і так мало-помалу спускалися тихо на землю

ледь помітні на чорнім невидимі лиця дощу,

поміж ним опадали каштани в осінню із темряв

(чи останню із них, кривобоку). німів на даху

соловій опівнóчі (він змалку до неї належав,

ніби ангел до раю), опівніч співала сама

клавесиново й тонко. і пісня складалась з мережив,

біло сплетених мною колись. пісня наче зима ( Read more... )

 
розпадається ніч фіолетова, кришиться

невгамовна, строката на білі зірки.

сни чіпляються липко за голову місяця,

застрягають і тануть, як теплі сніги.

так ведеться четвер до безсоння притишений,

замовкають орфеї в подобах малих

солов’їв засоромлених, знічених, змішаних

невагомими свідками. ми серед них.

і колишеться морок тривкий орхідеями

маломовної ночі ( Read more... )

Якось я так нарешті більш-менш зібралась з думками. І вирішила - так, полетіти.

Ще - повернулася нарешті до своїх вправ у римуванні. І пляную цикл акровіршів "Вечірня самота".
Ще - я прикольно засмагла вчора.
Ще - я дико хочу до Львова, але найближчі місяці - навряд чи судилося:(((((((

А ще - я захопилася акровіршами взагалі. Оцей мені подобається:
К ( Read more... )