Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
Відомо, що тевтонці були завбачливими та передбачливими. Тому завбачливо та передбачливо почали займатися питанням територій в Старенькій Європі. Ще на старті їм повезло - папи дарували землі в Італії, Імператори не обділяли увагою, то ж рано чи пізно в кишенях задзвеніло золотими монетками. А коли в тебе заводяться грошики, варто подумати, як їх правильно інвестувати.
В ті далекі часи Госпітальєри та Тамплієри марили ще якоюсь надією на відвоювання Святих Земель, чубилися між собою за почесне звання звільнювача, а також дружили та заздрили німцям. Тевтони на плечах Фрідріха ІІ в’їжджали до замків у Святій Землі - виключно по домовленостям та дипломатичним хитрощам. Але навіть в першій половині XIII ст. ставало ясно, що нові перемоги над сарацинами - то примарна мрія. Вона годилася для задурювання прекрасних голівок юних баронес та графинь. Красномовні трубадури і голіарди оспівували подвиги своїх благодійників, романтизуючи не надто привабливу реальність. Правда ж була очевидною - досить з’явитися сильному войовникові, і європейців виженуть звідти, як котенят. Отже, треба було думати про майбутнє.
Тамплієри, що нажили казкових статків на банківській діяльності, скуповували нерухомість у Франції, Португалії та Англії. Деякі подейкували, і не безпідставно, що не зовсім там чисто, що вони знюхались з демоном Бафометом. Мабуть, чогось такого хрестоносці могли набратися у арабів, всяких послідовників стародавніх культів, якими повнився Схід. Можливо, знаходили артефакти давніх культів. Для середньовічних людей ті речі мали свою силу. Госпітальєри активно облаштовували Родос та Мальту, наївно сподіваючись, що на островах їх ніхто не дістане. Що ж робити молодому, але дуже зубастому ордену? Правильно, шукати свою нішу на європейському ринку.
Акурат тоді такий собі Андраш ІІ, король угорський, запропонував тевтонам попрацювати прикордонниками в обмін на якусь там автономію земель. Лицарі погодилися і приступили до охорони карпатського прикордоння. Але якось король вирішив навідатися із аудиторською перевіркою до східного кордону. Побачене йому не сподобалося. До міст нашипилось німців різних професій. Замість хаток зводився фахверк, всі ходили строєм під гучні марші, бюргери варили та пили своє баварське пиво із сосисками. І це нічого, німці привносили порядок та прибуток. Але над лісами і містечками вже стирчали замочки і замченята. Вольовим рішенням король в односторонньому порядку розірвав договір. Переселенців залишили, а надміру активній братії веліли забиратися геть.
«Геть» лежало зовсім недалечко. Називалося воно князівство Мазовецьке. В ті роки папа римський оголосив похід на Пруси - фортпост поганьства в Європі. Не зовсім успішно і якось мляво відгукнулися поважні лицарі та барони. Вони якось звикли до розкоші і воювати не дуже рвалися. Пруси, то не Святі Землі, про прусів в Святому Письмі нічого не сказано. Чого туди їхати, якщо он не вся ще Палестина наша. Тільки тевтонці зрозуміли: ось їх ноу-хау, ось зоряний час.
Труна з мощами св. Войцеха, вбитого прусами
На той час пруси являли собою групу племен, що розселилася від нижньої частини течії Вісли і до Куршської коси та району нинішнього Вільнюса. Вони були акурат на стадії, коли родинно-племінні стосунки потрошку почали перетворюватися на щось більш адекватне часу. Завдяки набігам на сусідів мали собі рабів, частину яких продавали, іншу залишали собі.
Карта розселення Прусів, взято звідси
Окрім полювання на звірину, рибальства, пруси тримали видобуток бурштину, на той час дуже цінного матеріалу. Ще давні римляни охоче торгували з балтійськими народами, що привело до їх швидкого збагачення. Особливо цінувалися камінці із застиглими комахами.
Бурштин, гданський музей бурштину
А ще сповідували язичество. Капища, священні дубові гаї, жертвоприношення тварин і іноді - знатних бранців, багатобожжя - все як у звичайних собі поганинів. Всі спроби християнської проповіді закінчувалися трагічно для місіонерів - Адальберта Пражського і Бруно Квертфурського. Хоча на кордоні з Польщею пруси потроху переходили до християнства, процес той був надто повільним. Це ідеально вкладалося до планів пана Германа фон Зальца.
