Маленьке місто з гучною назвою
Зазвичай я стараюсь розпланувати свої подорожі, щоб нічого не упустити і не прогадати з часом, але з Галичем усе вийшло спонтанно. Ще з ранку я обламався з Черче (автобус тупо відмінили), а з Рогатином та Бурштином упорався дуже швидко. І прикинув по часу, що Галич цілком осилю, довірившись лише інтуїції, навігатору і знанню, що там є замок.
Колись потужна столиця, яка дала ім’я Галицькому, а згодом - Галицько-Волинському князівству та сучасній Галичині, нині являє собою містечко на 7 тисяч мешканців.
Із автобуса я вистрибнув до мосту через Дністер, щоб перейти через річку пішки. Ще з цієї сторони починається доглянута і дуже достойна, як для такого крихітного міста, зона відпочинку.
Паралельний доріжці паркан спорткомплексу розмалювали на тематику недавніх подій, але вийшло якось депресивно.
Спочатку все було добре.
Потім почалось м’ясо.
І в кінці всі померли, амінь.
Паралельно автомобільному мосту до центру міста веде пішохідний, із якого у спокої й тиші можна помилуватись Дністром.
Удалині видно багато відпочивальників на річці.
Пам’ятний знак на честь основоположників судноплавства на Дністрі.
Сам по собі пішохідний місток - пам’ятка 1912 року.
Мабуть, колись тут була набережна…
Одразу ж потрапляємо у історичний центр, де першою у вічі кидається церква Різдва Христового, цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя. Найпевніше, збудована у 14 ст. Багато разів руйнувалась і відроджувалась, а сучасних рис набула у 1904-06 роках.
З дзвіницею:
Інтер’єр:
Під церквою створили класний макет древнього Галича з легендою.
Центральна площа міста велика, але затишна, оточена старими кам’яницями:
У 1998 році, в честь 1100-річчя міста тут установили пам’ятник князю Данилу. Хоча саме він переніс столицю князівства із Галича в Холм.
Класичний прикарпатський універмаг.
Наліво від нього починається стежка на замкову гору.
Кілька хвилин підйому, і вже видно перші залишки валів чи стін.
Так званий Старостинський замок з’явився в середині 14 ст., спочатку дерев’яний, оточений земляними валами. У 1627 році уже мав п’ять веж і три брами. Неодноразово руйнувався татарами й турками, але знов відбудовувався.
Остаточно занепав у середині 18 ст., частково був розібраний, потім ще й шматок гори під ним обвалилася.
До нашого часу непогано збереглися руїни 5-гранної вежі найвищої частини замку та обривки стін. У нульові роки вежу з фрагментом стіни реставрували, як не дивно, довели діло до кінця, хоча якість і викликає деякі запитання.
Десь так виглядала княжа твердиня (якби її заштукатурили й замалювали туфтовою сірою фарбою).
Із дерев’яним помостом я теж не зрозумів, він планувався як суто декоративний чи просто недоробили. Залізти на нього украй важко, дошки уже тримаються на чесному слові.
А ось так все виглядає всередині вежі.
Іще один фрагмент стіни.
Само собою із замкової гори видно багацько чого навколо.
Кільце на виїзді з міста, наліво дорога на Франківськ, направо - на Рогатин.
Дністер, і трохи центральної площі в кадр влізло:
Бурштинська ТЕС:
Тут зліва видно міський костьолик, а на горизонті - село Шевченкове.
У Шевченковому знаходиться церква св. Пантелеймона 1194 року - найдавніший збережений храм Галичини.
Назад спускався іншою дорогою. Тут, видно, намагалися реконструювати дерев’яну ще фортецю. Інформаційна табличка також присутня.
Іще одна доглянута й безлюдна площа, та і де тут узятись людям.
Вертаємось у центр.
У центрі ще можна знайти житловий будинок караїмів(!) (я думав, вони тільки в Криму були), зараз, схоже, якийсь музей.
І той самий костьол, що його бачили ще згори. Пишуть, що він аж 18 століття.
Ну і замкову вежу так само видно із геть різних точок.
Зазвичай коли порівнюють розміри якогось міста із своїм давнім прототипом, останній займає лише мізерну частку себе сучасного. У випадку з Галичем усе навпаки: теперішній центр міста - це була тільки околиця з торговими рядами і пристанню, а весь княжий град простирався набагато далі, і більшість його пам’яток знаходиться у сучасному селі Крилос.
