Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
Цегляний або кам’яний замок, дорогий читачу, це не якийсь там хлів чи стодола. Цегляний замок - великий живий організм. Йому потрібний постійний догляд, ремонт, реконструкція та реставрація по численних набігах. Залога хоче їсти, в щось вдягатися і чимсь боронити своє мешкання. Тому якщо десь завівся замок, то значить, поряд заведеться місто. В кінці-кінців, перші тевтонці могли і дубом обійтися. А що робити наступним? Де зберігати припаси, де брати нову зброю? Тільки в місті. І в1236 році замок, а за ним і місто було перенесене на нинішнє місце. Колись тут були суцільні ліси.
Важко сказати, хто першими приплентався з німців до прусів слідом за першопроходьцями. Скоріше за все то були ковалі, за ними - теслі, що будували дерев’яні укріплення. Потім, коли дерев’яні форпости замінювали на цегляні, з німців запрошували каменярів та різьбярів (як же без прикрас). А раз приїхали каменярі, то їх треба годувати, вдягати, надавати різні послуги. За каменярами потягнулися шевці, пекарі, м’ясники, слюсарі, які стимулювали покорене прусське населення вирощувати більше пшениці та більше поголів’я корів. Мапа міста:
Міста, а серед них і Торунь, активно розвивалися, розширювалися і розбудовувалися. Торговці, купці, лицарі багатіли. Так, що в якийсь момент за законами середньовічного жанру багатим мешканцям Торуня стало якось не цікаво мешкати поряд із бідними та ремісниками. А ремісникам, яких ставало все більше і більше, хотілося творчого простору, розмаху і щоб ніхто над душею не стояв, що неминуче в рамках тісного середньовічного поселення. Таку 1264 р. виникло Нове місто. Хоч і пов’язували його зі старим містом кілька мостів, економічні зв’язки, спільні інтереси та тевтонський орден, юридично то були абсолютно два незалежних міста. Місто більше аристократично-купецьке
Герб Старого міста
та місто здебільш ремісниче.
Герб Нового міста
Навіть зараз видно різницю між обома частинами: розкішні будинки з різьбленням рококо, величні собори з одного боку:
розкішна готична ратуша,
На ринку торгували дорогим крамом, стояли трактири для знаті. Сама аристократія пила вино, говорила про світські новини та обговорювали втішні або не дуже втішні новини з пруссів, що на той час ошивалися в лісах навколо міста.
Та простий, унітарний вигляд Нового Міста.
Основним стилем будівництва стала готика, яка в XIII ст. почала набирати популярності. Майже всі будинки, так само, як і фортечні і міські мури, костели, будувалися з цегли.
Вздовж Старого Міста йшли укріплення. Пролетарських революцій тоді не дуже боялися, остерігалися зовнішніх ворогів - прусів та князя Поморського. Від тих укріплень залишились фрагменти стін та вежі, нині пристосовані до мешкань, ресторанчиків та офісів. Вулиця Підмурна зберегла кілька таких веж.
Так само вежами і стінами купці відгородилися від Вісли
Одну з веж використовували для голубиної пошти:
Від другої прагматичні лицарі збудували міст через Віслу, тому браму називали Мостова.
Одну вежу недарма покривило. Колись один молодий лицар ордену покохався з багатою міщанкою. Сам він був знатного роду, але не першим сином. Тому вибрав шлях духовного воїна. Але ж діло та тіло молоді, а тут така красуня. І почали вони потай зустрічатися. Хтось каже, що десь на березі річки, хтось, що прямо тут, на Банковій. Але скоро, дуже скоро про те почали базікати на ринках міста. А, значить, дійшли слухи до батька. Не довго думаючи, той пішов до комтура, цебто начальника замку зі скаргою.
Комтур довго думав, тоді викликав лицаря:
- А що ж ти, вражий сину, бісова ти печінка, трясця твоїй коняці, робиш! Аби не навести ганьбу на орден і на доньку такого поважного міщанина та нашого партнера, даю тобі таку кару! Вибудуй отутечки, - комтур вказав стилетом на план міста, - нову вежу. А поки знімай плаща! І будеш їсти разом зі слугами, а не браттями по зброї. Диви мені!
Що ж, довелося небораці будувати вежу. А оскільки він не мав вищої архітектурної освіти, то вийшла вежа трохи кривенькою. З тих пір стали люди мірятися - як хтось встоїть, притулившись, то немає на ньому грішних помислів. Геть жоден не встояв!
