Фастів - Томашівка
«Весна прийшла, а людей мало їде. З кожним роком все менше і менше». Під таку оптимістичну розмову випадкових попутниць-пенсіонерок іржавий ПАЗик знявся із фастівського автовокзалу і повіз мене углиб району. Але зовсім не для того, щоб показати вмираючі депресивні села, а натомість - справжню архітектурну перлину, та ще й у чудовому стані.
Нам в ось ці ворота - на територію Свято-Богородицького Ризоположенського монастиря.
Місцева садиба відома найбільше як власність Хоєцьких - польських дворян, що жили тут протягом більш як 100 років. У радянські часи палац перетворився на школу, яка за Незалежності припинила своє існування. Все почало руйнуватись та приходити в запустіння, але на початку нульових садибу віддали православній громаді.
Якась логіка у цьому все одно присутня - більшу частину своєї історії Томашівка належала митрополитам, то православним, то уніатським. Тим більше, за роки свого життя тут монахи привели її в стан, близький до ідеального. Особливо контрастно усе виглядає на тлі більшості українських палаців із куди більш печальною долею.
Еклектичний палац звели у 1903 році на замовлення Сигізмунда Хоєцького. Архітектор - Валеріан Куликовський, якого я пам’ятав ще як автора вокзалу у Козятині.
Вишукана споруда має місцями 1 або 2 поверхи. Завдяки неправильним та чудним формам, вона виглядає з кожної сторони по-різному, і з кожної сторони красиво.
Але і територія навколо не менш цікава.
Де б ви ще знайшли монастир зі статуєю страуса?
Вгодований православний кошак.
Територія обгороджена новітнім парканом із вежами на кутках, які не особо в’яжуться з початковим стилем садиби.
Дещо досі будується, наприклад, дзвіниця.
Традиційний православний консерватизм, у тому числі по відношенню до туристів, дещо насторожував, але по факту ніяких проблем із аборигенами у мене не було. Усі люди зібрались у церкву на службу, лише пара чоловік займалась господарськими справами на території.
Як же не сфоткати стенд, який забороняє фоткати.
Окрім іншого, заслуговує уваги зоокуточок, де живуть павичі, страуси, фазани і інше птаство.
Страуси при наближенні до вольєру одразу підходять, очевидно, звикли на гостинці від людей.
Екзотичні пташки.
І навіть альпаки.
За воротами звертає на себе увагу господарська споруда красивої гранітної кладки.
Вдалині - скромні томашівські хатки. Можливо, люди не йдуть на автобус, бо пересіли на лєксуси?
Від монастиря я пішов шукати водяний млин над греблею на Ірпені, попутно милуючись видами села за річковою долиною.
На жаль, красиву споруду млина 1904 року, як виявилось, знесли, збудувавши на її місці щось отаке.
Тож довелось обмежитись спогляданням природи. Благо, вона тут гарна.
Томашівку також не оминули дегенерати, що палять навесні траву, тому Ірпінь не скрізь має фотогенічний вид.
Звідси трошки видно монастир.
Так як тутешні автобуси не балують частотою, у мене був час перейти на інший край села, убік сусідньої Пришивальні. Тут дорога знову перетинає річку, і є ще один млин. Він поки що уцілів.
Ну а тепер Фастів. Найвідомішою спорудою міста є костел, з нього і почнемо. Тим більше, він дійсно вражаючий.
Неоготичну пам’ятку зведено у 1903-11 роках. Закритий та занедбаний у радянські часи, він був удруге освячений у 1990 році, тоді ж почалася реставрація. Зараз костел у чудовому стані.
Елементи зовнішнього оздоблення.
Лаконічний інтер’єр.
Ліворуч від входу - щось на зразок міні-музею.
Яскраві вітражі.
Архангел на площі перед костелом.
І дитячий стріт-арт.
