Суспільно-політичний огляд післявоєнної Коростенщини (1946-1950 рр.) Частина 4
Школа й учительство
Початкова освіта зобов’язує кожного громадянина СССР - так каже закон. Одначе на практиці так не є. Практична справа виглядає так - школу може відвідувати той, хто має до цього матеріяльні засоби. А на ці засоби східноукраїнського колгоспника ніяк не стати. Він бідний, аж «світиться». В початкових школах під сучасну пору є такий стан: через ціле літо до зими навчання в школах проходить більш-менш нормально, одначе з приходом зими велика частина учнів, особливо в вищих клясах, перестає відвідувати школу через недостачу теплого вбрання і взуття. Сільська молодь відвідує школу тому, що не може стерпіти даремної щоденної роботи в колгоспі; бо якщо не буде ходити в школу, то мусить йти на роботу в колгосп. І тому /як то кажуть колгоспники/, «щоб не крутити в колгоспі биків за хвости», сільська молодь останками батьківських матеріяльних засобів іде в школу, щоб здобути якесь знання, яке має допомогти йому в будучому створити собі трохи кращі умовини життя. Наведу приклад з цього. Сім’я одного колгоспника, крім батька, складалась ще з трьох дітей: двох дочок і сина. Батько, щоб краще могти матеріяльно помагати дітям, став у колгоспі сторожем, що дозволяло йому час від часу «потягнути» що-небудь з колгоспу. Діти ходили в школу, покінчили середню освіту. Син, щоб облегшити батькові труд, іде вчитись на агронома, при чому від підсобного господарства при школі мав добре забезпечення. Тепер батько старшу доньку посилає в педінститут, а молоду залишає дома для помочі в господарстві і щоб помагати цим двом дітям у школі. Ця молодша, будучи вдома, не занедбувалась у науці, а в час приїзду брата і сестри на канікули вона старанно вивчала їхні студентські підручники та конспекти і готовилась до іспитів у педінститут. Коли брат і сестра успішно здали іспити і одержали дипльоми, за ними вона /найменша/ вступає в педінститут і за матеріяльною поміччю сестри-вчительки і брата агронома успішно закінчує його. Одначе такої співдружності в колгоспних сім’ях зустрічається дуже мало. Вищенаведені випадки бувають переважно в таких сім’ях, де батьки зуміли як слід виховати своїх дітей.
У школах, в залежності від складу й активности учительського персоналу даної школи, діють де-не-де співучі або драматичні гуртки. Крім того, майже в кожній школі, в залежності від цікавости учнів якоюсь галуззю науки, є створених багато інши гуртків, як: художній, математичний, фізичний, зоологічний і т.д. Усі ці гуртки мають вибраний свій комітет, який керує до певної міри цими гуртками, даючи завдання поодиноким гурткам. Крім загального навчання, в школах для старшої шкільної молоді викладається т.зв. воєнізація і спорт. З воєнізації вивчають: військовий впоряд, усі види легкої стрілецької зброї /кріс, автомат,кулемет, наган, гранати/, з чого складається і як нею володіти. Вищезгадану ділянку викладають переважно офіцери ча, т.зв. воєнруки. Фізкультура вправляється вже від першої кляси. Спорт вправляється в різних фізкультурних вправах, бігах, скоках і вправах на турніку, а зимою - в їзді на лижах і ковзаннях. Ділянку спорту провадить т.зв. фізрук. У парі з іншими предметами викладається і «політосвіта». Для того кожний учасник, від п’ятої кляси вгору, мусить виписувати районну газету. Крім того, в зв’язку з якимись важливими політичними подіями відбуваються т.зв. політхвилини. Політхвилини проводить переважно директор даної школи. Темами, які порушуються, мається на меті виробити в шкільної молоді поняття, що під проводом Совєтського Союзу об’єднуються всі народи світу проти англо-американського бльоку, і що сили большевицького бльоку вже в сучасну пору непереможні. Як факти до цього, наводили громадянську війну в Китаї і Греції, зріст комуністичних партій у цілому світі і т.п. В кожній школі існують комсомольські і піонерські організації. В свої ряди вони залучують таких дітей, на яких батьки не мають жодного впливу або взагалі виховувались без батьків. В комсомол притягають дітей від 5-ї кляси, а особливо тих, які мають наміри вчитись у вищих школах. Прояви революційности серед шкільної молоді проходять під безпосереднім керівництвом та ініціятивою революційного підпілля ОУН, яке через свої симпатиків-школярів і учеників поширює в школах революційні листівки та кличі.
