Житомир, частина 1. Бивні чорних скель
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
Як не дивно, останнім обласним центром, у якому я ніколи не бував (не рахуючи надовго недоступних Донецька та Луганська) виявився зовсім близький Житомир. Причин тому декілька: і тому що під рукою та завжди встигнеться, і просто на завершення хотілося чогось цікавого, а місто дійсно різноманітне та недооцінене.
1. Про Житомир буде три частини, першу з яких присвячу найменш очевидному його достоїнству - неймовірній природі понад Тетеревом. Та одній із ключових архітектурних пам’яток, яку чомусь не помічають впритул.
2. Для Полісся взагалі не рідкісними є оголені виходи українського кристалічного щита, а тут до справи узялася річка, що за віки випиляла собі в розломі чудесний каньйон. Голі скелі обрамляють його з обох сторін, тільки з протилежної були проти сонця якраз. Тетерів тут виступає заодно південною межею Житомира, за ліском на тому боці - окреме село Зарічани.
3. На одному з виступів знайшлося дивне гніздо - величезне й ніяк не захищене від людей.
4. Найбільш знамениту скелю, «голову Чацького», спершу побачив із нетривіального ракурсу, в напрямку низов'я Тетерева. Далі річку перебиває дамба, тому звідси плесо виглядає наче зрізане ножем:
5. А так - збоку і спереду:
6.
7. Ну й канонічний ракурс на Чацького.
8.
9. Далі за течією русло річки видно десь на кілометр, до парку ім. Гагаріна, звідси пізнаваного завдяки білій альтанці.
10. Звільнившись від полону дамби, нижче неї Тетерів мальовничий і вкритий порогами.
11. Під штучним водоспадом масово товчуться рибалки, хоча що там за якість риби, хз. На фотографіях вище помітно, що людське втручання дається взнаки - річка тупо зелена, а внизу ще й має відчутний каналізаційний дух.
12.
13. Від Тетерева піднімаємося у парк Слави, хоча назвати парком це важко - просто пустир без дерев і лавочок, над яким домінує монумент Вічної Слави (1979).
14. Далі за течією можна пробиратися місцевими фавелами і через маленьку річку Кам’янка.
15. Яка до величності Тетерева відверто не дотягує, але й сама по собі мальовнича.
16.
17. Сліди неземних цивілізацій.
18. Наступним на увагу біля річки заслуговує Шодуарівський парк, він же ім. Гагаріна. Взагалі впадає у вічі, що як для обласного центру, таких зелених зон у місті критично мало. Згадується одразу гідропарк, до якого я так і не дійшов, але то далекий західний край Житомира. Оглядове колесо робоче:
19. З нього видно підвісний міст над Тетеревом, один із міських символів.
20. Та вже знайому дамбу.
21. Кафедральний собор позначає, де знаходиться Замкова гора.
22. Підвісний міст з’єднує парк напряму із Зарічанами. Для конструкції свого типу, він просто грандіозний. 300 метрів довжини, до того ж, третій за висотою серед усіх мостів України (38 метрів над річкою). А всього лиш пішохідний.
23. Популярне місце для прогулянок.
24. При погляді за течією найбільше помітна ТЕЦ, ну а міст вдалині веде на Бердичів та Вінницю.
25. Прибережна частина Зарічан.
26. А це вже набережна проти течії і на житомирській стороні.
27. Альтанка виглядає симпатично, та якось вже стомився і зрештою так і не дійшов до неї.
28. Колонада, за якою відкривається Старий бульвар.
29. На його серединці знаходиться каскадний фонтан:
30. Забудова навколо парку дуже строката. Зустрічаються як геть скромні хатки…
31. …так і ніфігові історичні особняки, що й зараз використовуються за прямим призначенням.
32. А тепер настав час розказати про обіцяну пам’ятку, яка знаходиться там же недалеко. І мова про…
33. 2021-й у мене вийшов роком водонапірних веж, зокрема з можливістю поглянути на деякі зсередини ( Маріуполь, Глухів). Їх житомирська сестра збудована в 1898 році.
34. Прямокутна в плані, тому зі сторони вул. Донцова виглядає зовсім тендітною, а з Пушкінської - досить масивно. Якщо у вінницькій вежі вміщувалося колись навіть людське житло, тут був ресторан, наприклад.
35. У вежі є власний інстаграм, з якого очевидно, що всередину потрапити можна, проте незрозуміло за яким графіком. Незадовго до приїзду я просто написав їм і скоро отримав запрошення прийти на конкретний час ввечері. Як виявилося, мені просто пощастило, бо екскурсій сюди поки не існує. Лише співпало з бажанням ще кількох житомирян побачити її в той же день і доброю волею волонтерки, що вирішила недільного вечора безкоштовно порозважати незнайомих людей замість побути із власною родиною, наприклад.
