Оберстдорф. Подорож до могили останнього гетьмана
Написати про поїздку до могили останнього гетьмана Павла Скоропадського в місто Оберстдорф, у Баварські Альпи, ми обіцяли ще в липні.
Саме тоді повернулися з містечка Оберштауфен, звідки - навмисне заради могили гетьмана - з'їздили до Оберстдорфа. І ось нарешті виконуємо свою обіцянку.
Якщо судити за результатами пошуків в інтернеті, тобто за відсутності результатів, ми відвідали могилу гетьмана ледве не першими з "чужих" Його Ясновельможності людей. Або принаймні з журналістів.
Виходить так, що наші фотографії могили Скоропадського будуть першими в інтернеті.
Тому - використання у ЗМІ, передрук у книжках, на сайтах - тільки з нашої згоди (Дмитро Лиховій і Леся Шовкун, ledilid ©).
Передмова
На те, що публікація звіту так затягнулася, є кілька причин.
По-перше, протягом усього цього часу ми намагалися з'ясувати в місцевої влади деякі подробиці про поховання гетьмана й життя його родини в Оберстдорфі. Передусім адресу, за якою після смерті Скоропадського і аж до власного відходу в кращі світи мешкали його вдова Олександра, неповносправний син Петро, дочки Марія та Єлизавета. Також нас цікавила сама обізнаність влади німецького гірськолижного курорту щодо наявності в їхньому місті могили глави Української Держави 1918 року та ще деякі деталі.
Проте спроби отримати відповіді на ці запитання виявилися марними. Ні з різних адрес мерії, ні з краєзнавчого музею Оберстдорфа ми не отримали відповідей на численні звернення, перекладені німецькою мовою (за що ще раз подяка френду darynochka.
У тому, що листуватися з німецькими органами влади складно, ми переконалися й паралельно під час підготовки матеріалу про запуск газопроводу "Північний потік". Але там із десятків розісланих листів та звернень кілька адресатів таки відгукнулися. А в цьому випадку - глухо.
Будівля нової ратуші Оберстдорфа.
Будівля старої ратуші.
Краєзнавчий музей Оберстдорфа (сайт).
Тож адресу будинку Скоропадських в Оберстдорфі, на жаль, з'ясувати так і не вдалося.
І, не виключено, вже й не вдасться. Адже остання з роду Скоропадських, наймолодша дочка гетьмана Олена Отт-Скоропадська, її не пам'ятає. Хіба що комусь таки вдасться взяти штурмом архіви БТІ Оберстдорфа і щось там вишукати з приводу будинку Скоропадських і художниці Мордвинової.
Останній гетьманівні зараз 92 роки, вона переїхала зі свого семикімнатного будинку в швейцарському містечку Кюснахт на березі Цюріхзее до хоспісу (мабуть, там догляд кращий) і ні з ким, крім рідних, бачитися вже не хоче.
Олена Скоропадська: від 1923 р. до 90-х.
Є у зволікання з публікацією ще й друга причина.
Все-таки ми писали цей матеріал передусім для газети. Не лише тому, що ми там досі працюємо (хоч грошей майже не платять). А через те що саме як журналістам "України молодої" посольство Німеччини видає нам річні мультивізи. Угода ж про спрощений візовий режим із Євросоюзом для блогерів таких привілеїв не передбачає. :) Оскільки ми звикли чесно відробляти свої обіцянки, то використовуємо візу насамперед для роботи, і вже потім для задоволення.
А для того, щоб поставити матеріал у газету, потрібен якийсь привід. Оскільки початок останнього гетьманату і смерть Павла Петровича припадає на квітень, а день народження - на травень, залишалося дочекатися іншої найближчої дати, пов'язаної зі Скоропадським, - його падіння.
Павло Скоропадський: генерал російського імператора, який став українським державником.
Гетьман зі своїми урядовцями, вояками та головою Ради міністрів Федором Лизогубом.
