...
Не знаю, чи я вже писала, але я вважаю помилки, депресії, страждання невід'ємною частиною шляху. Це те, що може направити, відкрити нові очі, усвідомити новий (черговий) шар себе і своє місце в цьому світі.
На даний момент я знайшла Свій Спокій. Так, саме свій. Хаос, нервозність, сумнів - моє ключове джерело життя. Тим не менш, я навчилася менше нервувати за зайві речі і цінувати те, що в мене є. Дорога довжиною у два роки мене дуже змінила. Я не стала кардинально іншою, але я побачила інш грані життя і побачила для себе, як можна жити в цьому непростому світі. Мені і зараз непросто. Я все ще вчуся. Але я прагну до гармонії. Я зрозуміла, що не має сенсу опиратися власній сутності, хоч вона і суперечить певним канонам. Я не до кінця розумію, як усе це реалізувати, але, певно, це добрий знак.
А ще давно хотілося написати про присутність різних речовин у моєму житті. Я ще не до кінця для себе вирішила своє ставлення до них. Проте одне можу сказати - періодична їх присутність мені необхідна. Інколи це мене веселить, інколи дозволяє бути простішою, інколи вводить у депресію, що теж немало важливо.
Як шкода, що разом із роботою і забезпеченістю життя, я відводжу собі мало часу на внутрішній діалог і духовний розвиток. Так, знаю, сама винна, час завжди можна знайти. Так, знаю, ніхто не дасть чарівного пенделю.
Ото так поки і живу.
Треба більше читати.
На даний момент я знайшла Свій Спокій. Так, саме свій. Хаос, нервозність, сумнів - моє ключове джерело життя. Тим не менш, я навчилася менше нервувати за зайві речі і цінувати те, що в мене є. Дорога довжиною у два роки мене дуже змінила. Я не стала кардинально іншою, але я побачила інш грані життя і побачила для себе, як можна жити в цьому непростому світі. Мені і зараз непросто. Я все ще вчуся. Але я прагну до гармонії. Я зрозуміла, що не має сенсу опиратися власній сутності, хоч вона і суперечить певним канонам. Я не до кінця розумію, як усе це реалізувати, але, певно, це добрий знак.
А ще давно хотілося написати про присутність різних речовин у моєму житті. Я ще не до кінця для себе вирішила своє ставлення до них. Проте одне можу сказати - періодична їх присутність мені необхідна. Інколи це мене веселить, інколи дозволяє бути простішою, інколи вводить у депресію, що теж немало важливо.
Як шкода, що разом із роботою і забезпеченістю життя, я відводжу собі мало часу на внутрішній діалог і духовний розвиток. Так, знаю, сама винна, час завжди можна знайти. Так, знаю, ніхто не дасть чарівного пенделю.
Ото так поки і живу.
Треба більше читати.