Суспільно-політичний огляд післявоєнної Коростенщини (1946-1950 рр.) Частина 3
Партія, комсомол, піонери
Про партію, комсомол і піонерів немає в мене точних даних, тому порушу цю справу лиш загально. На сьогоднішній час немає на СУЗ жодного села, де б не було вищезгаданих організацій. Число людей, які належать до цих організацій в кожному селі в середньому становить: партійців- 5 чоловік, комсомольців - до 7, піонерів - до 10 чоловік, беручи під цим оглядом села 300 дворів і більше та села 60 дворів і менше. У вищезгадані організації /маючи на увазі село/ входять майже самі українці з партійними квитками з 1937 р. найдальше.
Старих партійців, можна сказати, немає. Сільські партійці - це в більшості сільська адміністрація, яка тримає в своїх руках увесь дорібок колгоспного села і з тієї причини найкращі продукти, звичайно, бере для свого споживання. Сільська адміністрація держить між собою тісну спілку, що дозволяє їй, за ревізійною колгоспною комісією, «законно» обкрадати колгоспну комору для своїх особистих користей. Напр., голова колгоспу /партійний/ с. Сушки, р-н Бараші, в березні 1948 р. /в той час, як колгоспники найбільше голодують/, на спілку з комірником і рахівником вкрав з колгоспної комори6 цнт ячменю і продав спекулянтам. Гроші з проданого повернув виключно для своїх особистих цілей /на празник/. Таких і подібних випадків є безліч. І власне на цій підставі колгоспники досить влучно назвали колгоспний лад «тром колгосп», тобто: голові, рахівнику і комірникові. Про забезпечення партійців хай посвідчить слідуючий факт: у с. Білка, р-н Бараші, весною 1947 р. прибув демобілізований підполковник /партієць/ зі своєю сім’єю. Тому, що в селі не було для нього такого помешкання, як він хотів, в цій справі звернувся він до району. Невдовзі з р-ну прийшла відповідь і рівночасно наказ головам с/р і колгоспу, щоб негайно випорожнити семикімнатний будинок сільської лікарні і за рахунок колгоспу вльокувати життя партійцеві. А сільську лікарню перенесено в стару обшарпану хату в селі Усолоси того ж р-ну.
Сільські партійні організації стараються надавати тон всьому життю на селі. А тому, що не мають нічого прогресивного, щоб захопити себе й оточення, то сіють між народом роздор і деморалізацію. Напр., голова с/р с. Н. Богушівка, р-н Коростень, партієць Бочко покинув свою жінку і діти, а сам залицяється до трьох дівчат. Подібні випадки є майже в кожному селі.
Адміністрація
Пости совєтської адміністрації займають найбільш визуті з людського помуття і гідности людці. Свою діяльність вони тісно зв’язують з вимогами большевицької верхушки. Вона /адміністрація/ застосовує всякі методи для того, щоб виконати і перевиконати на неї наложені обов’язки партією й урядом.
Напр., при збиранні позики в 1947 р. уповноважений Потіївського р-ну за те, щоучителька с. Рубанка не мала змоги дати таку суму грошей, яку він хотів, забрав самоправно з хліва худобу корову. Учителька доказувала про права й обов’язки громадянина СССР, доказувала, що позика - це добровільна давка і хто скільки хоче, то стільки дасть. Але це нічого не помогло. Тоді вчителька кинулась на грабіжника і силою вирвала корову з рук, кинувши в його сторону кілька глумливих прокльонів.
У такий спосіб у селі Комарівка, р-н Макарів, в березні 1947 р. уповноважений по стяганні податків в товаристві кількох емведистів почав чинити над селянами здирства, забираючи машини до пиття, убрання зі скринь, а навіть подушки та інші речі, якщо власник не відкупить за встановлену суму грошей, то речі ці будуть продані на спеціяльних ліцитаційних базарах. На огидні злочини пускається ряд працівників фінансового відділу. Напр., громадянин села Рубаки, р-н Потіївка, Зеленко працював фінінспектором в районному Малинському фінвідділі. Він, щоб стягнути добрий хабар з виновника, з одної сторони, і щоб придобритися до влади, з другої, доносив у райфінвідділ про те, що дехто з колгоспників, крім колгоспної роботи, займається ремеслом /шевством, боднарством і т.д./. За це райфінвідділ на заданих ремісників наложив податок - т.зв. «подоходне».
В адміністрації знаходять собі місце люди різних національностей. Якщо, напр., є така ділянка праці, де може бути добрий «гешефт» /уповноважений по збиранні яєць чи м’яса/ там, безумовно, не обійдеться без жида. Інші, важніші ділянки в адміністрації займають переважно росіяни. Напр., начальником райвиконкому в Чоповичах є росіянка жінка Хорунова; в Барашівському райвиконкомі - росіянин Кожевніков.
Менш відповідальні ділянки в адміністрації займають українці, поляки, жиди /особливо торгівлю/, а також і росіяни. Всі адміністративні пости большевики держать у руках партії. Напр., в одному з сіл Потіївського р-ну директором школи був досить вироблений педагог з 15-річним учительським стажем. Одначе через те, що не був партійним, його усунули зі становища директора і поставили на його місце малокваліфікованого осібняка, але за те члена партії /«певну» особу/. Подібний випадок був у малинському районному вно, де інспектором шкіл був досить авторитетний і фаховий у своєму ділі чоловік, але через свою неприналежність до партії був у 1947 р. знятий з посади інспектора, а його місце заступив партієць.
