Фортеця Рабат: Боржомі без мінералки, замок Джакелі та кава по-турецьки
Розбавлю європейські подорожі Грузією. З логістикою тут не все так класно як у ЄС чи навіть у нас. Тому до фортеці Ахалціхе з Батумі діставалися не у класичний спосіб - маршруткою а нічним поїздом (щоб виспатися) до Мцхети де вже сіли на електричку до Боржомі.
Грузия для украинского туриста: что посмотреть, сколько стоит и особенности
У Мцхеті вокзал був у суцільній темряві, на станції доводилося грітися (а був ранок у жовтні) у кімнаті залізничника, куди він нас запросив. Окрім нас на електричку чекала група поляків - ті скрізь мандрують.
Квиток треба було купувати одразу у поїзді. Кидаєш монетку у 2 ларі (20 гривень) і тобі квиток. Його треба показати кондуктору - жодної готівки йому не даєш. Пригадуєте як у нас «5 гривень - квиток не треба».
1.
У Боржомі дві станції: «Боржомі парк» (куди ми й прибули) та власне «Боржомі». З останньої відправляються поїзди вузькоколійки на Бакуріані.
Ми ж прибули на першу станцію. Раритетна табличка. Ціни представлені до Хабаровська!
2.
Сучасний розклад.
3.
Вокзал, як на дві електрички в день доволі пафосний. Якщо електричка їде більше 4 годин у Тбілісі, то маршрутка удвічі швидше.
4.
У Боржомі ми довго не затрималися - побачили здоровенний комплекс радянської епохи. Нагадало подібні у Трускавці.
5.
До місця нашого призначення Ахалціхе поїзд не доїжджав (гілка від Боржомі використовується лише для вантажів).
Знайомимося із залізницями Грузії
Тому спробували автостоп. Чекали буквально 3 хвилини. Детально про те як їхали читайте у Мова не перешкода або Ukraine = friends
Водій виявився менеджером ресторану та пригостив обідом.
6.
У Грузії я просто підсів на «каву по-турецьки». У Боснії вона зветься bosanska kava, а у Греції - Elliniko kafe. Коштує якихось 1-2 ларі (10-20 гривень).
7.
Ахалціхе у перекладі означає «нова фортеця». Місце було торговельним перехрестком і тому приваблювала підприємців з усього регіону і на його теперішній стан впливали не тільки грузини, але й турки, росіяни, вірмени, євреї та інші.
Як тиждень відпочити у Грузії за 200 євро з перельотом, житлом та їжеюЦікаво, що до 1936 року місто на вірменський лад звалося Ахалцих (тепер чверть населення - вірмени, а до 60-х років вони складали більшість). Місто є центром регіону Самце-Джавахеті (де за переписом 2002 року 54% складали вірмени).
8.
Джерело: wikimedia.org
Час правлінні Саакашвілі помітний у сучасних спорудах держінституцій. Центр адміністративних послуг.
9.
Відділок поліції.
10.
Єдине за чим приїжджають мандрівники у Ахалціхе - фортеця. Після захоплення міста військами Османської імперії за фортецею закріплюється назва Рабат. І це не знижки у торговельних центрах Варшави), адже у перекладі з арабської означає «укріплений монастир» а тут вона прижилася як власна назва.
Казковий Сіґнаґі: виноробна Кахетія, мільйон троянд та Алазанська долинаПерша ж фортифікаційна споруда була побудована представниками грузинського року Джакелі, що прийняли іслам. Вона стала родинної резиденцією. Довгий час ці землі стали ареною битви між росіянами та турками.
Площа фортеці вражає. Більшість збережений споруд відносять до 17-18 століття.
11.
Вхід на територію коштував 6 ларі (зараз - 7 ларі). Що дорівнює 60-70 гривням. Буквально за два роки (2011-2012 роках) фортецю капітально відремонтували. Частину грошей виділила Туреччина задля збереження пам’яток Османської доби.
12.
Рабат це справжнє місто у місті адже за мурованими стінами сховалася мечеть, медресе, православна церква, замок Джакелі та музей.
13-15.
Є кілька башт на які можна піднятися та по фотографувати. Самі грузини просять називати фортецю не Рабат (або Рабаті на грузинський лад), а фортецею Ахалцихською. Напевно аби не асоціювалось з іншою державою. І цікаво у англійській версії Wiki вона зветься Rabati, а у російській - Ахалцихською.
До речі, турецька сторона не хотіла, щоб купол мечеті був «золотим» - кажуть, що навіть це обговорювали тодішні керівники Туреччини та Грузії - Ердоган та Саакашвілі.
16-20.
З Фортеці відкривається вид на місто.
21-23.
Важко не помітити, що відремонтували не тільки фортецю, але й привели до порядку фасади та дахи житлових багатоповерхівок.
24-25.
Назад у Тбілісі верталися маршруткою. За дорогу у 200 кілометрів віддали смішні 7 ларі (70 гривень). Кажуть, що тепер вартість проїзду 12-15 ларі. У дорозі були трохи менше 3 годин. Водій доволі гнав - частина маршруту проходила по автобану Батумі-Тбілісі.
У дорозі зупинялися лише у перших 2-3 містечках і то на хвилину. Десь біля Горі був перекур на 10 хвилин.
26-27.
Всі мої закордонні подорожі у одній публікації