Про Стрижавку, але не про Вервольф
За два дні до того, як парки, ліси і річкові узбережжя зробились нелегальними і заразними, встиг здійснити іще одну невелику вело-вилазку, цього разу на північ від Вінниці. На виїздах із міста уже стояли блокпости, не знаю, як вони реагували на той момент на велосипедистів, але й перевіряти це було необов’язково. Із Вінниці вибрався через П’ятничани, стежкою, що є логічним продовженням вулиці Богуна: вулиця закінчується одночасно з крайніми хатами, але не дорога взагалі. Авто далі не проїде, а от велосипед - будь ласка.
1. Стартував ще вдосвіта, але так, щоб на момент заїзду в ліс уже розвиднилось. Принаймні галявини першоцвітів енної хвилі можна було розгледіти.
2. Дорога іде строго на північ, паралельно Бугу, їхати там всього нічого. Хоч і як хотілося затриматись довше у цій магічній тиші, вдихаючи таке смачне й соковите весняне лісове повітря. Спогади про нього були дуже доречними в наступні затяжні тижні квартирної ізоляції, хай і вистачило їх ненадовго.
3. Зрештою стежка виводить на відкритий простір. Над річкою видніється міст вінницької об’їзної над Бугом.
4.
5. За об’їзною починаються дачі уже самої Стрижавки, на високому пагорбі над річкою. Вдалині видніються елеватори в смт Десна, а що за ракетну установку будують ближче на пустирі, не знаю.
6.
7. А там добрався і до першої пам’ятки селища - дерев’яної Свято-Покровської церкви. Заховалась вона на південному передмісті - Стрижавській Слобідці, колись окремому селі.
8. Двір зачинений, тому особливого вибору ракурсів для зйомки не було.
9.
10.
На Слобідці знаходиться також найбільш оригінальна пам’ятка Стрижавки, та й взагалі на материковій частині України більше таких немає - пам’ятник загиблим військовим Османської імперії, поставлений в 1881 році. Війна проти росіян 1877-78 рр. була для турків невдалою, особливо в плані втрат живої сили. Полонених відправляли в тил, в тому числі сюди - палац тодішнього власника села Тадеуша Грохольського росіяни орендували під госпіталь. Багато турецьких солдат померли від ран, тифу та інших радощів життя у полоні, на їхню честь і звели цей монумент із білого мармуру з епітафією староосманською мовою.
11. Якийсь час він просто валявся на вулиці впереміжку з іншим сміттям, поки його не підняли і не поставили вертикально люди, що купили дім поруч, а згодом відкрив для широкого загалу один із вінницьких мандрівників. Це єдиний османський монумент в Україні за межами Криму.
12. Крупним планом:
13.
Далі поїхав у центр, дорога проходить повз велику виправну колонію, розбиту на місці колишньої садиби Грохольських. Цілком можливо, там щось із будівель тих часів досі зберіглося, та перевіряти якось не хочеться.
14. Домінантою стрижавського середмістя є костьол Матері Божої Скорботної (1827). Побувши в радянські часи клубом та магазином, він поступово повертається до життя у своїй початковій якості, і вже виглядає більш-менш пристойно. От тільки фалос, що втулили зверху, не має жодного відношення до давно зруйнованої історичної дзвіниці.
15. На паралельній периферійній вуличці сховалась церква Успіння Пресвятої Богородиці (1847), отут ще відновлювальної роботи непочатий край. Як і в попередніх храмів, її двір також зачинений, і вцілому вона поки тотально нефотогенічна.
16. Взагалі ж жодна з пам’яток Стрижавки, включаючи турецький монумент, офіційно у списках пам’яток не значиться…
17. Селищний ставок:
18. Залишалося розвідати ще одну точку на березі Бугу на північ від селища, позначену на MAPS.ME як «Лиса гора». Ні Гугл, ні Вікімапія про неї нічого не знали, тому навряд мало бути щось цікаве, та чому б не проїхатись. Леонід Ілліч не одобряэ мого стилю самоізоляції.
19. Коте теж налаштований скептично.
20. За крайніми хатами дорога убік загадкової точки плавно уходить вниз і зрештою виводить на абсолютно пологий берег річки. Ніякої гори тут і близько немає.
21. Хоча місце приємне та навряд відоме, судячи з майже повної відсутності сміття.
22. Поїхав назад у центр, а звідти мостом на інший берег річки. Внизу видніються залишки старішого пішохідного містка, який був єдиною з’єднуючою ланкою двох частин Стрижавки аж до 90-х років.
23.
24. Вдалині видно невисокі берегові скелі.
25. Лиска.
Частина селища на лівому березі річки зветься Коло-Михайлівка, від двох колишніх сіл Коломиївки та Михайлівки, з часом поглинутих стрижавською агломерацією. Саме тут і знаходиться чи не найбільш попсова туристична точка області, ставка Гітлера «Вервольф». Щооо, ти не був на Вервольфі? - чув я вже не раз за роки життя у Вінниці… Не був, бо гадки не маю, що там цікавого. Якоїсь особливої енергетики у подібних місцях і близько не відчуваю, а розкидані по лісу камінці можна подивитись деінде, притому безплатно.
