Рай за вікном автобуса
Період з кінця січня десь по середину березня мені видається найгіршим у році. Коли новорічні та різдвяні свята вже далеко позаду, до тепла та справжньої весни ще нескоро, а навколо тільки холод, робота, болячки, в’їдливі думки та все ще короткі дні.
З-поміж іншого, чим можна «лікуватись» у такий період, можуть бути спогади про якийсь теплий та приємний час. Тому я з неймовірним задоволенням саме зараз почну розгрібати фото із Хорватії, третього тижня вересня минулого року. І перша частина їх буде присвячена не якомусь конкретному місцю, а просто тому, що побачене по дорозі із вікон автобуса, а дивитись там теж є на що.
У цю теплу країну я потрапив завдяки вінницькому тур-клубу «Бідняжка». Хто з ними зіштовхувався, знає, що це бюджетні, але якісні поїздки, і однією з вагомих частин економії майже завжди є відмова від літаків та заміна цього виду транспорту дешевшими. Наприклад, більш ймовірно, що ви десь попливете з ними на поромі, а не полетите, наприклад.
Щоб добратись Хорватії, пором не потрібен, а от без автобуса не обійтись. Дорога з Вінниці до кінцевої точки маршруту зайняла по 30 годин в одну сторону, з урахуванням простоїв на кордонах. Якщо може здатись, що це довго і важко переноситься, то ні. По-перше, достатньо попередньо добре затрахатись на роботі, і тоді навіть просто втикнути навушники і годинами залипати у вікно автобуса уже буде здаватись непоганим відпочинком.
По-друге, самі види за вікном можуть бути захоплюючими, якщо це Хорватія.
У перший день поїздки також присутня пейзажна частина, коли перевалюємо через Карпати.
Ще біля Львова до нас вчепився дощ, та і де ще можна було його застати, як не тут? Він потягнувся за нами і в гори, які в негоду по-особливому красиві. Оцей живий туман, що огортає їх, та рухливі хмари, які за кілька хвилин можуть обрушити нову зливу або навпаки розійтись… Але спостерігати за цим краще усе ж зі сторони, з теплого місця по той бік вікна.
Десь за ніч проскочили через усю Угорщину, яка запам’яталась убогими заправками і платним всім чим можна. Ну і їх чудесна мова:
А світанок зустріли уже десь за Загребом. Далека від моря частина Хорватії осіннього ранку освіжаюче холодна, а пейзажі цілком українські:
І тільки години через півтори можна побачити нарешті, що море близько.
В парі місць воно врізається глибоко в континент справжніми фіордами:
Ну а найцікавіше починається, коли з’їхати з автобану на приморську дорогу. Вона тягнеться паралельно, майже весь час по берегу. Із однієї сторони практично постійно видно ідеальне Адріатичне море та села на його березі, і тут уже від вікна не відлипнути.
Приморські села та містечка між собою досить подібні, і відрізнити можна тільки деякі з них, такі, що мають якийсь специфічний обеліск або дзвіницю. Але від цього вони не стають менш чаруючими.
«Ступінчатого» виду готелі досить типові і залишились, певно, у спадщину від соціалістичного періоду.
Ну і поруч з цим усім - чи не найчистіше в Європі море:
Як їхати у протилежному напрямку, скучати також не доведеться. Весь час над дорогою нависають гори, на які деінде деруться сільські будинки чи котеджі.
Раз була і спеціальна фотозупинка над дуже мальовничою бухтою між Сплітом та Макарською, ось тут
Одразу за дорогою так само нависають гори:
А далеко внизу - непроглядна морська глазур, і геть лялькові з такої відстані кораблики, гроти та печери.
Але й тут не все так райдужно, коли глянути під ноги. Як нагадування, що люди скрізь - брудні потвори, незалежно від національності та країни проживання.
Окремо варто відзначити відрізок дороги до Дубровника, чи не найбільш мальовничий. Дорога тут робить такі круті розвороти, що уже навіть не згадаю, чи на фото точно берег моря, чи якогось озера/річки. Але все так само із вікна автобуса:
Дороги і розв’язки у Хорватії по-європейськи якісні. Хочу і в нас такі.
Це навіть не річка, найпевніше, а один з численних каналів:
Меліоративні системи там також на висоті.
Острів Kljestac з капличкою:
Однією з фішок дороги до Дубровника є те, що вона проходить через шматочок Боснії та Герцеговини. Ця балканська країна має зовсім крихітний вихід до моря, кілометрів 10, і ним відриває від Хорватії її південну частинку. Кордон тут досить символічний (навіть якийсь безладний) і проходиться швидко. Документи перевіряють тільки хорвати.
Єдиний населений пункт Боснії на узбережжі називається Неум:
Ряди бочок у морських затоках - устричні ферми:
Дорога на цьому недовгому відрізку відчутно гірша, а от для природи не існує кордонів і вона так само фантастична. Неум лежить на березі затоки, що відділена од відкритого моря півостровом Клек. Він також належить Боснії.
Їдемо далі, і тут узбережжя так само прикрите грядою островів чи півостровів, паралельних берегу. Вони уже хорватські.
Ще устричні ферми:
Ще острови:
Деінде згори може навернути камінцем:
Про наближення Дубровника свідчить зростаюча кількість плавзасобів. Адже це не тільки туристичний центр, а і великий порт.
І ще пару кадрів, уже десь близько до мети:
Зворотна дорога, вікнами на гори, менш захоплююча, але все одно дуже мальовнича. Значний її відрізок проходить паралельно руслу річки Неретва.
