Сосонка і Десенка
Розібравшись зі Стрижавкою, поїхав далі трасою на північний схід, де звернув на другорядну дорогу у село Сосонка - наступний запланований пункт тієї веловилазки.
1.
2. Сосонка починається із точки перетину автомобільної дороги з залізною, там же є однойменна станція з незвичним статусом «обгінний пункт». Хоча на той момент пасажирського руху не було, декілька людей наводили лад на місці, тому сфотографував тільки здалеку.
3. Забудова самого села починається із якоїсь довгої забутої фактурної кам’яниці.
4. Також із каменю (впереміжку з червоною цеглою - шикардос!) виконана одна з будівель на території школи. Схоже, сучасна, ніякої інформації про потенційний старий палац чи щось таке я не знайшов.
5. Через село протікає річка Десна, куди менш відома, ніж її тезка, оспівана Довженком. Зупинний пункт електрички недалеко звідси називається Десенка, і я часто підсвідомо застосовую цю назву і до річки. Десенка у Сосонці - і тут мій міміміметр зламався. У центрі через неї перекинуто одразу два мости, одразу поїдемо до пішохідного, який заодно є греблею. На в’їзді зустрічає маленький, проте потужний кам’яний млин.
6. Чого одні контрфорси варті:
7. Вид проти течії, на автомобільний міст:
8. Ну а найгарніше там під мостом за течією. Берег мальовничий-скелястий, та й сам млинок куди краще виглядає без фарби.
9. Статична по той бік греблі, нижче її рівня річка красиво й шалено виривається на волю.
10. Абсолютне безлюддя суботнього ранку порушував лише один рибалка (то його транспорт потрапив у кадр біля млина).
11. За рахунок кам’янистого дна з перепадом висоти нижче греблі присутні які-не-які, а водоспади. Побачити їх цього року у Скандинавії не вдасться, тож маємо, що маємо.
12.
13. У центрі два в одному - сільрада і будинок культури:
14. Поруч кладовище із церквою, яку я до поїздки вважав повністю дерев’яною, але такими виявились тільки її верхи.
15. Ще один погляд на млинок із автомобільного мосту:
16. По мірі набору висоти із протилежного берега відкривається перспектива всієї головної вулиці та церкви. Хай вона і маленька, та як вдало поставлена.
17. Я ж поїхав по селу на південь. Щастя як стан душі:
18.
19. За крайніми хатами дорога виводить на відкритий безмежний простір, і в умовах, що склалися, то щастя. Вдалині - залізничний міст над Десною, звідси невидимою.
20. На краю Сосонки стирчить примітна кругла вежа, як і майже всі знакові споруди села, викладена з каменю.
21. Сама ж річка у цьому місці звивається хитрою змійкою по абсолютно чистому і такому прекрасному навесні лугові. Я мріяв якось зустріти тут світанок, але то треба дуже рано й затемна їхати з дому, або щоб час сходу сонця і погода так вдало корелювали із розкладом електрички… ех, були ж часи, коли ходили електрички. Так чи інакше, маю надію колись втілити цю ідею в майбутньому, ну а поки позалипав на тутешню природу в умовах безхмарного світлового дня.
22.
23. І запам’ятай, %username%, в такому місці ти ризикуєш підхопити вірус, штраф і кийком по ребрам від товариша сержанта, а в ломбардах і Епіцентрі все норм.
24.
25.
26. Містком з кадру вище перейшов на інший берег, звідки поїхав у Стадницю. Дорога між селами пряма, але такої собі якості. У Стадниці був за два роки до того, заради дерев’яної церкви з дуже пильними і злими доглядачами. Уже потім узнав, що це не все, варте в ній уваги. На березі безіменного потічка непогано зберігся дерев’яний млин на кам’яній основі:
27.
28. Також звертає на себе увагу будинок культури, незвично гігантський для села на 2,7 тис. населення.
29.
30. Ну а церква стоїть собі, така ж світла й ошатна. Аби нікого не драконити цього разу, у двір не заходив.
31. Щоб і на зворотньому шляху не бачити ніяких патрулів, у Вінницю поїхав польовою дорогою, паралельною Турбівській трасі. Навколо вже пристойно зеленіло, і ця кольорова терапія була такою доречною після безколірної зими і в умовах тюремної весни.
32.
33. На об’їзній, як виявилось, ремонтували одну смугу, через що утворились нефігові затори і пил стовпом, як бонус. Але мені достатньо було її тільки десь перейти, щоб знову повернутись у зону чистого повітря.
34. Уже по той бік дороги, у межах міста, ще раз залипнув, цього разу біля таких пухнатих квітучих котиків. Чомусь, щоб стати помічати їх, треба було спочатку втратити свободу пересування. Через два дні з моменту поїздки парки, ліси та річкові узбережжя опинилися під забороною, а надвір стало можна показуватись лише в наморднику, що добряче демотивувало, та й втрачалась сама суть таких вилазок на декілька найближчих тижнів.
35.