36. За ініціативою волонтерів вежа поки й тримається, вони проводять тут різні заходи, що мають привернути увагу до пам’ятки та намагаються побороти критичні проблеми в її стані. Взагалі таку оригінальну споруду із зручним розташуванням можна перетворити на що завгодно, але перед цим потрібно серйозно вкластися в реставрацію… от поки й немає бажаючих, та й міська рада намагається її впритул не помічати.
37. Шахта ліфту, за допомогою якого передавали їжу в часи використання вежі в якості кафе у радянські часи.
38. А в 90-х у напівпідвальному приміщенні ховався ресторан більш закритого типу із доступом не для всіх. Зі збереженими правдоподібними артефактами.
39.
40. Більшість розказаного нам про історію та перспективи вежі я вже досі благополучно забув, звісно. Та й узагалі соромно зізнатися, що найбільше мене цікавили види з вікон на верхніх поверхах, ніж начинка, але, як виявилося, толком нічого цікавого з них не побачиш.
41. Ситуацію рятували хіба що кольорові шибки, що надають краєвидам Житомира певної психоделічності.
42.
43. Загалом місто надто велике й цікаве, щоб встигнути його осилити за день, тому сумарно я тут провів два дні… правда, з перервою у більш як місяць. Маршрут другого приїзду майже не співпадав із першим, хоча за збігом обставин я знову опинився у парку Слави. Вже знайомі місця в тонах зрілої осені виглядають геть інакше:
44.
45. Та дні у жовтні короткі, тому скоро мене почала доганяти пітьма:)
46. Якось ще встиг сфотографувати шикарну мозаїку на стіні Житомирської політехніки, що тут же поруч.
47. А в дворі у них Ейфелева вежа. Чергова. Хм…
48. Наостанок покажу кілька нічних фото з Михайлівської вулиці, пішохідної зони в центрі міста.
49.
50.
51. Прогулянка привиду на фото вище вийшла випадково, коли людина швидко увірвалася в кадр під час нічної зйомки. Але далі мене вже було не спинити:)
52. Близько до Михайлівської та на ній самій зосереджена більшість збереженої архітектурної спадщини Житомира, про яку розкажу вже в наступній частині. Для затравки - обриси, добре знайомі кожному мешканцю цього міста.
53.
Як не дивно, останнім обласним центром, у якому я ніколи не бував (не рахуючи надовго недоступних Донецька та Луганська) виявився зовсім близький Житомир. Причин тому декілька: і тому що під рукою та завжди встигнеться, і просто на завершення хотілося чогось цікавого, а місто дійсно різноманітне та недооцінене.
1. Про Житомир буде три частини, першу з яких присвячу найменш очевидному його достоїнству - неймовірній природі понад Тетеревом. Та одній із ключових архітектурних пам’яток, яку чомусь не помічають впритул.
2. Для Полісся взагалі не рідкісними є оголені виходи українського кристалічного щита, а тут до справи узялася річка, що за віки випиляла собі в розломі чудесний каньйон. Голі скелі обрамляють його з обох сторін, тільки з протилежної були проти сонця якраз. Тетерів тут виступає заодно південною межею Житомира, за ліском на тому боці - окреме село Зарічани.
3. На одному з виступів знайшлося дивне гніздо - величезне й ніяк не захищене від людей.
4. Найбільш знамениту скелю, «голову Чацького», спершу побачив із нетривіального ракурсу, в напрямку низов'я Тетерева. Далі річку перебиває дамба, тому звідси плесо виглядає наче зрізане ножем:
5. А так - збоку і спереду:
6.
7. Ну й канонічний ракурс на Чацького.
8.
9. Далі за течією русло річки видно десь на кілометр, до парку ім. Гагаріна, звідси пізнаваного завдяки білій альтанці.
10. Звільнившись від полону дамби, нижче неї Тетерів мальовничий і вкритий порогами.
11. Під штучним водоспадом масово товчуться рибалки, хоча що там за якість риби, хз. На фотографіях вище помітно, що людське втручання дається взнаки - річка тупо зелена, а внизу ще й має відчутний каналізаційний дух.
12.
13. Від Тетерева піднімаємося у парк Слави, хоча назвати парком це важко - просто пустир без дерев і лавочок, над яким домінує монумент Вічної Слави (1979).
14. Далі за течією можна пробиратися місцевими фавелами і через маленьку річку Кам’янка.
15. Яка до величності Тетерева відверто не дотягує, але й сама по собі мальовнича.
16.
17. Сліди неземних цивілізацій.
