(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 12]
В іншому листі 663 поета читаємо «про новинки в письменстві, в музиці, в театрі - не відаю нічого, навіть «Северную пчелу»664, забув вже як звати; Нічого читати - спершу було для мене страх як тяжко, потім став призвичаюватись, здається, і зовсім привикну, коли б тільки швидше... А то сидиш, сидиш згорнувши руки та й забажаєш чого-небудь новенького прочитати, а його й нема, і так тобі боляче зробиться, що не тямиш, куди й подітися. Але найбільш мучить мене те, що не дозволяють малювати». Помилявся Тарас, сподіваючись, що призвичаїться жити, нічого не читаючи: як без хліба, без їжі матеріальної, так і без корму духового не можна жити людині освіченій, тим паче людині з таким великим духом, яким природа наділила нашого поета. Бачимо, що за півроку після наведеного листа він пише до професора Бодянського, просячи книжок, і каже 665: «Від початку мого заслання я ніже єдиного слова не прочитав про нашу бідолашну Україну, а що знав про неї перше, дак і те мале забуваю... Опріч страждання духового, яке я терплю, я нічогісенько не маю, як тільки солдатську порцію; не маю, нарешті, карбованця грошей, щоб хоч святці купити, а про журнал, щоб виписати, марне й думати. От яке лихо упало на мене. Просити сором, а красти гріх». Бодянський, скоро трапилася добра нагода, переслав поетові книжки (відбитки з «Чтений») через Олександра (Адріана. - Ред.) Головачова і, посилаючи, казав собі на думці: «А чей же за ними Шевченко проведе приємно яку годину в своїй самотині і згадає старовину... І я щодня старію, не стільки від свого віку, тільки від обставин» 666.
Позичити книжку - перечитати - ні в кого; «з усього форту один тільки лікар передплачує щось літературне, а останні немов і читати не вміють. Отож хіба у лікаря що виблагаєш прочитати, а то хоч ляж та й плач ! До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського 668.
От за якими обставинами пережив Тарас перші два роки своєї тяжкої неволі в Новопетровському форті! Безводний, безлюдний, голий степ; у степу казарма, в казармі бруд, нечисть, смород, фізична робота в форті, калавурня і інша служба жовніра, щоденна муштра, щогодинний догляд; знущання і глузування Потапова; брак товариства, заборона писати і малювати; повна недостача книжок; повний брак листовання, безсонні ночі, солдатська їжа (просто голодування) і, нарешті, - недуг!.. «Не легко, вельми не легко, - каже Косарєв, - було жити Шевченкові в Новопетровському» 669. І зовсім натурально було, коли з змучених грудей поета виривалися слова розпуки: «Ліпше б було мені на світ не родитися або швидше вмерти...» 670
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Заходу сонця дожидає...
Отак-то я тепер терплю,
Та смерть із степу виглядаю.
А за що? Далебіг не знаю...
Знаючи все оце, нам можна тільки побіжно дивуватися незвичайно великому духу і міцному організму моральному поета, що не дали йому наложити на себе руки. В листах його, що належать до часу заслання в Новопетровське, не раз прокидалася у страдальника в години тяжких мук тінь розпуки і думка наложити на себе руки. Єдиним спасителем його в такі години була без краю глибока і міцна любов до його рідної України! Мучиться поет за Україну всіма муками неволі, пустині, казарми, муштри, приниження, муками голоду, холоду, недугу, а проте «все-таки любить свою Україну широку!» Оця любов, віра в свою ідею, в велику будущину української ідеї завжди проганяли з душі нашого поета і темну тінь розпуки, і думки про самогубство.
Перед такою любов’ю і вірою не можна нам не положити приземного поклону!
663 Основа. - 1862 - Кн. VII - С. 9.
664 Колишня російська часопись.
665 Русс[кая] стар[ина]. - 1883 - Кн. IX - [С. 642].
666 Рус[ская] стар[ина] - 1883 - [Кн.] IX - С. 643.