Капище прусів, околиці Раушену (Світлогорськ, Калінінградська область)
І хитрий Великий Магістр тут же в 1226 році уклав договір із Конрадом Мазовецьким про дружбу та взаємне співробітництво. Тевтони отримали землю Хелмінську у повне та незалежне користування. А також все те, що лицарі зможуть відвоювати. Конрадові, насправді, діватися було нікуди: або пруси його, або він їх. Але все могло помінятися вже завтра. Феодали дуже швидко забувають про свої обіцянки - при наявності паперу німці могли апелювати до Папи Римського. Заручившись буллами папи та договором (предмет якого досі викликає суперечки), тевтони прислали перший загін, який угніздився спершу на лівому, південному берегу Вісли в замку Фогельзанг («Пташиний спів», знаходився на місці сучасного вокзалу в Торуні). Життя прибульців, за словами Петра із Дуйсбурга, зовсім не нагадувало побут гарцерів (піонерів, скаутів) в туристичному таборі. Відірвані від рідної землі, оточені хащами, прусами та ведмедями, лицарі сумували за облаштованими Баварією та Брандесбургом.
На місці вокзалу колись стояв перший замок Vogelsang. Лицарі знали, де селитися
Командував першим десантом Конрад фон Ландеберг, мав він всього 7 лицарів, проте числений загін сержантів, солдат і робітників. Одного гарнізону було замало на всіх прусів, ведмедів, вовків та команів. Тому за деякий час до Фогельзангу прибув Герман Бальке. Він побудував замок Ніссау (село Мала Нішавка). Нажаль, до нашого часу від того замку залишились руїни. Вони знаходяться на приватній території, тому подробиці можна побачити тут.
Таким чином вони взяли під контроль переправи іброди через Віслу
та гарні оглядові майданчики на майбутній Торунь, що, я вважаю, було великим успіхом.
Пруси ж одного прекрасного дня під час одного прекрасного набігу раптово дізналися, що мають вельми небезпечних суідів.
- Хто то такі? - спитав суворо їх вождь у полоненого поляка.
- Достойні люди із Алерманії, їх прислав сам Папа!
- Нє, таких ми ще не грабували, - і пруси почали потирати руки, будуючи плани набігу.
І от тоді настав час для переправи тевтонів на другий беріг Вісли. Так сказать, діяли на випередження. Бродом, через річку, вервечка лицарів перебралася на ту сторону і зупинилася коло величезного дуба. І тут налетіло, зашуміло, загуло. Чи то прусам просто не сподобалось передчасне та нахабне з'явисько лицарів на тому березі, чи лицарі умудрилися окупувати якогось священного дуба, коло якого пруси приносили численні жертви. Подібне плюндрування колись коштувало життя Адальберту Пражському двісті з гаком років тому. Так чи інакше, лицарі вимушені були видертися вище, аби відстрілюватися від натиску ворога.
Висадка в Прусах і боротьба з язичниками видавалася тевтонцям чимсь видатним, героїчним. Давній майстер зображав противників у вигляді сарацинів - за традицією зображати всяких язичників у вигляді мусульманина.
А самих лицарів такими собі героями. Така асоціація підвищувала почуття власної ваги тевтонців.
Так панове лицарі тут і позосталися. Обвели частоколом дуб, зробивши з нього таку собі вежу. Однак, із-за частих повеней за кілька років в 1236 р. Торунь перенесли трохи далі вздовж Вісли, там, де нині стоїть їх замок.
Це, мабуть, було перше в світі перенесення замку цілком і повністю. Нині тут великі городи, пасовистка і жоднісінького дуба. Але то місце не звичне, в ньому дійсно відчувається якась енергетика.
В 1233 році. Герман фон Зальца вперше згадав Торунь у документі локаційному.
Копія документу локаційного 1233р., музей міста Торунь
А вже в 1251 році, по придушенню Першого пруського повстання, його наступник підписав новий локаційний документ, який надавав замку та місту широкі права та вольності.
Локаційний документ 1251р., музей міста Торунь
І потекло життя лицарське рікою. Перший, дерев’яний замок, пруси не один раз грозилися спалити. Особливо під час першого та другого пруських повстрань. Лицарям протистояв хитрющий, мов лисиця князь Поморський Свентопелк, Пяст від Пястів. Поляки після розгрому під Легніцею не дуже могли надати допомогу. Та й обороняти такі блокгаузи було важко.
Карта перших тевтонських замків на землі Куявській і Хелмінській
І тоді лицарям прийшло на думку скористатися з глини.