Із центру міста варто прогулятись на інший берег річки Унави, де можна знайти дерев’яну церкву. Її шпилі видно ще здалеку, як і великий завод «Пивоварня Зіберта».
Церква стоїть на березі ставка.
Від неї самої видно шпилі костелу.
Класичний козацький храм збудовано в 1780-ті роки.
Дзвіничку теж не оминула «бляхізація» даху, але за рахунок нефарбованих, почорнілих од часу дощок, вона виглядає автентичніше.
Вертаємось у центр, щоб відшукати решту нечисленних фастівських пам’яток. Краєзнавчий музей займає приміщення банку кінця 19 ст.
Водогінна вежа у парку ім. Гагаріна навіть вища за навколишні будинки.
Інсталяція на площі Перемоги.
Через дорогу будують новий храм.
Незважаючи на небагату архітектурну спадщину, місто справило дуже приємне враження. Центр затишний, в міру людний.
Хоча хтозна, може, я просто щось пропустив. Інформації про Фастів туристичний дуже мало. Наприклад ось цю незвичного кольору церкву на вокзальних задвірках я знайшов за звуком дзвонів.
Залізниця - окрема і чи не найважливіша сторінка історії Фастова - великого залізничного вузла. Це помітно навіть у своєрідній «архітектурі», що являє собою старі вагони, ось як ці господарські приміщення дитячого садочка. Гуляючи містом, я не раз зустрічав таке їх використання.
Фастівський вокзал - болюча тема. Старе приміщення, красиве, вишукане, було створене тим же Куликовським, і не пережило страшний 1943 рік. На тому місці у 1952 році збудували новий вокзал, який також якісно вирізнявся на тлі стандартної радянської архітектури. Він виглядав так (фото з сайту everyday.in.ua)
За новітніх часів споруду довели до аварійного стану і зрештою знесли у 2011 році. На її місці звели… ось це. На жаль, у наш гуманний час за це нікого не можна ні спалити на вогнищі, ні заслати у Сибір.
Коло вокзалу поставлений на вічну стоянку вагон, у котрому, за переказами, був підписаний історичний акт злуки УНР та ЗУНР. Вагон причеплений до симпатичного паровозика тих же часів.
Нам в ось ці ворота - на територію Свято-Богородицького Ризоположенського монастиря.
Місцева садиба відома найбільше як власність Хоєцьких - польських дворян, що жили тут протягом більш як 100 років. У радянські часи палац перетворився на школу, яка за Незалежності припинила своє існування. Все почало руйнуватись та приходити в запустіння, але на початку нульових садибу віддали православній громаді.
Якась логіка у цьому все одно присутня - більшу частину своєї історії Томашівка належала митрополитам, то православним, то уніатським. Тим більше, за роки свого життя тут монахи привели її в стан, близький до ідеального. Особливо контрастно усе виглядає на тлі більшості українських палаців із куди більш печальною долею.
Еклектичний палац звели у 1903 році на замовлення Сигізмунда Хоєцького. Архітектор - Валеріан Куликовський, якого я пам’ятав ще як автора вокзалу у Козятині.
Вишукана споруда має місцями 1 або 2 поверхи. Завдяки неправильним та чудним формам, вона виглядає з кожної сторони по-різному, і з кожної сторони красиво.
Але і територія навколо не менш цікава.
Де б ви ще знайшли монастир зі статуєю страуса?
Вгодований православний кошак.
Територія обгороджена новітнім парканом із вежами на кутках, які не особо в’яжуться з початковим стилем садиби.
Дещо досі будується, наприклад, дзвіниця.
Традиційний православний консерватизм, у тому числі по відношенню до туристів, дещо насторожував, але по факту ніяких проблем із аборигенами у мене не було. Усі люди зібрались у церкву на службу, лише пара чоловік займалась господарськими справами на території.
Як же не сфоткати стенд, який забороняє фоткати.
