про ліричне...
розпадається ніч фіолетова, кришиться
невгамовна, строката на білі зірки.
сни чіпляються липко за голову місяця,
застрягають і тануть, як теплі сніги.
так ведеться четвер до безсоння притишений,
замовкають орфеї в подобах малих
солов’їв засоромлених, знічених, змішаних
невагомими свідками. ми серед них.
і колишеться морок тривкий орхідеями
маломовної ночі. а тіні сирі
з капустяного місяця сипляться зміями
у відбитки долонь на віконному склі.