18. Наступним на увагу біля річки заслуговує Шодуарівський парк, він же ім. Гагаріна. Взагалі впадає у вічі, що як для обласного центру, таких зелених зон у місті критично мало. Згадується одразу гідропарк, до якого я так і не дійшов, але то далекий західний край Житомира. Оглядове колесо робоче:
19. З нього видно підвісний міст над Тетеревом, один із міських символів.
20. Та вже знайому дамбу.
21. Кафедральний собор позначає, де знаходиться Замкова гора.
22. Підвісний міст з’єднує парк напряму із Зарічанами. Для конструкції свого типу, він просто грандіозний. 300 метрів довжини, до того ж, третій за висотою серед усіх мостів України (38 метрів над річкою). А всього лиш пішохідний.
23. Популярне місце для прогулянок.
24. При погляді за течією найбільше помітна ТЕЦ, ну а міст вдалині веде на Бердичів та Вінницю.
25. Прибережна частина Зарічан.
26. А це вже набережна проти течії і на житомирській стороні.
27. Альтанка виглядає симпатично, та якось вже стомився і зрештою так і не дійшов до неї.
28. Колонада, за якою відкривається Старий бульвар.
29. На його серединці знаходиться каскадний фонтан:
30. Забудова навколо парку дуже строката. Зустрічаються як геть скромні хатки…
31. …так і ніфігові історичні особняки, що й зараз використовуються за прямим призначенням.
32. А тепер настав час розказати про обіцяну пам’ятку, яка знаходиться там же недалеко. І мова про…
33. 2021-й у мене вийшов роком водонапірних веж, зокрема з можливістю поглянути на деякі зсередини ( Маріуполь, Глухів). Їх житомирська сестра збудована в 1898 році.
34. Прямокутна в плані, тому зі сторони вул. Донцова виглядає зовсім тендітною, а з Пушкінської - досить масивно. Якщо у вінницькій вежі вміщувалося колись навіть людське житло, тут був ресторан, наприклад.
35. У вежі є власний інстаграм, з якого очевидно, що всередину потрапити можна, проте незрозуміло за яким графіком. Незадовго до приїзду я просто написав їм і скоро отримав запрошення прийти на конкретний час ввечері. Як виявилося, мені просто пощастило, бо екскурсій сюди поки не існує. Лише співпало з бажанням ще кількох житомирян побачити її в той же день і доброю волею волонтерки, що вирішила недільного вечора безкоштовно порозважати незнайомих людей замість побути із власною родиною, наприклад.
36. За ініціативою волонтерів вежа поки й тримається, вони проводять тут різні заходи, що мають привернути увагу до пам’ятки та намагаються побороти критичні проблеми в її стані. Взагалі таку оригінальну споруду із зручним розташуванням можна перетворити на що завгодно, але перед цим потрібно серйозно вкластися в реставрацію… от поки й немає бажаючих, та й міська рада намагається її впритул не помічати.
37. Шахта ліфту, за допомогою якого передавали їжу в часи використання вежі в якості кафе у радянські часи.
38. А в 90-х у напівпідвальному приміщенні ховався ресторан більш закритого типу із доступом не для всіх. Зі збереженими правдоподібними артефактами.
39.
40. Більшість розказаного нам про історію та перспективи вежі я вже досі благополучно забув, звісно. Та й узагалі соромно зізнатися, що найбільше мене цікавили види з вікон на верхніх поверхах, ніж начинка, але, як виявилося, толком нічого цікавого з них не побачиш.
41. Ситуацію рятували хіба що кольорові шибки, що надають краєвидам Житомира певної психоделічності.
42.
43. Загалом місто надто велике й цікаве, щоб встигнути його осилити за день, тому сумарно я тут провів два дні… правда, з перервою у більш як місяць. Маршрут другого приїзду майже не співпадав із першим, хоча за збігом обставин я знову опинився у парку Слави. Вже знайомі місця в тонах зрілої осені виглядають геть інакше:
44.
45. Та дні у жовтні короткі, тому скоро мене почала доганяти пітьма:)
46. Якось ще встиг сфотографувати шикарну мозаїку на стіні Житомирської політехніки, що тут же поруч.
47. А в дворі у них Ейфелева вежа. Чергова. Хм…
48. Наостанок покажу кілька нічних фото з Михайлівської вулиці, пішохідної зони в центрі міста.
49.
50.
51. Прогулянка привиду на фото вище вийшла випадково, коли людина швидко увірвалася в кадр під час нічної зйомки. Але далі мене вже було не спинити:)
52. Близько до Михайлівської та на ній самій зосереджена більшість збереженої архітектурної спадщини Житомира, про яку розкажу вже в наступній частині. Для затравки - обриси, добре знайомі кожному мешканцю цього міста.
53.