26. Коротше, ставка он там, прямо і трохи направо, але мені не по дорозі. Та і все одно, мало бути зачинено.
27. Трохи далі, уже за межами Стрижавки, дорога перетинає іще одну річку, Десну, недалеко від місця її впадіння в Південний Буг. У наступній частині буде нагода познайомитися з нею ближче.
1. Стартував ще вдосвіта, але так, щоб на момент заїзду в ліс уже розвиднилось. Принаймні галявини першоцвітів енної хвилі можна було розгледіти.
2. Дорога іде строго на північ, паралельно Бугу, їхати там всього нічого. Хоч і як хотілося затриматись довше у цій магічній тиші, вдихаючи таке смачне й соковите весняне лісове повітря. Спогади про нього були дуже доречними в наступні затяжні тижні квартирної ізоляції, хай і вистачило їх ненадовго.
3. Зрештою стежка виводить на відкритий простір. Над річкою видніється міст вінницької об’їзної над Бугом.
4.
5. За об’їзною починаються дачі уже самої Стрижавки, на високому пагорбі над річкою. Вдалині видніються елеватори в смт Десна, а що за ракетну установку будують ближче на пустирі, не знаю.
6.
7. А там добрався і до першої пам’ятки селища - дерев’яної Свято-Покровської церкви. Заховалась вона на південному передмісті - Стрижавській Слобідці, колись окремому селі.
8. Двір зачинений, тому особливого вибору ракурсів для зйомки не було.
9.
10.
На Слобідці знаходиться також найбільш оригінальна пам’ятка Стрижавки, та й взагалі на материковій частині України більше таких немає - пам’ятник загиблим військовим Османської імперії, поставлений в 1881 році. Війна проти росіян 1877-78 рр. була для турків невдалою, особливо в плані втрат живої сили. Полонених відправляли в тил, в тому числі сюди - палац тодішнього власника села Тадеуша Грохольського росіяни орендували під госпіталь. Багато турецьких солдат померли від ран, тифу та інших радощів життя у полоні, на їхню честь і звели цей монумент із білого мармуру з епітафією староосманською мовою.
11. Якийсь час він просто валявся на вулиці впереміжку з іншим сміттям, поки його не підняли і не поставили вертикально люди, що купили дім поруч, а згодом відкрив для широкого загалу один із вінницьких мандрівників. Це єдиний османський монумент в Україні за межами Криму.
12. Крупним планом:
13.
Далі поїхав у центр, дорога проходить повз велику виправну колонію, розбиту на місці колишньої садиби Грохольських. Цілком можливо, там щось із будівель тих часів досі зберіглося, та перевіряти якось не хочеться.
14. Домінантою стрижавського середмістя є костьол Матері Божої Скорботної (1827). Побувши в радянські часи клубом та магазином, він поступово повертається до життя у своїй початковій якості, і вже виглядає більш-менш пристойно. От тільки фалос, що втулили зверху, не має жодного відношення до давно зруйнованої історичної дзвіниці.
15. На паралельній периферійній вуличці сховалась церква Успіння Пресвятої Богородиці (1847), отут ще відновлювальної роботи непочатий край. Як і в попередніх храмів, її двір також зачинений, і вцілому вона поки тотально нефотогенічна.
16. Взагалі ж жодна з пам’яток Стрижавки, включаючи турецький монумент, офіційно у списках пам’яток не значиться…
17. Селищний ставок:
18. Залишалося розвідати ще одну точку на березі Бугу на північ від селища, позначену на MAPS.ME як «Лиса гора». Ні Гугл, ні Вікімапія про неї нічого не знали, тому навряд мало бути щось цікаве, та чому б не проїхатись. Леонід Ілліч не одобряэ мого стилю самоізоляції.
19. Коте теж налаштований скептично.
20. За крайніми хатами дорога убік загадкової точки плавно уходить вниз і зрештою виводить на абсолютно пологий берег річки. Ніякої гори тут і близько немає.
21. Хоча місце приємне та навряд відоме, судячи з майже повної відсутності сміття.
22. Поїхав назад у центр, а звідти мостом на інший берег річки. Внизу видніються залишки старішого пішохідного містка, який був єдиною з’єднуючою ланкою двох частин Стрижавки аж до 90-х років.
23.
24. Вдалині видно невисокі берегові скелі.
25. Лиска.
Частина селища на лівому березі річки зветься Коло-Михайлівка, від двох колишніх сіл Коломиївки та Михайлівки, з часом поглинутих стрижавською агломерацією. Саме тут і знаходиться чи не найбільш попсова туристична точка області, ставка Гітлера «Вервольф». Щооо, ти не був на Вервольфі? - чув я вже не раз за роки життя у Вінниці… Не був, бо гадки не маю, що там цікавого. Якоїсь особливої енергетики у подібних місцях і близько не відчуваю, а розкидані по лісу камінці можна подивитись деінде, притому безплатно.
26. Коротше, ставка он там, прямо і трохи направо, але мені не по дорозі. Та і все одно, мало бути зачинено.
27. Трохи далі, уже за межами Стрижавки, дорога перетинає іще одну річку, Десну, недалеко від місця її впадіння в Південний Буг. У наступній частині буде нагода познайомитися з нею ближче.