Суспільно-політичний огляд післявоєнної Коростенщини (1946-1950 рр.) Частина 2
Діяльність мвд-мгб
У терені, де оперувала повстанська група, чисельність районного мвд і мгб становила коло30 осіб. Район під цим оглядом поділений на кущі, в склад яких входить 6-8 сіл. На чолі такого куща ділянку поліції займає учатковий мвд, який веде на своєму відтинку всі політичні і посполиті справи. Участковими є в більшості росіяни найвище з рангою ст. сержанта. Крім всяких інших справ /слідство за злодійством і ін./, участковий засновує на призначеному йому терені групу т.зв. «групу содєйствія» з мвд. І так, на м. травень 1945 р., на одному з участків, який займав сер. Торбін /його повстанці знищили/, в с. Шершні, р-нЧоповичі,начислювалось 12 осіб «групи содєйствія». Рекрутувались вони з сільської адміністрації, вчителів, а також з колгоспників. Крім районного мвд, в терені ціле літо 1945 р. оперувала кінна група по боротьбі з нашим рухом, кількістю до 30 осіб. Група була озброєна в 3 кулемети, автомати /різних системів/ і кріси. Цей кінний відділ називав себе ковпаківцями.
Зимою 1946 р. ковпаківці /з невідомих мені причин/ опустили терен, а їхнє місце зайняла друга група кавалерії, в числі 20 осіб, озброєна лише в автомати різних системів. Група ця йменувала себе «каратєльним атрядом» і мала завдання вести боротьбу з «бандитизмом». Цю групу у всіх відношеннях піддержувала область. Цей «каратєльний атряд» цілий 1946 рік стаціонував в с. Буки, р-н Чоповичі, роблячи акції і засідки в тих селах, де орієнтувались про наш рух. З початком 1947 р. група ця перенеслась на стаціонування в с. Вихля, Потіївського р-ну, і звідти робили такого самого характеру акції. Тому, що цей «каратєльний атряд» не мав найменшого успіху в боротьбі з нашим рухом, їх з кінцем 1947 р. стягнули в область, а на їх місце в лісний масив прибула піша спецгрупа з 7-ох чоловік із Житомира і така сама група з Коростеня. До поборювання нашого руху майже в кожному селі є зорганізована т.зв. «стрибкова охрана», яка, в залежності від активности сільської адміністрації, проявляє свою діяльність /засідки, охорона колгоспу, сільцентру/. Цю «стрибкову охрану» до серйозного повнення служби заставляють у той час, як ми проведемо в терені якусь голоснішу акцію. Напр., після проведення нами в травні 1948 р. в с. Іванівка, Потіївського р-ну, пропагандивно-диверсійної акції, другого дня районне мвд у погоню за нами зорганізувало 30 стрибів, які провели акцію в недалекому лісі між селами Рубанка-Устинівка. Крім стрибків, у селах існує ще агентура, яка співпрацює з органами мвд і робить доноси найрізнороднішого характеру. Напр., в одному зі сіл р-ну Малин, під час предвиборчої кампанії, де балатувалась у депутати обласної ради якась Дубець, один чоловік сказав жартами таке: «А коли то ми вже будемо голосувати за берізку». Про це доніс сільський с/о і дядько дістав 15 років заслання у далекі табори, а потім пропав без вісти. Такий, всласне, агент у селі Кололівка, р-н Малин, на підпитку до зібраних гостей сказав: «Я, щоб хотів, то завтра половину села опинилося бна Сибірі».
В кожному р-ні, де оперує повстанча група, начислюється біля 30 осіб поліційних органів, які рекрутуються переважно з чужинців - росіян, грузинів, поляків. Наприклад, начальником від Чоповицького р-ну є росіянин Павлуцький, Володарськ-Вол. р-ну - росіянин Грішін, участковим на одному з підрайонів Малинського р-ну є росіянин Шадрин, а начальником мвд-якийсь грузин Кезов.