Щодо своєї моральної поведінки, то шкільна молодь майже нічим не відрізняється від сільської молоді. Різниця є тільки в тому, що вони не в малій мірі залежні від директора й учительства. Ученикам суворо забороняється курити і пити горілку. Можна сказати, що, за малими вийнятками, учні початкових і нсш не дуже то зацікавлені наукою; ходять вони до школи в більшості тому, щоб не робити в колгоспі і не їхати на каторжні роботи в Донбас. Кожне найменше село має початкову школу, яка начислює 1-5 кляс. В більших селах містяться нсш, а в районних центрах - середні і фахові школи. Напр., у Чоповицькому р-ні начислюється 13 нсш, 11 початкових шкіл і дві середні школи. В кожній клясі начислюється в середньому по 35 учнів - хлопців і дівчат.
В цілому терені, де оперувала наша група, начислюється лише одна вища фахова школа лісотехнікум в м. Малин, навчання в якому проходить на російській мові. Наука триває чотири роки. Крім того, в Малинському р-ні, в с. Федорівка є побудоване научне господарство, на якому працівники /агрономи, агробіологи/ від міністерства сільського господарства проводять досліди по вирощуванні різних сільськогосподарських культур. Це господарство є під назвою: «Опитна сєльскохозяйствєнная станція». З ініціятиви цієї «станції» в тому ж р-ні, в с. Городище, в 1948 р. засновано 6-місячну школу агробіологічних наук.
Учительство підносить свою фаховість через щорічне здавання заочних педагогічних іспитів. З тією ціллю направляють даного педагога на відповідну до його знання працю. Тих, які не хочуть підвищувати свій рівень знання в ділянці педагогіки, виключають з роботи. Врятувати даного вчителя від усунення з праці може лише його приналежність до партії, бо такий,хоч і нефаховий, але зате «певний» - совєтський чоловік.
Учительські кадри на СУЗ складаються з різних національностей: українців, росіян, поляків, жидів. Але коли йдеться про сільські вчительські кадри, то вони складаються майже з українців; учителі інших національностей - рідкий виняток. Навіть російську мову в сільських школах викладають вчителі українці. Як відомо,вчительство входить до складу державних службовців, для яких, у порозумінні з районним вно, привозять через кооперативу кращі продукти і промислові товари. Одначе зарплата сільського вчителя не вистачає вповні на одержання себе і своєї сім’ї, тому майже кожний сімейний учитель тримає вдома корову, як допоміжний харчовий середник. Про матеріяльний стан сільського східноукраїнського вчительства хай посвідчить такий факт. На районному вчительському з’їзді у Володарськ-Вол., в серпні 1947 р. одна вчителька серед окружаючих її осіб сказала: «сьогодні нам, учителям, кращий був би заробіток гонити і продавати самогон, чим учителювати». Про мораль, в повному розумінні цього слова, годі згадувати, бо вона проявляється в дуже рідких випадках. Однак учительство, як культурний загін громадянства, не робить різних аморальних вчинків так відкрито, як то проявляється серед простого колгоспного населення. Перебуваючи кілька років на СУЗ, в терені своїх дій я не пам’ятаю таких випадків, де б учитель кидав свою жінку і дітей та йшов до других, роблячи це офіційно, відкрито.