А що ж наш лицар? По закінченню будівництва йому повернули всі привілеї в ордені. Інші, правда, мені особисто казали, що Лицар таки полишив орден, оскільки старший брат нагло помер і батько зоставив йому свій маєток десь в Любеку. Відпливав він, можливо, від Жеглярської брами:
Розвиток ремесел сприяв торгівлі. Основним торговим шляхом ті часи були річки, отже по Віслі крам міг надходити як з Польші, з Кракова, так і з князівства Поморського, Гданьска. Дуже скоро містом зацікавилася міжнародна торгова німецька корпорація - Ганза. Вони у 1280р. включили місто до своєї мафії, і відтепер купці з Торуня отримали доступ до міжнародних ринків. Легкими кораблями - статками купці спускалися течією Вісли до Балтики, де пливли або до Риги, або до Ростока, Гамбурга чи Копенгагена. Або з великих міст до Торуня. Ось і зараз невеликим кораблем із плоским дном підплив купець Ганс із самого Любека.
Поки матроси і слуги вивантажували крам та підтягували до складів, він йшов до лихварів, аби обміняти гроші. З часом для підйому товарів почали використовувати так звані журави - крани. В Торуні зберігся один, правда, для загального доступу нині закритий.
Далі крам потрапляв до численних складів, що розміщувались вздовж стін та ріки на вулиці Банковій.
Або на вулиці Тісній
Але склади могли розташовуватись і на Рабіанській (колишня Круча):
А найбагатші купці жили ближче до центру, на вулиці св. Юрія (нині Коперніка). От сюди-то й прийшов наш купець Ганс.
Склад мав просту структуру: на першому поверсі (parterz польською) знаходилась кухня, якась вітальня
Над ними - кабінет, в якому власник, такий самий купець, займається своїми рахунковими справами. Ймовірно, то був якийсь предок самого Миколая Коперника з роду Ватценроде. Тут наш герой, можливо і той самий лицар, який будував Криву Вежу, присів навпроти рахункового столу і почали вони із господарем вести облік краму.
Довго чи коротко, мабуть довгенько, бо з житлових кімнат нетерпляче визирала дружина. За її третім хмиканням купці встали, господар відкрив скриню та відрахував потрібну сумму.
А потім обидва відправилися на самий вершечок, що займав кілька ярусів - склади. Або польською szpichlerzy. Чого тут тільки не було: сукно, шкіряні вироби, інструменти, бочки з вином, папір, бочки
мідь у зливках, олово, залізо.
Не кожний склад мав такі житлові приміщення, як в домі у Коперників. Деякі будівлі були повністю пристосовані до складів.
Вони мали таку структуру:
Щось могло зберігатися у тісному подвір'ї:
Крам прилаштовано, отже купцеві Гансові час знайти собі мешкання. Чим далі від берега і ближче до ринку, тим багатшими були будинки. От саме туди й шли купці. Знать та лицарі збиралася в домі Артуса,
майбутня братія чимчикувала до замку,
а люди простіше винаймали мешкання в одному з чарівних будинків, наприклад, на Ринку чи вул. Рожаній.
В ті часи люди не знали рококо, тому прикраси будинків буди куди простішими. Купці приїжджі могли мешкати і на Мостовій:
І на Жеглярській:
І на Лазенній:
Відпочивши, пан Ганс із Любека брав під пахву останні журнали паризьких мод, завбачливо привезених із Любека, і йшов розглядати крам. Найперше йшов помолитися до домініканів,
чий собор стояв за мостом Паулінів між Старим та Новим містом:
Міст розділяв рів, частково він доступний для огляду в південній частині, частково в подвір’ях.
До самого Нового Ринку. В той час тут провадилася жвава торгівля. Тлум людей ходило між торговими палатками, від майстерень йшов дзвін та брязкіт молотків. Зі сторони ячмінної ревли воли. Сміх, жарти, лемернт, плач і розмови, слухи, плітки.
В Новому одразу заходив подивитися на вулицю Ячмінну, де торгували ячменем та всяким збіжжям
Поряд Сукенніцка, де можна було закупити відносно не дороге сукно. В ті часи ремісники селилися групами, в залежності від професій. Окремі майстри об’єднувалися у цехи, а вулиці, на яких селилися ремісники, називалися в залежності від роду діяльності.
Кожна майстерня мала свою вивіску, так само як і кожний цех. Захотів Ганс подивитися собі сідло - треба йти на вулицю Сідларську (нині вул. св. Ядвігі) та шукати відповідну вивіску.
Та печатку, за якою легко можна було дізнатися - де і ким було виготовлено даний товар. Навряд чи майстерні тримали тоді книги скарг та пропозицій, але до своєї справи підходили дуже серйозно.