Щоб розкрити наших прихильників серед мас і тим нищити наш революційний рух, большевики кидаються на найчорніші прийоми. Напр., перший заступник начальника Потіївського районного мгб, щоб осягнути відомості про нас, викликував /без порозуміння родичів/ підчасс шкільних занять дітей підозрілих йому батьків і робив допити. Так було в 1947 р. в с. Росівка, р-н Потіївка, де вищезгаданий начальник брав на допит семилітню дівчинку, заманюючи її перш цукорками, а як це не помогло, почав їй грозити побоєм і дитина, звичайно, нічого не знаючи, розплакалась і начальник мусив залишити слідство. На слідстві він питав дитину, чи заходять до них вночі озброєні люди.
Щоб скомпромітувати нашу боротьбу в обличчі народних мас, мвд застосовує навіть грабіж. Напр., в с. Дерманка, р-н Чоповичі, в лютому 1946 р., 5-ох мвдистів під маркою повстанців застукали до одної хати. Коли дядько запитав хто там, емведисти відповіли, що бандерівці і хотіли б зайти до хати. Дядько, знаючи бандерівців як чесних людей, відчинив двері і впустив їх у хату. Емведисти, вдаючи повстанців, не мали підстав, щоб причепитись до дядька, але з часом почали сваритись, чому він так довго не відкривав їм дверей і вони мусили мерзнути. В розгарі сварки вони полізли дядькові до комори, забрали сало й барахло та подались в район. На передмісті вони зайшли до свого «друга», щоб там погоститись. Як на те, в цю хату, де вони зайшли, запросилась переночувати одна жінка із села Бучки, і силою факту стала свідком події. В хаті почалась піятика і співи, а при тому згадана жінка вислухала як і де емведисти зграбували майно. Після доброго підпитку емведисти побили цю жінку /нічліжанку/ і вона серед ночі змушена була йти додому. По дорозі стрінула чоловіка, якого пограбувала згадана банда, і розказала йому пригоду свою. Дядькові стало ясно, що його ограбило мвд. Усе це широко рознеслось між народом. Є також випадки, що мвдисти /щоб компромітувати нас як бандитів/ озброюються в ножі і залізні штаби та здержують людей у лісі, які вертають з базару, їх грабують і грозять, що поріжуть ножами. Такий факт був у лісі під селом Фонтанка, р-н Володарськ-Волинський, в 1947 р. Такий самий випадок був у лісі між селами Мірчка-Ворсівка, р-н Малин.
Щоб доказати перед народом безнадійність і безуспішність нашої боротьби на СУЗ, мвд застосовує ще інші методи. Напр., перебирається за повстанців, беручи на себе попалені шинелі і полотняні наплечники, переходять у лісі людей і питають дороги на Західну Україну, говорячи : «Що ж, немає нам чого тут довше бути. Наші командіри пішли на Захід, а нас оставили тут самих. Народ нас піддержувати не хоче, і ми мусимо йти в Західну Україну». Це було в р-ні Радомишль, під селом Кримок.
Крім вищезгаданих прийомів, застосовують емведисти і провокації серед населення. Напр., провокаційна група обласного мгб в 47 р. під маркою парашутистів з англійської зони в Німеччині, яких нібито скинули з літака в Західній Україні і вони від ОУН дістали завдання діяти як диверсійна група в Володарськ-Вол. р-ні,прибула в терен і намагалась нав’язатися з місцевими повстанцями. Таким чином, вищезгадана група, очолена якимось «Ангелом», підійшла до одного сімдесятилітнього діда Сотника /прізв./, який жив зо своїми двома дочками на хуторі під лісом недалеко села Ісаковка, р-н Володарськ-Вол., і почали йому городити про диверсію, яку то вони вже провели в Житомирі, а тепер мають завдання зірвати залізничний міст на річці Ірші. В зв’язку нібито з тим «Ангел» посилав час від часу розвідку /послуговуючись дідовими дочками/ на ст. Турчинка і в район. Але головним чином, «Ангел» допитувався чи заходять повстанці або коли прийдуть. Щоб надати більше розголосу серед народу про свою присутність і здобути в діда Сотника більше довіри, «ангелівці» повбиралися в англійські шинелі, капелюхи та ограбили кооперативу в одному з сіл Черняхівського району, а в селі Ісаковка забрали в колгоспі вола на м’ясо. Звичайно, все не занесли до діда Сотника, який з задоволенням прийняв, як легко набутий засіб до життя в так тяжкий 1947рік.