Джерела:
http://www.nasze.kujawsko-pomorskie.pl/historia/sredniowiecze/wydarzenia.html
http://www.marienburg.pl/viewtopic.php?t=5875
http://www.zamkipolskie.com/malaniesz/malaniesz.html
http://nowosci.com.pl/245848,Na-poczatku-byl-Stary-Torun.html
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга
В ті далекі часи Госпітальєри та Тамплієри марили ще якоюсь надією на відвоювання Святих Земель, чубилися між собою за почесне звання звільнювача, а також дружили та заздрили німцям. Тевтони на плечах Фрідріха ІІ в’їжджали до замків у Святій Землі - виключно по домовленостям та дипломатичним хитрощам. Але навіть в першій половині XIII ст. ставало ясно, що нові перемоги над сарацинами - то примарна мрія. Вона годилася для задурювання прекрасних голівок юних баронес та графинь. Красномовні трубадури і голіарди оспівували подвиги своїх благодійників, романтизуючи не надто привабливу реальність. Правда ж була очевидною - досить з’явитися сильному войовникові, і європейців виженуть звідти, як котенят. Отже, треба було думати про майбутнє.
Тамплієри, що нажили казкових статків на банківській діяльності, скуповували нерухомість у Франції, Португалії та Англії. Деякі подейкували, і не безпідставно, що не зовсім там чисто, що вони знюхались з демоном Бафометом. Мабуть, чогось такого хрестоносці могли набратися у арабів, всяких послідовників стародавніх культів, якими повнився Схід. Можливо, знаходили артефакти давніх культів. Для середньовічних людей ті речі мали свою силу. Госпітальєри активно облаштовували Родос та Мальту, наївно сподіваючись, що на островах їх ніхто не дістане. Що ж робити молодому, але дуже зубастому ордену? Правильно, шукати свою нішу на європейському ринку.
Акурат тоді такий собі Андраш ІІ, король угорський, запропонував тевтонам попрацювати прикордонниками в обмін на якусь там автономію земель. Лицарі погодилися і приступили до охорони карпатського прикордоння. Але якось король вирішив навідатися із аудиторською перевіркою до східного кордону. Побачене йому не сподобалося. До міст нашипилось німців різних професій. Замість хаток зводився фахверк, всі ходили строєм під гучні марші, бюргери варили та пили своє баварське пиво із сосисками. І це нічого, німці привносили порядок та прибуток. Але над лісами і містечками вже стирчали замочки і замченята. Вольовим рішенням король в односторонньому порядку розірвав договір. Переселенців залишили, а надміру активній братії веліли забиратися геть.
«Геть» лежало зовсім недалечко. Називалося воно князівство Мазовецьке. В ті роки папа римський оголосив похід на Пруси - фортпост поганьства в Європі. Не зовсім успішно і якось мляво відгукнулися поважні лицарі та барони. Вони якось звикли до розкоші і воювати не дуже рвалися. Пруси, то не Святі Землі, про прусів в Святому Письмі нічого не сказано. Чого туди їхати, якщо он не вся ще Палестина наша. Тільки тевтонці зрозуміли: ось їх ноу-хау, ось зоряний час.
Труна з мощами св. Войцеха, вбитого прусами
На той час пруси являли собою групу племен, що розселилася від нижньої частини течії Вісли і до Куршської коси та району нинішнього Вільнюса. Вони були акурат на стадії, коли родинно-племінні стосунки потрошку почали перетворюватися на щось більш адекватне часу. Завдяки набігам на сусідів мали собі рабів, частину яких продавали, іншу залишали собі.
Карта розселення Прусів, взято звідси
Окрім полювання на звірину, рибальства, пруси тримали видобуток бурштину, на той час дуже цінного матеріалу. Ще давні римляни охоче торгували з балтійськими народами, що привело до їх швидкого збагачення. Особливо цінувалися камінці із застиглими комахами.
Бурштин, гданський музей бурштину
А ще сповідували язичество. Капища, священні дубові гаї, жертвоприношення тварин і іноді - знатних бранців, багатобожжя - все як у звичайних собі поганинів. Всі спроби християнської проповіді закінчувалися трагічно для місіонерів - Адальберта Пражського і Бруно Квертфурського. Хоча на кордоні з Польщею пруси потроху переходили до християнства, процес той був надто повільним. Це ідеально вкладалося до планів пана Германа фон Зальца.
