Блін. Так хочеться вже кудись їхати, а тіло так прагне сну, що капець. Я його несу своїм духом, а воно таке ліниве, що аж болить і хоче впасти. Все зі сном ніяк не влагодиться. Вічно він хоче забрати добру половину мого життя xD Нічого. Будемо щось думати. Привал, так привал. А попереду все одно дорога! ))

Не знаю, чи я вже писала, але я вважаю помилки, депресії, страждання невід'ємною частиною шляху. Це те, що може направити, відкрити нові очі, усвідомити новий (черговий) шар себе і своє місце в цьому світі ( Read more... )

Гризе, гризе,  щось мучає мене постійно. В мене задуха від людей і наодинці нічого собі сказати, так ніяково стає. Я відчуваю себе, неначе в шаленій гонці, де не можна спинятися, де потрібно завжди бути привітною і задоволеною всім. В цій гонці я загнаний звір, в мене вже немає сил. І хто ви думаєте з усіх сил б'є мене батогом, примушуючи йти далі ( Read more... )

Хочеться багато чого написати і багато чого НЕ писати. Але врешті-решт - останнє набагато краще виходить ( Read more... )

Так інколи стає страшно за власне майбутнє... Що в ньому буде? Чи наповнимо ми його мріями, чи підкоримося загальним правилам і наречемо себе на вицвівше існування? Як стає важко. Здається, час втікає, висунувши язика. Ми спізнилися на власний поїзд. Але коли? Коли саме це сталося? Чи є надія, що ми таки в нього сядемо? Але ми нічого для цього не ( Read more... )

Я все ще не можу визначитися з тим, що ж мені насправді потрібно. Гналася за почуттями, стосунками, - отримала купу гуль і розчарувань. І як результат, ставлю під сумнів цінність таких речей у власному житті. Зате знов прокинулося бажання вчитися, яке за "дивним збігом обставин" зникло в той момент, коли я вирішила впустити в своє життя почуття. ( Read more... )