Гетьманат упав 14 грудня. І наш матеріал - із коментарями фахівців, екскурсами в історію й фотографіями з архівів Музею гетьманства у Києві та Оберстдорфського цвинтаря вийшов саме цього дня. На трьох шпальтах. :)
Не лякайтеся - під в цьому пості тексту менше, лише деякі уривки. :)
Кому цікаво - прочитати статтю повністю можна в "УМ" ("Останній притулок останнього гетьмана" плюс доважок).
Ще трохи уривків ми дамо в ЖЖ в наступному пості - щоб виставити туди ще деякі архівні знімки, роздобуті під час роботи над матеріалом. Хай будуть в інтернеті в одному місці. :) Ну й дамо ще підбірку фото з Музею гетьманства з його піаром.
Тут же ми подаємо власне наш головний ексклюзив - фото могили гетьмана (на сайті газети стоїть лише одне, і то мале), кладовища, ну й, для антуражу, самого Оберстдорфа.
Шлях до Оберстдорфа
Оберстдорф - затишне містечко під величною горою Небельгорн (2224 м, а схили - дуже стрімкі), майже на кордоні зі Швейцарією.
За схожу природу цей відомий лижний курорт у Баварських Альпах називають "німецьким Тіролем".
Зимовий Оберстдорф, вид трохи згори (фото Wikimedia).
Узимку сюди з'їжджаються юрби не лише лижників, а й бобслеїстів, ковзанярів та стрибунів з трампліна - саме в Оберстдорфі проходять щорічні змагання в рамках "Турніру чотирьох трамплінів".
Вид на Оберстдорф, відбитий в окулярах літаючого лижника - учасника "Турніру чотирьох трамплінів" 2008 року, який готується до стрибка (фото Рейтер).
Влітку тут теж є чим зайнятися: скелелазінням, норвезькою ходьбою, СПА-процедурами, просто прогулянками на кришталево чистому альпійському повітрі.
Словом, у цьому сенсі рідні гетьмана Скоропадського знайшли чудову місцину для того, щоб доживати віку далеко від рідної землі.
Сам Павло Скоропадський в Оберстдорфі пожити не встиг.
До 1945 року Скоропадські мешкали у Ванзее - північно-західному передмісті Берліна. Це великий острів між озерами Гроссе і Кляйне Ванзее (Велике й Мале), мальовнича відпочинково-рекреаційна зона.
Знімок садиби гетьмана у Ванзее на вул. Альзенштрасе, 19.
(Тут і далі архівні фото надані Музеєм гетьманства, або перефотографовані з його стендів).
І тамтешня адреса гетьманової сім'ї якраз відома: Альзенштрасе, 19. Хоча їхнього чотириповерхового будинку там давно вже нема - невдовзі після війни його продали й зруйнували, зараз на цьому місці тенісні корти.
Так виглядає те місце зараз (корти - ліворуч).
Коли радянські війська були вже на підході до Берліна, гетьман відправив свою сім'ю (дружину й дітей Марію та психічно хворого Петра) подалі від небезпеки - в Оберстдорф.
Бо там було де оселитися. У Ванзее в Скоропадських близько року жила художниця з Англії Ольга Мордвинова з чоловіком - колишнім ад’ютантом імператора - та донькою.
На замовлення Павла Скоропадського Мордвинова малювала портрети українських гетьманів, предків Скоропадських та їх самих.
Одна шанувальниця таланту мисткині, заможна голландка, купила для неї будинок в Оберстдорфі. Тож коли довелося виїздити з Берліна, Мордвинова запропонувала тепер уже Скоропадським переселитися до неї.
Поїхали не всі: Олена на той час була у Вюрцбурзі; Єлизавета залишалася з батьком як секретарка-помічниця, а гетьманич Данило був у Лондоні - за деякими даними, передбачаючи ймовірну поразку Німеччини від союзників, гетьман іще 1939 року відправив єдиного спадкоємця гетьманської влади по чоловічій лінії до Англії, щоб гетьманський рух не перервався за жодних обставин.
