Івано-Франківськ, ч. 3 Літня ретроспектива зимової хурделиці
Уперше в Івано-Франківськ я потрапив на початку 2017 року. Надворі стояв освіжаючий морозець в районі -17 градусів, і хоча я по мірі можливості обійшов тоді дуже багато, із-за деяких моментів варто було повернутись у місто в теплу пору року.
Наприклад, відвідати ще раз міське озеро, яке узимку майже не вирізнялось на тлі загального снігового покрову.
Хоча рано вранці, коли я там опинився, парк навколо був так само безлюдний.
Із деяких ракурсів видно ратушу.
Маєтки сучасні.
Навколо дуже сильно все забудовується, там і озера не буде видно простим смертним.
Парк ім. Шевченка через дорогу теж виглядає куди більш презентабельно улітку.
І господарі хатинки на острові об’явились.
Планувався до відкриття пам’ятник угорському поету Шандору Петефі. З тією оперативністю, що я складаю замітки, його уже не тільки відкрили, а й не одну зливу та снігопад досі вистояв.
По-друге, і найбільше я виділив часу на оглядові майданчики. Першим неочікувано виявився мій номер у готелі «Надія» - як відчували, кого треба поселити на сьомий поверх.
Шпилі ратуші і Катедрального собору.
Вершечок вокзалу.
Намагання відзняти те ж саме уночі.
Другим, уже офіційним, оглядовим майданчиком є вершечок ратуші. Туди пускають за дуже помірну плату, за яку можна оцінити панораму старого міста на всі 360 градусів.
Вірменський костьол та місцевий «Пентагон».
Обласний художній музей.
Центральний ринок.
Катедральний собор Святого Воскресіння.
«Здивований» Франко.
Храми на мікрорайоні Майзлі.
Мій готель.
Шпиль будинку товариства «Сокіл».
Мініатюрні з висоти будиночки площі Ринок.
Зверніть увагу на 6-поверхову скляну балду, про неї нижче розкажу.
Гори ген удалині.
А по дорозі наверх усередині ратуші помітив таку марковану цеглину.
Тепер про скляний будинок. Верхній його поверх займає ресторан «Легенда-центр» із панорамними вікнами, із яких, в свою чергу, найкращий вид на ратушу. Фотографувати вони забороняють, проскочив суто на припливі нахабства, після чого на мене налетіла офіціантка, мовляв, знімати можна при замовленні на 300 з чимось гривень і т.д.
Я не став розказувати про свої права, які ліпше за неї знаю, просто злиняв, бо уже сфотографував усе що хотів. А ресторан за відгуками такий собі.
Ще за наводкою з попередніх дописів з’їздив на північно-східну околицю, у село Вовчинець, яке не то ще окремий населений пункт, не то уже мікрорайон Франківська. Тут знаходиться дерев’яна церква св. Архистратига Михаїла 1861 року.
Сам по собі Вовчинець - рельєфна і хаотична мішанина приватного сектору, за яким уже височіють Франківські новобудови. За селом починаються невисокі гори, інтересу заради можна б і на них якось залізти.
Десь на в’їзді у Франківськ уже випадково побачив іще одну дерев’яну церкву, але явно сучасну.
Околиці активно забудовуються, що в принципі добрий знак: місто живе і росте.
Залишалось зовсім небагато часу повечеряти і пройтись центром, який зовсім несхожий на себе у зимовому варіанті: зелений, людний, з вуличними музиками і шелестом фонтанів.
У один фонтан навіть можна «зайти» і поглянути на місто у незвичному виді - за суцільною стіною води.
Наприклад, відвідати ще раз міське озеро, яке узимку майже не вирізнялось на тлі загального снігового покрову.
Хоча рано вранці, коли я там опинився, парк навколо був так само безлюдний.
Із деяких ракурсів видно ратушу.
Маєтки сучасні.
Навколо дуже сильно все забудовується, там і озера не буде видно простим смертним.
Парк ім. Шевченка через дорогу теж виглядає куди більш презентабельно улітку.
І господарі хатинки на острові об’явились.
Планувався до відкриття пам’ятник угорському поету Шандору Петефі. З тією оперативністю, що я складаю замітки, його уже не тільки відкрили, а й не одну зливу та снігопад досі вистояв.
По-друге, і найбільше я виділив часу на оглядові майданчики. Першим неочікувано виявився мій номер у готелі «Надія» - як відчували, кого треба поселити на сьомий поверх.
Шпилі ратуші і Катедрального собору.
Вершечок вокзалу.
Намагання відзняти те ж саме уночі.
Другим, уже офіційним, оглядовим майданчиком є вершечок ратуші. Туди пускають за дуже помірну плату, за яку можна оцінити панораму старого міста на всі 360 градусів.
Вірменський костьол та місцевий «Пентагон».
Обласний художній музей.
Центральний ринок.
Катедральний собор Святого Воскресіння.
«Здивований» Франко.
Храми на мікрорайоні Майзлі.
Мій готель.
Шпиль будинку товариства «Сокіл».
Мініатюрні з висоти будиночки площі Ринок.
Зверніть увагу на 6-поверхову скляну балду, про неї нижче розкажу.
Гори ген удалині.
А по дорозі наверх усередині ратуші помітив таку марковану цеглину.
Тепер про скляний будинок. Верхній його поверх займає ресторан «Легенда-центр» із панорамними вікнами, із яких, в свою чергу, найкращий вид на ратушу. Фотографувати вони забороняють, проскочив суто на припливі нахабства, після чого на мене налетіла офіціантка, мовляв, знімати можна при замовленні на 300 з чимось гривень і т.д.
Я не став розказувати про свої права, які ліпше за неї знаю, просто злиняв, бо уже сфотографував усе що хотів. А ресторан за відгуками такий собі.
Ще за наводкою з попередніх дописів з’їздив на північно-східну околицю, у село Вовчинець, яке не то ще окремий населений пункт, не то уже мікрорайон Франківська. Тут знаходиться дерев’яна церква св. Архистратига Михаїла 1861 року.
Сам по собі Вовчинець - рельєфна і хаотична мішанина приватного сектору, за яким уже височіють Франківські новобудови. За селом починаються невисокі гори, інтересу заради можна б і на них якось залізти.
Десь на в’їзді у Франківськ уже випадково побачив іще одну дерев’яну церкву, але явно сучасну.
Околиці активно забудовуються, що в принципі добрий знак: місто живе і росте.
Залишалось зовсім небагато часу повечеряти і пройтись центром, який зовсім несхожий на себе у зимовому варіанті: зелений, людний, з вуличними музиками і шелестом фонтанів.
У один фонтан навіть можна «зайти» і поглянути на місто у незвичному виді - за суцільною стіною води.