667 Небавом після того, саме в жовтні р. 1853, Бодянський з Олександром Данилевським провідали Гоголя, що перебував тоді в Москві. Вийшла річ про твори Шевченка. «Якої ви думки про його?» - спитав Бодянський. Гоголь насупився і відповів: «Гарно, що й казати, але доля його варта жалю і вболівання». - «Нащо сюди примішувати долю: ви кажіть про його талант і поезію». - «Дьогтю занадто; навіть більш, ніж поезії, - відповів Гоголь. - Нам з вами, яко українцям, се приємно, але ж не в усіх такі носи... Та й мова...»
Бодянський зайнявся і став змагатися. Нарешті Гоголь мовив: «Нам треба писати поросійськи; задля вас, чехів, сербів - єдиною святинею повинна бути мова Пушкіна; а-ви провансальського поета Жасмена хочете постановити на рівні з Мольєром та з Шатобріаном». - «Та який же він Жасмен! - крикнув Бодянський. - Хіба ж їх можна рівняти! Що це ви! Ви ж самі українець!» - «Нам, «русским», треба однієї поезії, - мовив Гоголь. - Я знаю і люблю Ш[евчен]ка, яко талановитого земляка і художника; мені й самому трапилося дечим запомогти йому при першому поліпшенню його долі (мабуть, розумів Гоголь - викуп з крепацтва), але його погубили наші «умники», пхнувши його до творів, невластивих певному таланту. Нам треба об’єдинятися».
Бодянський гаряче змагався і, вийшовши від Гоголя, мовив до Данилевського: «Не признавати значіння Шевченка!.. Ба! мабуть, сьогодні не тією ногою встав». И[сторический] в[естник]. - 1886. - [Кн. XII]. С. 473 - 479].
668 Основа. - 1862. - Кн. IV - С. 19.
669 Киев[ская] ст[арина]. - 1889. - Кн. III. - С 573.
670 Ibidem.
Коментар
В іншому листі поета читаємо: « про новинки в письменстві... » - З листа до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.
...він пише до професора Бодянського, просячи книжок... - Йдеться про лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.
До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського. - У листі від 16 липня 1852 р. з Новопетровського укріплення.
Попередня Наступна
В іншому листі 663 поета читаємо «про новинки в письменстві, в музиці, в театрі - не відаю нічого, навіть «Северную пчелу»664, забув вже як звати; Нічого читати - спершу було для мене страх як тяжко, потім став призвичаюватись, здається, і зовсім привикну, коли б тільки швидше... А то сидиш, сидиш згорнувши руки та й забажаєш чого-небудь новенького прочитати, а його й нема, і так тобі боляче зробиться, що не тямиш, куди й подітися. Але найбільш мучить мене те, що не дозволяють малювати». Помилявся Тарас, сподіваючись, що призвичаїться жити, нічого не читаючи: як без хліба, без їжі матеріальної, так і без корму духового не можна жити людині освіченій, тим паче людині з таким великим духом, яким природа наділила нашого поета. Бачимо, що за півроку після наведеного листа він пише до професора Бодянського, просячи книжок, і каже 665: «Від початку мого заслання я ніже єдиного слова не прочитав про нашу бідолашну Україну, а що знав про неї перше, дак і те мале забуваю... Опріч страждання духового, яке я терплю, я нічогісенько не маю, як тільки солдатську порцію; не маю, нарешті, карбованця грошей, щоб хоч святці купити, а про журнал, щоб виписати, марне й думати. От яке лихо упало на мене. Просити сором, а красти гріх». Бодянський, скоро трапилася добра нагода, переслав поетові книжки (відбитки з «Чтений») через Олександра (Адріана. - Ред.) Головачова і, посилаючи, казав собі на думці: «А чей же за ними Шевченко проведе приємно яку годину в своїй самотині і згадає старовину... І я щодня старію, не стільки від свого віку, тільки від обставин» 666.
Позичити книжку - перечитати - ні в кого; «з усього форту один тільки лікар передплачує щось літературне, а останні немов і читати не вміють. Отож хіба у лікаря що виблагаєш прочитати, а то хоч ляж та й плач ! До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського 668.
