візит Вождя
Оригинал взят у 0navaho0 в візит Вождя
Вовк-одинак, вовк-розвідник вміє багато, він вміє накопичувати досвід, він швидко вчиться, він знає, що повторюватися не можна, він спостережливий, сторожкий вічно, хитрючий.. піймати рейдера неможливо, він дасть себе лише вбити..
все міняється із появою в його житті Вовчиці-одиначки, такої ж умілої, досвідченої, уміючої вчитися, спостережливої і сторожкої..
якось все бере і міняється
----------------------------------------------
одразу по обіді до мене завітав Васько.
сорочка його картата на довгий рукав, вона завжди дивно пахла.. я колись спитав його, що то за запах од тієї сорочки, та й од інших його речей, а він:
- та то теща мені шмаття пере вручну, милом господарським..
отак треба, щоби теща тобі речі прала, вручну, господарським милом..
не знаю, чого то я так. чого таке пам"ятаю. чого згадую саме зараз.
у мене взагалі було в той момент погане самопочуття
от саме той момент, напевно і називають - чути себе РОЗКЛЕЄНИМ, і коли тебе правомірно запитують чого ти таки РОЗКЛЕЄНИЙ..
саме воно
відчуття, що тебе допіру було розірвано навпіл, а потім як-небудь склеєно, і не до пуття, і шви невдовзі взяли і розійшлися
коли він зайшов у кімнату, я саме сидів за столом і писав.. ні, я більше сидів аніж писав
розклеєність
я сидів, застрягнувши на котрімсь простому реченні, котре ніяк не міг закінчити
сидів і дивився на нього, ручка сама вертілася в руці, вона падала, я її підіймав, цілився нею в те злополучне речення і..нічого
і тут Васько, босий, джинси закатані під коліна, картата сорочка, випрана тещею вручну, господарським милом
як завжди бадьорий, жвавий
- здоров, старина
а в мене речення, а я розклеєний, і в мене купа думок в голові, якихось концепцій, висновків і спостережень, таких же розклеєних, розполовинених, докупи їх не стулити, та ще й розлазяться вони по темним кутам пам"яті просто на очах, як потім збереш?
я не злюсь, я спокійний, але відчуття таке, що хочеться розревітись
якась емойційно заряджена бомба, а не я, бомба, готова вибухнути
а він хлоп мене по плечу, Васько і каже:
- о, старий, бачу тебе надвір треба вивести, а то дивитися страшно - руїна просто.
і так як тільки він уміє, хвать мене під руку, та не просто, а якимсь важелем міліцейським мене хвать, тай зірвав з крісла.. то він уміє
так і з кімнати вивів, напівжартома, як міліціонери буйних хуліганів ведуть, тримаючи хитрим важелем під руку, що й не випручаєшся
засміялися
ну от Васько, він такий. він так може
але він знає тебе, і знає що робить. він взагалі емоційний діагност у нас. йому й казати нічого не треба, він сам відчуває, коли комусь із друзів зле. сам підійде, сам вислухає, якщо треба - жорстко натисне, випитає, і ти скажеш йому все як на духу. скажеш
бо він як ніхто вміє слухати і біди чужі заземляти
тому, власне і теща з милом господарським, шмаття вручну
бо Васько, він такий.
веде мене надвір, садить на лавку в садовій альтанці і його: - ну шо там в тебе? - звучить як вирок.
і я спробував викласти. не готовий абсолютно, з купою всього у голові.. так і почав:
- Чаша.. мене покликала Чаша..
і про сон розповів, в котрому Бесті була, і про те, що сон поряд з Бесті й був.. він і бровою не повів.. сидить, кудись мимо мене дивиться, пильно так, очей не зводить, не кліпає майже..
і про Іншу..
верба стара, поля довкола до горизонтів, далі за потічком став.. гола місцина.
і велика стара верба, котру ніхто не посмів зрізати, їй лише нижнє гілля поодламали, видно заважало комусь..
а, там ще міст є
- міст? - звів брови.
- так, міст.. залізобетонна плита з берега на берег.. на блоках бетонованих лежить, трактор витримає.. та під"їзди до того моста заросли давно, розорані, засаджені..
так, міст.
я довго дивився на нього, сидячи під вербою.
то такий сюрреалізм, той міст..
і він так близько од верби..
Васько вміє заспокоювати. його присутність якби вирівнює потенціали, внутрішню напругу.. що зайве він заземляє, де бракує - свого додасть..
