Бобровиця. Місто одного палацу
Порівняно з багатьма містами Чернігівщини, Бобровиця має дуже вигідне транспортне положення - понад залізницею на півшляху між Ніжином та Києвом, що і спонукало мене сюди заїхати.
1. Заодно поповнив свою колекцію побачених міст «імені бобра», після Бібрки та Бобринця це вже третє. От у Бобруйськ не встиг, і тепер незрозуміло, коли туди можна буде потрапити.
2. Почну із залізниці, завдяки якій Бобровиця і розрослась до масштабів міста та райцентру, найпевніше. Повоєнний вокзал маленький-акуратний і типовий для невеликих станцій навколо Києва.
3. У скверику поруч доживають олені-олені, і заважала ж комусь одна голова.
4. Пару більш вікових об’єктів залізничної інфраструктури недалеко від вокзалу також присутні, хоча за парканами і деревами їх толком не роздивишся. Водонапірна вежа:
5. Та житловий будинок (підозрюю, саме залізничників, але інформації про нього взагалі не знайшов).
6. Попри невелике населення (11 тис.), Бобровиця величезна по площі, а три основні її точки тяжіння (вокзал, центр і палац) розкидані по різних кінцях. У цьому плані дуже виручає наявність міських маршруток, однією з яких я долетів у центр за кілька хвилин замість пиляти пішки три кілометри у спеку.
7. Через місто протікає річка Бистриця, майже повністю в його межах закута у ставки.
8. Церква барачного типу.
9. Центр Бобровиці формувався, схоже, після війни або під отримання статусу міста в 1958 році і являє собою типовий набір радянських коробок, обкладених «кабанчиком». Виділяється хіба що палац культури з мозаїкою.
10. Через дорогу від нього знаходиться кінотеатр «Прогрес», на якому мала би бути ще більша мозаїка (принаймні на чужих старіших фото є), але впритул її не пам’ятаю і фото не робив. Можливо, її вже добили чи сама посипалась?
11. Пам’ятник кобзарю Остапу Вересаю під краєзнавчим музеєм.
12. Треба було вернутися на інший берег Бистриці, знайшов для цього пішохідний міст.
13.
14. І від нього уже без фотозупинок побрів до палацу Катериничів, об’єктивно єдиного, що дійсно заслуговує уваги в місті, але тільки заради нього одного варто було сюди їхати.
15. Катериничі зробили собі статок на надприбуткових у свій час цукрових заводах. Палац збудували в 1895 році. Парковий фасад:
16. Цукровий завод там якраз десь недалеко, та найпевніше, уже не функціонує.
17. Ну а що найбільше заслуговує уваги в самому палаці - це його ґанок з якимись просто нереальними металевими мереживами.
18. Навіть чудно, що це все вціліло до наших днів. На місці я просто відірвати очей не міг від такої краси.
19. Двоповерхове крило палацу займає Школа вищої спортивної майстерності, а крило з вежею - бібліотека, принаймні відповідні вивіски присутні. Хоча важко сказати, настільки ці організації живі. Стан будівлі в принципі виглядає задовільним, як для України, хоча підлатати відверто не завадило б.
20.
21. А ще обходити й фотографувати це все треба було тихенько, щоб не привернути увагу пари мешканців сусіднього будинку, що от за тими кущами справа бухали, і вже зранку були готові в м’ясо, судячи з їх лайки. Хто казав, що подорожувати Україною нудно? Суцільний екстрим же.
22.
23.
24. Назад до вокзалу пішов іншими вулицями, де із цікавого застав ігрища двох песиків, один із яких своєю поведінкою так і говорив «Доминируй, властвуй, унижай!»
25.
26. Михайлівська церква. Має бути 1861-го року, хоча кажуть, десь на ній є табличка, що збудована в 1990-ті. Хм.
27. Типово для провінційних містечок, у час служби її подвір’я перетворюється на виставку раритетних велосипедів.
1. Заодно поповнив свою колекцію побачених міст «імені бобра», після Бібрки та Бобринця це вже третє. От у Бобруйськ не встиг, і тепер незрозуміло, коли туди можна буде потрапити.
2. Почну із залізниці, завдяки якій Бобровиця і розрослась до масштабів міста та райцентру, найпевніше. Повоєнний вокзал маленький-акуратний і типовий для невеликих станцій навколо Києва.
3. У скверику поруч доживають олені-олені, і заважала ж комусь одна голова.
4. Пару більш вікових об’єктів залізничної інфраструктури недалеко від вокзалу також присутні, хоча за парканами і деревами їх толком не роздивишся. Водонапірна вежа:
5. Та житловий будинок (підозрюю, саме залізничників, але інформації про нього взагалі не знайшов).
6. Попри невелике населення (11 тис.), Бобровиця величезна по площі, а три основні її точки тяжіння (вокзал, центр і палац) розкидані по різних кінцях. У цьому плані дуже виручає наявність міських маршруток, однією з яких я долетів у центр за кілька хвилин замість пиляти пішки три кілометри у спеку.
7. Через місто протікає річка Бистриця, майже повністю в його межах закута у ставки.
8. Церква барачного типу.
9. Центр Бобровиці формувався, схоже, після війни або під отримання статусу міста в 1958 році і являє собою типовий набір радянських коробок, обкладених «кабанчиком». Виділяється хіба що палац культури з мозаїкою.
10. Через дорогу від нього знаходиться кінотеатр «Прогрес», на якому мала би бути ще більша мозаїка (принаймні на чужих старіших фото є), але впритул її не пам’ятаю і фото не робив. Можливо, її вже добили чи сама посипалась?
11. Пам’ятник кобзарю Остапу Вересаю під краєзнавчим музеєм.
12. Треба було вернутися на інший берег Бистриці, знайшов для цього пішохідний міст.
13.
14. І від нього уже без фотозупинок побрів до палацу Катериничів, об’єктивно єдиного, що дійсно заслуговує уваги в місті, але тільки заради нього одного варто було сюди їхати.
15. Катериничі зробили собі статок на надприбуткових у свій час цукрових заводах. Палац збудували в 1895 році. Парковий фасад:
16. Цукровий завод там якраз десь недалеко, та найпевніше, уже не функціонує.
17. Ну а що найбільше заслуговує уваги в самому палаці - це його ґанок з якимись просто нереальними металевими мереживами.
18. Навіть чудно, що це все вціліло до наших днів. На місці я просто відірвати очей не міг від такої краси.
19. Двоповерхове крило палацу займає Школа вищої спортивної майстерності, а крило з вежею - бібліотека, принаймні відповідні вивіски присутні. Хоча важко сказати, настільки ці організації живі. Стан будівлі в принципі виглядає задовільним, як для України, хоча підлатати відверто не завадило б.
20.
21. А ще обходити й фотографувати це все треба було тихенько, щоб не привернути увагу пари мешканців сусіднього будинку, що от за тими кущами справа бухали, і вже зранку були готові в м’ясо, судячи з їх лайки. Хто казав, що подорожувати Україною нудно? Суцільний екстрим же.
22.
23.
24. Назад до вокзалу пішов іншими вулицями, де із цікавого застав ігрища двох песиків, один із яких своєю поведінкою так і говорив «Доминируй, властвуй, унижай!»
25.
26. Михайлівська церква. Має бути 1861-го року, хоча кажуть, десь на ній є табличка, що збудована в 1990-ті. Хм.
27. Типово для провінційних містечок, у час служби її подвір’я перетворюється на виставку раритетних велосипедів.