плєнний
Оригинал взят у 0navaho0 в плєнний
от як чаклуни в селі берутсі? як на них чорти сходятсі?
а то як жінка-відьма на селі єсть, то щитай шо село чаклунів повне.
од жінки-відьми чаклуни берутсі і самі того не знают.. думают що чорти їм служат.
а чорти від жінки-відьми приходят, тай лишаютсі
їм чаклуни як заправка, ги
там не знаєш хто кому служе направду
--------------------------------------------------------------------------------
молодим, мій дід був дуже красивим
я бачив старезну-пристарезну фотографію з ним. ну просто очей не відвести - високий і стрункий, худий без тіні жиру, насправді римський ніс, чіткі риси, очі такі хитрі, примружені.. Боже, думав, ото десь чорт жінкам голови крутив! ото клав штабелями довкола себе..
дивився на те фото пожовкле, і аж завидки брали, направді
одвічний маю клопіт з пузіком своїм.. а в діда, бач, ніяких траблів і не було.
він і на старість не розгубив красивих своїх рис.. ну, щоправда шрам гидкий потворив сильно його верхню губу і трохи щоку праву.. але у залишку - залишився ще той красень.
і очі, ті очі точно не змінилися з роками..
я уявляв собі діда на війні, вплітаючи його фотографічний образ в ті обриси історій, що він сам мені повідав про свої митарства в ті страшні роки.. він був і там неймовірний! я думав, ну як же так..
цікавості заради я почав гортати фотографії людей тих років, шукати їх в інтренеті пачками.. навіть знамениті люди, письменники, поетеси з поетами, люди холені, ласкані увагою і славою.. вони виглядали дуже і дуже не красивими, якимись простуватими, коли я брав їх порівнювати з фотографією свого діда-коваля молодим парубком..
що за чортівня?
звідки в ньому ота шляхетна краса, непідробна, не навощена маска, а справжня - з крові і плоті, щира і відкрита світові навстіж?
що за тайну він виніс за собою з родового нашого дерева?
питався в бабулі. сміялася довго, аж заходилася.
сидів, кліпав очима, чого то вона?
- о, таак.. він був ще той серцеїд. - сказала. - перед тим, як я його стріла, дорогу йому перейшла, ото він жінкам крові попив, ох попив..
- а як же ти йому всіх жінок затмила, ба Олено? - самому цікаво.. а й справді - як?
- та, "як" - сміється.. - у нього знаєш які коханки були? паааніі. він із простими, от як я, і знатися не хотів. а нашо йому прості дівчата, як за ним пані та панянки сохли? він і з єврейочками молодими крутив романи, не встидавсі.. через одну з них мало й не погорів, дурний..
- а шо таке, ну розкажи, ба.
- ну, він, дід твій, в магазині робив у єврея старого. і в того дві дочки було. помагали продавати крам старому, то одна прийде, то друга.. а дід твій не будь дурний, закрутив любов з обома дівчатами, вони ж не приходили разом на роботу, лише по черзі.. та піймав твого діда старий єврей. якось зайшов випадково, а вони в підсобці шаліют.. та старий як вхопить котру дровиняку, та як влупить твого діда по морді. так ото до сих пір у нього од дровиняки тої губа побита..
- тю, а я думав то воєнне..
- та яке воєнне, то все од дровинякою по морді за те шо дівчатам-єврейкам голови крутив без передиху, без розбору.
- ну а ти як його захомутала такого?
- та шо його хомутати було? - сміється ба Олена.. - воно ж як дурне теля поводилося. всюди тую свою мордочку всуне, всюди йому цікаво, всюди йому хочеться аби од нього в захваті були..
- а я його вже з робитою губою зачепила. ходило таке вже нещасне, шо серце кров"ю обливалося. а я йому як та лисиця раз-другий дорогу перебігла, та кожний раз ховалася за тим..
- а дід твій, він же не міг ото так бути дівчиськом обманутим.. та й взявся мене переслідувати..
- і ото тільки наче підпущу до себе - ррраз в нору заховаюся. а воно ж з розуму сходити починає...
- одного дня він таки мене догнав, вхопив за руку, потягнув під паркан котрийсь.. і аж кричить на мене, аж слиною бризкає: "не смій від мене втікати! не смій ховатися!" і то кричить, а в очах його бачу - та ж там сльози.. воно ж як калічкою стало, з губою своєю, то так ся перемінило.. але я випручалася, стукнула його в груди і втекла. він доганяти на став більше, але здалеку помічав, стоя, дивився мені вслід. довго стояв.
але все-одно він не зразу мій став.
ше побігав по своїх панях.. ох одна була в нього затята. так за ним упадала, вдягала-взувала його. подарунками засипала. бричкою їздила. така була паня, шо ти.
але нічо. я свого часу дочекалася. він би все-одно не пішов рабом до старшої жінки ніколи.
все життя хтів самостійности, вийти в люди. ото на коваля пішов, екзамени здав, викував їм той леміш - та й вже коваль. а став робити, то й не панянок йому стало..