Довідавшись про цю «штуку» мгб, ми остерегли старого і він почав дивитися на «Ангела» з підозрінням. Це, звичайно, і викликало підозріння зі сторони «Ангела» щодо діда. «Ангел» бачить, що грати довше своєї ролі він не зможе і треба довести діло якнайшвидше до кінця. Одного липневого ранку «Ангел» переходить на дорозі недалечко від хати Сотника одного громадянина, який ніс зі станції на плечах вузлик муки. Цю муку «Ангел» забирає і несе до хати Сотника, щоб йому спекти хліба. Пограбований дядько зголошує про це до «каратєльного атряда» в с. Вихля. «Атряд» приїздить і застає в Сотниковій хаті «Ангела». Звичайно, арештовують його і він зразу признається, хто він такий і що робив. При тому роблять ревізію, знаходять грабоване з кооперативи і засолене м’ясо з вола, яке для більшої пропаганди роздали колгоспникам, що недалеко від хати косили траву. Провокація була закінчена, старий сотник разом з дочками опинився у в’язниці /на 10 років/,а майно пограбували районні і сільські начальники.
Поміж іншими методами в боротьбі з нами мвд застосовує також отруту. Напр., громадянці с. Сушки, р-н Бараші, Ярині Чорній обласне мгб дало завдання всипати до харчів, які буде давати повстанцям, отруту. На це дали їй 12 ампулок стрихніни в желятині. Щоб мати кращий успіх, мали на горищі встановити радіонадавчий апарат і після подання отрути згадана жінка мала повідомити обласне мгб. Вона мала два рази шкрабнути /такий спосіб повідомлення/. Це було в жовтні 1948р.
В с. Буки, Чоповицького р-ну, у вересні 1948 р., спецгрупа мгб під маркою повстанців ограбила сільську вчительку, до якої два дні перед тим заходили повстанці.
Селян, які не виконують «мінімум» трудоднів судять як злочинців супроти партії і уряду. І так, на цій підставі засуджено жінку з с. Шлямарка, р-н Потіївка, у 6-му місяці вагітності на 7 років далеких таборів у Воркуті. А також за зірвання пару колосків колгоспного жита засуджено до 5-річного ув’язнення в табор /Воркута/ громадянина с. Жабоч, р-н Потіївка. При видачі поставки зерна фірманам, які возили ставку в район, комірник вкрав собі зерна і зложив на фірманів, які дістали за це по 5 років ув’язнення. Це було в селі Іванівка, р-н Потіївка в серпні 1948 р. Стероризовані і зігнуті на дно нужди східноукраїнські селянські маси мало проявляють у відкритих чинах своє незадоволення по відношенні до мвд. Чесні громадяни всякими способами стараються не стрічатись з мвд і скрізь їх обминають.
Культурне життя
Ідея большевицької культури має наскрізь пропагандивний большевицький характер. Всі культурні установи, почавши від сільського клюбу і кінчаючи кіном чи театром, поставлені на службу партії і уряду. В клюби заманюється молодь для того, щоб з нагоди зібрання молоді на гульні защіплювати большевицькі отруйні ідеї. В кінокартинах демонструють славу «русского оружжя» і цим приготовляють молодь до майбутньої війни. І от, таким чином, зібрану молодь в сільклюб с. Іванівка, р-н Потіївка, секретар комсомолу Костюченко, для певности, щоб ніхто не втік, замкнув на ключ і почав читати свій «доклад», в якому закликав сільську молодь до активної праці над виконанням четвертої сталінської п’ятирічки. В парі з іншими «культурними» розвагами йде большевицьке кіно, яке приїздить один раз у місяць в село. Найчастіше демонструють фільми «Клятва», «Сталінградська битва», «Молода гвардія», «Человек с ружйом» і т.п. Гуртки самодіяльності є потворені переважно в більших селах, де є більше інтелігенції. Ці гуртки, звичайно, малодіяльні. Напр., у селі П’янівка, р-н Малин, за період 1947 р. драматичний гурток відіграв лише одну постановку «Москаль чарівник».