Головними темами районних нарад є питання виконання і перевиконання четвертої п’ятирічки. Крім того обговорюють такі справи, які торкаються якоїсь біжучої кампанії /сівба, жнива, здача державі хлібопоставки/. Нагінка на виконання п’ятирічки на селі проявлялась у надмірному грабункові колгоспного селянства з хліба. Напр., при доброму врожаї 1947 р. в с. Забранне, р-н Чоповичі, колгосп з наказу райпарткому здавав два рази хлібопоставку, а коли при перевірці виявилось, що в колгоспній коморі залишилось багато зерна, район видав наказ - везти збіжжя в рахунок 1948 р. Колгоспникам у тому селі видано на трудодень по 350 грамів зерна.
Червона армія
Тому, що і терені моїх дій немає таких центрів, в яких могли б стаціонувати частини армії, тому й про це годі докладніше описати. Одначе були часті випадки, що в лісових теренах перебували деякі малі частини ча, які приїздили з Житомира або Коростеня на вирубку лісу. Це були піхотні частини в числі 100 - 300 чоловік. Такі частини приїжджали в терен навіть убільшості без зброї, за вийнятком командного складу, який мав зі собою коротку, інколи то й довшу /автомати/ зброю.
В червні 1946 р. через райони: Малин, Чоповичі, Потіївка і ін. проходила в напрямі Житомира маневрами артилерійська дивізія з Житомирського воєнного округу. Це була зовсім змеханізована частина, яка просувалась на автомашинах. Для відпочинку рядове вояцтво використовувало ліски, чагарники, де розпинало намети. Ні в якому разі рядовому чармійцеві не вільно було заходити у село. Натомість для командного складу /від ком. взводів вище/ вибирали квартири по селах і то в кращих хатах, школах. Напр., вищезгадана маневруюча частина задержалась на відпочинок між селами Нянівка та Іванівка, р-н Потіївка. Рядовому армійцеві було заборонено заходити до села, і вони розквартирувались по чагарниках, а командний склад наняв собі під квартири кращі хати у цих двох селах.
В липні 1948 р. батальйон піхоти з Житомирського гарнізону прибув у село Сушки, Барашівського р-ну. Цей батальйон протягом цілого літа займавсь вирубкою і вивозом ліса в тій околиці /коростенські ліси/. Говорячи про національний склад цієї частини /наскільки мені було відомо/, то можна сказати, що дві третини всієї частини становили українці, а решту інші національності, як: росіяни, грузини, узбеки. Офіцерський і підофіцерський склад становили виключно росіяни, з дуже малими вийнятками українців на нижчих постах. Гонитва офіцерів над виконанням накресленого пляну вивозу лісу сходила нанівець. Рядове чармійство через недоїдання, а з тим і з-за браку фізичних сил, недуже-то слухало офіцерських погроз на їх адресу і дальше продовжало зривати лісовивозку. Їдучи в ліс на вивозку, брали зі собою /так, щоб не бачили офіцери/ неводи, хватки і гості для ловлення в недалекій річці Уж риби.
Політичну большевицьку пропаганду сприймають з іронією /звичайно, що не в присутності командирів/. Про це хай посвідчить такий факт: при переправі через річку Уж в липні 1948 р. в с Білецька Рудня ми при переїзді на другий бік річки силою факту зібрали зі собою човна. Коли ми вже переправились, з тієї сторони, яку ми залишили, почулись чоловічі вигуки: «Давай перевозу!». Ми скрилися і наслуховували /бо думали, що це може наші повстанці, які лишилися на другій стороні/. Гурт мущин поводив себе безпечно і внедовзі ми переконались, що це армійці. Вони хотіли переправитись на наш берег річки. Ми не відзивалися. Та врешті після сміхів і матюків один чармієць /можливо, добрий пливак/ почав нахвалятися, що він зараз перепливе річку і вернеться човном назад. Кругом його пропозиції почалися сміхи і, врешті, один з армійців каже так: «прошу тебе, чоловіче, не пливи, бо втонеш і не попробуєш щастя комунізму». Ще наведу один факт, хоч він, може, не відповідає вищенаведеному розділові. Це було в червні 1946 р., в той час, як маневрувала артилерійська дивізія, і одна з ї частин стала на відпочинок в лісі між селами Шершні і Забране, Чоповицького р-ну. До штабу цієї частини прийшло три вдовиці, чоловіки яких погинули на фронті. Вони зі сльозами в очах почали жалітись у полковника, що над ними сільське начальство знущається і не беруть того під увагу, що їхні чоловіки погинули на фронті. І вони /жінки/, маючи малі діти, не в силі виконати те, що загадує сільське начальство. Старий /вже сивий/ полковник вислухав їх і впав у таку лють, що взяв зі собою трьох армійців і поїхав у село Шершні, щоб там покарати злочинців. Одначе діло вийшло без успіху. Жінки, уйдучи зі скаргами, похвалилися цілому селу. Це донеслось до начальства, яке, сподіваючись на себе кари. повтікало з села.
Попередня чаcтина | Наступна частина
Частина 1: http://drevlian.livejournal.com/44178.html
Частина 2: http://drevlian.livejournal.com/43852.html
Частина 3: http://drevlian.livejournal.com/43609.html
Частина 4: http://drevlian.livejournal.com/43489.html
Лютий, 1950 р.
Р о м а н
Подано мовою оригіналу.
Оригінал документа тут: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9235/
OCR: Юрій Приходько