Глухів, частина 2. Погляд згори
Прогулянка Глуховом була би неповною без огляду однієї пам’ятки у центрі, яка цікава й сама по собі, і дає змогу поглянути на місто із висоти без використання для цього отих ваших дронів та інших спецзасобів.
2. Іти до неї від автостанції всього метрів 300, через дорогу помітимо купецький особняк Терещенків 1870-х років. Його нині займає така нетривіальна організація, як дослідна станція луб’яних культур (і конопля в їх числі, ага) Інституту сільського господарства. Всередині збереглося трохи декору та чарівні чавунні сходи, але на той момент все було зачинено - чи то на вихідний, чи на канікули, чи на карантин…
3. Ну а об’єкт, до якого йшов, - усього-то водонапірна вежа. Усього-то? Раніше я недооцінював розмаїття та потенціал цих споруд, яких чимало розкидано по наших містах, фактично недавно зацікавився. Ось і в Глухові одна з них стала символом міста, дарма, що не відноситься ні до Гетьманщини, ні до епохи Терещенків.
4. Її збудували в 1927-29 роках, задовго до того, як у СРСР почали боротися із надлишками архітектури і штампувати примітивне гівно. 41-метрова красуня, схожа на фентезійний маяк, чудово виглядає як сама по собі, так і в комплексі з іншими пам’ятками міста.
5. Що важливо, хоча вона не використовується за первісним призначенням, її додумалися реставрувати й використовувати як філіал міського музею. На даху вежі діє оглядовий майданчик, що працює щодня з 12 до 16. Але так як він відкритий, у погану погоду можуть не пустити, ну і то було влітку все ж, а зараз із цими карантинами неясно.
6. Ціна за вхід якась символічна, а далі підйом через напівтемні поверхи і різними типами сходів, із яких найбільше запам’ятовуються гвинтові, звісно:
7.
8. А нагорі краєвиди на всі 360 градусів. Серед туристів Глухів все ж не дуже відомий, внаслідок чого нагорі я гуляв сам (хоча на сходах доводилося розминатися з іншими відвідувачами). Зробив щонайменше три кола, так що потім було важко щось вибрати із майже однотипних фото. Почну з панорами у північному напрямку і далі будемо рухатися за годинниковою стрілкою.
9. Миколаївська церква, найстаріша у місті і єдина вціліла пам’ятка, що з’явилася до перетворення міста на гетьманську резиденцію.
10. На околиці видно Вознесенську церкву на міському кладовищі, до якої якось так і не дійшов по землі.
11.
12. Елеватор на сході десь за залізничними коліями. Вокзал у місті є, але пасажирський рух відсутній.
13. Просто під вежею - уже знайомі з першої частини церкви, Трьох-Анастасіївська та Спасо-Преображенська.
14.
15.
16. Погрався з ультразумом.
17.
18. Вишки для передачі сигналу 5G вакцинованим. А ви думали, звідки я то все знаю?
19. Цивільні будинки, на противагу храмам, майже не виділяються. Хоча ось школу №1, колишню жіночу гімназію, розгледів.
20. Південний напрямок і дорога на Суми:
21. Павлівське озеро (технічно, мабуть, таки ставок) на річці Есмань.
22.
23. Присілок за озером називається Синявка, якщо вірити Вікімапії.
24. Ну і нарешті західний напрямок, де виділяться Київська брама, яку зблизька я ще не показував.
25.
26. Наостанок залишилося прогулятися якраз у ту сторону і повз браму. Це єдина споруда, що повністю збереглась від Глухівської фортеці. Збудована в 1766-69 роках на місці старішої дерев’яної, крім оборонних цілей виконувала роль митного пункту.
27.
28. За брамою дорога перетинає Есмань, котра за межами ставка виглядає не дуже.
29. Поверх води цілий газон виріс.
30. Від річки вулиця уходить вгору, відкриваючи непогану панораму міських пам’яток, навіть незважаючи на стовпи з дротами.
31. Західне передмістя Глухова зветься Веригин і має теж пару власних пам’яток. І якщо садибний будинок Шапоріних відверто не вражає…
32. …то хоча би заради цих воріт, побачених не пам’ятаю де саме, варто було сюди сходити.