Окрім іншого, заслуговує уваги зоокуточок, де живуть павичі, страуси, фазани і інше птаство.
Страуси при наближенні до вольєру одразу підходять, очевидно, звикли на гостинці від людей.
Екзотичні пташки.
І навіть альпаки.
За воротами звертає на себе увагу господарська споруда красивої гранітної кладки.
Вдалині - скромні томашівські хатки. Можливо, люди не йдуть на автобус, бо пересіли на лєксуси?
Від монастиря я пішов шукати водяний млин над греблею на Ірпені, попутно милуючись видами села за річковою долиною.
На жаль, красиву споруду млина 1904 року, як виявилось, знесли, збудувавши на її місці щось отаке.
Тож довелось обмежитись спогляданням природи. Благо, вона тут гарна.
Томашівку також не оминули дегенерати, що палять навесні траву, тому Ірпінь не скрізь має фотогенічний вид.
Звідси трошки видно монастир.
Так як тутешні автобуси не балують частотою, у мене був час перейти на інший край села, убік сусідньої Пришивальні. Тут дорога знову перетинає річку, і є ще один млин. Він поки що уцілів.
Ну а тепер Фастів. Найвідомішою спорудою міста є костел, з нього і почнемо. Тим більше, він дійсно вражаючий.
Неоготичну пам’ятку зведено у 1903-11 роках. Закритий та занедбаний у радянські часи, він був удруге освячений у 1990 році, тоді ж почалася реставрація. Зараз костел у чудовому стані.
Елементи зовнішнього оздоблення.
Лаконічний інтер’єр.
Ліворуч від входу - щось на зразок міні-музею.
Яскраві вітражі.
Архангел на площі перед костелом.
І дитячий стріт-арт.
Із центру міста варто прогулятись на інший берег річки Унави, де можна знайти дерев’яну церкву. Її шпилі видно ще здалеку, як і великий завод «Пивоварня Зіберта».
Церква стоїть на березі ставка.
Від неї самої видно шпилі костелу.
Класичний козацький храм збудовано в 1780-ті роки.
Дзвіничку теж не оминула «бляхізація» даху, але за рахунок нефарбованих, почорнілих од часу дощок, вона виглядає автентичніше.
Вертаємось у центр, щоб відшукати решту нечисленних фастівських пам’яток. Краєзнавчий музей займає приміщення банку кінця 19 ст.
Водогінна вежа у парку ім. Гагаріна навіть вища за навколишні будинки.
Інсталяція на площі Перемоги.
Через дорогу будують новий храм.
Незважаючи на небагату архітектурну спадщину, місто справило дуже приємне враження. Центр затишний, в міру людний.
Хоча хтозна, може, я просто щось пропустив. Інформації про Фастів туристичний дуже мало. Наприклад ось цю незвичного кольору церкву на вокзальних задвірках я знайшов за звуком дзвонів.
Залізниця - окрема і чи не найважливіша сторінка історії Фастова - великого залізничного вузла. Це помітно навіть у своєрідній «архітектурі», що являє собою старі вагони, ось як ці господарські приміщення дитячого садочка. Гуляючи містом, я не раз зустрічав таке їх використання.
Фастівський вокзал - болюча тема. Старе приміщення, красиве, вишукане, було створене тим же Куликовським, і не пережило страшний 1943 рік. На тому місці у 1952 році збудували новий вокзал, який також якісно вирізнявся на тлі стандартної радянської архітектури. Він виглядав так (фото з сайту everyday.in.ua)
За новітніх часів споруду довели до аварійного стану і зрештою знесли у 2011 році. На її місці звели… ось це. На жаль, у наш гуманний час за це нікого не можна ні спалити на вогнищі, ні заслати у Сибір.
Коло вокзалу поставлений на вічну стоянку вагон, у котрому, за переказами, був підписаний історичний акт злуки УНР та ЗУНР. Вагон причеплений до симпатичного паровозика тих же часів.