коли я обирала нікнейм для себе у живому журналі, на думку спала Помаранчева дівчинка - з книжки Юстейна Гордера, яку я, соромно зізнаватись, не прочитала. коли шукала якийсь заголовок для дописів, під руку мені вчасно потрапила Айн Ренд з її Атлантом. хто б міг подумати, що оце "розправ плечі" буде зрештою порадою самій собі ( Read more... )

Пам’ятаю, як досі: темна зимова ніч, я з батьками повертаюся машиною після свят на Тернопільщині і вкотре канючу, що хочу мати вдома абабагаламагівського Гаррі Поттера, а не брати по сто раз у бібліотеці. Батькам, вочевидь, набридла повторювана розмова, і мама задає питання, яке вибило у мене землю з-під ніг (дозволю сказати, що на той час ( Read more... )

( Read more... )

якби я була письменником, то сказала б собі, що дійшла до останньої стадії - не пишу ні в блог, ні в щоденник. навіть на дрібні смс-замітки, які писалось коли була трохи меншою і більш фантазійнішою - нема часу ( Read more... )

катастрофічно не вистачає двох днів на тиждень, аби привести до ладу думки і себе ( Read more... )

найбільше у цьому світі я не терплю раптові зміни. все має бути розмірене, плавне, поступове, трішки осмислене і впевнене. але, як завжди, це відбувається, в житті (моєму, принаймі) все робиться з точністю навпаки ( Read more... )

В мене в голові крутиться moon river і я сиджу на кухні п'ятої по рахунку за чотири роки квартири. І вона не остання, повірте. Мрію про затишну квартиру із двориком на кшталт Холлі Голайтлі і замість кота свого собаку. І ще невеличке фортепіано що у Орфеї мене зваблює рік ( Read more... )

занадто втомленою почуваюсь ( Read more... )

вшосте починаю писати сюди ( Read more... )

то є мої перші усвідомлено-спокійні вихідні. поки металась між одним та іншим, все ніяк не мала часу виспатись або ж просто побути з собою. а цього тижня співпало: перша осіння застуда та вільні дні ( Read more... )