Суспільно-політичний огляд післявоєнної Коростенщини (1946-1950 рр.) Частина 1
Документ, який я публікую, ілюструє життя на Коростенщині в післявоєнний період (1946-1950 рр.). Його цінність в фактичних матеріалах, які не могли бути опубліковані раніше, оскільки він виданий ОУН (Організація українських націоналістів) та показує життя в СРСР не з кращого боку.
Так як основна діяльність ОУН на Коростенщині проводилась в сільській місцевості, то і документ, в основному, висвітлює становище селянства. Текст подано в оригіналі із збереженням лексики, орфографії та пунктуації. Від себе - тільки доповнення у вигляді ілюстрацій художника Ніла Хасевича. Текст місцями складний для розуміння і спочатку я планував його адаптувати у відповідності до сучасної української мови, але від даної ідеї швидко відмовився. Вважаю, що так спотворюється відчуття того часу.
Політичне життя
Торкаючись питання політичного життя, можна відмітити, що різниця у ставленні большевиків до народу на СУЗ немає ніяких, порівнюючи до такого ж ставлення на ЗУЗ. Одначе є різниця у відношенні населення до большевиків. Населення СУЗ, хоч і з незадоволенням сприймає большевицькі закони, не виявляє однак свого невдоволення у формі відкритих революційних актів, як це є тепер на ЗУЗ, де народ руками ОУН і УПА карає своїх злочинців і саботує всі большевицькі пляни. Деякі виступи проти більш. законів зі сторони східно-українського селянства проходять в більшій мірі під тиском мізерного рівня життя, аніж під впливом гострішого курсу російсько-большевицького шовінізму. Епізоди ці проявляються в частих обкраданнях /з вломами/ кооперацій, масло сепараторних пунктів і т.д. Селянство СУЗ, живучи довший час в шорах колгоспної системи, переживши кілька разів голод, більше не слідкує за матеріальним грабунком його праці владою, яка цим позбавляє життєвих засобів, чим з іншого роду політикою большевиків, якою вони стараються приспати в народі його національну свідомість і т.п. З цеї причини про шовіністичну московську політику можна почути лише поодинокі, глухі, недалекосяглі спротиви, тоді коли таких людей це не доторкує безпосередньо. Наприклад, офіцер ча з р-ну Коростень в 1946-47 рр., з приводу виступу Сталіна в травні 1945 р. в Москві, на якому підніс тост в честь російського народу як «найвидатнішої нації», якій належиться особлива заслуга в другій ««вітчизняній»» війні, казав: «Як я, значить, від 1941 р. проливав кров у боротьбі з гітлеризмом, то мені немає ні одного слова подяки, а навпаки, називають «ісменніком», «хохлом». Виходить з того, що українці склали свої жертви нізащо». Є і ряд інших висловів проти російсько-шовіністичного курсу. Вони проявляються в різних формах і різних суспільних прошарках: серед селян, робітників і інтелігенції. Особливо цей російський шовіністичний курс дається взнаки студентській молоді у вищих школах. Напр., студент Малинського лісо технікуму, в якому всі предмети викладаються в російській мові, сказав до професора. що він не розуміє російської мови і просив би подавати на українській мові. Професор відповів, що це від нього не залежить, а як студент не розуміє, то може перестати ходити у школу. Подібний випадок був і в м. Коростені. Перед навчальним 1948/49 роком у місті були порозвішувані оголошення про набори студентів до різних шкіл. На одномуз оголошень була закреслена точка: «Іспит з української мови і літератури». Студенти, яких це, звичайно, обійшло, такою ж само грубою черткою «замалювали» точку, де стояло: «Іспит з російської мови і літератури».
Безжалісна експлуатація більш. колгоспного селянства, з однієї сторони, і повсякчасна пропаганда навколо третьої світової війни, з другої сторони, поставили селянські маси й нетерпляче очікування війни, з вибухом якої сподіваються покращення свого життя. Щоб не бути голослівним, наведу факт: Селяни /жінки/ села Іванівка, р-н Потіївка, при збиранні врожаю 1948 р., висловлюючи взаємно своє невдоволення, казали так: «Де той Черчілл, в чорта, з атомною бомбою. Хай би вже скинув їх кільканадцять на Совєтський Союз, то може б ми раз останній робили цю панщину». Вищенаведений факт вповні відображає настрої широких колгоспних мас під сучасну пору. Несвідоме політично українське селянство, яке своїм обмеженим розумом виробило поняття /на підставі останніх подій в Україні, - зміни власти/, що Україну повинні визволити тільки якісь сторонні сили. Воно навіть і думки не допускає, що український народ може визволитися з-під большевицького ярма власними силами. І тому не розуміє нашої сучасної боротьби. З тої причини колгоспник М. з села Н., р-н М. висловився так: «Щож, Петлюру большевики вбили розбили, партію /СВУ/ розбили, голодом стільки народу виморили, а потім в 1937-38 рр. велику масу народу репресірували, решту, яка осталась, подобивали на фронті, то хто ж буде боротись за краще життя. На сьогоднішню молодь годі покладатись. Вона ще під батьківською опікою і не відчуває так гостро сьогоднішнього горя. Набереться вона роздуму тоді, коли прийдеться їй без помочі батьків боротись з твердими обставинами життя».