Життя молоді
Большевицький клич: «затерти різниці між селом і містом» реалізується лише в такий спосіб, що розпуста, в якій живе міська молодь, поступово почала переходити на село. Передається вона подекуди працівниками міської і районної адміністрації, а також людьми, які вертають у село з великих промислових міст /жили по різних гуртожитках і т.д./ і армії. Такі люди, які мали зустріч з вуличним життям великих міст і знають багато всіляких аморальних прийомів, мимоволі стають серед сільської молоді главарями різних аморальних витівок. Під впливом такого стану сільська молодь перестає слухати своїх батьків і робить сама, що знає. Щоденне п’янство і гульня стали майже буденним явищем, а впарі з тим іде вільна «демократична любов», яка доходить до вершків. Розглядаючи матеріяльний стан молоді, треба розглядати його в тісному зв’язку з матеріяльним життям родичів даної молоді. І таким чином, останнім післявоєнним часом характерним явищем є те, що молодь під впливом матеріяльних обставин поділилась на два, до певної міри ворогуючі, табори. Першим - це буде молодь, батьки якої є рядовими колгоспниками і ті, яких батьки погинули на війні. До другої, матеріяльно краще забезпеченої, групи молоді належать ті, батьки яких є на начальних постах і ті, яких батьки «доробившись» високих ступенів, вернули живими і здоровими з війни. З цього приводу колгоспниця, чоловік якої загинув на фронті, висловилася: «Прокляті паразити, награбували німецького майна і, прийшовши додому, чимскорше пхаються в начальники, щоби ще й тут наживатись, смоктати кров бідних незахисних вдовиць».
Східноукраїнська молодь, помимо того, що сильно ненавидить большевиків, все-таки не проявляє сама жодного революційного чину. Є однак багато одиниць, які, стрінувшись з нашим рухом, активно співпрацюють з нами і наложені на них завдання виконують з великою солідністю. Сільська українська молодь так само не проявляє жодного інтересу брати участь у громадському чи політичному житті села; до цього вона приступає щойно тоді, коли її майже силою притягнуть. Тут слід зазначити, що все громадське і політичне життя села спочиває в «надійних» руках партійців і комсомольців. Центром такого життя є клюб або колгоспна контора; там то й збираються колгоспники у вільний від роботи час, щоб поговорити про всякі справи і при тому знайти якусь культурну розвагу, як: читання газети, слухання радіо, гра в шахмати, карти, доміно, а молодь грає в ляпаса або бабку.
Совєтська демократія
Торкаючись питання совєтської демократії, не можна її розглядати як демократію взагалі. Совєтська демократія - це фактично диктатура партії вкп/б/, яка здушує терором поліційних органів мвд і мгб всі прояви вільного розвитку і життя людей. Напр., при відсвятковуванні другої річниці перемоги над Німеччиною в одному з сіл Потіївського р-ну було виголошено ряд промов. В одній їз промов якогось демобілізованого підофіцера було сказано таке: «Такоїкраїни, як наша, не було на світі, немає і не буде». Після скінчення ним промови на трибуну вийшов районний агітатор і почав поправляти вищенаведений вислів. Він сказав з цього приводу: «Товариш, який говорив передо мною, сказав багато неправильно. Такої країни, як СССР не було ще в світі, то правда, але ми знаємо, що до того, щоб таку країну, як СССР побудувати в цілому світі ми і змагаємо. От, наприклад, китайський народ бореться проти буржуазії за встановлення такого самого уряду, як наш, а також і грецький народ».
Наведу один приклад про «свободу» слова в СССР. В одному з сіл Малинського р-ну, в час підготовки до виборів у верховну раду, де балотувалась якась Дубець, один громадянин зажартував, кажучи: «тепер голосієм за Дубець. А коли то вже будемо голосувати за «берізку». За цей жарт громадянина засудили на довгі роки концтаборів, без права переписки з родиною. Наведу ще кілька фактів, як реалізується демократичний клич «за недоторканість приватного майна і сімейного щастя громадян СССР». У селі Красносілка, р-н Коростень, районна влада забрала від одної колгоспниці її власну хату, виганяючи колгоспницю на вулицю. В хаті згаданої громадянки помістили сільську управу. Громадянку села Шлямарка, р-н Потіївка, засудили на 5 років далеких таборів /Воркута/ за те, що не виробила мінімуму трудоднів /120/. Ця жінка була на сьомому місяці вагітности. Хатнє майно цеї жінки ограбили сільські активісти.