В слуг вже репалися плечі, а купцеві хотілося знайти щось ще цікавого. І йшов він на другу сторону Ринку, на вулицю Слюсарську.
Щось брав, на щось крутив носом. Як завжди то бува з купцями. Пробував підібрати меча для своїх лицарів з Любека.
Вивіска ковалів
А вже тут, на Слюсарській, його манили солодкі запахи. Адже поряд протікала вулиця Броварна
А за нею - Пернікарська. Ну, тобто, пряникова.
А там, я вам скажу - робили найунікальніше пряникове пиво! Купець неспішно пробував, обтирав вуста і казав:
- Беру!!!
А потім вертався до Старого міста вулицею Широкою, головною дорогою, що поєднувала два міста
Над струмочком, де дзюркотіла собі водичка:
Через міст:
І одразу йшов до численних трактирів, куди постачалося те саме легендарне пиво.
А яке ж добре пиво без доброї легенди?
- Кажуть, є така дівчина у нас в жіночому монастирі, - розповідає йому приятель з Торуня. - Катажиною зветься. Колись її звільнили аж десь в Литві. І ось привезли до нас. Вміє вона готувати найкращі в Торуню пряники! Оце пиво, - підняв келих, - приправлене за її рецептом. - А все почалося з того, що якось пригостила вона братію з замку. І тоді комтур Герман фон Пльотке назвав ті пряники Катажинками.
Пообідавши смачненько, герр Ганс чимчикував Щитною до Шевської, де оглядав зразки останньої торуньскої моди. І раптом викладав на стіл самого голови цеху ті самі журнали паризької моди. Цехмайстер миттєво, не торгуючись, купував, і вже за тиждень на паризький манер вдягалися всі дружини всіх знатних міщан.
А вже потім - до Пєкарської вулиці придбати собі хліба на вечір.
Пекарський та Шевський цехи знаходились в Старому місті для зручності багатіїв. Шуму від них не було, бруду також.
Герб цеху пекарів
На наступний день купця чекав профілактичний ремонт корабля, далі завантаження придбаного краму і шлях додому. А привезені ним товари вже несли до брам, за якими вулиці перетворювалися на широкі шляхи до інших міст. Саме по вулиці Хелмінській колись давно лицарі-тевтони відправилися на завоювання пруссів. В сторону міста Хелмно.
Джерела:
http://www.turystyka.torun.pl/art/1048/ulica-rabianska.html
http://www.turystyka.torun.pl/art/784/baszta-zuraw.html
http://www.turystyka.torun.pl/art/785/bastza-monstrancja.html
https://pl.wikipedia.org/wiki/Kategoria:Ulice_i_place_Torunia
http://www.torun.webd.pl/mapa.html
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга
Важко сказати, хто першими приплентався з німців до прусів слідом за першопроходьцями. Скоріше за все то були ковалі, за ними - теслі, що будували дерев’яні укріплення. Потім, коли дерев’яні форпости замінювали на цегляні, з німців запрошували каменярів та різьбярів (як же без прикрас). А раз приїхали каменярі, то їх треба годувати, вдягати, надавати різні послуги. За каменярами потягнулися шевці, пекарі, м’ясники, слюсарі, які стимулювали покорене прусське населення вирощувати більше пшениці та більше поголів’я корів. Мапа міста:
Міста, а серед них і Торунь, активно розвивалися, розширювалися і розбудовувалися. Торговці, купці, лицарі багатіли. Так, що в якийсь момент за законами середньовічного жанру багатим мешканцям Торуня стало якось не цікаво мешкати поряд із бідними та ремісниками. А ремісникам, яких ставало все більше і більше, хотілося творчого простору, розмаху і щоб ніхто над душею не стояв, що неминуче в рамках тісного середньовічного поселення. Таку 1264 р. виникло Нове місто. Хоч і пов’язували його зі старим містом кілька мостів, економічні зв’язки, спільні інтереси та тевтонський орден, юридично то були абсолютно два незалежних міста. Місто більше аристократично-купецьке
Герб Старого міста
та місто здебільш ремісниче.
Герб Нового міста
Навіть зараз видно різницю між обома частинами: розкішні будинки з різьбленням рококо, величні собори з одного боку:
розкішна готична ратуша,
На ринку торгували дорогим крамом, стояли трактири для знаті. Сама аристократія пила вино, говорила про світські новини та обговорювали втішні або не дуже втішні новини з пруссів, що на той час ошивалися в лісах навколо міста.
Та простий, унітарний вигляд Нового Міста.
Основним стилем будівництва стала готика, яка в XIII ст. почала набирати популярності. Майже всі будинки, так само, як і фортечні і міські мури, костели, будувалися з цегли.