Але він таки перервався - 1957 року гетьманич, який мав у діаспорі значний авторитет і був головою Союзу українців Великої Британії, помер. За підозрою Олени Отт-Скоропадської, його отруїли агенти КДБ (однак ця версія нічим не підтверджена).
І нащадків чоловічої статі у Скоропадського не залишилося.
Гетьманич Данило в різні періоди життя.
До речі, помер він фактично в один час з убивствами КДБ Лева Ребета й Степана Бандери, про яких ми писали великі матеріали з Мюнхена т ут і тут.
Сам гетьман Павло, якому на той час було вже 75 років, разом із Єлизаветою згодом також виїхав до Оберстдорфа - щоб провести хоч тиждень із коханою дружиною та дітьми, відпочити і з новими силами взятися за українську справу.
Раніше Скоропадський уже навідував сім'ю в Оберстдорфі, і під час цієї, фатальної для нього поїздки зізнавався Єлизаветі: має передчуття, що того разу попрощався з Олександрою й Марікою востаннє.
Передчуття справдилося - побачитися їм більше не судилося.
Подорожувати охопленою війною Німеччиною було непросто: внаслідок бомбардувань союзницької авіації залізничні шляхи нерідко переривалися, а знайти попутний автотранспорт вдавалося не завжди.
Під час чергової пересадки в містечку Платтінг гетьман із гетьманівною Ліллі потрапили під бомбардування. На них обвалилася стіна вокзалу.
Перша могила Скоропадського - в Маттені. / Обвалений вокзал у Платтінгу (позначено місце, де під стіною стояв гетьман, а стояв він там, бо бомбосховище було переповнене).
Поранених, їх відвезли спершу до лікарні Деггендорфа, а потім - до сусіднього Меттена, де через десять днів, 26 квітня 1945 р., Павло Скоропадський помер.
Наступного дня у Меттен увійшли американці. Поки місцеве населення метушилося у воєнному хаосі, Єлизавета в розпачі шукала труну та священика, щоб поховати останнього українського гетьмана. Католицькі парохи відмовлялися проводити обряд похорону щодо іновірця, проте в селі випадково опинився греко-католицький священик Григорій Онуфрів. Саме він переконав керівництво монастирської канцелярії в тому, що у воєнні часи відмовляти в похованні людині іншої конфесії - гріх, і виборов для праху православного гетьмана місце на монастирському цвинтарі Меттена.
А наступного року останки Павла Скоропадського урочисто перепоховали в Оберстдорфі, де він нарешті хоч таким чином возз’єднався із сім’єю.
Урочисте перепоховання гетьмана: збори на цвинтарі Маттена.
Цвинтар біля залізниці
Не маючи авто, доїхати до Оберстдорфа найкраще з Мюнхена - електричкою.
Їхати дві з половиною години (прямо або з пересадкою у Кемптені), вартість квитка в один бік - аж 30 євро. Тому, звісно, найкраще купувати земельний "байєрн-тікет" за 29 євро, на який компанія кількістю до п'яти людей включно може без обмежень кататися регіональними електричками й автобусами цілий день. І метро в Мюнхені - теж.
Цвинтар в Оберстдорфі знайти просто: вийшовши із будівлі залізничного вокзалу, треба звернути ліворуч і йти по Банхофштрасе майже до кінця.
Від вокзалу ліворуч. Так виглядає Банхофштрасе на початку.
Родинна могила Скоропадських - у тому кутку кладовища, що тулиться до Банхофштрасе, майже під горою (фактично в протилежному боці від головної брами).
Для зручності - подаємо схему:
Ідемо по Банхофштрасе в напрямку гір.
Ліворуч - залізнична колія і трохи будинків при ній, праворуч - садиби бюргерів. У дворах птиця квокче-кукурікає:
Зручніше заходити на цвинтар із Банхофштрасе (фото ліворуч - цей "задній" вхід на кладовище). Звідси до могили гетьмана ближче.
