Тяжела і нєказіста, жизь совєцкого артіста.
Часом їду в метро чи де посеред магазину вдруг як прошибе, і сльози сцуко яаак бризнуть, чи в громадськім туалеті, чи як іду поночі додому крізь снігове футбольне поле, - прийде така фабула новели чи п'єси з візуалізацією, музичним оформленням і акторами, яким би ці ролі віддати, що душуся тими слізьми годинку-другую, не в змозі записати чи заснути
( Read more... )
Comments 5
у мене було таке ж тільки один-єдиний раз в житті і залишило по собі чіткий післясмак згвалтування: текст як Суще, який лізе з потойбіччя у наш світ, продираючись через мою душу, через кістки, кров і м"ясо, оприсутнюючись на папері і вбираючи в себе все більше життя - мого життя.
Це було невеличке оповідання (і слава Богу, на епічній формі я би коні двинула) і я досі пам"ятаю його майже дослівно. Воно змушувало мене ставати стовбом посеред дороги, нервово шукати за кермом кусок паперу і мучило, мучило до тих пір, поки я не написала його дорешти.
Цікаво, що починало Воно писатися також від імені одного героя - а в кінці вийшло, що зовсім від іншого:-)
НІчого абсолютно не було в ньому від мого особистого досвіду і тому я роблю висновок, що це було таки щось інфернальне... Якщо так жити постійно - я б не змогла, це дуже виснажливо...
Reply
Reply
це вже включився потім гонор якийся, щось таке земне, людське
може, тому воно більше і не приходить, хз:-))
Reply
Reply
Reply
Leave a comment