33. Тим більше варто заради Веригинського міського чотирикласного училища:
34. Зараз то просто школа, із двору якої ще раз на прощання поглянемо на шматочок старого Глухова, включаючи головну героїню сьогоднішньої замітки.
35.
2. Іти до неї від автостанції всього метрів 300, через дорогу помітимо купецький особняк Терещенків 1870-х років. Його нині займає така нетривіальна організація, як дослідна станція луб’яних культур (і конопля в їх числі, ага) Інституту сільського господарства. Всередині збереглося трохи декору та чарівні чавунні сходи, але на той момент все було зачинено - чи то на вихідний, чи на канікули, чи на карантин…
3. Ну а об’єкт, до якого йшов, - усього-то водонапірна вежа. Усього-то? Раніше я недооцінював розмаїття та потенціал цих споруд, яких чимало розкидано по наших містах, фактично недавно зацікавився. Ось і в Глухові одна з них стала символом міста, дарма, що не відноситься ні до Гетьманщини, ні до епохи Терещенків.
4. Її збудували в 1927-29 роках, задовго до того, як у СРСР почали боротися із надлишками архітектури і штампувати примітивне гівно. 41-метрова красуня, схожа на фентезійний маяк, чудово виглядає як сама по собі, так і в комплексі з іншими пам’ятками міста.
5. Що важливо, хоча вона не використовується за первісним призначенням, її додумалися реставрувати й використовувати як філіал міського музею. На даху вежі діє оглядовий майданчик, що працює щодня з 12 до 16. Але так як він відкритий, у погану погоду можуть не пустити, ну і то було влітку все ж, а зараз із цими карантинами неясно.
6. Ціна за вхід якась символічна, а далі підйом через напівтемні поверхи і різними типами сходів, із яких найбільше запам’ятовуються гвинтові, звісно:
7.
8. А нагорі краєвиди на всі 360 градусів. Серед туристів Глухів все ж не дуже відомий, внаслідок чого нагорі я гуляв сам (хоча на сходах доводилося розминатися з іншими відвідувачами). Зробив щонайменше три кола, так що потім було важко щось вибрати із майже однотипних фото. Почну з панорами у північному напрямку і далі будемо рухатися за годинниковою стрілкою.
9. Миколаївська церква, найстаріша у місті і єдина вціліла пам’ятка, що з’явилася до перетворення міста на гетьманську резиденцію.
10. На околиці видно Вознесенську церкву на міському кладовищі, до якої якось так і не дійшов по землі.
11.
12. Елеватор на сході десь за залізничними коліями. Вокзал у місті є, але пасажирський рух відсутній.
13. Просто під вежею - уже знайомі з першої частини церкви, Трьох-Анастасіївська та Спасо-Преображенська.
14.
15.
16. Погрався з ультразумом.
17.
18. Вишки для передачі сигналу 5G вакцинованим. А ви думали, звідки я то все знаю?
19. Цивільні будинки, на противагу храмам, майже не виділяються. Хоча ось школу №1, колишню жіночу гімназію, розгледів.
20. Південний напрямок і дорога на Суми:
21. Павлівське озеро (технічно, мабуть, таки ставок) на річці Есмань.
22.
23. Присілок за озером називається Синявка, якщо вірити Вікімапії.
24. Ну і нарешті західний напрямок, де виділяться Київська брама, яку зблизька я ще не показував.
25.
26. Наостанок залишилося прогулятися якраз у ту сторону і повз браму. Це єдина споруда, що повністю збереглась від Глухівської фортеці. Збудована в 1766-69 роках на місці старішої дерев’яної, крім оборонних цілей виконувала роль митного пункту.
27.
28. За брамою дорога перетинає Есмань, котра за межами ставка виглядає не дуже.
29. Поверх води цілий газон виріс.
30. Від річки вулиця уходить вгору, відкриваючи непогану панораму міських пам’яток, навіть незважаючи на стовпи з дротами.
31. Західне передмістя Глухова зветься Веригин і має теж пару власних пам’яток. І якщо садибний будинок Шапоріних відверто не вражає…
32. …то хоча би заради цих воріт, побачених не пам’ятаю де саме, варто було сюди сходити.
33. Тим більше варто заради Веригинського міського чотирикласного училища:
34. Зараз то просто школа, із двору якої ще раз на прощання поглянемо на шматочок старого Глухова, включаючи головну героїню сьогоднішньої замітки.
35.