Ми ж тоді її розташування на той час не знали, то обійшли цей "вальдфрідгоф" і зайшли з головного входу.
Він виглядає так:
Запитати про Скоропадського не було в кого (цвинтарний "офіс" був зачинений), довелося шукати навмання.
Ми розійшлися в різні боки "прочісувати" територію.
До послуг відвідувачів - лійки, візки та інший реманент.
Могли б і не знайти, бо цвинтар в Оберстдорфі як на 10-тисячне містечко досить чималий, а ми ще й з численних джерел знали, що Скоропадські поховані в "родинному склепі". От і шукали щось схоже на склеп у нашому розумінні.
Вид із цвинтаря на Альпи. Краса. Тиша.
Одна з цікавих могил. Мисливець чи чоловік невірної дружини? :)
Коли вже почали втрачати надію, побачили двох працівників цвинтаря, які займалися оригінальною справою: обвивали міцною линвою хрести й пам'ятники і намагалися повалити їх на землю.
Насправді, звісно, просто перевіряли, чи міцно стоять - за догляд могил заплачено, тож якщо пам'ятники хитаються, їх треба укріпити. Саме в той момент, коли ми звернули на них увагу, дядьки "розхитували" кам’яний надгробок у формі українського козацького хреста. Гуррра! Ми знайшли його.
Працівники перевіряють на міцність наступний пам'ятник після гетьманського.
Вид спереду.
Вид ззаду.
На склеп, звісно, зовсім не схоже - просто чимала могила без огорожі, засаджена червоними квітками. Між ними - таблички німецькою мовою: Павло Скоропадський, гетьман України; Олександра Скоропадська з роду Дурново (дружина); Петро, Марія де Монтрезор, Єлизавета (діти гетьмана), Василь Кужім (чоловік Єлизавети).
Тут поховані всі Скоропадські, які померли на еміграції, крім Данила, - його могила у Великій Британії.
Останньою у 1976-му в Оберстдорфі померла Єлизавета (Ліллі) - верховний керівник гетьманського руху із 1959 року (після смерті найстаршої сестри Маріки).
Про проблеми династичної спадковості ми Скоропадських ми трохи напишемо в наступному пості.
Гуляючи Оберстдорфом
Тримайте ще кілька фотографій з Оберстдорфа. Там симпатично. Хтозна, може, в якомусь із будинків, які потрапили в наш кадр, жили Скоропадські.
І ще трохи антуражу.
Площа перед "Оберстдорф-хаусом", місцевим "будинком культури".
Тут же - красивий міський ставок зі скульптурами на берегах.
Головна оберстдорфська кірха Святого Івана-Хрестителя. Містечко католицьке.
У тутешніх кафе "закривачки" від вітру - такі самі, як на німецькому узбережжі Балтики.
Відвідувачі кафе. І тут теж мігранти.
Міряємо місцеві капелюхи. Взагалі, тут багацько магазинчиків із сувенірами та місцевими виробами всілякими.
Оригінальні фонтани з питною водою, що тече в кадовби.
Вид на Альпійські гори.
Канатна дорога до гори.
Яка ж Європа без російських гастролерів. Ансамбль донських козаків переслідує нас по всій Німеччині і Швейцарії. :)
На площі перед залізничним вокзалом - статуя "Дикого чоловіка" (Wilder Mann), міфічної істоти з середньовічних альпійських переказів. По суті, це той самий казковий орк чи огр, як Шрек.
Із давніх часів мешканці Альп винесли традицію диких танців - Wilde-Mändle-Tanz - із перевдяганням у костюми дикунів із ялицевими гілками та ін. Про це йдеться в табличці, що пояснює статую.
А ми тут сіли в поїзд і повернулися "додому" в Оберштауфен. :)
Бонус: наші розповіді про подорожі до могил Симона Петлюри в Парижі, Степана Бандери в Мюнхені та в Мужен, де жив Володимир Винниченко ( частини 1 і 2).
