Вікторія - столиця острова Гозо
Якщо під час подорожі Мальтою побувати на другому за величиною її острові, ніяк не оминути його головне і найбільше місто - Вікторію. Сюди сходяться всі дороги та автобусні маршрути, тут найбільший вибір житла та кафешок, і просто воно абсолютно магічне у своїй такій мальтійській фотогенічності та затишку.
1.
Хоча місто по нашим міркам крихітне (усього 2,9 кв. кілометра, 6,9 тис. населення), на огляд його потрібно кілька годин, така велика концентрація усього. І потім, хоча ніби й подивився все заплановане, залишається гостре відчуття, що упустив щось важливе (пізніше це відчуття повториться в рази сильніше після Валлетти, столиці всієї країни).
До 1887 року місто називалося Рабат, поки його не перейменували на честь королеви Вікторії, і заодно щоб не плутати з тезкою на самій Мальті. Проте стара назва досі поширена, зокрема автобуси їдуть в Ir-Rabat, та й взагалі топонімічна каша для цієї країни - ну дуже часте явище. Сам Гозо мальтійською зветься Għawdex і вже з позиції бувалого знавця місцевої мови (жарт) можу сказати, що це страшне з виду слово вимовляється всього-то як «Аудеш».
2.
3. Найвищу точку міста й острова займає цитадель, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Свої укріплення тут ставили ще фінікійці та римляни, а близького до сучасного вигляду вона набула в 17 ст., коли використовувалась для захисту від турок, піратів і т. д. Саме тому знаходиться якнайдалі від узбережжя.
4. Хоча це значною мірою відбудова після війн, землетрусів і т. д., виглядає казково.
5. А так вночі:
6. Нижнє або старе місто Рабата, туди також пройдемось:
7. П’ять кадрів вище зроблені не з якогось там офіційного оглядового майданчика, а то я так вдало поселився. Готель - фактично велика трикімнатна квартира, із яких одну займає господар, а дві здає. Але найбільш чудове в ній, звісно, - тераса з краєвидами. Хоча і просто мальтійське житло було цікаво глянути зсередини, хай і не таке вже автентичне.
8. Церков навкруги традиційно багато, тільки біля готелю дві. Каплиця св. Марти:
9. Св. Франциска (1492, з численними перебудовами) по дорозі в центр:
10. Ще не знаючи, що ночувати мені доведеться в хаті з такою терасою, планував відвідати одну з неформальних видових точок на цитадель, і плани міняти не став. Знаходиться вона за містом, на північний схід від нього. По дорозі трохи подивився нецентральну Вікторію.
11.
12. Як закінчуються будинки, раптом… канал?
Таки канал, що для Мальти нетривіальна рідкість і справжній скарб. Річок і джерел на островах немає, тому прісна вода тут на вагу золота. Зараз із кранів біжить опріснена морська, але мені не дає спокою питання, як вони там виживали до ери високих технологій. Не одними ж дощами обходились, яких тут кіт наплакав?..
13. Качки й не підозрюють, що плавають мало не у стратегічному об’єкті.
14. Перетнувши долину з каналом, дорога робить підйом на узвишшя, це і є видовий майданчик.
З цього місця починається Шара (Xagħra), друге за величиною місто на Гозо. Відоме тим, що саме в ньому знаходиться мегалітичний храм Джгантія, найстаріша рукотворна споруда на землі (яку я проігнорував взагалі).
15. Але то десь углибині міста, а скраю - кладовище. Якщо вважати знайомство з некрополями неодмінною складовою пізнання чужої культури, то на Мальті у мене з цим майже пробіл. Але є й поважна причина: вони тут практично усі зачинені на замок, можна хіба що через паркан заглянути.
16.
17. Та повернемось до Вікторії, вона звідси майже як на долоні. Дорогою до неї йшли двійко подорожніх, при дитячих відстанях між містами чому б і не прогулятися.
18. Цитадель ближче:
19. Звертає на себе увагу відсутність купола на фортечному соборі. Спочатку при будівництві на нього не вистачило грошей, а потім вирішили залишити як є.
20. Простори навкруги розкішні, деінде на горизонті проглядає море: острів геть крихітний.
21. Теплички:
22. Кожне село має домінанту-церкву. Не впевнений, що зараз їх розпізнаю, та й не факт, що то комусь треба.
23.
24. Вернувся у центр міста.
25. Урбаністична частина Вікторії досить типова для Мальти.
26.
27. Зверніть увагу, як нетривіально для нас відкриваються вікна на балконах.
28. А вночі то все підсвічується:
Головна транспортна артерія, вулиця Республіки, виводить на досить цікаву з виду площу Незалежності (Pjazza l-Indipendenza). Вона пішохідна, в теплу пору заставлена столиками суміжних кафешок.
29. Ця будівля на картах підписана як міська рада, та пам’ятається, то музей якийсь:
30. Червона телефонна будка в наявності. Не перевіряв, але вони всі ще й робочими виглядають.
