найприкріше, коли линеш до людей, а вони до тебе -- ні ( Read more... )

найбільш болить, коли прокрадається знову і знову глибоке відчуття, що ти один. народився -- і так і будеш до самого скону сам. навіть,якщо буде поруч хтось. нікому ніколи ти не будеш більш потрібний, і більш зрозумілий, ніж для своєї мами. єдине, що можуть зробити для тебе інші - і це найбілшьше, і за це насправді треба бути вдячним -- це прийняти ( Read more... )

адже бувають такі збіги, коли визираєш у вікно вхопити ковток холодного повітря, остудити мозок і заспокоїти рій думок -- а над твоєю головою саме пролітає зірка. і гасне.
летить довго, розтягуючись жовто-помаранчевою рискою перед очима.

мені хочеться тотальних змін у собі. і вже наче й знаю приблизно, яким хочу бачити результат...
але от саме тієї сили волі до самокшталтування не вистачає. мені здається, що надто вже повільно я рухаюсь уперед, якщо взагалі щост змінюється.
ну от. коли все ок, починаєш із жиру біситись, шукати, що би правити..

останні кілька років ненавиджу канікули (будь-який відрізок часу, що їх нагадує). вони вибивають із ритму. з"являється багато вільного часу і лінь всесвітнього масштабу :) хапаєшся за все, а толком нічого конкретного не робиш. та й, цілком можливо, що це мої останні канікули, коли аж стільки часу можеш спокійно втикати. але позитив один: ( Read more... )

А поза кадром завжди залишаються мозолі та сонячні опіки. Півтижня ходила зі страшним фейсом. Наче побилася з кимось.

А небо там зоряне.. Навіть на півдні такого не побачиш...
Коли вже там наступний ПВД?

я тривалий час не ходила на різні літературні вечори та презентації книг, бо чомусь вони усі залишали по собі кислий післясмак. Жодного катарсису, сатисфакції, роздумів по тому абощо..  коротше, розчарувалась я на певний час.
А вчора на презентації "БотакЄ" добре було дуже. Настрій натхненний і просто хОроше так якось...
Сьогодні з Мері продовжили ( Read more... )

ДД О А ( Read more... )