Вздовж Старого Міста йшли укріплення. Пролетарських революцій тоді не дуже боялися, остерігалися зовнішніх ворогів - прусів та князя Поморського. Від тих укріплень залишились фрагменти стін та вежі, нині пристосовані до мешкань, ресторанчиків та офісів. Вулиця Підмурна зберегла кілька таких веж.
Так само вежами і стінами купці відгородилися від Вісли
Одну з веж використовували для голубиної пошти:
Від другої прагматичні лицарі збудували міст через Віслу, тому браму називали Мостова.
Одну вежу недарма покривило. Колись один молодий лицар ордену покохався з багатою міщанкою. Сам він був знатного роду, але не першим сином. Тому вибрав шлях духовного воїна. Але ж діло та тіло молоді, а тут така красуня. І почали вони потай зустрічатися. Хтось каже, що десь на березі річки, хтось, що прямо тут, на Банковій. Але скоро, дуже скоро про те почали базікати на ринках міста. А, значить, дійшли слухи до батька. Не довго думаючи, той пішов до комтура, цебто начальника замку зі скаргою.
Комтур довго думав, тоді викликав лицаря:
- А що ж ти, вражий сину, бісова ти печінка, трясця твоїй коняці, робиш! Аби не навести ганьбу на орден і на доньку такого поважного міщанина та нашого партнера, даю тобі таку кару! Вибудуй отутечки, - комтур вказав стилетом на план міста, - нову вежу. А поки знімай плаща! І будеш їсти разом зі слугами, а не браттями по зброї. Диви мені!
Що ж, довелося небораці будувати вежу. А оскільки він не мав вищої архітектурної освіти, то вийшла вежа трохи кривенькою. З тих пір стали люди мірятися - як хтось встоїть, притулившись, то немає на ньому грішних помислів. Геть жоден не встояв!
А що ж наш лицар? По закінченню будівництва йому повернули всі привілеї в ордені. Інші, правда, мені особисто казали, що Лицар таки полишив орден, оскільки старший брат нагло помер і батько зоставив йому свій маєток десь в Любеку. Відпливав він, можливо, від Жеглярської брами:
Розвиток ремесел сприяв торгівлі. Основним торговим шляхом ті часи були річки, отже по Віслі крам міг надходити як з Польші, з Кракова, так і з князівства Поморського, Гданьска. Дуже скоро містом зацікавилася міжнародна торгова німецька корпорація - Ганза. Вони у 1280р. включили місто до своєї мафії, і відтепер купці з Торуня отримали доступ до міжнародних ринків. Легкими кораблями - статками купці спускалися течією Вісли до Балтики, де пливли або до Риги, або до Ростока, Гамбурга чи Копенгагена. Або з великих міст до Торуня. Ось і зараз невеликим кораблем із плоским дном підплив купець Ганс із самого Любека.
Поки матроси і слуги вивантажували крам та підтягували до складів, він йшов до лихварів, аби обміняти гроші. З часом для підйому товарів почали використовувати так звані журави - крани. В Торуні зберігся один, правда, для загального доступу нині закритий.
Далі крам потрапляв до численних складів, що розміщувались вздовж стін та ріки на вулиці Банковій.
Або на вулиці Тісній
Але склади могли розташовуватись і на Рабіанській (колишня Круча):
А найбагатші купці жили ближче до центру, на вулиці св. Юрія (нині Коперніка). От сюди-то й прийшов наш купець Ганс.
Склад мав просту структуру: на першому поверсі (parterz польською) знаходилась кухня, якась вітальня
Над ними - кабінет, в якому власник, такий самий купець, займається своїми рахунковими справами. Ймовірно, то був якийсь предок самого Миколая Коперника з роду Ватценроде. Тут наш герой, можливо і той самий лицар, який будував Криву Вежу, присів навпроти рахункового столу і почали вони із господарем вести облік краму.
Довго чи коротко, мабуть довгенько, бо з житлових кімнат нетерпляче визирала дружина. За її третім хмиканням купці встали, господар відкрив скриню та відрахував потрібну сумму.
А потім обидва відправилися на самий вершечок, що займав кілька ярусів - склади. Або польською szpichlerzy. Чого тут тільки не було: сукно, шкіряні вироби, інструменти, бочки з вином, папір, бочки
мідь у зливках, олово, залізо.
Не кожний склад мав такі житлові приміщення, як в домі у Коперників. Деякі будівлі були повністю пристосовані до складів.