Також привертає увагу група Бачинських озер. Зблизька я на них так і не побував, але через пару днів побачив уже з висоти і з зовсім іншого ракурсу. Але то уже й інша історія.
З-поміж іншого, чим можна «лікуватись» у такий період, можуть бути спогади про якийсь теплий та приємний час. Тому я з неймовірним задоволенням саме зараз почну розгрібати фото із Хорватії, третього тижня вересня минулого року. І перша частина їх буде присвячена не якомусь конкретному місцю, а просто тому, що побачене по дорозі із вікон автобуса, а дивитись там теж є на що.
У цю теплу країну я потрапив завдяки вінницькому тур-клубу «Бідняжка». Хто з ними зіштовхувався, знає, що це бюджетні, але якісні поїздки, і однією з вагомих частин економії майже завжди є відмова від літаків та заміна цього виду транспорту дешевшими. Наприклад, більш ймовірно, що ви десь попливете з ними на поромі, а не полетите, наприклад.
Щоб добратись Хорватії, пором не потрібен, а от без автобуса не обійтись. Дорога з Вінниці до кінцевої точки маршруту зайняла по 30 годин в одну сторону, з урахуванням простоїв на кордонах. Якщо може здатись, що це довго і важко переноситься, то ні. По-перше, достатньо попередньо добре затрахатись на роботі, і тоді навіть просто втикнути навушники і годинами залипати у вікно автобуса уже буде здаватись непоганим відпочинком.
По-друге, самі види за вікном можуть бути захоплюючими, якщо це Хорватія.
У перший день поїздки також присутня пейзажна частина, коли перевалюємо через Карпати.
Ще біля Львова до нас вчепився дощ, та і де ще можна було його застати, як не тут? Він потягнувся за нами і в гори, які в негоду по-особливому красиві. Оцей живий туман, що огортає їх, та рухливі хмари, які за кілька хвилин можуть обрушити нову зливу або навпаки розійтись… Але спостерігати за цим краще усе ж зі сторони, з теплого місця по той бік вікна.
Десь за ніч проскочили через усю Угорщину, яка запам’яталась убогими заправками і платним всім чим можна. Ну і їх чудесна мова:
А світанок зустріли уже десь за Загребом. Далека від моря частина Хорватії осіннього ранку освіжаюче холодна, а пейзажі цілком українські:
І тільки години через півтори можна побачити нарешті, що море близько.
В парі місць воно врізається глибоко в континент справжніми фіордами:
Ну а найцікавіше починається, коли з’їхати з автобану на приморську дорогу. Вона тягнеться паралельно, майже весь час по берегу. Із однієї сторони практично постійно видно ідеальне Адріатичне море та села на його березі, і тут уже від вікна не відлипнути.
Приморські села та містечка між собою досить подібні, і відрізнити можна тільки деякі з них, такі, що мають якийсь специфічний обеліск або дзвіницю. Але від цього вони не стають менш чаруючими.
«Ступінчатого» виду готелі досить типові і залишились, певно, у спадщину від соціалістичного періоду.
Ну і поруч з цим усім - чи не найчистіше в Європі море:
Як їхати у протилежному напрямку, скучати також не доведеться. Весь час над дорогою нависають гори, на які деінде деруться сільські будинки чи котеджі.
Раз була і спеціальна фотозупинка над дуже мальовничою бухтою між Сплітом та Макарською, ось тут
Одразу за дорогою так само нависають гори:
А далеко внизу - непроглядна морська глазур, і геть лялькові з такої відстані кораблики, гроти та печери.
Але й тут не все так райдужно, коли глянути під ноги. Як нагадування, що люди скрізь - брудні потвори, незалежно від національності та країни проживання.
Окремо варто відзначити відрізок дороги до Дубровника, чи не найбільш мальовничий. Дорога тут робить такі круті розвороти, що уже навіть не згадаю, чи на фото точно берег моря, чи якогось озера/річки. Але все так само із вікна автобуса:
Дороги і розв’язки у Хорватії по-європейськи якісні. Хочу і в нас такі.
Це навіть не річка, найпевніше, а один з численних каналів:
Меліоративні системи там також на висоті.
Острів Kljestac з капличкою:
Однією з фішок дороги до Дубровника є те, що вона проходить через шматочок Боснії та Герцеговини. Ця балканська країна має зовсім крихітний вихід до моря, кілометрів 10, і ним відриває від Хорватії її південну частинку. Кордон тут досить символічний (навіть якийсь безладний) і проходиться швидко. Документи перевіряють тільки хорвати.
Єдиний населений пункт Боснії на узбережжі називається Неум:
Ряди бочок у морських затоках - устричні ферми:
Дорога на цьому недовгому відрізку відчутно гірша, а от для природи не існує кордонів і вона так само фантастична. Неум лежить на березі затоки, що відділена од відкритого моря півостровом Клек. Він також належить Боснії.
Їдемо далі, і тут узбережжя так само прикрите грядою островів чи півостровів, паралельних берегу. Вони уже хорватські.
Ще устричні ферми:
Ще острови:
Деінде згори може навернути камінцем:
Про наближення Дубровника свідчить зростаюча кількість плавзасобів. Адже це не тільки туристичний центр, а і великий порт.
І ще пару кадрів, уже десь близько до мети:
Зворотна дорога, вікнами на гори, менш захоплююча, але все одно дуже мальовнича. Значний її відрізок проходить паралельно руслу річки Неретва.
Також привертає увагу група Бачинських озер. Зблизька я на них так і не побував, але через пару днів побачив уже з висоти і з зовсім іншого ракурсу. Але то уже й інша історія.