- а як, ба, думаєте.. в кого він такий вродливий вдався?
- та тут і думати нема шо. всі казали що він позашлюбне панське дитя..
- ого, - кажу.
- ого. - киває ба.
- а я стала сама до нього приходити. сама просто до кузні де він робив. принесу йому шось, а він спочатку не брав, а потім бачу - тішиться.. пекла йому коржики, яблука носила, груші.. ягоди літні.. так і пригодувала до себе, що вже й ні на кого не дивився.. а там скоро й поженихалися.
- ба, а скажи.. він тобі вірний був все життя?
- хмм.. - ба ані на мить не схмурніла..все ті ж в очах бісики. - та де, не був вірний. бігав за спідницями, і вони за ним тоже бігали. але я пускала.. знала шо все-рівно до мене вернеся. я його пригодувала, розумієш? - і смієтьяс. - я його пригодувала, з рук, з долоньок оцих. - і мені свої руки показує..
-як діда твого пригодовувала, все руки мила настоянками з трав пахучих, він брав з тих рук, пив з них.. і йому дуже подобалося, як вони в мене пахнут.. ніколи від мене поганих рук не чув, тільки так як любив, так як привчила.. вночи брав мені долоню і до щоки прикладав, так і засинав все..
знала що до мене завжди вернеся.. і вертався.. сумний, встидно йому, мало не плаче, каятися пробував.. а я йому рота долонькою травами змоченою закрию, він і зайдеться в цілунку.. і цілує мені руки як дурний..
- всьо йому прощала. всьо.. - ба очі кудись в куток хати відвела..
- любила його шо страшне і гордилася всім на зло, що його собі маю по закону, а ви всі - тільки як позичаєте, і на позиченому жиєте.. і вони мене боялися всі, відверталися, через дорогу втікали..
ніхто з мене ніколи не сміявся. він звірів, кулаки мав тяжкі, все міг потрощити.. а мене в життю ні разу ані пальчиком не вчіпив.. навіть коли слабував тяжко, навіть коли лежма-лежав, а все просив долоньку йому дати, губами сухими її тицяв, як собача просто..
отаке-то, внучку..
сидів я потім, чухав потилицю..
дід у мене ото такий аж думати не знаєш що.. а тут ще й ба..
отака романтика, хай йому грець.
Попередні мозаїчки оповіді за порядковими номерами, кому цікаво більше за уривки
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.
12. Бесті, сцена третя
13. Бесті, сцена четверта. Ін ша.
14. слід ІНШОЇ
15. візит Вождя
16. а понеділок
17. дід, одкровення
18. знову про діда, продовженням
от як чаклуни в селі берутсі? як на них чорти сходятсі?
а то як жінка-відьма на селі єсть, то щитай шо село чаклунів повне.
од жінки-відьми чаклуни берутсі і самі того не знают.. думают що чорти їм служат.
а чорти від жінки-відьми приходят, тай лишаютсі
їм чаклуни як заправка, ги
там не знаєш хто кому служе направду
--------------------------------------------------------------------------------
молодим, мій дід був дуже красивим
я бачив старезну-пристарезну фотографію з ним. ну просто очей не відвести - високий і стрункий, худий без тіні жиру, насправді римський ніс, чіткі риси, очі такі хитрі, примружені.. Боже, думав, ото десь чорт жінкам голови крутив! ото клав штабелями довкола себе..
дивився на те фото пожовкле, і аж завидки брали, направді
одвічний маю клопіт з пузіком своїм.. а в діда, бач, ніяких траблів і не було.
він і на старість не розгубив красивих своїх рис.. ну, щоправда шрам гидкий потворив сильно його верхню губу і трохи щоку праву.. але у залишку - залишився ще той красень.
і очі, ті очі точно не змінилися з роками..
я уявляв собі діда на війні, вплітаючи його фотографічний образ в ті обриси історій, що він сам мені повідав про свої митарства в ті страшні роки.. він був і там неймовірний! я думав, ну як же так..
цікавості заради я почав гортати фотографії людей тих років, шукати їх в інтренеті пачками.. навіть знамениті люди, письменники, поетеси з поетами, люди холені, ласкані увагою і славою.. вони виглядали дуже і дуже не красивими, якимись простуватими, коли я брав їх порівнювати з фотографією свого діда-коваля молодим парубком..
що за чортівня?
звідки в ньому ота шляхетна краса, непідробна, не навощена маска, а справжня - з крові і плоті, щира і відкрита світові навстіж?
що за тайну він виніс за собою з родового нашого дерева?
питався в бабулі. сміялася довго, аж заходилася.
сидів, кліпав очима, чого то вона?
- о, таак.. він був ще той серцеїд. - сказала. - перед тим, як я його стріла, дорогу йому перейшла, ото він жінкам крові попив, ох попив..
- а як же ти йому всіх жінок затмила, ба Олено? - самому цікаво.. а й справді - як?
- та, "як" - сміється.. - у нього знаєш які коханки були? паааніі. він із простими, от як я, і знатися не хотів. а нашо йому прості дівчата, як за ним пані та панянки сохли? він і з єврейочками молодими крутив романи, не встидавсі.. через одну з них мало й не погорів, дурний..