От за якими обставинами пережив Тарас перші два роки своєї тяжкої неволі в Новопетровському форті! Безводний, безлюдний, голий степ; у степу казарма, в казармі бруд, нечисть, смород, фізична робота в форті, калавурня і інша служба жовніра, щоденна муштра, щогодинний догляд; знущання і глузування Потапова; брак товариства, заборона писати і малювати; повна недостача книжок; повний брак листовання, безсонні ночі, солдатська їжа (просто голодування) і, нарешті, - недуг!.. «Не легко, вельми не легко, - каже Косарєв, - було жити Шевченкові в Новопетровському» 669. І зовсім натурально було, коли з змучених грудей поета виривалися слова розпуки: «Ліпше б було мені на світ не родитися або швидше вмерти...» 670
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Заходу сонця дожидає...
Отак-то я тепер терплю,
Та смерть із степу виглядаю.
А за що? Далебіг не знаю...
Знаючи все оце, нам можна тільки побіжно дивуватися незвичайно великому духу і міцному організму моральному поета, що не дали йому наложити на себе руки. В листах його, що належать до часу заслання в Новопетровське, не раз прокидалася у страдальника в години тяжких мук тінь розпуки і думка наложити на себе руки. Єдиним спасителем його в такі години була без краю глибока і міцна любов до його рідної України! Мучиться поет за Україну всіма муками неволі, пустині, казарми, муштри, приниження, муками голоду, холоду, недугу, а проте «все-таки любить свою Україну широку!» Оця любов, віра в свою ідею, в велику будущину української ідеї завжди проганяли з душі нашого поета і темну тінь розпуки, і думки про самогубство.
Перед такою любов’ю і вірою не можна нам не положити приземного поклону!
663 Основа. - 1862 - Кн. VII - С. 9.
664 Колишня російська часопись.
665 Русс[кая] стар[ина]. - 1883 - Кн. IX - [С. 642].
666 Рус[ская] стар[ина] - 1883 - [Кн.] IX - С. 643.
667 Небавом після того, саме в жовтні р. 1853, Бодянський з Олександром Данилевським провідали Гоголя, що перебував тоді в Москві. Вийшла річ про твори Шевченка. «Якої ви думки про його?» - спитав Бодянський. Гоголь насупився і відповів: «Гарно, що й казати, але доля його варта жалю і вболівання». - «Нащо сюди примішувати долю: ви кажіть про його талант і поезію». - «Дьогтю занадто; навіть більш, ніж поезії, - відповів Гоголь. - Нам з вами, яко українцям, се приємно, але ж не в усіх такі носи... Та й мова...»
Бодянський зайнявся і став змагатися. Нарешті Гоголь мовив: «Нам треба писати поросійськи; задля вас, чехів, сербів - єдиною святинею повинна бути мова Пушкіна; а-ви провансальського поета Жасмена хочете постановити на рівні з Мольєром та з Шатобріаном». - «Та який же він Жасмен! - крикнув Бодянський. - Хіба ж їх можна рівняти! Що це ви! Ви ж самі українець!» - «Нам, «русским», треба однієї поезії, - мовив Гоголь. - Я знаю і люблю Ш[евчен]ка, яко талановитого земляка і художника; мені й самому трапилося дечим запомогти йому при першому поліпшенню його долі (мабуть, розумів Гоголь - викуп з крепацтва), але його погубили наші «умники», пхнувши його до творів, невластивих певному таланту. Нам треба об’єдинятися».
Бодянський гаряче змагався і, вийшовши від Гоголя, мовив до Данилевського: «Не признавати значіння Шевченка!.. Ба! мабуть, сьогодні не тією ногою встав». И[сторический] в[естник]. - 1886. - [Кн. XII]. С. 473 - 479].
668 Основа. - 1862. - Кн. IV - С. 19.
669 Киев[ская] ст[арина]. - 1889. - Кн. III. - С 573.
670 Ibidem.
Коментар
В іншому листі поета читаємо: « про новинки в письменстві... » - З листа до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.
...він пише до професора Бодянського, просячи книжок... - Йдеться про лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.
До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського. - У листі від 16 липня 1852 р. з Новопетровського укріплення.
Попередня Наступна