Продовження - наступний пост: Наша Скоропадщина. Проблеми династії. Музей гетьманства
Саме тоді повернулися з містечка Оберштауфен, звідки - навмисне заради могили гетьмана - з'їздили до Оберстдорфа. І ось нарешті виконуємо свою обіцянку.
Якщо судити за результатами пошуків в інтернеті, тобто за відсутності результатів, ми відвідали могилу гетьмана ледве не першими з "чужих" Його Ясновельможності людей. Або принаймні з журналістів.
Виходить так, що наші фотографії могили Скоропадського будуть першими в інтернеті.
Тому - використання у ЗМІ, передрук у книжках, на сайтах - тільки з нашої згоди (Дмитро Лиховій і Леся Шовкун, ledilid ©).
Передмова
На те, що публікація звіту так затягнулася, є кілька причин.
По-перше, протягом усього цього часу ми намагалися з'ясувати в місцевої влади деякі подробиці про поховання гетьмана й життя його родини в Оберстдорфі. Передусім адресу, за якою після смерті Скоропадського і аж до власного відходу в кращі світи мешкали його вдова Олександра, неповносправний син Петро, дочки Марія та Єлизавета. Також нас цікавила сама обізнаність влади німецького гірськолижного курорту щодо наявності в їхньому місті могили глави Української Держави 1918 року та ще деякі деталі.
Проте спроби отримати відповіді на ці запитання виявилися марними. Ні з різних адрес мерії, ні з краєзнавчого музею Оберстдорфа ми не отримали відповідей на численні звернення, перекладені німецькою мовою (за що ще раз подяка френду darynochka.
У тому, що листуватися з німецькими органами влади складно, ми переконалися й паралельно під час підготовки матеріалу про запуск газопроводу "Північний потік". Але там із десятків розісланих листів та звернень кілька адресатів таки відгукнулися. А в цьому випадку - глухо.
Будівля нової ратуші Оберстдорфа.
Будівля старої ратуші.
Краєзнавчий музей Оберстдорфа (сайт).
Тож адресу будинку Скоропадських в Оберстдорфі, на жаль, з'ясувати так і не вдалося.
І, не виключено, вже й не вдасться. Адже остання з роду Скоропадських, наймолодша дочка гетьмана Олена Отт-Скоропадська, її не пам'ятає. Хіба що комусь таки вдасться взяти штурмом архіви БТІ Оберстдорфа і щось там вишукати з приводу будинку Скоропадських і художниці Мордвинової.
Останній гетьманівні зараз 92 роки, вона переїхала зі свого семикімнатного будинку в швейцарському містечку Кюснахт на березі Цюріхзее до хоспісу (мабуть, там догляд кращий) і ні з ким, крім рідних, бачитися вже не хоче.
Олена Скоропадська: від 1923 р. до 90-х.
Є у зволікання з публікацією ще й друга причина.
Все-таки ми писали цей матеріал передусім для газети. Не лише тому, що ми там досі працюємо (хоч грошей майже не платять). А через те що саме як журналістам "України молодої" посольство Німеччини видає нам річні мультивізи. Угода ж про спрощений візовий режим із Євросоюзом для блогерів таких привілеїв не передбачає. :) Оскільки ми звикли чесно відробляти свої обіцянки, то використовуємо візу насамперед для роботи, і вже потім для задоволення.
А для того, щоб поставити матеріал у газету, потрібен якийсь привід. Оскільки початок останнього гетьманату і смерть Павла Петровича припадає на квітень, а день народження - на травень, залишалося дочекатися іншої найближчої дати, пов'язаної зі Скоропадським, - його падіння.
Павло Скоропадський: генерал російського імператора, який став українським державником.
Гетьман зі своїми урядовцями, вояками та головою Ради міністрів Федором Лизогубом.
