Весняний велостарт
Цьогорічна зима зробила усе можливе, щоб не нагадувати про себе із першого ж дня весни. Привид карантину ще тільки насувався тривожними чутками, а сухі дороги та відсутність снігу чи льоду мотивували десь вибратись от прямо 1 березня, яке припало на вихідний. Тож сів зранку на велосипеда і погнав на вокзал: побувати за межами Вінниці, побачити щось нове. Заодно перевірити, як воно, проїхати за раз 40 кілометрів після того як протягом всієї зими забив на будь-який спорт (спойлер: буде хотітись здохнути).
На вокзалі завантажився не в електричку, а цілий регіональний дизель-поїзд, у якому мене похвалили за велочохол і пожурили, що не придбав багажну квитанцію (штаа?). А за три роки до того на цьому ж поїзді ще не було таких вимог.
1. Із явних плюсів дизеля, що не стає на кожному стовпі, як електричка, і вже за двадцять хвилин доставив мене до Калинівки-1.
2. Спочатку махнув у Сальник, що прилягає до міста з півдня. Близькість райцентру йому на користь, цивілізоване село з асфальтом та амбулаторією.
3. Оновлений сквер з пам’ятником та церква, заради якої і зазирнув сюди.
4. Зі сторони краще видно чудний симбіоз її архітектурних стилів. Спочатку був типовий триверхий подільський храм (1747), що пізніше обзавівся єпархіальною дзвіницею та масивними боковими приділами.
5.
6. Храмове подвір’я в селі на час служби стає музеєм раритетної велотехніки.
7. Через велику кількість людей усередину не заходив, а от надбрамну іконку сфотографував.
8. Старі сальницькі хати:
9. Далі рушив на північ, через усю довжелезну Калинівку. Якось вона у мене трапляється тільки проїздом, хоча все одно дивитись там нема чого по ідеї. Сучасний собор здалеку виглядає краще, ніж зблизька.
10. Мозаїку не помічав раніше чи просто не був тут.
За містом ненадовго вискочив на трасу. Щоб менше їхати у жвавому трафіку, звернув на Писарівку, чого робити не варто було за великим рахунком. Тільки накинув зайвих кілометрів п’ять до треку, нічого вартісного не побачив, а от на польову дорогу втрапив. Хоч і після безсніжної зими, вона представляла із себе суцільне болото, тож разом із своїм транспортом поважчав на кількасот грам багнюки.
11. Сільська церква на відшибі:
12. На протилежному березі ставка видно Бережани.
13. А над греблею стоїть… ну припустимо, маленький млин. Хоча хтозна, що воно насправді, місця неїжджені, Писарівок багато (тому гуглити незручно). Конкретно про цю на Вікіпедії пишуть, що мала два водяних млина, тож най буде.
14. Прощальний погляд на Писарівку.
15. Поверніть мені мій 2005-й…
Тепер про Бережани. Історично це село називалось Гулівці, у 1964-2016 його обізвали безликим словом Комунарівка, а от чому після цього вони вирішили зробитись тезкою одного з найцікавіших міст Тернопільщини, не знаю.
16. Зупинки тут розкішні:
17.
18. Урни для роздільного сміття, Карл.
19. У Бережанах на березі Постолової стоїть уже безальтернативно млин - старовинний та досі діючий.
20.
21. І з датою будівництва все просто.
22. Проста церква по сусідству досить схожа на писарівську.
23. Тутешній варіант автентичних подільських хат:
24. Школа:
25. Будинок культури чи клуб.
26. Ще одна чудова зупинка.
27.
28. Із Бережан в’їжджаю в Корделівку, яка й була основною метою подорожі. Відома з 1760 року як Постолове, у 1854 отримала назву на честь дочки тодішнього власника села. Тому недивно, що це ім’я і зараз експлуатується місцевими маркетологами.
29. У Корделівці варто побачити її масштабний та вишуканий цукровий завод, поки там є що бачити. Однією стороною він виходить просто на трасу Вінниця - Житомир, тому його важко не помітити проїздом. І тисячі людей щодня, певно, помічають… але їдуть зрештою мимо.