Тому, що східноукраїнське населення не вірить у правдивість большевицьких писань, дуже мала кількість населення пронумерує собі якусь газету чи журнал. Газети в першу чергу виписують сільські активісти, учительство, а також дехто і з інвалідів. Центральні видання виписує лише партія і сільські установи, як сільрада, клюб, школа. До цього числа треба врахувати і різних видвиженців, які зацікавлені газетою тому, що про нього може бути вміщена стаття. Багато передплатників газет використовує їх як папір до курення. Більшість читає лише четверту сторінку. В районах, крім типографій, на яких друкують газетки малого розміру, немає більше ніяких видань. Напр., у Чоповицькому р-ні виходить газетка з одного аркуша, форматом приблизно 30х45см під заголовком «Сталінський клич». Такого самого формату виходить газетка і в Малинському р-ні під заг. «Радянський Малин». В Обласному центрі, крім обласного органу «Радянська Житомирщина», друкуються інші видання, як напр., «Житомирщина під німецькою окупацією» та ін.
Моральний стан громадянства і молоді на СУЗ
Східноукраїнський колгоспник на протязі довгого часу живе в тисках колгоспної системи, яка вирвала йому всі засоби для його особистого життя і він, силою обставин, заставлений думати в першу чергу про здобуття хліба.
- «А потом якось то буде». «Дав Бог день, дасть Бог і пищу», - кажуть східняки. Сьогоднішній українець на СУЗ одиноку розраду бачить у горілці і з тієї причини шукає тільки нагоди, щоб «замочити» своє колгоспне горе. Большевики добре зрозуміли, що п’яне вухо не чує брязкоту кайдан і в цьому відношенні всяко потурають. Ще від самого початку повернення большевиків /1944 р./ не було в крамницях жодного продукту, крім глиняних горшків; стояли зате в кожній крамниці бочки і бутлі з горілкою, щоб поїти «хахла», а при тому краще грабувати його працю і насаджувати на його шию щораз тяжче ярмо. П’янство на СУЗ набирає щораз то масовішого характеру; горілка серед дорослих і молоді стала буденним явищем, а якщо дехто з певних причин не п’є, то вважають, що він гордить товариством і не має до товариства «уваженія». В парі з п’янством йде розпуста, грабіж, побої і т.д.
Напр., група п’яних хлопців зі с. Загребля, р-н Чоповичі, напала на хлопця з с. Гутка Логанівська /який прийшов у те село на гулянку/ і залізними штабами побили його на смерть. При тому годі згадувати різні аморальні витівки п’яних хлопців і дівчат та співи соромницьких пісень. Хочу згадати ще одне. Кожний 14-літній хлопець має вже собі «ухажорку», з якою, звичайно, живе як з жінкою. Головним льозунгом сучасної східноукраїнської молоді є: «Нада поспешать жить».
Приклади: в селі Іванівка, р-н Потіївка, в день престольного празнику Пречистої 1948 р. один громадянин зі с. Нянівка, р-н Малин, випивши перед тим, звичайно, добру порцію горілки, вдерся самовільно через вікно до одного громадянина с. Іванівка і молотком розчерепив йому голову в кількох місцях. Аморальний стан не можна приписувати тільки на рахунок молоді. Молодь бере приклад від своїх батьків і взагалі від старших осіб, які навіть у досить старих літах ведуть розпусне життя. Напр., гром. села Королівки, Малинського р-ну, віком 50 років покинув свою законну жінку і 5-еро дітей /між ними є дорослі, що пора вже женити/ і перейшов жити до коханки, яка також кинула свого мужа.
Попередня чаcтина | Наступна частина
Частина 1: http://drevlian.livejournal.com/44178.html
Частина 2: http://drevlian.livejournal.com/43852.html
Частина 3: http://drevlian.livejournal.com/43609.html
Частина 4: http://drevlian.livejournal.com/43489.html
Лютий, 1950 р.
Р о м а н
Подано мовою оригіналу.
Оригінал документа тут: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9235/
OCR: Юрій Приходько