізнаються, яке смачне українське сало з часником. Мені нелегко далось усвідомлення того, що ніякий я не вегетаріанець і що, можливо, навіть трохи хохол.
Недавно моя українська подружка пояснила мені, що бувають хохли, а бувають українці. Що «хохол» позбавляє особистість права на гідність. Згоден, коли мене так називають, трохи образливо. Але тут, у Москві, «українець» звучить так само, як «молдаванин» чи «білорус», а для декого і як «таджик». Зате один відомий у Білокам’яній професор МДУ ніколи не втрачає нагоду назвати себе хохлом. З його вуст це звучить навіть гордо.
Я бачу, що для деяких народів, наприклад кавказьких, коріння справді дає про себе знати. Кілька разів мені доводилося спостерігати, як чеченці танцювали лезгинку навпроти Кремля. Зате я жодного разу не бачив українців, які танцювали б «люлі-люлі» під зірками башт. Мабуть, у бінарній опозиції «росіянин - кавказець» опозиції більше, ніж у дихотомії «росіянин - українець».
Я дуже люблю звучання західної української мови. Вважаю, що вона гарна і схожа на польську. Але ніколи не думав про те, щоб почати її вивчати. Опанувати б англійську. Мені не подобається та «сільська» українська, якою говорять родичі зі Східної України і мої батьки одне з одним. Схоже на якесь перекручування російської. До мене я їх прошу звертатися російською або ж літературною українською, як я називаю мову міста Львова.
Ніколи не задумувався й над тим, чи є в Москві українська діаспора. Але навіть якби й був якийсь клуб українських знайомств, кружок рукоділля чи вільний майстер-клас із приготування вареників, навряд чи туди пішов би. Я не звик вибирати інтереси або друзів за ознакою національності та походження. Особливо мене дратувало б, якби мене змусили туди піти або наклали моральне зобов’язання шанувати коріння.
У меню ліцензійних dvd-дисків є опція вибору української мови. Якось ми з матір’ю переглядали мультик про папугу українською, і мені це подобалося. Але в мами розболілася голова. Вона сказала, що їй доводиться напружуватися.
-«Ти ж українка», - зауважив я.
- «То й що, мені тепер- одягти національний костюм, заплести "колосок" і ходити в ньому по квартирі?
-Борщ із пампушками готую, і вистачить».
На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст.
Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно.
Вимовити «я українець»- це штучно, (я) не зможу.

Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» - і мріє разом із батьком зустріти там старість.
Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.



http://tyzhden.ua/Politics/39969

* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...

Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.

По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".

Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:

"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html

А якщо без жартів, то маю підозру, що "русский народ" тільки формується- (підліток в якого починають грати гормони). І до сьогодні йому потрібен Батько- Цар- Генсек- Лідер.

Логіка така- щоб зробити тісто господиня має "кинути до діжки"- змішати- борошно, дріжжи, сіль..... додати воду... і ЗАЛИШИТИ В СПОКОЇ шоб "дозріло", шоб віграло, шоб перебродило.

Тільки після ціого получиться готове тісто.

Взяти гагаузів- ім вистачило 200 років (спокою) окремого життя від Османської імперії, щоб вони "відчули" себе окремим народом. Віра у них православна, мова- на основі західно- огузського діалекта турецької. Жили б вони серед турків, на другому березі Босфору, напевно сьогодні вважали б себе турками христіанського віросповідання.

В Росії за всю історію не було часу, коли "те, що попало в діжку" було би залишено в спокої, щоб визріло, виграло, перебродило. Весь час додавались нові землі з новими "плємєнамі", і все це летіло в той казан.

Тільки но починало там , в казані,щось формуватися, -( елементарно- щоб люди склали і почали співати своїх пісень, 20 років замало- треба хоч щоб вже син співав свому синові, і казав- "Слухай, дитино- цю пісню ще твій дід молодим співав").

А вже наступний "правітєль" додає туда нову порцію дріжжей, додається новий "інгредієнт", і так без перестанку.