36. І весь трек. Поточна програмка рахує ніби все адекватно, крім максимальної швидкості (вона таку дічь навіть при пішому ході умудряється наміряти).
1.
2. Сосонка починається із точки перетину автомобільної дороги з залізною, там же є однойменна станція з незвичним статусом «обгінний пункт». Хоча на той момент пасажирського руху не було, декілька людей наводили лад на місці, тому сфотографував тільки здалеку.
3. Забудова самого села починається із якоїсь довгої забутої фактурної кам’яниці.
4. Також із каменю (впереміжку з червоною цеглою - шикардос!) виконана одна з будівель на території школи. Схоже, сучасна, ніякої інформації про потенційний старий палац чи щось таке я не знайшов.
5. Через село протікає річка Десна, куди менш відома, ніж її тезка, оспівана Довженком. Зупинний пункт електрички недалеко звідси називається Десенка, і я часто підсвідомо застосовую цю назву і до річки. Десенка у Сосонці - і тут мій міміміметр зламався. У центрі через неї перекинуто одразу два мости, одразу поїдемо до пішохідного, який заодно є греблею. На в’їзді зустрічає маленький, проте потужний кам’яний млин.
6. Чого одні контрфорси варті:
7. Вид проти течії, на автомобільний міст:
8. Ну а найгарніше там під мостом за течією. Берег мальовничий-скелястий, та й сам млинок куди краще виглядає без фарби.
9. Статична по той бік греблі, нижче її рівня річка красиво й шалено виривається на волю.
10. Абсолютне безлюддя суботнього ранку порушував лише один рибалка (то його транспорт потрапив у кадр біля млина).
11. За рахунок кам’янистого дна з перепадом висоти нижче греблі присутні які-не-які, а водоспади. Побачити їх цього року у Скандинавії не вдасться, тож маємо, що маємо.
12.
13. У центрі два в одному - сільрада і будинок культури:
14. Поруч кладовище із церквою, яку я до поїздки вважав повністю дерев’яною, але такими виявились тільки її верхи.
15. Ще один погляд на млинок із автомобільного мосту:
16. По мірі набору висоти із протилежного берега відкривається перспектива всієї головної вулиці та церкви. Хай вона і маленька, та як вдало поставлена.
17. Я ж поїхав по селу на південь. Щастя як стан душі:
18.
19. За крайніми хатами дорога виводить на відкритий безмежний простір, і в умовах, що склалися, то щастя. Вдалині - залізничний міст над Десною, звідси невидимою.
20. На краю Сосонки стирчить примітна кругла вежа, як і майже всі знакові споруди села, викладена з каменю.
21. Сама ж річка у цьому місці звивається хитрою змійкою по абсолютно чистому і такому прекрасному навесні лугові. Я мріяв якось зустріти тут світанок, але то треба дуже рано й затемна їхати з дому, або щоб час сходу сонця і погода так вдало корелювали із розкладом електрички… ех, були ж часи, коли ходили електрички. Так чи інакше, маю надію колись втілити цю ідею в майбутньому, ну а поки позалипав на тутешню природу в умовах безхмарного світлового дня.
22.
23. І запам’ятай, %username%, в такому місці ти ризикуєш підхопити вірус, штраф і кийком по ребрам від товариша сержанта, а в ломбардах і Епіцентрі все норм.
24.
25.
26. Містком з кадру вище перейшов на інший берег, звідки поїхав у Стадницю. Дорога між селами пряма, але такої собі якості. У Стадниці був за два роки до того, заради дерев’яної церкви з дуже пильними і злими доглядачами. Уже потім узнав, що це не все, варте в ній уваги. На березі безіменного потічка непогано зберігся дерев’яний млин на кам’яній основі:
27.
28. Також звертає на себе увагу будинок культури, незвично гігантський для села на 2,7 тис. населення.
29.
30. Ну а церква стоїть собі, така ж світла й ошатна. Аби нікого не драконити цього разу, у двір не заходив.
31. Щоб і на зворотньому шляху не бачити ніяких патрулів, у Вінницю поїхав польовою дорогою, паралельною Турбівській трасі. Навколо вже пристойно зеленіло, і ця кольорова терапія була такою доречною після безколірної зими і в умовах тюремної весни.
32.
33. На об’їзній, як виявилось, ремонтували одну смугу, через що утворились нефігові затори і пил стовпом, як бонус. Але мені достатньо було її тільки десь перейти, щоб знову повернутись у зону чистого повітря.
34. Уже по той бік дороги, у межах міста, ще раз залипнув, цього разу біля таких пухнатих квітучих котиків. Чомусь, щоб стати помічати їх, треба було спочатку втратити свободу пересування. Через два дні з моменту поїздки парки, ліси та річкові узбережжя опинилися під забороною, а надвір стало можна показуватись лише в наморднику, що добряче демотивувало, та й втрачалась сама суть таких вилазок на декілька найближчих тижнів.
35.
36. І весь трек. Поточна програмка рахує ніби все адекватно, крім максимальної швидкості (вона таку дічь навіть при пішому ході умудряється наміряти).