сповідаюся йому по результатах "польового заняття", а в самого з вуст такі стрункі версії, такі висновки незаперечні - сам дивуюся
- річка, то як кордон між світами. тріщина між них.. там, на тім березі річки - другий світ маскується-ховається, а ворота до нього - якраз на мосту.. і не питай, звідки я то знаю.. не питай як воно мені прийшло.. скажу тобі - то Вона.. вона говорила до мене, лиш я не чув, вона казала мені чогось багато, а я лиш крихти ловив, та й ті за шум вітру прийняв, чи за звичне "дурне в голову".. лише було відчуття дивне, що хтось увійшов в котрусь мою зону уваги, ту, не контрольовану, затемнену, в котій і сам ніколи не буваєш за все життя.. саме туди вони і заходять.. там як чорний вхід є, двері таємні, розумієш?
кивнув, погляд незворушний, мимо мене, очима майже не кліпає..
- вона там головна, в себе в тій Чаші, я не знаю як то пояснити, звідки я то знаю.. напевно ті крихти.. напевно сама сказала, напевно.. сиджу ото, сам себе мучу питаннями, десятками, сотнями питань.. і не знаю нічого.. не можу підібрати ані слова, ані відповіді знайти, ну хоч якісь... вона то організовує..якось, своїми способами.. то щось неймовірне, бо..не пояснюється ані законами логіки, ані законами.. нашими законами.. то щось Інше.. якась інша реалія, котра, одначе, живе своїм життям, самодостатня, і, на щастя, може спокійно існувати собі поряд з нами, непомітна, добре замаскована, сотні років пряд з нами..
- то не наші знання.. вони поряд, до них лиш руку простягни, проте вони не наші.. та Інша мені то сказала, я так думаю, бо звідки, чорт-забирай, в мене могли взятися ті знання? звідки я можу бути настільки впевнений, що вони - правда?
- ще є дивне відчуття, що все нею говорене, воно нікуди з мене не поділося, воно записалося в пам"яті, і лежить там собі, поки не розшифроване, не розібране, лежить вперемішку.. і я лиш деякі моменти поки докупи зв"язую і озвучити можу.. як дивні версії власні, як фантазії чи побачені колись видіння-сни
- вона щось говорила мені, багато говорила.. шепотіла майже безупину, дивна така.. жива.. я чув у голові оті, знаєш, радіоперешкоди наче.. шум.. то як крутиш ручку налаштувань на радіоприймачі, шукаючи свою звичну, любиму хвилю, і тут рраз - музика чарівна!, але ти не встиг зловити, грубе налаштування не дозволило піймати.. але ти чув музику! і ти вже не заспокоїшся.. у тебе вже немає впевненості, що твоя любима хвиля на приймачі - єдина, що вона краща, що альтернативи їй немає... виявляється, що альтернатива є.. ти її чув на власні вуха, ти її відчував, крутячи коліщатко налаштування.
- ото в один з таких моментів, збивши налаштування і знову їх повертаючи, я й вловив її голос.. вся справа в налаштуваннях, Васько. весь секрет в налаштуваннях.. їх треба збивати, коліщатко можна крутити, наша хвиля, наша станція - не єдина з тих, що ми можемо слухати, сприймати.. уявляєш?
- як же ти то зробив?
- я впевнений, що я не сам те зробив, втрутилася, знову ж таки, вона.. своєю силою, вмінням, і хитрістю, вона заманила мене і показала цікаву виставу за участю сотень артистів - жуків-мурашок..
- і що за урок вона тобі подала? як думаєш?
він витягнув пачку сигарет, затягнуся солодко, примружив очі на мене
- ммммм.. я думаю, що мені ще рано робити висновки.. проте, вона дала мені справді урок зміщення тої славної Точки, що збирає докупи наш світ, нашу реальність.. сила Іншої, її енергія, її поле настільки потужні, що втрапивши в їх межі, я і зробив те, що зробив.. по мені лазили сотні комах, вони навіть вкрили мені лице! а я не те що не відсахнувся, мені навіть сподобалося спостерігати за тою дикою картиною..
кивнув Васько, затягнувся глибоко.
- ех, старий..
я бачив що йому кортить питатися мене ще, про Іншу, про Чашу.. цікаво йому те все страшенно.. але не спитав
- що сьогодні плануєш робити?
- ще не знаю.. чекаю ото Ксеня подзвнити має..