31. Церква св. Якоба (18 ст.) у другому кінці площі.
32. Святі охороняють перехрестя:
33. Як заглибитись у житлові квартали, поруч є ще одна пішохідна площа св. Георга, зі столиками й парасольками. На неї дивиться головний храм нижнього міста, базиліка св. Георга (1672).
Всередині не був, як і в більшості інших. Набожні мальтійці не надто раді всяким лайдакам, що тиняються без цілі в храмах, тому туди не можна заходити під час служби, в непідходящому одязі і т. д.
34. Хотів просто обійти базиліку з тилу, а ненароком потрапив у справжню казку середньовічних вуличок Рабата.
35.
36.
37. Утім, і в сучасній частині міста зустрічаються цікаві моменти.
38. Думав, що прапор Вікторії, але ні, чогось іншого.
Залишилось піднятися на цитадель. Вхід у неї безкоштовний, що рідкість для Мальти, але платне відвідування музеїв, тюрми та собору.
39. Власне, собор першим зустрічає гостей. Кафедральний св. Марії (на деяких картах підписаний як Assumption, тобто Успенський), закладений у 1697 р. на місці зруйнованої землетрусом старішої церкви (яка, в свою чергу, займала місце ще старішого фінікійського храму).
У жодну із платних локацій я не ходив, хоча в собор і варто було б заглянути - оцінити купол (якого, нагадую, немає), але унікальний розпис стелі створює ілюзію, що таки є.
40. На площі тим часом збирався якийсь двіж, з музикою і національними костюмами.
41.
42. Походив і вуличками цитаделі. Її нинішній вигляд не дуже нагадує, що це колишній єдиний прихисток острів’ян від зазіхань піратів. Проте в декількох її будинках досі живуть люди по ідеї.
43.
44.
45. Один із бастіонів з гарматами:
46. Найцікавіше там зараз - панорами околиць, на всі 360 градусів.
47. Знову ж таки, майже на всі сторони видно край острова і море за ним. Забудова сіл та містечок Гозо - 50 відтінків жовтого:
48. Місто Марсалфорн виділяється статуєю Христа-Спасителя (як пишуть деінде, «як у Ріо, тільки менша»).
49. Краєвиди вище я фоткав зранку, але ще раз повернувся на цитадель увечері, на прощання. У цей час її околиці залиті особливо теплими кольорами.
50.
51. А потім сонце плавно опустилось за горизонт, і мені пора було їхати з острова, одного з найбільш затишних місць, де довелось побувати. Але про Гозо будуть іще дві замітки.
52.
1.
Хоча місто по нашим міркам крихітне (усього 2,9 кв. кілометра, 6,9 тис. населення), на огляд його потрібно кілька годин, така велика концентрація усього. І потім, хоча ніби й подивився все заплановане, залишається гостре відчуття, що упустив щось важливе (пізніше це відчуття повториться в рази сильніше після Валлетти, столиці всієї країни).
До 1887 року місто називалося Рабат, поки його не перейменували на честь королеви Вікторії, і заодно щоб не плутати з тезкою на самій Мальті. Проте стара назва досі поширена, зокрема автобуси їдуть в Ir-Rabat, та й взагалі топонімічна каша для цієї країни - ну дуже часте явище. Сам Гозо мальтійською зветься Għawdex і вже з позиції бувалого знавця місцевої мови (жарт) можу сказати, що це страшне з виду слово вимовляється всього-то як «Аудеш».
2.
3. Найвищу точку міста й острова займає цитадель, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Свої укріплення тут ставили ще фінікійці та римляни, а близького до сучасного вигляду вона набула в 17 ст., коли використовувалась для захисту від турок, піратів і т. д. Саме тому знаходиться якнайдалі від узбережжя.
4. Хоча це значною мірою відбудова після війн, землетрусів і т. д., виглядає казково.
5. А так вночі:
6. Нижнє або старе місто Рабата, туди також пройдемось:
7. П’ять кадрів вище зроблені не з якогось там офіційного оглядового майданчика, а то я так вдало поселився. Готель - фактично велика трикімнатна квартира, із яких одну займає господар, а дві здає. Але найбільш чудове в ній, звісно, - тераса з краєвидами. Хоча і просто мальтійське житло було цікаво глянути зсередини, хай і не таке вже автентичне.
8. Церков навкруги традиційно багато, тільки біля готелю дві. Каплиця св. Марти:
9. Св. Франциска (1492, з численними перебудовами) по дорозі в центр:
10. Ще не знаючи, що ночувати мені доведеться в хаті з такою терасою, планував відвідати одну з неформальних видових точок на цитадель, і плани міняти не став. Знаходиться вона за містом, на північний схід від нього. По дорозі трохи подивився нецентральну Вікторію.
11.
12. Як закінчуються будинки, раптом… канал?