Там де народи вже є, не виникає питань- "а як визначити" хто такий /грузин/японець/швед. І то попри всю внутрішню відмінність наприклад /в ГрузіїЇ- Менгрелів від Сванів чи Пшавів чі Імеретинців. У менгрелів з 13 сторіччя мова настільки "пішла вбік" від загальної картвельскої, що дуже багато слів подібни, и багато взагалі інші. Наприклад грузинською вода- "цхали"- менг.- "цкаро" а хліб- груз.- "пурі", а менг. "кобали". Але коли хтось "зовні" запитає, то ВСІ вони скажуть- ми грузіни (картвелі).

Я звернув увагу (особливо перед 4м числом, з "Русскім маршем"), що в Росії самі свої між себе не можуть дійти згоди кого вважати "Русскім". При чому всі(принаймні більшість) свято впевнені, що такій народ мало того що є, так він вже є 1000 років і має відповідно 100 лєтнюю вєлікую культуру, мову, державу... Тобто- "повний комплект-"Всьо прі нём".

А придивитися ближче- все "розбігається на окремі частини якщо не з інших народів, то таких,по яким видно іх свіженьку,тільки вчорашню "запозиченість" від інших народів.

Є, звісно окремі випадки, коли людина про себе каже - "На обличчя я чистий поляк, і я сам про себе так думаю (є в нього такі слова), а ми його знаємо як "арійца- бєлокурую бєстію"- Фрідріха Ніцше, а не Фредеріка Ницького, але ж не так массово?

З одного боку- та 18го сторіччя, "весна народів" коли повиростали інші вже пройшла, вже модерн і постмодерн, вже людство інше. Вже більш зручни часи для "політичної нації".

З другого боку, наприклад у Чехів,- "будитель" Масарик не так вже і давно розказав чехам "хто вони такі", та і у Греків подібне було. Але там була неперебрехана основа.

Ця " уявна спільнота" (російська)- до Івана Грозного "взрастала" на грунті автохотнів- фіно-угрів, булгар. Потім, з приєднанням слов"янських земель, в ту "діжку з тістом" почалося - що далі, то більше- "додавання"- української складової.

З 1917 року і до 1991 цей процес (переміщення мас людей на просторах імперіі) набрав таких масштабів, що зараз треба дуже постаратися, щоб знайти сім"ю, де декілька поколінь (особливо в містах) живуть на тому самому місці, що і 100 років тому.

І тут починається саме цікаве:

Природа живе по своім законам. Люди це частково розуміють, коли дбають про зникаючі види тварин, рослин, заводять "Червоні книги"...

Тобто "на загал"-в природі "не диє" закон ринкової "економіки" - "виживає сильніший" в "пласкому розумінні". Коли в результаті "конкуренціі" на Землі залишились - тільки одна "найкрасивіша квітка", один вид "хижої прісноводної риби", один вид "хвойного дерева", один сорт "найсмачнішого яблука".

Я не помилково взяв в "лапки" слово економіка- тому, що більшість з того що нас оточує, і шо ми називаємо цим словом, насправді є "Хремастика". Про що вже давно написав Аристотель:

Про небезпеку саме таких речей, схоже, й розмірковував Аристотель (в IV ст. до Р. Х. першим визначив економіку як науку- економіка («впорядкована домівка» - від ο?κος - домівка, νόμος - порядок, закон)):
«Хрематистика (діяльність, орієнтована на зиск, від χρημα - майно.) розташована поруч з економікою,.. але вона - не економіка, а спрямована на експлуатування.
На неї працює лихварство, що… черпає прибуток із грошей, а не з речей, до розповсюдження яких запровадили гроші...
Тому цей вид збагачення найбільш збочений» (Політика, Кн. 1).

Ось така ХРЕМАТИСТИКА, малята... ( Аристотель) http://mysliwiec.livejournal.com/212339.html

Коли для дитини рідна мати красивіша за всіх матерів світу, коли кожна культура кожного народі - всі (і тільки всі разом) створюють цілісну картину світу, коли доросла людина любить свою сім"ю (хоча поряд є і щасливіші, і заможніші, так само як і бідніші і нещасніші), свій народ- то це одне.

А коли (вже в системі цінностей Хремастики) людина починає пояснювати:

-Я "приєднуюсь до цього "народу" , бо він "перспективніший", бо мова його "вєлікая і могучая"- на відміну від батьківської- "смішної і незграбної"....
(-Іду працювати на цю фірму, при цьому треба якнайліпше виконувати всі вказівки Хазяіна і топ-менеджерів фірми- з надією колись і самому потрапити в іх коло,бо ця фірма великий гравець на міжнародному ринку, а фірма батьків не така відома)...