Мвд під маркою повстанців, які нібито прибули зі ЗУЗ і хочуть нав’язатися з повстанцем місцевим - Деркачем /в міжчасі Деркач згинув/, спровокувало кількох громадян. Засудили на 25 років Марусю і Лесю Потік та провели пацифікацію, виганяючи також на вулицю їхню стару матір тільки за те, що М. і Л. сказали до цієї провок. групи мвд, що Деркач вбитий. Про страх населення перед мвд свідчить факт, що населення всілякими способами старається оминути всяких зустрічей з тими бандитами. І ведучи розвідку про якесь село, вам скажуть залякано, що в селі є мвд. А спитаєте, скільки їх, то вони з таким же страхом відповідають, що, напр., один емведист. Отже, вистачить одного емведиста, щоб ціле село було залякане.
Кожний чесний громадянин при випадковій зустрічі з повстанцями, коли йому приказується, щоб він нікому не говорив про стрічу з нами, він скаже: «Чи ви думаєте, хлопці, що мені інтересно, щоб мене мвд тягало; з ними тільки зв’яжись, то вони своїми допитами дух з чоловіка вимотають». Дуже бояться також, щоб ніхто не замітив стрічі даного громадянина з повстанцями. Страх перед мвд доходить до такого стану, що, коли в селі появиться мвд, то в той час майже не відбуваються гуляння і молодь не співає пісень. В одному із сіл Потіївського р-ну на гулянку молоді зайшов участковий мвд. Один зі студентів Малинського лісотехнікума почав просити гармоніста, щоб він зіграв фокстрота, а участковому забаглось вальса. Студент звернувся до участкового і в добрий спосіб став йому доказувати, що він замовив раніше і тому музикант повинен заграти фокстрот. Мвд-ист, довго не думаючи, виймає нагана і з цілої сили вдаряє ним по голові студента. Звичайно, після такого випадку всі розбіглися домів і гулянка перервалась.
Торгівля
Торгівля відбувається у двох формах: державна кооперація, а друга - вільний базар і спекуляція. Під цим оглядом кожний район є поділений на т.зв. Сільські Споживчі товариства /ССТ/. Містяться вони, звичайно, в більших сільських центрах - кущових селах. Членами ССТ мусять бути всі колгоспники, які дають на це т.зв. пайові вклади. І так, на суму зібраних грошей /пайових вкладів/ і зложених у банку промкооперації Сільське Споживче Товариство одержує споживчі і промислові товари, які мали б, пропорційно до кількості членів, розділятись на сільські філії /крамниці/. Помимо того, що товари в крамниці закуплені за гроші вкладені колгоспниками, то зі зарібку зовсім не користають селяни. Цей зарібок іде на збагачування большевицьких банків. Кожний крамар дістає разом з товарами фактуру на наперед визначену суму грошей, котру він повинен здати в банк після виторгу. Тому, що ССТ не може досконало розв’язати проблеми виміни промтоварів на сільськогосподарські продукти, при кожному ССТ є створений т.зв. «заготпункт». Цей «заготпункт» має в своєму розпорядженні найбільш потрібні в сільському житті товари, яких не має сільська кооперація /різна мануфактура, шкіра на взуття, велике число простого і туалетного мила, цукор, цукорки і т.д./. Всі ці товари по державній ціні вимінюються на сільськогосподарські продукти, як: масло, кури, яйця, живі штуки свиней, корів, овець, збіжжя, цибуля, огірки, картопля тощо.
