На межі трьох областей
Цього разу ми стартуємо із Кам’янець-Подільського, і хоча автобус приміський і їхати недалеко, виходимо з нього уже в Тернопільській області.
Але село, з якого почалася ця мандрівка, історично більш прив’язане саме до Кам’янця і з’явилось завдяки йому. А його назва свідчить про фортифікаційне минуле - Окопи, а ще раніше більш помпезно: Окопи Святої Трійці.
У 1672-1699 роках поляки змушені були залишити Кам’янець туркам, але весь цей час не полишали надій його відвоювати. У таких умовах поява фортеці на підступах до міста, на вузькій смужці землі між Дністром та Збручем, напрошувалась сама собою. Збудували її у 1692 р. за рекордні шість тижнів.
До нашого часу збереглись, головним чином, дві брами - потужні двоярусні вежі, названі по напрямках, куди вели дороги з фортеці. Зустрічає нас Кам’янецька вежа:
Убік Збруча від неї уходить ще цілком помітний земляний вал.
Із нього видно власне Збруч:
Поруч - типова західноукраїнська капличка (1997).
А через дорогу - куди вагоміший в історичному плані костьол (Святої Трійці, звісно ж) 1693 року. Себто будували його майже одночасно з фортецею.
Відреставрований буквально недавно зусиллями місцевих римо-католиків та фінансами Міністерства культури Польщі.
Прямо перед вівтарем є спуск у підземелля, хоча там нічого цікавого.
Скульптурку біля храму поставили також кілька років тому.
Із костельного двору видно Дністер:
Друга брама колишньої фортеці була пропуском на захід і називається, відповідно, Львівська.
Хоча фортеця втратила своє значення ще на початку 19 ст., обидві брами непогано збереглись завдяки реставрації 1905 року. Причому реставрували їх уже не з оборонними цілями, а саме як пам’ятки старовини.
Табличка уже не пригадаю на котрій із них:
Окрім цього, на березі Збруча можна знайти залишки колишньої сторожової вежі.
Стіни по сусідству я також прийняв за фортечні укріплення, але це виявились залізничні опори. Гілку з Кам’янця до Борщева у 1915 році почали зводити росіяни, та завадила війна.
Від вежі на добрі 270 градусів відкриваються панорами Збруча, який тут дуже звивистий та мальовничий.
На підвісному містку місцева еліта, якої в Окопах взагалі чимало. Добре, що так далеко.
А на лівий бік річки продовженням містка є не менш дивна та екстремальна дерев’яна конструкція.
Погляд на північний схід, за течією:
Пішки вертаюсь назад, і обидві річки так само тягнуться обабіч, а за долиною - лялькові дачні будинки.
На місці стику трьох областей стоїть символічний півник. Колись тут сходились три різні країни, а на роздоріжжі стояла корчма, у якій півень кричав на всі ці три сторони.
Ну а Збруч робить свій заключний завиток перед впадінням у Дністер.
Проходжу нічим не примітне село Ісаківці і за ним добираюсь до куди більш цікавого Жванця. Жванець дивовижний тим, що будучи на трасі між Кам’янець-Подільським і Хотином, має власний замок, але про нього мало хто знає, навіть серед мешканців села. У межах Жванця у Дністер зліва впадає ще одна річка, Жванчик, і на його скелястих вертикальних берегах само собою напрошується якесь укріплення.
Для початку пройдемось західною частиною села (на правому березі Жванчика), яка складається фактично з однієї вулиці. Через річку перекинуто красивий арочний міст (автомобільний, але від початку планувався як залізничний), вид якого псує паралельна стара руїна.
За мостами Жванчик впадає в Дністер.
Із цієї вулички відкривається красивий вид на центральну частину Жванця, де виділяються замкові руїни та вірменський костьол. Недавно тут навіть облаштували оглядовий майданчик. Тільки напрямок панорами із нього південно-східний, тому вранці я прийшов сюди дарма, а пізніше вже не було сил вертатись.
Більш крупний план:
Другого дня осені також стояла спека, і коти продовжували плавитись:)
Ну а я на деякий час покидаю Жванець, щоб сходити у сусіднє село із звучною назвою Брага. По дорозі відкриваються види на Атаки, то вже Чернівецька область:
Міст між Жванцем і Атаками на трасі між Кам’янцем та Хотином:
На виході із Жванця убік Браги над дорогою в бур’яні та смітті потопає ДОТ лінії Сталіна.