Таки канал, що для Мальти нетривіальна рідкість і справжній скарб. Річок і джерел на островах немає, тому прісна вода тут на вагу золота. Зараз із кранів біжить опріснена морська, але мені не дає спокою питання, як вони там виживали до ери високих технологій. Не одними ж дощами обходились, яких тут кіт наплакав?..
13. Качки й не підозрюють, що плавають мало не у стратегічному об’єкті.
14. Перетнувши долину з каналом, дорога робить підйом на узвишшя, це і є видовий майданчик.
З цього місця починається Шара (Xagħra), друге за величиною місто на Гозо. Відоме тим, що саме в ньому знаходиться мегалітичний храм Джгантія, найстаріша рукотворна споруда на землі (яку я проігнорував взагалі).
15. Але то десь углибині міста, а скраю - кладовище. Якщо вважати знайомство з некрополями неодмінною складовою пізнання чужої культури, то на Мальті у мене з цим майже пробіл. Але є й поважна причина: вони тут практично усі зачинені на замок, можна хіба що через паркан заглянути.
16.
17. Та повернемось до Вікторії, вона звідси майже як на долоні. Дорогою до неї йшли двійко подорожніх, при дитячих відстанях між містами чому б і не прогулятися.
18. Цитадель ближче:
19. Звертає на себе увагу відсутність купола на фортечному соборі. Спочатку при будівництві на нього не вистачило грошей, а потім вирішили залишити як є.
20. Простори навкруги розкішні, деінде на горизонті проглядає море: острів геть крихітний.
21. Теплички:
22. Кожне село має домінанту-церкву. Не впевнений, що зараз їх розпізнаю, та й не факт, що то комусь треба.
23.
24. Вернувся у центр міста.
25. Урбаністична частина Вікторії досить типова для Мальти.
26.
27. Зверніть увагу, як нетривіально для нас відкриваються вікна на балконах.
28. А вночі то все підсвічується:
Головна транспортна артерія, вулиця Республіки, виводить на досить цікаву з виду площу Незалежності (Pjazza l-Indipendenza). Вона пішохідна, в теплу пору заставлена столиками суміжних кафешок.
29. Ця будівля на картах підписана як міська рада, та пам’ятається, то музей якийсь:
30. Червона телефонна будка в наявності. Не перевіряв, але вони всі ще й робочими виглядають.
31. Церква св. Якоба (18 ст.) у другому кінці площі.
32. Святі охороняють перехрестя:
33. Як заглибитись у житлові квартали, поруч є ще одна пішохідна площа св. Георга, зі столиками й парасольками. На неї дивиться головний храм нижнього міста, базиліка св. Георга (1672).
Всередині не був, як і в більшості інших. Набожні мальтійці не надто раді всяким лайдакам, що тиняються без цілі в храмах, тому туди не можна заходити під час служби, в непідходящому одязі і т. д.
34. Хотів просто обійти базиліку з тилу, а ненароком потрапив у справжню казку середньовічних вуличок Рабата.
35.
36.
37. Утім, і в сучасній частині міста зустрічаються цікаві моменти.
38. Думав, що прапор Вікторії, але ні, чогось іншого.
Залишилось піднятися на цитадель. Вхід у неї безкоштовний, що рідкість для Мальти, але платне відвідування музеїв, тюрми та собору.
39. Власне, собор першим зустрічає гостей. Кафедральний св. Марії (на деяких картах підписаний як Assumption, тобто Успенський), закладений у 1697 р. на місці зруйнованої землетрусом старішої церкви (яка, в свою чергу, займала місце ще старішого фінікійського храму).
У жодну із платних локацій я не ходив, хоча в собор і варто було б заглянути - оцінити купол (якого, нагадую, немає), але унікальний розпис стелі створює ілюзію, що таки є.
40. На площі тим часом збирався якийсь двіж, з музикою і національними костюмами.
41.
42. Походив і вуличками цитаделі. Її нинішній вигляд не дуже нагадує, що це колишній єдиний прихисток острів’ян від зазіхань піратів. Проте в декількох її будинках досі живуть люди по ідеї.
43.
44.
45. Один із бастіонів з гарматами:
46. Найцікавіше там зараз - панорами околиць, на всі 360 градусів.
47. Знову ж таки, майже на всі сторони видно край острова і море за ним. Забудова сіл та містечок Гозо - 50 відтінків жовтого:
48. Місто Марсалфорн виділяється статуєю Христа-Спасителя (як пишуть деінде, «як у Ріо, тільки менша»).
49. Краєвиди вище я фоткав зранку, але ще раз повернувся на цитадель увечері, на прощання. У цей час її околиці залиті особливо теплими кольорами.
50.
51. А потім сонце плавно опустилось за горизонт, і мені пора було їхати з острова, одного з найбільш затишних місць, де довелось побувати. Але про Гозо будуть іще дві замітки.
52.