- Бестія твоя? - усміхнувся.
- ай, брат.. - і я сміюся..
- а давай сьогодні в парк підемо? я гітару візьму
- а давай..
і от вечір в ніч тільки-но, а ми в парку, на березі озерця.. над нами небо зоряне, чисто тобі чорний оксамит в діамантах
і тихо довкола нас, місце затишне, долинка, подалі од стежок-доріжок..
і дерева над нами, обступили, загородили собою од решта світу
і вогник легенький, ледь-ледь, то Васько так вміє
в мене на колінах Бесті дрімає..
я по неї Нивою вітчима поїхав. знав, що замучена, не виспана, знав, що вдома їй викажуть за такі гульки часті, знав, що все-одно йти сьогодні не відмовлю - піде..
попросив у вітчима Ниву, треба, кажу.. ну, треба то й треба - та й ключі дав.
зате в нас у парку ковдри є, на них мостимось, в ту Ниву можна було й диван упихнути, аби бажання.
Бесті в джинсиках, светрику, курточці.. ми на неї ще й свої куртки поскидали - на, дівча, грійся..
Васько такий біля неї серйозний став, манірний, смішно мені - Вождь, він як поженив нас уже з Бесті..
з нами більше нікого, втрьох.. його Галка не пішла, ну вас до ранку сидіти з тими гітарами
ми втрьох.
Васько бренькає тихо, наспівує щось із Цоя, я на вогонь дивлюся, рука Бесті в моїх руках тепла-тепла..
- візьми мене до верби твоєї? - долонею Васько струни прикрив, просто посеред пісні котроїсь
мовчу.. знав, що попросить.
мовчу, бо знаю, що відмовити мушу
не час
тихо стало між нас, пауза над вогником зависла хмариною невидимою в ночи
і Бесті враз, десь на моїх колінах, очей не відкриваючи і голосом, як не своїм, іншим:
- ні, рано, Вітя.. я сама покличу.. я сама..
ми з Васьком один на одного зирк, а очі в кожного непідробним подивом
Попередні мозаїчки оповіді за порядковими номерами, кому цікаво більше за уривки
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9.. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.
12. Бесті, сцена третя
13. Бесті, сцена четверта. Інша.
14. слід ІНШОЇ
Вовк-одинак, вовк-розвідник вміє багато, він вміє накопичувати досвід, він швидко вчиться, він знає, що повторюватися не можна, він спостережливий, сторожкий вічно, хитрючий.. піймати рейдера неможливо, він дасть себе лише вбити..
все міняється із появою в його житті Вовчиці-одиначки, такої ж умілої, досвідченої, уміючої вчитися, спостережливої і сторожкої..
якось все бере і міняється
----------------------------------------------
одразу по обіді до мене завітав Васько.
сорочка його картата на довгий рукав, вона завжди дивно пахла.. я колись спитав його, що то за запах од тієї сорочки, та й од інших його речей, а він:
- та то теща мені шмаття пере вручну, милом господарським..
отак треба, щоби теща тобі речі прала, вручну, господарським милом..
не знаю, чого то я так. чого таке пам"ятаю. чого згадую саме зараз.
у мене взагалі було в той момент погане самопочуття
от саме той момент, напевно і називають - чути себе РОЗКЛЕЄНИМ, і коли тебе правомірно запитують чого ти таки РОЗКЛЕЄНИЙ..
саме воно
відчуття, що тебе допіру було розірвано навпіл, а потім як-небудь склеєно, і не до пуття, і шви невдовзі взяли і розійшлися
коли він зайшов у кімнату, я саме сидів за столом і писав.. ні, я більше сидів аніж писав
розклеєність
я сидів, застрягнувши на котрімсь простому реченні, котре ніяк не міг закінчити
сидів і дивився на нього, ручка сама вертілася в руці, вона падала, я її підіймав, цілився нею в те злополучне речення і..нічого
і тут Васько, босий, джинси закатані під коліна, картата сорочка, випрана тещею вручну, господарським милом
як завжди бадьорий, жвавий
- здоров, старина
а в мене речення, а я розклеєний, і в мене купа думок в голові, якихось концепцій, висновків і спостережень, таких же розклеєних, розполовинених, докупи їх не стулити, та ще й розлазяться вони по темним кутам пам"яті просто на очах, як потім збереш?