Чалапати від траси углиб Браги не те щоб далеко (кілометра три), але навіть для мене було спекотно, при всій моїй любові до екстремальних температур. А для чого взагалі йти чи їхати у це сільце на сто з чимось людей, куди навіть автобус не ходить…
А все заради нетривіальних видів на Хотинську фортецю, що відкриваються із нього:
На березі Дністра копошились зграї метеликів, та й не тільки вони.
Перший вид на фортецю буде від устя струмка, що впадає тут у Дністер, а далі можна підійматись на пагорби навколо та знаходити інші ракурси.
Брага має і власну пам’ятку - усипальницю Жебровських, але я її не знайшов. Цвинтарів у селі два, вони обидва великі і непроглядно заросли деревами, а спитати навіть не було у кого.
Тому ось просто вид на село, яке дуже горбисте, і вже не скажеш, які нерівності тут природні, а які - залишки колишньої земляної фортеці.
Так само як і ось такі кам’яні стіни - рукотворні чи ні?
Кошак бразький (брагинський? бражанський?):
Ну і вдруге зайдемо у Жванець, щоб побачити його фортецю зблизька. Узагалі я там був ще роки за три до того, але в погану похмуру погоду. Тому із тієї поїздки викладу тільки одне фото, заодно закривши тему котиків на сьогодні.
Від дороги до фортеці іти хвилин п’ять, огляд також багато часу не займе. Зберіглась головним чином одна вежа. В Інтернеті писали, що вона обвалилась, але насправді стоїть так само, як і три роки назад, а всередину можна піднятись слизькими металевими східцями.
Більш скромні рештки другої вежі:
А також іще один ДОТ:
Ну а фішкою фортеці є навколишні мальовничі види на долину, де у Жванчик впадає річка Кармалітанка.
Звідси видно і оглядовий майданчик:
Панорамка:
Режим відвідування відкритого пустиря, чисто для поржати.
У центрі села стоїть вірменський костьол Непорочного Зачаття Діви Марії. Веде свою історію з 1699 року і спочатку, найпевніше, також був оборонний. Про це свідчить масивність самої споруди та залишки муру навколо.
Але село, з якого почалася ця мандрівка, історично більш прив’язане саме до Кам’янця і з’явилось завдяки йому. А його назва свідчить про фортифікаційне минуле - Окопи, а ще раніше більш помпезно: Окопи Святої Трійці.
У 1672-1699 роках поляки змушені були залишити Кам’янець туркам, але весь цей час не полишали надій його відвоювати. У таких умовах поява фортеці на підступах до міста, на вузькій смужці землі між Дністром та Збручем, напрошувалась сама собою. Збудували її у 1692 р. за рекордні шість тижнів.
До нашого часу збереглись, головним чином, дві брами - потужні двоярусні вежі, названі по напрямках, куди вели дороги з фортеці. Зустрічає нас Кам’янецька вежа:
Убік Збруча від неї уходить ще цілком помітний земляний вал.
Із нього видно власне Збруч:
Поруч - типова західноукраїнська капличка (1997).
А через дорогу - куди вагоміший в історичному плані костьол (Святої Трійці, звісно ж) 1693 року. Себто будували його майже одночасно з фортецею.
Відреставрований буквально недавно зусиллями місцевих римо-католиків та фінансами Міністерства культури Польщі.
Прямо перед вівтарем є спуск у підземелля, хоча там нічого цікавого.
Скульптурку біля храму поставили також кілька років тому.
Із костельного двору видно Дністер:
Друга брама колишньої фортеці була пропуском на захід і називається, відповідно, Львівська.
Хоча фортеця втратила своє значення ще на початку 19 ст., обидві брами непогано збереглись завдяки реставрації 1905 року. Причому реставрували їх уже не з оборонними цілями, а саме як пам’ятки старовини.
Табличка уже не пригадаю на котрій із них:
Окрім цього, на березі Збруча можна знайти залишки колишньої сторожової вежі.
Стіни по сусідству я також прийняв за фортечні укріплення, але це виявились залізничні опори. Гілку з Кам’янця до Борщева у 1915 році почали зводити росіяни, та завадила війна.
