Понад берегом неприступної Ушиці
Другий день групової веловилазки в середині червня. Цього разу поїхали на південь від Отрокова, розвідати можливий спуск до річки.
1.
2. Дорога була простіша, ніж напередодні, тому кілометраж та швидкість кращі.
3. Спершу котили через ближні села майже без зупинок, зробили тільки одну паузу підкріпитись і заодно покращити економічний стан сільського магазину. Здається, то було в Бучаях. Що мені подобається в таких селах, навіть Богом забутий магазинчик може виглядати як міні-замок.
4. Вирвались на відкритий простір.
5. Нескінченні соняшникові поля… потім вони мені у кошмарах снитимуться.
6. Виїзд був розвідувальний, тому цілком очікувано, що намальована на картах стежка до води по факту виявиться непрохідною. Зате за селом Косиківці знайшли такий незвичний ландшафт:
7. Можливо, тут колись був кар’єр, але зараз уже напевно не скажеш. На Вікімапії місце позначене як Косиківський заказник, тому, думаю, все ж природне.
8. Панорама:
9. Ушиця ніби й близько, а не дістанеш. А якщо дістанеш, то вже не виберешся назад.
Наступний ймовірний спуск був за сусіднім селом Губарів. І по-хорошому, вернутись би спочатку хоча на яку дорогу, а не по периметру соняшникового поля на межі з лісом, як ми. Але спочатку так добре їхалось між рядами, ряди рідкі, земля тверда… а потім здавалось, що поле ніколи не скінчиться.
10. За ним полегшало, швидко пролетіли через весь Губарів до нижніх околиць, щоб звідти узріти красу:
11. Маленьке село ген далеко:
12. Маленькі люди ген далеко:
13. Звідси кілометрів 16 до устя Ушиці, а впадає вона в Дністровське водосховище, яке підняло рівень води і в ній самій. Вузька і маленька на більшій частині своєї течії, у цьому місці вона не поступається величчю Дністру:
14. Ніби там усього один ракурс, але наклацав його з кількома передніми планами, тож хай будуть усі. З якимись пустельними квітками:
15.
16. З камінцями.
17. І просто річка та нічого зайвого.
18. Частина групи вирушила у розвідку до води, але не доїхала. З урахуванням того, що насувався дощ, а нам ще потрібно було вертатись у Отроків та звідти пакуватись у Вінницю, обійшлись без цього.
19. Але мені й нагорі сподобалось. Ушиця за течією:
20.
21. Відкритий безмежний простір.
22. Дорога назад мала кілька перепадів висоти, але загалом проїхали швидко.
23. Ще й поле з маками надибали.
24.
25. Люди он спеціально сюди для фотосесії добираються, а нам як бонус.
26. І я, звичайно, оперативний як ніколи, що викладаю маки у жовтні. Ну то нехай і вам буде хотітись, щоб швидше закінчилась осінньо-зимова муть і прийшла наступна весна.
27. А місію втекти від дощу ми все ж виконали, наздогнав він нас аж у Вінниці. І додому по нічному місту я летів, весело розбризкуючи воду з калюж на зівак, що ходять по велодоріжкам.
1.
2. Дорога була простіша, ніж напередодні, тому кілометраж та швидкість кращі.
3. Спершу котили через ближні села майже без зупинок, зробили тільки одну паузу підкріпитись і заодно покращити економічний стан сільського магазину. Здається, то було в Бучаях. Що мені подобається в таких селах, навіть Богом забутий магазинчик може виглядати як міні-замок.
4. Вирвались на відкритий простір.
5. Нескінченні соняшникові поля… потім вони мені у кошмарах снитимуться.
6. Виїзд був розвідувальний, тому цілком очікувано, що намальована на картах стежка до води по факту виявиться непрохідною. Зате за селом Косиківці знайшли такий незвичний ландшафт:
7. Можливо, тут колись був кар’єр, але зараз уже напевно не скажеш. На Вікімапії місце позначене як Косиківський заказник, тому, думаю, все ж природне.
8. Панорама:
9. Ушиця ніби й близько, а не дістанеш. А якщо дістанеш, то вже не виберешся назад.
Наступний ймовірний спуск був за сусіднім селом Губарів. І по-хорошому, вернутись би спочатку хоча на яку дорогу, а не по периметру соняшникового поля на межі з лісом, як ми. Але спочатку так добре їхалось між рядами, ряди рідкі, земля тверда… а потім здавалось, що поле ніколи не скінчиться.
10. За ним полегшало, швидко пролетіли через весь Губарів до нижніх околиць, щоб звідти узріти красу:
11. Маленьке село ген далеко:
12. Маленькі люди ген далеко:
13. Звідси кілометрів 16 до устя Ушиці, а впадає вона в Дністровське водосховище, яке підняло рівень води і в ній самій. Вузька і маленька на більшій частині своєї течії, у цьому місці вона не поступається величчю Дністру:
14. Ніби там усього один ракурс, але наклацав його з кількома передніми планами, тож хай будуть усі. З якимись пустельними квітками:
15.
16. З камінцями.
17. І просто річка та нічого зайвого.
18. Частина групи вирушила у розвідку до води, але не доїхала. З урахуванням того, що насувався дощ, а нам ще потрібно було вертатись у Отроків та звідти пакуватись у Вінницю, обійшлись без цього.
19. Але мені й нагорі сподобалось. Ушиця за течією:
20.
21. Відкритий безмежний простір.
22. Дорога назад мала кілька перепадів висоти, але загалом проїхали швидко.
23. Ще й поле з маками надибали.
24.
25. Люди он спеціально сюди для фотосесії добираються, а нам як бонус.
26. І я, звичайно, оперативний як ніколи, що викладаю маки у жовтні. Ну то нехай і вам буде хотітись, щоб швидше закінчилась осінньо-зимова муть і прийшла наступна весна.
27. А місію втекти від дощу ми все ж виконали, наздогнав він нас аж у Вінниці. І додому по нічному місту я летів, весело розбризкуючи воду з калюж на зівак, що ходять по велодоріжкам.