- а шо таке, ну розкажи, ба.
- ну, він, дід твій, в магазині робив у єврея старого. і в того дві дочки було. помагали продавати крам старому, то одна прийде, то друга.. а дід твій не будь дурний, закрутив любов з обома дівчатами, вони ж не приходили разом на роботу, лише по черзі.. та піймав твого діда старий єврей. якось зайшов випадково, а вони в підсобці шаліют.. та старий як вхопить котру дровиняку, та як влупить твого діда по морді. так ото до сих пір у нього од дровиняки тої губа побита..
- тю, а я думав то воєнне..
- та яке воєнне, то все од дровинякою по морді за те шо дівчатам-єврейкам голови крутив без передиху, без розбору.
- ну а ти як його захомутала такого?
- та шо його хомутати було? - сміється ба Олена.. - воно ж як дурне теля поводилося. всюди тую свою мордочку всуне, всюди йому цікаво, всюди йому хочеться аби од нього в захваті були..
- а я його вже з робитою губою зачепила. ходило таке вже нещасне, шо серце кров"ю обливалося. а я йому як та лисиця раз-другий дорогу перебігла, та кожний раз ховалася за тим..
- а дід твій, він же не міг ото так бути дівчиськом обманутим.. та й взявся мене переслідувати..
- і ото тільки наче підпущу до себе - ррраз в нору заховаюся. а воно ж з розуму сходити починає...
- одного дня він таки мене догнав, вхопив за руку, потягнув під паркан котрийсь.. і аж кричить на мене, аж слиною бризкає: "не смій від мене втікати! не смій ховатися!" і то кричить, а в очах його бачу - та ж там сльози.. воно ж як калічкою стало, з губою своєю, то так ся перемінило.. але я випручалася, стукнула його в груди і втекла. він доганяти на став більше, але здалеку помічав, стоя, дивився мені вслід. довго стояв.
але все-одно він не зразу мій став.
ше побігав по своїх панях.. ох одна була в нього затята. так за ним упадала, вдягала-взувала його. подарунками засипала. бричкою їздила. така була паня, шо ти.
але нічо. я свого часу дочекалася. він би все-одно не пішов рабом до старшої жінки ніколи.
все життя хтів самостійности, вийти в люди. ото на коваля пішов, екзамени здав, викував їм той леміш - та й вже коваль. а став робити, то й не панянок йому стало..
- а як, ба, думаєте.. в кого він такий вродливий вдався?
- та тут і думати нема шо. всі казали що він позашлюбне панське дитя..
- ого, - кажу.
- ого. - киває ба.
- а я стала сама до нього приходити. сама просто до кузні де він робив. принесу йому шось, а він спочатку не брав, а потім бачу - тішиться.. пекла йому коржики, яблука носила, груші.. ягоди літні.. так і пригодувала до себе, що вже й ні на кого не дивився.. а там скоро й поженихалися.
- ба, а скажи.. він тобі вірний був все життя?
- хмм.. - ба ані на мить не схмурніла..все ті ж в очах бісики. - та де, не був вірний. бігав за спідницями, і вони за ним тоже бігали. але я пускала.. знала шо все-рівно до мене вернеся. я його пригодувала, розумієш? - і смієтьяс. - я його пригодувала, з рук, з долоньок оцих. - і мені свої руки показує..
-як діда твого пригодовувала, все руки мила настоянками з трав пахучих, він брав з тих рук, пив з них.. і йому дуже подобалося, як вони в мене пахнут.. ніколи від мене поганих рук не чув, тільки так як любив, так як привчила.. вночи брав мені долоню і до щоки прикладав, так і засинав все..
знала що до мене завжди вернеся.. і вертався.. сумний, встидно йому, мало не плаче, каятися пробував.. а я йому рота долонькою травами змоченою закрию, він і зайдеться в цілунку.. і цілує мені руки як дурний..
- всьо йому прощала. всьо.. - ба очі кудись в куток хати відвела..
- любила його шо страшне і гордилася всім на зло, що його собі маю по закону, а ви всі - тільки як позичаєте, і на позиченому жиєте.. і вони мене боялися всі, відверталися, через дорогу втікали..
ніхто з мене ніколи не сміявся. він звірів, кулаки мав тяжкі, все міг потрощити.. а мене в життю ні разу ані пальчиком не вчіпив.. навіть коли слабував тяжко, навіть коли лежма-лежав, а все просив долоньку йому дати, губами сухими її тицяв, як собача просто..
отаке-то, внучку..
сидів я потім, чухав потилицю..
дід у мене ото такий аж думати не знаєш що.. а тут ще й ба..
отака романтика, хай йому грець.
Попередні мозаїчки оповіді за порядковими номерами, кому цікаво більше за уривки
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.
12. Бесті, сцена третя
13. Бесті, сцена четверта. Ін ша.
14. слід ІНШОЇ
15. візит Вождя
16. а понеділок
17. дід, одкровення
18. знову про діда, продовженням