Капище прусів, околиці Раушену (Світлогорськ, Калінінградська область)
І хитрий Великий Магістр тут же в 1226 році уклав договір із Конрадом Мазовецьким про дружбу та взаємне співробітництво. Тевтони отримали землю Хелмінську у повне та незалежне користування. А також все те, що лицарі зможуть відвоювати. Конрадові, насправді, діватися було нікуди: або пруси його, або він їх. Але все могло помінятися вже завтра. Феодали дуже швидко забувають про свої обіцянки - при наявності паперу німці могли апелювати до Папи Римського. Заручившись буллами папи та договором (предмет якого досі викликає суперечки), тевтони прислали перший загін, який угніздився спершу на лівому, південному берегу Вісли в замку Фогельзанг («Пташиний спів», знаходився на місці сучасного вокзалу в Торуні). Життя прибульців, за словами Петра із Дуйсбурга, зовсім не нагадувало побут гарцерів (піонерів, скаутів) в туристичному таборі. Відірвані від рідної землі, оточені хащами, прусами та ведмедями, лицарі сумували за облаштованими Баварією та Брандесбургом.
На місці вокзалу колись стояв перший замок Vogelsang. Лицарі знали, де селитися
Командував першим десантом Конрад фон Ландеберг, мав він всього 7 лицарів, проте числений загін сержантів, солдат і робітників. Одного гарнізону було замало на всіх прусів, ведмедів, вовків та команів. Тому за деякий час до Фогельзангу прибув Герман Бальке. Він побудував замок Ніссау (село Мала Нішавка). Нажаль, до нашого часу від того замку залишились руїни. Вони знаходяться на приватній території, тому подробиці можна побачити тут.
Таким чином вони взяли під контроль переправи іброди через Віслу
та гарні оглядові майданчики на майбутній Торунь, що, я вважаю, було великим успіхом.
Пруси ж одного прекрасного дня під час одного прекрасного набігу раптово дізналися, що мають вельми небезпечних суідів.
- Хто то такі? - спитав суворо їх вождь у полоненого поляка.
- Достойні люди із Алерманії, їх прислав сам Папа!
- Нє, таких ми ще не грабували, - і пруси почали потирати руки, будуючи плани набігу.
І от тоді настав час для переправи тевтонів на другий беріг Вісли. Так сказать, діяли на випередження. Бродом, через річку, вервечка лицарів перебралася на ту сторону і зупинилася коло величезного дуба. І тут налетіло, зашуміло, загуло. Чи то прусам просто не сподобалось передчасне та нахабне з'явисько лицарів на тому березі, чи лицарі умудрилися окупувати якогось священного дуба, коло якого пруси приносили численні жертви. Подібне плюндрування колись коштувало життя Адальберту Пражському двісті з гаком років тому. Так чи інакше, лицарі вимушені були видертися вище, аби відстрілюватися від натиску ворога.
Висадка в Прусах і боротьба з язичниками видавалася тевтонцям чимсь видатним, героїчним. Давній майстер зображав противників у вигляді сарацинів - за традицією зображати всяких язичників у вигляді мусульманина.
А самих лицарів такими собі героями. Така асоціація підвищувала почуття власної ваги тевтонців.
Так панове лицарі тут і позосталися. Обвели частоколом дуб, зробивши з нього таку собі вежу. Однак, із-за частих повеней за кілька років в 1236 р. Торунь перенесли трохи далі вздовж Вісли, там, де нині стоїть їх замок.
Це, мабуть, було перше в світі перенесення замку цілком і повністю. Нині тут великі городи, пасовистка і жоднісінького дуба. Але то місце не звичне, в ньому дійсно відчувається якась енергетика.
В 1233 році. Герман фон Зальца вперше згадав Торунь у документі локаційному.
Копія документу локаційного 1233р., музей міста Торунь
А вже в 1251 році, по придушенню Першого пруського повстання, його наступник підписав новий локаційний документ, який надавав замку та місту широкі права та вольності.
Локаційний документ 1251р., музей міста Торунь
І потекло життя лицарське рікою. Перший, дерев’яний замок, пруси не один раз грозилися спалити. Особливо під час першого та другого пруських повстрань. Лицарям протистояв хитрющий, мов лисиця князь Поморський Свентопелк, Пяст від Пястів. Поляки після розгрому під Легніцею не дуже могли надати допомогу. Та й обороняти такі блокгаузи було важко.
Карта перших тевтонських замків на землі Куявській і Хелмінській
І тоді лицарям прийшло на думку скористатися з глини.
Джерела:
http://www.nasze.kujawsko-pomorskie.pl/historia/sredniowiecze/wydarzenia.html
http://www.marienburg.pl/viewtopic.php?t=5875
http://www.zamkipolskie.com/malaniesz/malaniesz.html
http://nowosci.com.pl/245848,Na-poczatku-byl-Stary-Torun.html
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга