Бобринець
За 53 км на південь від Кропивницького причаїлось одне з найцікавіших міст Кіровоградської області. Цілісно збережена історична архітектура Бобринця здатна переносити в минуле, а над долиною Сугоклії, яка перетинає місто навпіл, є на що помилуватися любителям панорамних видів.
Доїхати до Бобринця просто, він знаходиться на трасі убік Миколаєва. За містом є і залізнична станція, але пасажирський рух на ній представлений усього двома парами приміських поїздів.
Зійшов на автостанції, спочатку трохи побродив навмання. Є в Бобринці старовинне…
і радянське
і сучасне
і мистецьке.
Цікаво, що чи не найбільш цілісний комплекс старої архітектури у місті - це… базар. Ринковий квартал ледь не суцільно оточений торговими і житловими будиночками другої половини 19 ст.
Фоткати базар важко. Багато дротів, машин, вивісок. І натовпи народу, які дивляться на тебе як на дивну людину.
Один з найгарніших будинків Ринкової площі погорів. До речі, від початку належав Давиду Бронштейну (батьку Льва Троцького).
Відстрілявшись на базарі, з полегшенням іду далі. За його межами Бобринець малолюдний, милий та затишний. Головна вулиця Миколаївська, колишня Леніна.
Гімназія, від початку повітове училище:
Аристократичність деяких будинків не сховаєш навіть під плиткою-«кабанчиком».
Ось цей - колишня ратуша. В ньому ж свого часу працювали стовпи вітчизняного театрального мистецтва, Кропивницький та Тобілевіч. Марко Лукич взагалі у Бобринці куди довше жив, ніж у місті імені себе.
Бобринець настільки культурний, що будинків культури поруч аж два. Один в споруді 1895 р.:
Інший радянський:
Районний суд:
Центр дитячої та юнацької творчості:
На периферійній вулиці Шевченка звертає на себе увагу банно-пральний комбінат (і таке буває), що найімовірніше спочатку виконував роль синагоги, однієї з декількох у місті.
Від нього видно Миколаївську церкву 1884 р., та й не тільки від нього. Храми в Бобринці поставлені так вдало, що проглядаються звідусіль. Церква масштабна, на фото із двору не влазить.
Поруч із нею мирно уживалася синагога, чи не найгарніша в місті.
Потім перетворилась на будинок піонерів, ДАІ… Зараз стоїть порожня і потроху розвалюється.
За синагогою вулиця стрімко пірнає у долину Сугоклії.
Береги річки кам’янисті і дуже мальовничі.
Із протилежного берега найкращий вид на центральну частину міста. За Миколаївською церквою проглядає Вознесенський собор.
І по мірі зміни кута огляду вони все далі й далі одне від одного. Як іти уздовж русла річки проти течії, ледь не кожна перпендикулярна вулиця-спуск відкриває гарну панораму.
Крупним планом:
А в такому ракурсі нагадало Балту. Там теж є великий біло-блакитний собор, здалеку прикритий багатоповерхівкою.
Взагалі-то я йшов побачити будівлю школи №4 1903 року, чи не єдину пам’ятку правого берега. Ну а краєвиди, то як бонус для тих, хто не поліниться сюди пертись.
Пішохідним містком вертаюсь на лівий берег.
Тут не оминути будинок контори хлібзаводу. Весь її вигляд свідчить, що це знову-таки синагога, але точної інформації я не знайшов.
Поліцейський відділок:
Колгоспна лабораторія (а між нею та відділком вмостилась спортивна школа і за сумісництвом четверта колишня синагога. Але сфоткати її я завтикав…):
Військкомат:
Свято-Вознесенський собор залишив наостанок, хоча й чисто номінально. Його так добре видно з протилежного берега, та і просто з суміжних вулиць, що поки дійшов близько, кадрів і так назбиралось достатньо.
Як і Миколаївською церквою, із-за дерев та розміру ним краще милуватися на відстані.
А вцілому ж Бобринець запам’ятається мені теплим та весняним.
Доїхати до Бобринця просто, він знаходиться на трасі убік Миколаєва. За містом є і залізнична станція, але пасажирський рух на ній представлений усього двома парами приміських поїздів.
Зійшов на автостанції, спочатку трохи побродив навмання. Є в Бобринці старовинне…
і радянське
і сучасне
і мистецьке.
Цікаво, що чи не найбільш цілісний комплекс старої архітектури у місті - це… базар. Ринковий квартал ледь не суцільно оточений торговими і житловими будиночками другої половини 19 ст.
Фоткати базар важко. Багато дротів, машин, вивісок. І натовпи народу, які дивляться на тебе як на дивну людину.
Один з найгарніших будинків Ринкової площі погорів. До речі, від початку належав Давиду Бронштейну (батьку Льва Троцького).
Відстрілявшись на базарі, з полегшенням іду далі. За його межами Бобринець малолюдний, милий та затишний. Головна вулиця Миколаївська, колишня Леніна.
Гімназія, від початку повітове училище:
Аристократичність деяких будинків не сховаєш навіть під плиткою-«кабанчиком».
Ось цей - колишня ратуша. В ньому ж свого часу працювали стовпи вітчизняного театрального мистецтва, Кропивницький та Тобілевіч. Марко Лукич взагалі у Бобринці куди довше жив, ніж у місті імені себе.
Бобринець настільки культурний, що будинків культури поруч аж два. Один в споруді 1895 р.:
Інший радянський:
Районний суд:
Центр дитячої та юнацької творчості:
На периферійній вулиці Шевченка звертає на себе увагу банно-пральний комбінат (і таке буває), що найімовірніше спочатку виконував роль синагоги, однієї з декількох у місті.
Від нього видно Миколаївську церкву 1884 р., та й не тільки від нього. Храми в Бобринці поставлені так вдало, що проглядаються звідусіль. Церква масштабна, на фото із двору не влазить.
Поруч із нею мирно уживалася синагога, чи не найгарніша в місті.
Потім перетворилась на будинок піонерів, ДАІ… Зараз стоїть порожня і потроху розвалюється.
За синагогою вулиця стрімко пірнає у долину Сугоклії.
Береги річки кам’янисті і дуже мальовничі.
Із протилежного берега найкращий вид на центральну частину міста. За Миколаївською церквою проглядає Вознесенський собор.
І по мірі зміни кута огляду вони все далі й далі одне від одного. Як іти уздовж русла річки проти течії, ледь не кожна перпендикулярна вулиця-спуск відкриває гарну панораму.
Крупним планом:
А в такому ракурсі нагадало Балту. Там теж є великий біло-блакитний собор, здалеку прикритий багатоповерхівкою.
Взагалі-то я йшов побачити будівлю школи №4 1903 року, чи не єдину пам’ятку правого берега. Ну а краєвиди, то як бонус для тих, хто не поліниться сюди пертись.
Пішохідним містком вертаюсь на лівий берег.
Тут не оминути будинок контори хлібзаводу. Весь її вигляд свідчить, що це знову-таки синагога, але точної інформації я не знайшов.
Поліцейський відділок:
Колгоспна лабораторія (а між нею та відділком вмостилась спортивна школа і за сумісництвом четверта колишня синагога. Але сфоткати її я завтикав…):
Військкомат:
Свято-Вознесенський собор залишив наостанок, хоча й чисто номінально. Його так добре видно з протилежного берега, та і просто з суміжних вулиць, що поки дійшов близько, кадрів і так назбиралось достатньо.
Як і Миколаївською церквою, із-за дерев та розміру ним краще милуватися на відстані.
А вцілому ж Бобринець запам’ятається мені теплим та весняним.