А тепер кілька слів про т.зв. вільний базар. У кожному райцентрі один, а то й два рази в тиждень відбуваються вільні базари. На них можна продавати всі продукти виготовлені в сільському господарстві по таких цінах, які хто зажадає. В цьому відношенні держава не встановлює своїх цін, а дозволяє продавати і купувати всі товари, які виготовляє сільське господарство. І так, в 1948 році на базарах в містах Коростень і Малин були слідуючі ціни на товари:
Жито від 50-70 крб за пуд
Картопля від 12-20 крб за пуд
М’ясо волове від 20-30 крб за кг
Сало від 45-60 крб за кг
Масло від 30-40 крб за кг
Яйця від 7-10 крб за десяток
Мед від 10-12 крб за склянку
Хліб від 10-12 крб за одну штуку
Разом з вільним базаром іде спекуляція. Найбільшими спекулянтами є жиди, тому що в їхніх руках сконцентровані всі торговельні установи і склепи. Жиди, а також частина міського елементу, яка має зв’язок з крамарями або навіть з базою, дістають більше число якихось речей по державній ціні, а потім продають на базарі «з-під поли». В такий самий спосіб продається і горілка-самогон. Крім кооперацій, держава черпає доходи і з пром. підприємств, що знаходяться на одержанні колгоспів /млини, тартаки тощо/. Напр., у селі Устинівка, р-н Чоповичі, колгосп має свого млина. Мотор, який рухає цей млин, робить на нафті. На ціле живлення млина колгосп мусить давати зо своїх доходів готівку в той час, коли мірчук, отриманий за перемел, держава під стислим контролем забирає для себе.
Грабунок колгоспників
Як тільки пролунав клич: «П’ятирічка в чотири роки», відразу почалися перш за все переміщення кадрів. Найбільш активних комуністів давали в такі місця, де зруйноване більше сільське господарство, підприємства і т.д. На селах почались відбудовчі роботи. Комуністи встановили т.зв. робочу дисципліну, яка за воєнний період досить ослабла, і разом з цим відбудовували знищені за воєнний період колгоспні будівлі. В селах найбільш вороже наставлених до колгоспного ладу наставляли начальниками /головами с/р і колгоспів/ таких людців, які були засуджені на один чи більше років примусових робіт з тим, що вони за цей період мали оправдати свою провину перед «батьківщиною», доводячи дане село до «радянського» вигляду. Такі нові господарі починали в селах своє порядкування: ходили по дворах і коморах колгоспників та грабували все, що їм підпало під око, для скріплення колгоспного господарства. Забирали від колгоспників старі частини возів, плуги, сани, по коморах забирали мішки на збіжжя, а також /від тих, в яких не вспіли знищити чер. партизани/ забирали бджоли і т.д. Напр., голова колгоспу /партієць/ в с. Рубанка, р-н Потіївка, за період 1947 року, витискаючи останні сили з колгоспників, побудував усі колгоспні будинки і забрав у колгоспне користування від колгоспника Васюри овочевий садок, який є посаджений на присадибній ділянці. У селі Шлямарка, того ж р-ну, гол. колгоспу Олексієнко при відбудові колгоспу застосовував до неслухняних йому людей навіть побої палкою чи рукою. Такі самі міри для встановлення т.зв. робочої дисципліни примінював голова колгоспу в с. Іванівка, р-н Потіївка /партієць/ Опанасенко забирав від колгоспників части від возів, бджоли, мішки і т.п. При тому дійшло до фізичних побоїв одного колгоспника, який не хотів віддати йому залізних обручів на колеса.
У колгосп ім. Шевченка, р-н Чоповичі, був присланий голова колгоспу, який мав відбувати в цьому селі свою примусову працю. Цей голова застосовував найжорстокіші методи для встановлення в селі т.зв. робочою дисципліни. Він забирав від колгоспників картоплі, збіжжя тільки за те, що даний колгоспник не вийшов один або два дні на роботу в колгосп, заставляючи в цей спосіб колгоспника йти робити на колгоспний лан.