То то вже не думки дитини про рідну сім"ю, не слова подружньої пари "Буду поруч і в горі, і в радості, поки смерть не розлучить нас", а думки "бізнесмена"-
з обов"язковою вигодою-прибутком, з конкуренцією- "виживає сильніший",
з прихованною можливістью "перекинутися" на бік ще сильнішого конкурента- ("получіть болєє вьігодноє бізнєс- прєдложєніе")...

Якщо в "природних координатах" сім"я щаслива тим, що ім добре проміж себе, то в "Хремастиці" треба постійно "змагатися", порівнювати себе з "конкурентами", щось всім (і собі) постійно доводити. Всім же відомо, що той, хто "зупинився",- вже "загубив лідерство".
І тоді ціла "національна ментальна травма"- Як то ми переживемо таку ганьбу, що вже не є супердержавою (суперфірмою яка втратила ринки збуту і капіталізацію)? Що нас вже не весь світ боіться?
Треба срочно наздоганяти, бо інакше- банкрот.

В Росіі вже давно в національному питанні, "перевели стрілки" на цю, Хремастичну "колію".

Ось тому- всі спроби підійти до розуміння Росіі в системі "координат природи"- тобто зрозуміти і поміряти "общім аршином" - закінчуються ничім.

Тому правителі Росіі так негативно відносяться до природного бажання народів мати свою державу, називаючи "норму"- " злочинним збоченням".

Раз ставши на "ту колію", людина починає несвідомо діяти як "менеджер з тої "Хремастики".

Розкладає "по полочках"- це "престижніше", тому для мого статусу "природно" бути членом колективу фірми "Фіат". мені приємно відчувати себе "одним з родини Фіату"- у нас (Фіата) стілько призів і досягнень...

А моі батьки- з іх "Запорожцем"- так це ж так смішно, для мене, такого сучасного і конкурентного.

А ось тут- пастка, навіть дві пастки.

Перша-
(що знаходиться "на коліі Хремастики")- завжди знайдеться "ще крутіша фірма" (він несвідомо це відчуває, коли пише про те, що непогано би вивчити англійську мову- бо за нею стоять Роллс-Ройси и Бентлі- а то набагато крутише Фіата).
Друга-
(частиною свого єства він "пам"ятає про "природну колію" на якій він залишив свою стару бабцю)- коли він визнає, що як вже такі не вдасться "роблячи карьєру" втрапити до "фаміліі Бентлі" ( Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії), то залишає собі можливість повернутися до "природного стану речей" ( то теж віддам перевагу Україні над Москвою ).

Так закінчує свого листа цей "русскій в пєрвом поколєніі" (Є в мене пост саме з такою назвою- http://mysliwiec.livejournal.com/236649.html ).

Що то з того всього буде далі???

Відбувалося б це все десь на іншому боці Земної Кулі- то Бог їм суддя,- най бавляться,- що малі діти...

А то ж "за парканом"...

Кому побажаєш таких "братів- сусідів"?

А так хотілося б вздовж того паркану квіточок насадити, вуликів під вишнями поставити,..
Щоб з потім з приязним сусідом (зза того такі паркана) посидіти в затишку, у неділю надвечір, потеревеніти про щось розумне,- "за життє"...

* * *
P.S.
И "статистика коренных народов России" тоже "тает", благодаря ви вот таким- "русским в первом поколении".
(Когда я случайно увидел первое видео, то абсолютно не зная об этом человеке ничего, задал ему вопрос:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Ответ:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

Оказалось, что:
1) Человек, как и положено порядочному Коми (напомню, что Коми-пермяки- финно-угорский народ), любит, знает и изучает свой родной Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1

2)Вот тот разговор с дедом, которого автор приводит в пример как настоящего русского мужика- "соль земли русской" (причем для обоих русский язык не родной- просто по деду это сильнее видно):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

3) Он "уже русский"-Речь перед Народом:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html

4)Братские славянские чувства героя "братьям - беларусам (он уже "славянин"):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html

* * *
Или вот ещё:
Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя - эрзя и мокша.(Кирилл- Гундяев)
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html

отрицание очевидного, кажущееся и действительное, больше вопросов чем ответов, судьба и образ

Previous post Next post
Up