Гетьманат упав 14 грудня. І наш матеріал - із коментарями фахівців, екскурсами в історію й фотографіями з архівів Музею гетьманства у Києві та Оберстдорфського цвинтаря вийшов саме цього дня. На трьох шпальтах. :)
Не лякайтеся - під в цьому пості тексту менше, лише деякі уривки. :)
Кому цікаво - прочитати статтю повністю можна в "УМ" ("Останній притулок останнього гетьмана" плюс доважок).
Ще трохи уривків ми дамо в ЖЖ в наступному пості - щоб виставити туди ще деякі архівні знімки, роздобуті під час роботи над матеріалом. Хай будуть в інтернеті в одному місці. :) Ну й дамо ще підбірку фото з Музею гетьманства з його піаром.
Тут же ми подаємо власне наш головний ексклюзив - фото могили гетьмана (на сайті газети стоїть лише одне, і то мале), кладовища, ну й, для антуражу, самого Оберстдорфа.
Шлях до Оберстдорфа
Оберстдорф - затишне містечко під величною горою Небельгорн (2224 м, а схили - дуже стрімкі), майже на кордоні зі Швейцарією.
За схожу природу цей відомий лижний курорт у Баварських Альпах називають "німецьким Тіролем".
Зимовий Оберстдорф, вид трохи згори (фото Wikimedia).
Узимку сюди з'їжджаються юрби не лише лижників, а й бобслеїстів, ковзанярів та стрибунів з трампліна - саме в Оберстдорфі проходять щорічні змагання в рамках "Турніру чотирьох трамплінів".
Вид на Оберстдорф, відбитий в окулярах літаючого лижника - учасника "Турніру чотирьох трамплінів" 2008 року, який готується до стрибка (фото Рейтер).
Влітку тут теж є чим зайнятися: скелелазінням, норвезькою ходьбою, СПА-процедурами, просто прогулянками на кришталево чистому альпійському повітрі.
Словом, у цьому сенсі рідні гетьмана Скоропадського знайшли чудову місцину для того, щоб доживати віку далеко від рідної землі.
Сам Павло Скоропадський в Оберстдорфі пожити не встиг.
До 1945 року Скоропадські мешкали у Ванзее - північно-західному передмісті Берліна. Це великий острів між озерами Гроссе і Кляйне Ванзее (Велике й Мале), мальовнича відпочинково-рекреаційна зона.
Знімок садиби гетьмана у Ванзее на вул. Альзенштрасе, 19.
(Тут і далі архівні фото надані Музеєм гетьманства, або перефотографовані з його стендів).
І тамтешня адреса гетьманової сім'ї якраз відома: Альзенштрасе, 19. Хоча їхнього чотириповерхового будинку там давно вже нема - невдовзі після війни його продали й зруйнували, зараз на цьому місці тенісні корти.
Так виглядає те місце зараз (корти - ліворуч).
Коли радянські війська були вже на підході до Берліна, гетьман відправив свою сім'ю (дружину й дітей Марію та психічно хворого Петра) подалі від небезпеки - в Оберстдорф.
Бо там було де оселитися. У Ванзее в Скоропадських близько року жила художниця з Англії Ольга Мордвинова з чоловіком - колишнім ад’ютантом імператора - та донькою.
На замовлення Павла Скоропадського Мордвинова малювала портрети українських гетьманів, предків Скоропадських та їх самих.
Одна шанувальниця таланту мисткині, заможна голландка, купила для неї будинок в Оберстдорфі. Тож коли довелося виїздити з Берліна, Мордвинова запропонувала тепер уже Скоропадським переселитися до неї.
Поїхали не всі: Олена на той час була у Вюрцбурзі; Єлизавета залишалася з батьком як секретарка-помічниця, а гетьманич Данило був у Лондоні - за деякими даними, передбачаючи ймовірну поразку Німеччини від союзників, гетьман іще 1939 року відправив єдиного спадкоємця гетьманської влади по чоловічій лінії до Англії, щоб гетьманський рух не перервався за жодних обставин.
