(no subject)

Jan 20, 2010 21:34

Пам'ятаю цю книгу. Скільки було таки книг у цій палітурці сіро-блакитно-затертій? Мабуть штук з двадцять. Друкували ж бо їх поруч. У Харкові. Майже усі брали цю книгу за тиждень до заняття з літератури.
А я? В мене був борг. Книга, яку не повернув. Яку хтось забрав, а потім вже в кінці навчання повернув. Отож потрібно було прочитати. А де взяти?
Я взяв у друга. На півдня. Точніше на півдня після школи, а це дві чи три години. Там більше двохсот сторінок.
Що ж робити? Я читав. Читав скажено. Не розуміючи що коїться. Не думав над героями. Пропускав описи. Діалоги! Тільки діалоги! Усе пропускати.
Все дочитати я не встиг. Тільки частинку. Більше половини, й більше ніж усі у класі.
Після школи відчував борг, але не віддавав.
Та потреба собору, потреба краси завжди жевріла.
Коли я побачив цю книгу у буккросингу, я відразу обміняв на ту, що мав.("Вир" про який напишу потім).
Вчора я знову читав цю книгу. З самого початку. Не пропускаючи описів. Й містами як кіно. Навіть краще кіна.
Захотілося тоді сказати, який все ж таки майстер був Олесь Гончар.
пс. та тільки хто почує?

думки, література

Previous post Next post
Up