30. Як і більшість підприємств своєї галузі, він не витримав сучасного варіанту капіталізму і зупинився. Але промисловий розмах вражає, як і якість будівель. Цей фасад на якийсь вокзал більше схожий:
31. Деталі:
32.
33. Загальний масштаб краще оцінити здалеку, від ставка на протилежній стороні дороги. Взагалі там якийсь бомжатник над берегом, але трохи пройти можна.
34.
35. Інша домінанта Корделівки - елеватор. Із майже 3 тисячами населення і стількома промками вона більше схожа на містечко, ніж село.
36. Варто заглянути і на територію заводу, для чого є аж два залази. Один - дірка в стіні біля радянської з виду прохідної.
37. Друга - біля водонапірної вежі, що стоїть над дорогою трохи далі убік Житомира. Сама вежа - найкрутіша заводська споруда і просто одна з найгарніших у своєму роді на всю область:
38.
39.
40. Мінімум два колишні заводські корпуси використовуються як житло, тому територія переважно охайна та доглянута.
41. Особливо звертає на себе увагу цей цегляний красень кінця 19 ст.
42. Дверей немає, а газ є.
43. Другий поверх покинутий, аварійний і зі слідами пожежі, а на першому живуть люди, бо ну а де. Уже поступово перестаю дивуватись такому повсюдному трешаку.
44. Якісь виробничі конвеєри, зупинені навіки.
45.
46. Загалом залишається гіркувате враження, що натрапив на сліди більш розвиненої цивілізації.
47.
48. Хоча часу лишалось мало, принаймні одного котика не міг не «спіймати», у їх-то міжнародний день.
49. Ворота обманюють, насправді двір із купою злющих собак:
До найближчої станції залишалось сім кілометрів, останніх і тому найважчих (ще й бруківка в межах сіл). Потрібна мені станція «Гулівці» знаходиться в однойменному селищі. Компактне і прилегле до колій, воно очевидно з’явилося тут в один час із залізницею, у 1879 році, ну а назву позичило у теперішніх Бережан, найпевніше.
50. Ровесником станції має бути і вокзал, котрий тут старовинний, маленький і гарний. Бачив по дорозі і типовий будинок залізничників, та часу на фото не було, і так примчав на якісь три хвилини раніше за електричку, кинувши на фінальний відрізок усі сили.
51. Маршрут того дня (не такий вже і скромний, з урахуванням, що з вокзалу додому ще кілометрів сім в одну сторону).
На вокзалі завантажився не в електричку, а цілий регіональний дизель-поїзд, у якому мене похвалили за велочохол і пожурили, що не придбав багажну квитанцію (штаа?). А за три роки до того на цьому ж поїзді ще не було таких вимог.
1. Із явних плюсів дизеля, що не стає на кожному стовпі, як електричка, і вже за двадцять хвилин доставив мене до Калинівки-1.
2. Спочатку махнув у Сальник, що прилягає до міста з півдня. Близькість райцентру йому на користь, цивілізоване село з асфальтом та амбулаторією.
3. Оновлений сквер з пам’ятником та церква, заради якої і зазирнув сюди.
4. Зі сторони краще видно чудний симбіоз її архітектурних стилів. Спочатку був типовий триверхий подільський храм (1747), що пізніше обзавівся єпархіальною дзвіницею та масивними боковими приділами.
5.
6. Храмове подвір’я в селі на час служби стає музеєм раритетної велотехніки.
7. Через велику кількість людей усередину не заходив, а от надбрамну іконку сфотографував.
8. Старі сальницькі хати:
9. Далі рушив на північ, через усю довжелезну Калинівку. Якось вона у мене трапляється тільки проїздом, хоча все одно дивитись там нема чого по ідеї. Сучасний собор здалеку виглядає краще, ніж зблизька.
10. Мозаїку не помічав раніше чи просто не був тут.
За містом ненадовго вискочив на трасу. Щоб менше їхати у жвавому трафіку, звернув на Писарівку, чого робити не варто було за великим рахунком. Тільки накинув зайвих кілометрів п’ять до треку, нічого вартісного не побачив, а от на польову дорогу втрапив. Хоч і після безсніжної зими, вона представляла із себе суцільне болото, тож разом із своїм транспортом поважчав на кількасот грам багнюки.