Але він таки перервався - 1957 року гетьманич, який мав у діаспорі значний авторитет і був головою Союзу українців Великої Британії, помер. За підозрою Олени Отт-Скоропадської, його отруїли агенти КДБ (однак ця версія нічим не підтверджена).
І нащадків чоловічої статі у Скоропадського не залишилося.
Гетьманич Данило в різні періоди життя.
До речі, помер він фактично в один час з убивствами КДБ Лева Ребета й Степана Бандери, про яких ми писали великі матеріали з Мюнхена т ут і тут.
Сам гетьман Павло, якому на той час було вже 75 років, разом із Єлизаветою згодом також виїхав до Оберстдорфа - щоб провести хоч тиждень із коханою дружиною та дітьми, відпочити і з новими силами взятися за українську справу.
Раніше Скоропадський уже навідував сім'ю в Оберстдорфі, і під час цієї, фатальної для нього поїздки зізнавався Єлизаветі: має передчуття, що того разу попрощався з Олександрою й Марікою востаннє.
Передчуття справдилося - побачитися їм більше не судилося.
Подорожувати охопленою війною Німеччиною було непросто: внаслідок бомбардувань союзницької авіації залізничні шляхи нерідко переривалися, а знайти попутний автотранспорт вдавалося не завжди.
Під час чергової пересадки в містечку Платтінг гетьман із гетьманівною Ліллі потрапили під бомбардування. На них обвалилася стіна вокзалу.
Перша могила Скоропадського - в Маттені. / Обвалений вокзал у Платтінгу (позначено місце, де під стіною стояв гетьман, а стояв він там, бо бомбосховище було переповнене).
Поранених, їх відвезли спершу до лікарні Деггендорфа, а потім - до сусіднього Меттена, де через десять днів, 26 квітня 1945 р., Павло Скоропадський помер.
Наступного дня у Меттен увійшли американці. Поки місцеве населення метушилося у воєнному хаосі, Єлизавета в розпачі шукала труну та священика, щоб поховати останнього українського гетьмана. Католицькі парохи відмовлялися проводити обряд похорону щодо іновірця, проте в селі випадково опинився греко-католицький священик Григорій Онуфрів. Саме він переконав керівництво монастирської канцелярії в тому, що у воєнні часи відмовляти в похованні людині іншої конфесії - гріх, і виборов для праху православного гетьмана місце на монастирському цвинтарі Меттена.
А наступного року останки Павла Скоропадського урочисто перепоховали в Оберстдорфі, де він нарешті хоч таким чином возз’єднався із сім’єю.
Урочисте перепоховання гетьмана: збори на цвинтарі Маттена.
Цвинтар біля залізниці
Не маючи авто, доїхати до Оберстдорфа найкраще з Мюнхена - електричкою.
Їхати дві з половиною години (прямо або з пересадкою у Кемптені), вартість квитка в один бік - аж 30 євро. Тому, звісно, найкраще купувати земельний "байєрн-тікет" за 29 євро, на який компанія кількістю до п'яти людей включно може без обмежень кататися регіональними електричками й автобусами цілий день. І метро в Мюнхені - теж.
Цвинтар в Оберстдорфі знайти просто: вийшовши із будівлі залізничного вокзалу, треба звернути ліворуч і йти по Банхофштрасе майже до кінця.
Від вокзалу ліворуч. Так виглядає Банхофштрасе на початку.
Родинна могила Скоропадських - у тому кутку кладовища, що тулиться до Банхофштрасе, майже під горою (фактично в протилежному боці від головної брами).
Для зручності - подаємо схему:
Ідемо по Банхофштрасе в напрямку гір.
Ліворуч - залізнична колія і трохи будинків при ній, праворуч - садиби бюргерів. У дворах птиця квокче-кукурікає:
Зручніше заходити на цвинтар із Банхофштрасе (фото ліворуч - цей "задній" вхід на кладовище). Звідси до могили гетьмана ближче.
Ми ж тоді її розташування на той час не знали, то обійшли цей "вальдфрідгоф" і зайшли з головного входу.