Боротьба народу проти окупанта
Постійний всесторонній натиск большевицької влади на селянина-колгоспника мимоволі плекає в ньому ненависть до існуючого порядку. Велика частина східноукраїнського селянства, особливо молодші віком /до 40 років/ не усвідомлюють собі цього, що краще життя може прийти тільки через знищення большевизму. Такі люди згодилися б на реформи в СССР, які мали б покращати матеріяльний рівень життя. Натомість люди старші віком /понад 40 років/, в пам’яті яких залишились ще сліди кращого життя за період хоч би непу, думають про цілковите знищення большевизму і побудову нового порядку. На протязі большевицької дійсности народ жив і живе у постійному стремлінні до покращання свого матеріяльного життя. Але, не добившись у цьому відношенні успіху, народ виробив собі поняття, що поки совєтська власть - нема чого сподіватись на краще життя. З цього приводу один завпед нсш в Потіївському р-ні висловився так: «В Совєтському Союзі побудований такий лад, при якому людина нічого не доробиться». Особливе загострення в настроях народних мас проти большевицьких порядків було під час голоду 1946-47 рр. Постава людей до влади була настільки ворожа, що жінка села Р., Потіївського р-ну, прийшовши в сільраду брати посвідку і побачивши в канцелярії на портреті Сталіна з витягненою рукою, сказала: «Що, показуєш, куди їхати за хлібом? Ми і без твого указування знаємо, що по хліб треба їхати в Західну Україну». Ці слова були сказані у великому гурті, який на це зчинив сміх на цілу канцелярію. Все сільське населення, за вийнятком тих, які в цій війні збагатіли /грабунок нім. трофеїв/, і сільської адміністрації, яка має всі засоби для кращого життя, живе воєнним настроєм. Кожний переліт більшого з’єднання літаків чи транспортування залізницею війська і тяжкої зброї робить на населення воєнне враження. Люди мимоволі запитують: «Може вже десь почалась війна? От, щоби Бог дав її чим скорше, щоби гнати большевиків».
У східноукраїнського селянства зломаний революційний дух. Сильний терор і репресії зо сторони большевицької влади /мвд і мгб/ вирвали з народу віру у власні сили, і тому населення не пробує робити якихось більших виступів проти своїх гнобителів. Це не значить, що на селах не роблять ніякого спротиву большевикам. Він /спротив/, хоч в дуже рідних випадках, але все ж таки є. Напр., під час виборів до т.зв. верховної ради в лютому 1946 р., в с. Дерманка, р-н Чоповичі, один старший віком громадянин рішуче відмовився голосувати. Районне мвд вдалось до насильства. Одначе найбільші в тому відношенні намагання ворога пішли нінащо. Згаданого громадянина не примусили кинути бюлетень. Громадянин заявив категорично, що «за дракона не буду давати голосу свого». Інший випадок проти державного виступу є трохи відмінний, - диктований він матеріяльними потребами виконавця.
В м. серпні 1947 р. двох озброєних юнаків з р-ну Чоповичі перейшли в лісі між сс. Устинівка і Загребля транспорт фірманок, які везли в р-н хлібопоставку. Озброєні юнаки стероризували уповноваженого і фірманів, поклавши їх лицем до землі, і самі сіли на одну із фір зо збіжжям та завезли собі усе це у вигідне місце.
Крім таких випадків, є дуже часті факти нападів на сільські кооперативи і молочарські пункти.
В с. Нянівка, р-н Малин, в березні 1947 р. була проведена місцевими людьми реквізиція /збірний напад і забрання всего/ крамниці ССТ.
В селі Заміри, р-н Потіївка, в 1947 р. була проведена місцевими людьми реквізиція маслосепараторного пункту.
В с. Крайня Деражня, р-н Ярунь, в 1948 р. була проведена місцевими людьми реквізиція сільської кооперації.
В районному центрі Володарськ-Волинсськ в лютому 1947 р. було спалено невідомими людьми банк і поштовий будинок.
В с. Елівка літом 1947 р. з невідомих причин згорів будинок молочарні.
З причини сильного терору мвд східноукраїнські маси майже не ведуть відкритої економічної боротьби. Про це свідчать такі факти, що селяни продають останню корову або барахло, щоб тільки віддати державі податок. Найчастішим прийомом «спротиву» - це «зійти для власті з очей» /скритись/. Такі випадки бувають лише під час збирання позики. В травні 1947 р. був випадок, коли уповноважений по збиранні позики за те, що громадянка не хотіла дати встановленої ним суми грошей, хотів забрати її корову. Громадянка кинулась на уповноваженого і вирвала з його рук корову. Цей факт докладніше описаний в розділі «Адміністрація». Найбільший спротив при збиранні податків стрічає уповноважений зі сторони жіноцтва при стяганні податку т.зв. за бездітне. В цьому випадку «совєтські жінки» доказують сороміцьких чудес, які часто виводять з рівноваги податкових агентів і вони, засоромившись, мусять опускати хату, не добившись успіху. Напр., громадянка с. Шершні, р-н Чоповичі, в той час, як податковий агент в товаристві голови сільради і колгоспу вимагали від неї податку за бездітне, вона в люті /її муж загинув на фронті і до того сама старша віком/ заголилась під руки і кликала на весь голос: «Ну, йди в чорта, давай /вона назвала ще простіше/ дитя. Що ти думаєш, що я сучка, щоб бігала в тічки. То ж знаєш добре, що в мене немає чоловіка, то де ж я тобі візьму дитя».