я не злюсь, я спокійний, але відчуття таке, що хочеться розревітись
якась емойційно заряджена бомба, а не я, бомба, готова вибухнути
а він хлоп мене по плечу, Васько і каже:
- о, старий, бачу тебе надвір треба вивести, а то дивитися страшно - руїна просто.
і так як тільки він уміє, хвать мене під руку, та не просто, а якимсь важелем міліцейським мене хвать, тай зірвав з крісла.. то він уміє
так і з кімнати вивів, напівжартома, як міліціонери буйних хуліганів ведуть, тримаючи хитрим важелем під руку, що й не випручаєшся
засміялися
ну от Васько, він такий. він так може
але він знає тебе, і знає що робить. він взагалі емоційний діагност у нас. йому й казати нічого не треба, він сам відчуває, коли комусь із друзів зле. сам підійде, сам вислухає, якщо треба - жорстко натисне, випитає, і ти скажеш йому все як на духу. скажеш
бо він як ніхто вміє слухати і біди чужі заземляти
тому, власне і теща з милом господарським, шмаття вручну
бо Васько, він такий.
веде мене надвір, садить на лавку в садовій альтанці і його: - ну шо там в тебе? - звучить як вирок.
і я спробував викласти. не готовий абсолютно, з купою всього у голові.. так і почав:
- Чаша.. мене покликала Чаша..
і про сон розповів, в котрому Бесті була, і про те, що сон поряд з Бесті й був.. він і бровою не повів.. сидить, кудись мимо мене дивиться, пильно так, очей не зводить, не кліпає майже..
і про Іншу..
верба стара, поля довкола до горизонтів, далі за потічком став.. гола місцина.
і велика стара верба, котру ніхто не посмів зрізати, їй лише нижнє гілля поодламали, видно заважало комусь..
а, там ще міст є
- міст? - звів брови.
- так, міст.. залізобетонна плита з берега на берег.. на блоках бетонованих лежить, трактор витримає.. та під"їзди до того моста заросли давно, розорані, засаджені..
так, міст.
я довго дивився на нього, сидячи під вербою.
то такий сюрреалізм, той міст..
і він так близько од верби..
Васько вміє заспокоювати. його присутність якби вирівнює потенціали, внутрішню напругу.. що зайве він заземляє, де бракує - свого додасть..
сповідаюся йому по результатах "польового заняття", а в самого з вуст такі стрункі версії, такі висновки незаперечні - сам дивуюся
- річка, то як кордон між світами. тріщина між них.. там, на тім березі річки - другий світ маскується-ховається, а ворота до нього - якраз на мосту.. і не питай, звідки я то знаю.. не питай як воно мені прийшло.. скажу тобі - то Вона.. вона говорила до мене, лиш я не чув, вона казала мені чогось багато, а я лиш крихти ловив, та й ті за шум вітру прийняв, чи за звичне "дурне в голову".. лише було відчуття дивне, що хтось увійшов в котрусь мою зону уваги, ту, не контрольовану, затемнену, в котій і сам ніколи не буваєш за все життя.. саме туди вони і заходять.. там як чорний вхід є, двері таємні, розумієш?
кивнув, погляд незворушний, мимо мене, очима майже не кліпає..
- вона там головна, в себе в тій Чаші, я не знаю як то пояснити, звідки я то знаю.. напевно ті крихти.. напевно сама сказала, напевно.. сиджу ото, сам себе мучу питаннями, десятками, сотнями питань.. і не знаю нічого.. не можу підібрати ані слова, ані відповіді знайти, ну хоч якісь... вона то організовує..якось, своїми способами.. то щось неймовірне, бо..не пояснюється ані законами логіки, ані законами.. нашими законами.. то щось Інше.. якась інша реалія, котра, одначе, живе своїм життям, самодостатня, і, на щастя, може спокійно існувати собі поряд з нами, непомітна, добре замаскована, сотні років пряд з нами..
- то не наші знання.. вони поряд, до них лиш руку простягни, проте вони не наші.. та Інша мені то сказала, я так думаю, бо звідки, чорт-забирай, в мене могли взятися ті знання? звідки я можу бути настільки впевнений, що вони - правда?