11. Сільська церква на відшибі:
12. На протилежному березі ставка видно Бережани.
13. А над греблею стоїть… ну припустимо, маленький млин. Хоча хтозна, що воно насправді, місця неїжджені, Писарівок багато (тому гуглити незручно). Конкретно про цю на Вікіпедії пишуть, що мала два водяних млина, тож най буде.
14. Прощальний погляд на Писарівку.
15. Поверніть мені мій 2005-й…
Тепер про Бережани. Історично це село називалось Гулівці, у 1964-2016 його обізвали безликим словом Комунарівка, а от чому після цього вони вирішили зробитись тезкою одного з найцікавіших міст Тернопільщини, не знаю.
16. Зупинки тут розкішні:
17.
18. Урни для роздільного сміття, Карл.
19. У Бережанах на березі Постолової стоїть уже безальтернативно млин - старовинний та досі діючий.
20.
21. І з датою будівництва все просто.
22. Проста церква по сусідству досить схожа на писарівську.
23. Тутешній варіант автентичних подільських хат:
24. Школа:
25. Будинок культури чи клуб.
26. Ще одна чудова зупинка.
27.
28. Із Бережан в’їжджаю в Корделівку, яка й була основною метою подорожі. Відома з 1760 року як Постолове, у 1854 отримала назву на честь дочки тодішнього власника села. Тому недивно, що це ім’я і зараз експлуатується місцевими маркетологами.
29. У Корделівці варто побачити її масштабний та вишуканий цукровий завод, поки там є що бачити. Однією стороною він виходить просто на трасу Вінниця - Житомир, тому його важко не помітити проїздом. І тисячі людей щодня, певно, помічають… але їдуть зрештою мимо.
30. Як і більшість підприємств своєї галузі, він не витримав сучасного варіанту капіталізму і зупинився. Але промисловий розмах вражає, як і якість будівель. Цей фасад на якийсь вокзал більше схожий:
31. Деталі:
32.
33. Загальний масштаб краще оцінити здалеку, від ставка на протилежній стороні дороги. Взагалі там якийсь бомжатник над берегом, але трохи пройти можна.
34.
35. Інша домінанта Корделівки - елеватор. Із майже 3 тисячами населення і стількома промками вона більше схожа на містечко, ніж село.
36. Варто заглянути і на територію заводу, для чого є аж два залази. Один - дірка в стіні біля радянської з виду прохідної.
37. Друга - біля водонапірної вежі, що стоїть над дорогою трохи далі убік Житомира. Сама вежа - найкрутіша заводська споруда і просто одна з найгарніших у своєму роді на всю область:
38.
39.
40. Мінімум два колишні заводські корпуси використовуються як житло, тому територія переважно охайна та доглянута.
41. Особливо звертає на себе увагу цей цегляний красень кінця 19 ст.
42. Дверей немає, а газ є.
43. Другий поверх покинутий, аварійний і зі слідами пожежі, а на першому живуть люди, бо ну а де. Уже поступово перестаю дивуватись такому повсюдному трешаку.
44. Якісь виробничі конвеєри, зупинені навіки.
45.
46. Загалом залишається гіркувате враження, що натрапив на сліди більш розвиненої цивілізації.
47.
48. Хоча часу лишалось мало, принаймні одного котика не міг не «спіймати», у їх-то міжнародний день.
49. Ворота обманюють, насправді двір із купою злющих собак:
До найближчої станції залишалось сім кілометрів, останніх і тому найважчих (ще й бруківка в межах сіл). Потрібна мені станція «Гулівці» знаходиться в однойменному селищі. Компактне і прилегле до колій, воно очевидно з’явилося тут в один час із залізницею, у 1879 році, ну а назву позичило у теперішніх Бережан, найпевніше.
50. Ровесником станції має бути і вокзал, котрий тут старовинний, маленький і гарний. Бачив по дорозі і типовий будинок залізничників, та часу на фото не було, і так примчав на якісь три хвилини раніше за електричку, кинувши на фінальний відрізок усі сили.
51. Маршрут того дня (не такий вже і скромний, з урахуванням, що з вокзалу додому ще кілометрів сім в одну сторону).