Тому, що справа поставок і податку через убогість населення стоїть дуже незадовільно, держава в тому відношенні йде населенню «назустріч», тобто, коли колгоспник не в силі виповнити поставки молока чи інше, може її доповнювати грішми, збіжжям, салом, лоєм, овочами городними як: картопля, цибуля і т.д.
Большевицький процес денаціоналізації і постійний терор, репресії, тюрми зо сторони влади взагальному східноукраїнського селянина паралізували і вирвали в нього віру у власні сили. Як наслідок цього поняття мимоволі при зустрічі з революціонерами у нашого селянина з глибини душі виривається розпучливе зітхання безнадійности і зневіри в перемогу нашої боротьби.
- «Тяжко, хлопці, боротись з таким ворогом, як большевики. У нас така мала сила,та ще й до того народ у нас не такий, як в Західній Україні; з нашим народом трудно чогось добитися». Одначе правда про Україну, висказана живим і друкованим словом, робить своє.
Поява нашої листівки або проведена нами пропагандивна акція підносить в народі віру в краще завтра. Під впливом нашого революційного руху населення створює різні легенди, що «буде щось нового, бо бандерівці движуться на Київ», або «десь в іншому місці люди чули, як летів вночі літак і розкидав бандерівські листівки» і т.п. Тут я з’ясував загальний стан настроїв населення щодо сприймання нашої революційної ідеї. Одначе є одиниці серед східноукраїнського селянства, які, помимо сильного переслідування, допомагають нашому революційному рухові чим лише можуть: розкидають листівки, ведуть розвідку, дають повстанцям квартири а також і харчі. Беручи під увагу тридцятилітній всесторонній гніт большевиків, у якому живе колгоспний селянин і зважаючи на його обережну, але щиру поставу до нашого революційного руху, можна ствердити, що все ж таки большевикам не вдалося зовсім викорінити з душі народу стремління до волі і мрії про краще майбутнє. Про те, що населення сприяє нашому революційному рухові, свідчать такі факти.
Після проведеної нами пропагандивної акції в с. Меньківка, р-н Потіївка, населення села під час допиту мвд про нас розказало чудні речі; що нас було 20 чоловік, крім того, була ще й кавалерія. Про те, що населення вважає нас за народних месників, свідчить такий факт, що селяни /колгоспниці/ села Будилівка, р-н Потіївка, лякали повстанцями паразитарних своїх сільських начальників, говорячи: «Ти но так не скачи до людей, бо як прийдуть бандерівці, то поговорять з тобою інакше».
Також селяни села І., р-н. П., запрошували повстанців заходити в їх село частіше, бо «нам, - каже, - після того, як ви пройдете по селі, стає легше житись, начальство наше після того, як грітий віск».
Про те що населення знає за що ми боремося свідчить факт, де повстанці під час рейду в р-ні Базар припадково стрінули в лісі 16-літнього юнака. Коли в ході розмови спитали його чи він знає за що борються бандерівці, він сказав: «Бандерівці борються проти колгоспів і за те, щоб всьому народові добре жилося».
Попередня чаcтина | Наступна частина
Частина 1: http://drevlian.livejournal.com/44178.html
Частина 2: http://drevlian.livejournal.com/43852.html
Частина 3: http://drevlian.livejournal.com/43609.html
Частина 4: http://drevlian.livejournal.com/43489.html
Лютий, 1950 р.
Р о м а н
Подано мовою оригіналу.
Оригінал документа тут: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9235/
OCR: Юрій Приходько