Від вежі на добрі 270 градусів відкриваються панорами Збруча, який тут дуже звивистий та мальовничий.
На підвісному містку місцева еліта, якої в Окопах взагалі чимало. Добре, що так далеко.
А на лівий бік річки продовженням містка є не менш дивна та екстремальна дерев’яна конструкція.
Погляд на північний схід, за течією:
Пішки вертаюсь назад, і обидві річки так само тягнуться обабіч, а за долиною - лялькові дачні будинки.
На місці стику трьох областей стоїть символічний півник. Колись тут сходились три різні країни, а на роздоріжжі стояла корчма, у якій півень кричав на всі ці три сторони.
Ну а Збруч робить свій заключний завиток перед впадінням у Дністер.
Проходжу нічим не примітне село Ісаківці і за ним добираюсь до куди більш цікавого Жванця. Жванець дивовижний тим, що будучи на трасі між Кам’янець-Подільським і Хотином, має власний замок, але про нього мало хто знає, навіть серед мешканців села. У межах Жванця у Дністер зліва впадає ще одна річка, Жванчик, і на його скелястих вертикальних берегах само собою напрошується якесь укріплення.
Для початку пройдемось західною частиною села (на правому березі Жванчика), яка складається фактично з однієї вулиці. Через річку перекинуто красивий арочний міст (автомобільний, але від початку планувався як залізничний), вид якого псує паралельна стара руїна.
За мостами Жванчик впадає в Дністер.
Із цієї вулички відкривається красивий вид на центральну частину Жванця, де виділяються замкові руїни та вірменський костьол. Недавно тут навіть облаштували оглядовий майданчик. Тільки напрямок панорами із нього південно-східний, тому вранці я прийшов сюди дарма, а пізніше вже не було сил вертатись.
Більш крупний план:
Другого дня осені також стояла спека, і коти продовжували плавитись:)
Ну а я на деякий час покидаю Жванець, щоб сходити у сусіднє село із звучною назвою Брага. По дорозі відкриваються види на Атаки, то вже Чернівецька область:
Міст між Жванцем і Атаками на трасі між Кам’янцем та Хотином:
На виході із Жванця убік Браги над дорогою в бур’яні та смітті потопає ДОТ лінії Сталіна.
Чалапати від траси углиб Браги не те щоб далеко (кілометра три), але навіть для мене було спекотно, при всій моїй любові до екстремальних температур. А для чого взагалі йти чи їхати у це сільце на сто з чимось людей, куди навіть автобус не ходить…
А все заради нетривіальних видів на Хотинську фортецю, що відкриваються із нього:
На березі Дністра копошились зграї метеликів, та й не тільки вони.
Перший вид на фортецю буде від устя струмка, що впадає тут у Дністер, а далі можна підійматись на пагорби навколо та знаходити інші ракурси.
Брага має і власну пам’ятку - усипальницю Жебровських, але я її не знайшов. Цвинтарів у селі два, вони обидва великі і непроглядно заросли деревами, а спитати навіть не було у кого.
Тому ось просто вид на село, яке дуже горбисте, і вже не скажеш, які нерівності тут природні, а які - залишки колишньої земляної фортеці.
Так само як і ось такі кам’яні стіни - рукотворні чи ні?
Кошак бразький (брагинський? бражанський?):
Ну і вдруге зайдемо у Жванець, щоб побачити його фортецю зблизька. Узагалі я там був ще роки за три до того, але в погану похмуру погоду. Тому із тієї поїздки викладу тільки одне фото, заодно закривши тему котиків на сьогодні.
Від дороги до фортеці іти хвилин п’ять, огляд також багато часу не займе. Зберіглась головним чином одна вежа. В Інтернеті писали, що вона обвалилась, але насправді стоїть так само, як і три роки назад, а всередину можна піднятись слизькими металевими східцями.
Більш скромні рештки другої вежі:
А також іще один ДОТ:
Ну а фішкою фортеці є навколишні мальовничі види на долину, де у Жванчик впадає річка Кармалітанка.
Звідси видно і оглядовий майданчик:
Панорамка:
Режим відвідування відкритого пустиря, чисто для поржати.
У центрі села стоїть вірменський костьол Непорочного Зачаття Діви Марії. Веде свою історію з 1699 року і спочатку, найпевніше, також був оборонний. Про це свідчить масивність самої споруди та залишки муру навколо.