Про Крилос я узнав уже пізніше, та й все одно не мав того дня ні часу, ні сил. Тому, можливо, колись ще раз повернусь до столиці древнього князівства.
Колись потужна столиця, яка дала ім’я Галицькому, а згодом - Галицько-Волинському князівству та сучасній Галичині, нині являє собою містечко на 7 тисяч мешканців.
Із автобуса я вистрибнув до мосту через Дністер, щоб перейти через річку пішки. Ще з цієї сторони починається доглянута і дуже достойна, як для такого крихітного міста, зона відпочинку.
Паралельний доріжці паркан спорткомплексу розмалювали на тематику недавніх подій, але вийшло якось депресивно.
Спочатку все було добре.
Потім почалось м’ясо.
І в кінці всі померли, амінь.
Паралельно автомобільному мосту до центру міста веде пішохідний, із якого у спокої й тиші можна помилуватись Дністром.
Удалині видно багато відпочивальників на річці.
Пам’ятний знак на честь основоположників судноплавства на Дністрі.
Сам по собі пішохідний місток - пам’ятка 1912 року.
Мабуть, колись тут була набережна…
Одразу ж потрапляємо у історичний центр, де першою у вічі кидається церква Різдва Христового, цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя. Найпевніше, збудована у 14 ст. Багато разів руйнувалась і відроджувалась, а сучасних рис набула у 1904-06 роках.
З дзвіницею:
Інтер’єр:
Під церквою створили класний макет древнього Галича з легендою.
Центральна площа міста велика, але затишна, оточена старими кам’яницями:
У 1998 році, в честь 1100-річчя міста тут установили пам’ятник князю Данилу. Хоча саме він переніс столицю князівства із Галича в Холм.
Класичний прикарпатський універмаг.
Наліво від нього починається стежка на замкову гору.
Кілька хвилин підйому, і вже видно перші залишки валів чи стін.
Так званий Старостинський замок з’явився в середині 14 ст., спочатку дерев’яний, оточений земляними валами. У 1627 році уже мав п’ять веж і три брами. Неодноразово руйнувався татарами й турками, але знов відбудовувався.
Остаточно занепав у середині 18 ст., частково був розібраний, потім ще й шматок гори під ним обвалилася.
До нашого часу непогано збереглися руїни 5-гранної вежі найвищої частини замку та обривки стін. У нульові роки вежу з фрагментом стіни реставрували, як не дивно, довели діло до кінця, хоча якість і викликає деякі запитання.
Десь так виглядала княжа твердиня (якби її заштукатурили й замалювали туфтовою сірою фарбою).
Із дерев’яним помостом я теж не зрозумів, він планувався як суто декоративний чи просто недоробили. Залізти на нього украй важко, дошки уже тримаються на чесному слові.
А ось так все виглядає всередині вежі.
Іще один фрагмент стіни.
Само собою із замкової гори видно багацько чого навколо.
Кільце на виїзді з міста, наліво дорога на Франківськ, направо - на Рогатин.
Дністер, і трохи центральної площі в кадр влізло:
Бурштинська ТЕС:
Тут зліва видно міський костьолик, а на горизонті - село Шевченкове.
У Шевченковому знаходиться церква св. Пантелеймона 1194 року - найдавніший збережений храм Галичини.
Назад спускався іншою дорогою. Тут, видно, намагалися реконструювати дерев’яну ще фортецю. Інформаційна табличка також присутня.
Іще одна доглянута й безлюдна площа, та і де тут узятись людям.
Вертаємось у центр.
У центрі ще можна знайти житловий будинок караїмів(!) (я думав, вони тільки в Криму були), зараз, схоже, якийсь музей.
І той самий костьол, що його бачили ще згори. Пишуть, що він аж 18 століття.
Ну і замкову вежу так само видно із геть різних точок.
Зазвичай коли порівнюють розміри якогось міста із своїм давнім прототипом, останній займає лише мізерну частку себе сучасного. У випадку з Галичем усе навпаки: теперішній центр міста - це була тільки околиця з торговими рядами і пристанню, а весь княжий град простирався набагато далі, і більшість його пам’яток знаходиться у сучасному селі Крилос.
Про Крилос я узнав уже пізніше, та й все одно не мав того дня ні часу, ні сил. Тому, можливо, колись ще раз повернусь до столиці древнього князівства.