Вони мали таку структуру:
Щось могло зберігатися у тісному подвір'ї:
Крам прилаштовано, отже купцеві Гансові час знайти собі мешкання. Чим далі від берега і ближче до ринку, тим багатшими були будинки. От саме туди й шли купці. Знать та лицарі збиралася в домі Артуса,
майбутня братія чимчикувала до замку,
а люди простіше винаймали мешкання в одному з чарівних будинків, наприклад, на Ринку чи вул. Рожаній.
В ті часи люди не знали рококо, тому прикраси будинків буди куди простішими. Купці приїжджі могли мешкати і на Мостовій:
І на Жеглярській:
І на Лазенній:
Відпочивши, пан Ганс із Любека брав під пахву останні журнали паризьких мод, завбачливо привезених із Любека, і йшов розглядати крам. Найперше йшов помолитися до домініканів,
чий собор стояв за мостом Паулінів між Старим та Новим містом:
Міст розділяв рів, частково він доступний для огляду в південній частині, частково в подвір’ях.
До самого Нового Ринку. В той час тут провадилася жвава торгівля. Тлум людей ходило між торговими палатками, від майстерень йшов дзвін та брязкіт молотків. Зі сторони ячмінної ревли воли. Сміх, жарти, лемернт, плач і розмови, слухи, плітки.
В Новому одразу заходив подивитися на вулицю Ячмінну, де торгували ячменем та всяким збіжжям
Поряд Сукенніцка, де можна було закупити відносно не дороге сукно. В ті часи ремісники селилися групами, в залежності від професій. Окремі майстри об’єднувалися у цехи, а вулиці, на яких селилися ремісники, називалися в залежності від роду діяльності.
Кожна майстерня мала свою вивіску, так само як і кожний цех. Захотів Ганс подивитися собі сідло - треба йти на вулицю Сідларську (нині вул. св. Ядвігі) та шукати відповідну вивіску.
Та печатку, за якою легко можна було дізнатися - де і ким було виготовлено даний товар. Навряд чи майстерні тримали тоді книги скарг та пропозицій, але до своєї справи підходили дуже серйозно.
В слуг вже репалися плечі, а купцеві хотілося знайти щось ще цікавого. І йшов він на другу сторону Ринку, на вулицю Слюсарську.
Щось брав, на щось крутив носом. Як завжди то бува з купцями. Пробував підібрати меча для своїх лицарів з Любека.
Вивіска ковалів
А вже тут, на Слюсарській, його манили солодкі запахи. Адже поряд протікала вулиця Броварна
А за нею - Пернікарська. Ну, тобто, пряникова.
А там, я вам скажу - робили найунікальніше пряникове пиво! Купець неспішно пробував, обтирав вуста і казав:
- Беру!!!
А потім вертався до Старого міста вулицею Широкою, головною дорогою, що поєднувала два міста
Над струмочком, де дзюркотіла собі водичка:
Через міст:
І одразу йшов до численних трактирів, куди постачалося те саме легендарне пиво.
А яке ж добре пиво без доброї легенди?
- Кажуть, є така дівчина у нас в жіночому монастирі, - розповідає йому приятель з Торуня. - Катажиною зветься. Колись її звільнили аж десь в Литві. І ось привезли до нас. Вміє вона готувати найкращі в Торуню пряники! Оце пиво, - підняв келих, - приправлене за її рецептом. - А все почалося з того, що якось пригостила вона братію з замку. І тоді комтур Герман фон Пльотке назвав ті пряники Катажинками.
Пообідавши смачненько, герр Ганс чимчикував Щитною до Шевської, де оглядав зразки останньої торуньскої моди. І раптом викладав на стіл самого голови цеху ті самі журнали паризької моди. Цехмайстер миттєво, не торгуючись, купував, і вже за тиждень на паризький манер вдягалися всі дружини всіх знатних міщан.
А вже потім - до Пєкарської вулиці придбати собі хліба на вечір.
Пекарський та Шевський цехи знаходились в Старому місті для зручності багатіїв. Шуму від них не було, бруду також.
Герб цеху пекарів
На наступний день купця чекав профілактичний ремонт корабля, далі завантаження придбаного краму і шлях додому. А привезені ним товари вже несли до брам, за якими вулиці перетворювалися на широкі шляхи до інших міст. Саме по вулиці Хелмінській колись давно лицарі-тевтони відправилися на завоювання пруссів. В сторону міста Хелмно.
Джерела:
http://www.turystyka.torun.pl/art/1048/ulica-rabianska.html
http://www.turystyka.torun.pl/art/784/baszta-zuraw.html
http://www.turystyka.torun.pl/art/785/bastza-monstrancja.html
https://pl.wikipedia.org/wiki/Kategoria:Ulice_i_place_Torunia
http://www.torun.webd.pl/mapa.html
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга