Тиврів та Лука-Мелешківська
Тиврів - маленький райцентр Вінницької області, один з найближчих до Вінниці. А отже, туди можна зганяти і велосипедом, попутно оглядаючи околиці. З них і почнемо.
Містечко майже повністю лежить на правому березі Південного Бугу, і щоб потрапити в нього, треба перетнути один з двох мостів - автомобільний чи пішохідний. Якщо перед самим автомобільним мостом звернути непримітною ґрунтовкою вліво, можна надибати маленьке озерце в покинутому гранітному кар’єрі.
Зі скельними виступами навколо.
Один з берегів особливо уривчастий.
Паралельно мосту через Буг тягнеться трубопровід, укладений на старовинні опори.
За мостом понад річкою теж є стежка, направо. Якийсь час можна помилуватись берегами, але стежка дуже швидко стає непрохідною.
Сам Тиврів зустрів мене суцільною хмарністю і лелечим гніздом.
Містечко відоме з 1505 року. Назва, найімовірніше пішла від слов’янського племені тиверців, яке жило в цих краях. Головна вулиця, яка до 2016 року мала дико оригінальну назву Лєніна, тепер теж зветься Тиверською. Власне, проїхавши нею, можна побачити майже все цікаве, що тут є.
Водонапірна вежа, наприклад.
Цілий сквер скорботи з меморіалами Великої Вітчизняної, Афганістану, голодомору та сучасних подій на сході.
Тиверська вулиця закінчується великою центральною площею. Тут є досить банальна церква із силікатної цегли.
Багато совку.
За недобудованою адмінбудівлею сховалась занехаяна краса.
Недалеко знаходиться одна з головних пам’яток - Домініканський кляштор (себто монастир) 1742 року.
Комплекс споруд сильно постраждав за радянських часів, коли тут була фабрика. Зараз триває реставрація, що радує (і не радує - навіть на територію вхід заборонений, довелось фоткати звідки вийде).
Костел.
Графічна репродукція невідомого автора (взята з archexplorer.wordpress.com). Як бачимо, роботи тут ще - непочатий край.
Друга значна пам’ятка - величезний (довжина 150 метрів!) палац Ярошинських класичного стилю. За віком він приблизно такий же, як і костел. Зараз приміщення займає ліцей.
Тильна сторона.
У подвір’ї ліцею знаходився оригінальний пам’ятник Леніну. Фотку Ілліча виколупали, а цікаву скульптуру лишили.
Поруч з палацом був розбитий шикарний ландшафтний парк. Він і зараз є, тільки не ландшафтний і не шикарний. Збереглись старовинні ворота.
І стіни.
Туристи у Тиврові - така рідкість, що навіть місцеві кози і корови були ошелешені моєю появою.
Господарська будівля на території парку.
Від парку спускаюсь до річки. Буг у Тиврові - особлива тема. Неймовірно красива.
На березі, укутана зеленню, збереглась старовинна електростанція.
Пейзажі тут на будь-який смак. Є пороги.
І спокійні заводі.
Побачивши мене, пошкандибала геть чапля.
Береги, здебільшого, кам’янисті.
На схід від Тиврова починається ліс.
Перейшовши пішохідний міст за електростанцією, можна піднятись на пагорб на лівому березі. Тут висока трава і найрізноманітніші квіти.
І грибочки-мутанти.
І звідси, звичайно, найкращі види на містечко. Палац.
Рибалки на пішохідному містку.
Електростанція.
І навіть невисокі скелі.
Цією дорогою також можна повернутись на шосе до Вінниці.
Якщо їхати до Тиврова з Вінниці, вам не проминути Луку-Мелешківську - велике село понад шосе. На відміну від тихих Тютьок і Прибузького, які майже поруч, Лука-Мелешківська гамірна, людна і з активним автомобільним рухом.
Тут теж є старовинний парк. Парком прогулюються місцеві жителі.
Клуб.
На пагорбі за парком стоїть велична і прекрасна дерев’яна церква 1896 року.
Ставки у Луці-Мелешківській.
«Псс, парень, хохлы уже ушли?»
За селом одразу починається Вінниця. Як і майже усюди на окраїнах, іде розбудова. У даному випадку - ось такі яскраві будиночки.
Містечко майже повністю лежить на правому березі Південного Бугу, і щоб потрапити в нього, треба перетнути один з двох мостів - автомобільний чи пішохідний. Якщо перед самим автомобільним мостом звернути непримітною ґрунтовкою вліво, можна надибати маленьке озерце в покинутому гранітному кар’єрі.
Зі скельними виступами навколо.
Один з берегів особливо уривчастий.
Паралельно мосту через Буг тягнеться трубопровід, укладений на старовинні опори.
За мостом понад річкою теж є стежка, направо. Якийсь час можна помилуватись берегами, але стежка дуже швидко стає непрохідною.
Сам Тиврів зустрів мене суцільною хмарністю і лелечим гніздом.
Містечко відоме з 1505 року. Назва, найімовірніше пішла від слов’янського племені тиверців, яке жило в цих краях. Головна вулиця, яка до 2016 року мала дико оригінальну назву Лєніна, тепер теж зветься Тиверською. Власне, проїхавши нею, можна побачити майже все цікаве, що тут є.
Водонапірна вежа, наприклад.
Цілий сквер скорботи з меморіалами Великої Вітчизняної, Афганістану, голодомору та сучасних подій на сході.
Тиверська вулиця закінчується великою центральною площею. Тут є досить банальна церква із силікатної цегли.
Багато совку.
За недобудованою адмінбудівлею сховалась занехаяна краса.
Недалеко знаходиться одна з головних пам’яток - Домініканський кляштор (себто монастир) 1742 року.
Комплекс споруд сильно постраждав за радянських часів, коли тут була фабрика. Зараз триває реставрація, що радує (і не радує - навіть на територію вхід заборонений, довелось фоткати звідки вийде).
Костел.
Графічна репродукція невідомого автора (взята з archexplorer.wordpress.com). Як бачимо, роботи тут ще - непочатий край.
Друга значна пам’ятка - величезний (довжина 150 метрів!) палац Ярошинських класичного стилю. За віком він приблизно такий же, як і костел. Зараз приміщення займає ліцей.
Тильна сторона.
У подвір’ї ліцею знаходився оригінальний пам’ятник Леніну. Фотку Ілліча виколупали, а цікаву скульптуру лишили.
Поруч з палацом був розбитий шикарний ландшафтний парк. Він і зараз є, тільки не ландшафтний і не шикарний. Збереглись старовинні ворота.
І стіни.
Туристи у Тиврові - така рідкість, що навіть місцеві кози і корови були ошелешені моєю появою.
Господарська будівля на території парку.
Від парку спускаюсь до річки. Буг у Тиврові - особлива тема. Неймовірно красива.
На березі, укутана зеленню, збереглась старовинна електростанція.
Пейзажі тут на будь-який смак. Є пороги.
І спокійні заводі.
Побачивши мене, пошкандибала геть чапля.
Береги, здебільшого, кам’янисті.
На схід від Тиврова починається ліс.
Перейшовши пішохідний міст за електростанцією, можна піднятись на пагорб на лівому березі. Тут висока трава і найрізноманітніші квіти.
І грибочки-мутанти.
І звідси, звичайно, найкращі види на містечко. Палац.
Рибалки на пішохідному містку.
Електростанція.
І навіть невисокі скелі.
Цією дорогою також можна повернутись на шосе до Вінниці.
Якщо їхати до Тиврова з Вінниці, вам не проминути Луку-Мелешківську - велике село понад шосе. На відміну від тихих Тютьок і Прибузького, які майже поруч, Лука-Мелешківська гамірна, людна і з активним автомобільним рухом.
Тут теж є старовинний парк. Парком прогулюються місцеві жителі.
Клуб.
На пагорбі за парком стоїть велична і прекрасна дерев’яна церква 1896 року.
Ставки у Луці-Мелешківській.
«Псс, парень, хохлы уже ушли?»
За селом одразу починається Вінниця. Як і майже усюди на окраїнах, іде розбудова. У даному випадку - ось такі яскраві будиночки.