- ще є дивне відчуття, що все нею говорене, воно нікуди з мене не поділося, воно записалося в пам"яті, і лежить там собі, поки не розшифроване, не розібране, лежить вперемішку.. і я лиш деякі моменти поки докупи зв"язую і озвучити можу.. як дивні версії власні, як фантазії чи побачені колись видіння-сни
- вона щось говорила мені, багато говорила.. шепотіла майже безупину, дивна така.. жива.. я чув у голові оті, знаєш, радіоперешкоди наче.. шум.. то як крутиш ручку налаштувань на радіоприймачі, шукаючи свою звичну, любиму хвилю, і тут рраз - музика чарівна!, але ти не встиг зловити, грубе налаштування не дозволило піймати.. але ти чув музику! і ти вже не заспокоїшся.. у тебе вже немає впевненості, що твоя любима хвиля на приймачі - єдина, що вона краща, що альтернативи їй немає... виявляється, що альтернатива є.. ти її чув на власні вуха, ти її відчував, крутячи коліщатко налаштування.
- ото в один з таких моментів, збивши налаштування і знову їх повертаючи, я й вловив її голос.. вся справа в налаштуваннях, Васько. весь секрет в налаштуваннях.. їх треба збивати, коліщатко можна крутити, наша хвиля, наша станція - не єдина з тих, що ми можемо слухати, сприймати.. уявляєш?
- як же ти то зробив?
- я впевнений, що я не сам те зробив, втрутилася, знову ж таки, вона.. своєю силою, вмінням, і хитрістю, вона заманила мене і показала цікаву виставу за участю сотень артистів - жуків-мурашок..
- і що за урок вона тобі подала? як думаєш?
він витягнув пачку сигарет, затягнуся солодко, примружив очі на мене
- ммммм.. я думаю, що мені ще рано робити висновки.. проте, вона дала мені справді урок зміщення тої славної Точки, що збирає докупи наш світ, нашу реальність.. сила Іншої, її енергія, її поле настільки потужні, що втрапивши в їх межі, я і зробив те, що зробив.. по мені лазили сотні комах, вони навіть вкрили мені лице! а я не те що не відсахнувся, мені навіть сподобалося спостерігати за тою дикою картиною..
кивнув Васько, затягнувся глибоко.
- ех, старий..
я бачив що йому кортить питатися мене ще, про Іншу, про Чашу.. цікаво йому те все страшенно.. але не спитав
- що сьогодні плануєш робити?
- ще не знаю.. чекаю ото Ксеня подзвнити має..
- Бестія твоя? - усміхнувся.
- ай, брат.. - і я сміюся..
- а давай сьогодні в парк підемо? я гітару візьму
- а давай..
і от вечір в ніч тільки-но, а ми в парку, на березі озерця.. над нами небо зоряне, чисто тобі чорний оксамит в діамантах
і тихо довкола нас, місце затишне, долинка, подалі од стежок-доріжок..
і дерева над нами, обступили, загородили собою од решта світу
і вогник легенький, ледь-ледь, то Васько так вміє
в мене на колінах Бесті дрімає..
я по неї Нивою вітчима поїхав. знав, що замучена, не виспана, знав, що вдома їй викажуть за такі гульки часті, знав, що все-одно йти сьогодні не відмовлю - піде..
попросив у вітчима Ниву, треба, кажу.. ну, треба то й треба - та й ключі дав.
зате в нас у парку ковдри є, на них мостимось, в ту Ниву можна було й диван упихнути, аби бажання.
Бесті в джинсиках, светрику, курточці.. ми на неї ще й свої куртки поскидали - на, дівча, грійся..
Васько такий біля неї серйозний став, манірний, смішно мені - Вождь, він як поженив нас уже з Бесті..
з нами більше нікого, втрьох.. його Галка не пішла, ну вас до ранку сидіти з тими гітарами
ми втрьох.
Васько бренькає тихо, наспівує щось із Цоя, я на вогонь дивлюся, рука Бесті в моїх руках тепла-тепла..
- візьми мене до верби твоєї? - долонею Васько струни прикрив, просто посеред пісні котроїсь
мовчу.. знав, що попросить.
мовчу, бо знаю, що відмовити мушу
не час
тихо стало між нас, пауза над вогником зависла хмариною невидимою в ночи
і Бесті враз, десь на моїх колінах, очей не відкриваючи і голосом, як не своїм, іншим:
- ні, рано, Вітя.. я сама покличу.. я сама..
ми з Васьком один на одного зирк, а очі в кожного непідробним подивом
Попередні мозаїчки оповіді за порядковими номерами, кому цікаво більше за уривки
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9.. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.
12. Бесті, сцена третя
13. Бесті, сцена четверта. Інша.
14. слід ІНШОЇ