Він виглядає так:
Запитати про Скоропадського не було в кого (цвинтарний "офіс" був зачинений), довелося шукати навмання.
Ми розійшлися в різні боки "прочісувати" територію.
До послуг відвідувачів - лійки, візки та інший реманент.
Могли б і не знайти, бо цвинтар в Оберстдорфі як на 10-тисячне містечко досить чималий, а ми ще й з численних джерел знали, що Скоропадські поховані в "родинному склепі". От і шукали щось схоже на склеп у нашому розумінні.
Вид із цвинтаря на Альпи. Краса. Тиша.
Одна з цікавих могил. Мисливець чи чоловік невірної дружини? :)
Коли вже почали втрачати надію, побачили двох працівників цвинтаря, які займалися оригінальною справою: обвивали міцною линвою хрести й пам'ятники і намагалися повалити їх на землю.
Насправді, звісно, просто перевіряли, чи міцно стоять - за догляд могил заплачено, тож якщо пам'ятники хитаються, їх треба укріпити. Саме в той момент, коли ми звернули на них увагу, дядьки "розхитували" кам’яний надгробок у формі українського козацького хреста. Гуррра! Ми знайшли його.
Працівники перевіряють на міцність наступний пам'ятник після гетьманського.
Вид спереду.
Вид ззаду.
На склеп, звісно, зовсім не схоже - просто чимала могила без огорожі, засаджена червоними квітками. Між ними - таблички німецькою мовою: Павло Скоропадський, гетьман України; Олександра Скоропадська з роду Дурново (дружина); Петро, Марія де Монтрезор, Єлизавета (діти гетьмана), Василь Кужім (чоловік Єлизавети).
Тут поховані всі Скоропадські, які померли на еміграції, крім Данила, - його могила у Великій Британії.
Останньою у 1976-му в Оберстдорфі померла Єлизавета (Ліллі) - верховний керівник гетьманського руху із 1959 року (після смерті найстаршої сестри Маріки).
Про проблеми династичної спадковості ми Скоропадських ми трохи напишемо в наступному пості.
Гуляючи Оберстдорфом
Тримайте ще кілька фотографій з Оберстдорфа. Там симпатично. Хтозна, може, в якомусь із будинків, які потрапили в наш кадр, жили Скоропадські.
І ще трохи антуражу.
Площа перед "Оберстдорф-хаусом", місцевим "будинком культури".
Тут же - красивий міський ставок зі скульптурами на берегах.
Головна оберстдорфська кірха Святого Івана-Хрестителя. Містечко католицьке.
У тутешніх кафе "закривачки" від вітру - такі самі, як на німецькому узбережжі Балтики.
Відвідувачі кафе. І тут теж мігранти.
Міряємо місцеві капелюхи. Взагалі, тут багацько магазинчиків із сувенірами та місцевими виробами всілякими.
Оригінальні фонтани з питною водою, що тече в кадовби.
Вид на Альпійські гори.
Канатна дорога до гори.
Яка ж Європа без російських гастролерів. Ансамбль донських козаків переслідує нас по всій Німеччині і Швейцарії. :)
На площі перед залізничним вокзалом - статуя "Дикого чоловіка" (Wilder Mann), міфічної істоти з середньовічних альпійських переказів. По суті, це той самий казковий орк чи огр, як Шрек.
Із давніх часів мешканці Альп винесли традицію диких танців - Wilde-Mändle-Tanz - із перевдяганням у костюми дикунів із ялицевими гілками та ін. Про це йдеться в табличці, що пояснює статую.
А ми тут сіли в поїзд і повернулися "додому" в Оберштауфен. :)
Бонус: наші розповіді про подорожі до могил Симона Петлюри в Парижі, Степана Бандери в Мюнхені та в Мужен, де жив Володимир Винниченко ( частини 1 і 2).
Продовження - наступний пост: Наша Скоропадщина. Проблеми династії. Музей гетьманства