Національна свідомість східноукраїнських селянських мас виражається лише тим, що вони глибоко в собі зберігають наші українські традиції, говорять рідною мовою. Вищу національну свідомість зберегли в собі лиш поодинокі люди, які добре пам’ятають роки Визвольних Змагань, селянські повстання, і ті, які за німецької дійсности стрічалися з повстанцями і читали нашу революційну літературу, а також ті, що сьогодні співпрацюють з нами.
Соціяльне життя
Згадуючи про соціальне життя, годі згадувати про рівність в тому відношенні. Бо самозрозуміло, що колгоспник гірше живе від голови колгоспу, і що начальник,напр.., якогось заводу також багато краще живе від робітника.
Насильна цілковита колективізація сільського господарства і впроваджена разом з тим т.зв. робоча дисципліна позбавили селянина усіх можливостей бути вільним господарем на його прадідівській землі і взагалі бути вільною /бодай в матеріальному житті/ людиною. Весь його цілорічний труд забирає ненаситна большевицька зграя, не лишаючи йому за це навіть подяки. А на зарплату колгоспник отримує з колгоспу посліду найбільше по 500 грам на трудодень, і то при найкращому врожаї. Наприклад, одна ланкова за цілий 1948 р. заробила 57 кг зернових культур. А натомість зернопоставку з даного села вивезли два рази. Коли в коморі осталась ще й після цього кількість зерна, начальник райпарткому наказав везти ще раз поставку за рахунок 1949 р. Колгоспникам у вищезгаданому селі виплатили лише по 350 грамів на трудодень. Колгоспники с. Ісаковка, р-н Володарськ-Вол., в 1946 р. одержали на трудодень по 65 грамів.
Отже, одиноким рятунком колгоспника від голодової смерти являється урожай на його присадибній ділянці, з чого також частину мусить віддати державі. Один колгоспник з цього приводу висовився так: «Я готовий відробити в колгоспі віще «мінімуму» /150 трудоднів/ і не брати за це ніякої зарплати, аби тільки держава не брала поставки з моєї присадибної грядки». Не без того, що такі вислови донеслись до влади, яка зробила в тому відношенні деякі заходи. В 1947 р. на сесії голів колгоспів наказали, що поставку, яку платять колгоспники зі своїх присадибних ділянок, треба перевести у поставку, яку платить колгосп, тільки з тим розрахунком, що при розплаті колгоспу з колгоспниками вирахувати усі поставки, що мав платити колгоспник. Це значить, що держава стягає поставки з колгоспника через колгосп ійого управу. Тепер тим більше колгоспник не буде мати нічого. В подібний спосіб держава хоче замаскувати відкритий грабіж т.зв. м’ясопоставки. Колгоспи здають м’ясопоставку за колгоспників, але з тим, що колгосп від колгоспника по такій самій сумі бере щороку контракцію молодняка. Отже, колгоспник вже не може купити м’яса і здати державі, а мусить здати те, що вродила корова - хоче чи не хоче. Це однак не всюди практикують. Тому, що колгоспники не відважуються робити якогось політичного домагання про покращення їхнього матеріяльного становища, вони вдаються до комбінацій. Такою, власне, комбінацією є поширення присадибної площі через одруження сина або дочки. При тому молода пара подає заяву до колгоспу і, як член сільартілі, дістає свою присадибну ділянку, яку прилучує до батьківської і спільно, маючи 1 га і 20 сотих, обробляють та в такий спосіб виходять з крайньо нужденного положення. Одначе в багатьох селах не можуть в такий спосіб розв’язувати цеї проблеми через малу кількість землі в колгоспі. Тут молоді пари можуть дістати присадибну ділянку щойно по кількох роках.
Крім поставок, кожний колгоспник мусить платити і т.зв. держпозику. Здирство це виносить від 25 - 300 крб.
Так же саме здає колгоспник державі мусів контингент /в залежності від площі посіву/, як зернові культури, по 4 цнт. картопель від кожного колгоспного двора, по 120 штук яєць /без огляду на те має колгоспник кури, чи ні/.
Кожний колгоспник і взагалі кожний, хто має корову, мусить здавати в поставку /в залежності від проценту жирів/ 120-300 л. молока від одної корови, а крім того - 40 кг м’яса. Крім вище вичислених контингентів, колгоспник платить ще до 200 крб податку за землю і 40 крб страховки, в нежонаті і малодітні /менше 3-ох дітей/ платять т.зв. халастяцьке і бездітне в сумі 150 крб на рік від особи.
Партія
Партія контролює і надає тон цілому житті колгоспного села. В залежності від її кількости вона сворить партійну організацію. Для кращого керування селом партійці скликують час від часу свої т.зв. відкриті /з правом вступу посторонніх/ і закриті /без такого права/ збори. На цих зборах обговорюють підсумки проведених і пляни нових робіт на майбутнє. Головним чином вони фабрикують тут нові методи для втримання т.зв. робочої дисципліни серед колгоспників, щоб тим могти витиснути з них якнайбільше праці. Самозрозуміло, що всі адміністративні пости в селі обсаджені сьогодні партійцями, які, тим самим, мають найкращі можливості диспонувати добром, що є в розпорядженні артілі. Власник, в першу чергу, як для начальства і, в другу чергу, як для партійців, в колгоспній коморі знайдуться кращі продукти споживання, як біла мука, м’ясо, сало, мед і т.п. Однак багато типів не задовольняється «законними» можливостями і так кращого матеріального забезпечення і всякими способами стараються стягати з населення всякі хабарі, як окреме джерело матеріального накопичення. Для цього вони використовують таких колгоспників, які чим-небудь провинилися перед владою. А що в тюрму ніхто не має охоти йти, то й просить даного партійця, щоб «помилував» його, за що, звичайно, даний партієць допоминається доброго хабара. Наприклад, голова колгоспу /партійний/ з с. Іванівка, р-н Потіївка, Опанасенко зробив засідку на колгоспниць, які надвечір вертались з копання картопель і, звичайно, кожна несла з собою в кошику пару кілограмів картопель додому, щоб було з чого зварити юшку. Коли колгоспниці опинилися в такому положенні, що не було куди втікати і силою обставин стали перед представником влади як винуваті, голова колгоспу сказав їм змісця повисипати картоплю і загрозив їм тюрмою. Після цього колгоспниці мусили йти до голови і просити помилування, безумовно, несучи зі собою хабара. Про хабарництво постараюсь навести ще кілька фактів.
В с. Рубанка, р-н Потіївка, в липні 1947 р., в недалекому ліску банда грабіжників, озброєна в револьвери і ножі, стрінула юнака Загільського, який зо своєю меншою сестрою збирав жолуддя. Бандити підійшли до нього і наказали йому запровадити їх до села Фортунатівка, р-н Чоповичі. Юнак почав відпиратися, але коли йому погрозили револьвером, він їх попровадив. Сестра юнака з тривогою побігла до матері і розказала що сталося. Вдома всі були у тривозі. Як тільки смеркало, з напрямку с. Фортунатівка почувсь один постріл з револьвера. На другий день під згаданим селом знайдено труп юнака, а в селі зостали ограблені дві колгоспні родини. Цю справу почало розглядати мвд Чоповицького району. Вони провели в лісі акцію, під час якої половили злочинців та заарештували їх. Не пройшло кілька днів, як згадані злочинці, завдяки хабарам, опинилися на волі. Подібний випадок замордування був у 1946 р. в с. Красносілка, р-н Коростень. Банда з трьох бандитів, озброєна в залізні штаби і ножі напала на одну сім’ю, яка складалась з господині дому, її дочки з дитиною і пастуха /малий, сирота/. Син і зять цієї родини служили офіцерами в польській армії /родина польська/ і в міжчасі були на відпустці. Вони привезли додому трохи барахла, на що й злакомилися бандити. Мордерці вламалися до хати, всіх до одного повбивали, забрали барахло, сіли на поїзд і поїхали в напрямку Коростеня. Почалась погоня. Банду вдалося переловити у Києві; її заарештували і почалось переводити слідство. Однак, як тільки закінчилось слідство і мав відбутися суд, з Києва /від республіканського нквд/ прийшло розпорядження відсставити злочинців у Київ, де, через хабарництво, вони опинилися на волі. Крім затаювання злочинів партією через хабарництво, є ще випадки, де партійці самі допускаються злочинів. Напр., на залізничній станції Турчинка, Володарськ-Волинського р-ну, начальник поштового управління /партієць/ в 1947 р., змовившись зі своєю секретаркою, забрали з поштової каси 3000 крб. Щоб відвернути від себе підозріння, згаданий тип побив поштове устаткування і вийшов обглядіти чи хто-небудь не підглянув цього діла /все це плянував звернути на бандерівців/. Як тільки він вийшов з поштового приміщення, побачив сидячого на лавці червоноармійця, який був на відпустці в с. Кропивня, того ж р-ну. Будучи певним, що червоноармієць міг чути, а то й бачити зроблене ним діло, партієць зі скаженою люттю кидається з крісом на червоноармійця і починає його немилосердно бити кольбою. Цей, приглушений пешими ударами, падає напівмертвий на землю і тратить притомність. Одначе не поміч чармійцеві прибігають його односельчани, які прибули на станцію, щоб їхати поїздом на базар до Коростеня. Вони кинулись його рятувати. Чармійця зразу відвезено в шпиталь, а справа пішла в нквд, яке скоро «розкусило» партійця. Гроші в повній сумі знайдено в льоху в картоплях. За це партійцеві присудили не 5 років тюрми, а 5 років позбавлення прав.
Попередня чаcтина | Наступна частина
Частина 1: http://drevlian.livejournal.com/44178.html
Частина 2: http://drevlian.livejournal.com/43852.html
Частина 3: http://drevlian.livejournal.com/43609.html
Частина 4: http://drevlian.livejournal.com/43489.html
Лютий, 1950 р.
Р о м а н
Подано мовою оригіналу.
Оригінал документа тут: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9235/
OCR: Юрій Приходько